Ухвала суду № 55924169, 15.02.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/10978/13-к

Провадження №11-кп/772/26/2016

Категорія: крим.

Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Доповідач : Слободян К. Б.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2016 рокум. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі:

Головуючого-судді Слободяна К.Б.

Суддів: Сілакова С.М., Мішеніної С.В.

При секретарі Діденко В.В.

За участі прокурора Миколайчука Д.Г.

Обвинуваченої ОСОБА_2

Захисників ОСОБА_3, ОСОБА_4

Потерпілої ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12013010060000021 за апеляційними скаргами прокурора Карнауха О.П. та адвоката ОСОБА_3 /зі змінами та доповненнями, внесеними обвинуваченою ОСОБА_2Ю./ на вирок Вінницького міського суду від 18 вересня 2015 року, яким

ОСОБА_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку та мешканку с. Городківка

Крижопільського району Вінницької області,

громадянку України, з незакінченою вищою

освітою, не одружену, не працюючу,

має на утриманні малолітню дитину,

раніше не судиму,-

визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України і призначено покарання у виді 9 (девяти) років позбавлення волі.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 150000 грн моральної шкоди.

Вирішено долю речових доказів та судових витрат.

В С Т А Н О В И В :

Згідно вироку суду, ОСОБА_2, 14.01.2013 року, біля 10:00 години, знаходячись у приміщенні квартири АДРЕСА_1 Б, у м. Вінниці, яка належить ОСОБА_6 та у якій вона тимчасово проживала, під час конфлікту з приводу домагань останнього, маючи на меті позбавити життя ОСОБА_6, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільну небезпеку та можливість настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді заподіяння смерті іншій людині та бажаючи їх настання, з прикладанням значного зусилля, нанесла скляною пляшкою з - під «Шампанського» ОСОБА_6 пять ударів у життєво-важливий орган голову, заподіявши рани в лобній ділянці зліва та потиличної ділянки справа, в наслідок чого потерпілий впав на підлогу.

Продовжуючи свої злочинні дії, направлені на позбавлення життя ОСОБА_6, ОСОБА_2, бажаючи довести свій злочинний намір до кінця, незважаючи на те, що потерпілий уже не чинив опір, використовуючи невстановлений слідством предмет, який відповідно до висновку експерта №35 від 05.02.2013 року являється тупим твердим предметом з обмеженою контактуючою поверхнею, яка мала ребро, завдала ОСОБА_6 множинні удари по голові, заподіявши рани правої та лівої надбрівних ділянок, міжбрівної ділянки, обох скроневих ділянок, обох вушних раковин, потиличної ділянки.

Внаслідок злочинних дій ОСОБА_2, відповідно до висновку експерта №35 від 05.02.2013 року, ОСОБА_6 заподіяно відкриту черепно-мозкову травму (множинні рани (27) волосяної частини голови, синці на повіках обох очей, крововиливи в підлеглих мяких тканинах відповідно ранам, вдавлений скалковий перелом правої тьмяно-скроневої ділянки справа, забій головного мозку, набряк головного мозку), синці на повіках обох очей, садно в ділянці правого променево-запястного суглобу, садна та синець тильної поверхні правої кисті, садно задньої поверхні лівого променево-запястного суглобу.

Смерть ОСОБА_6 відповідно до висновку експерта №35 від 05.02.2013 року настала від відкритої черепно-мозкової травми, яка ускладнилась набряком та дислокацією головного мозку, та належить до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння і, згідно висновку експерта №35/21 к від 18.03.2013 року, утворилась в результаті нанесення ударів по голові ОСОБА_6 пляшкою з-під «Шампанського».

В подальшому ОСОБА_2 з метою уникнення кримінальної відповідальності і приховування слідів злочину, залишила місце події, забравши знаряддя злочину, від яких в подальшому позбулася у невстановлений слідством спосіб.

Прокурор Карнаух О.П, який брав участь у розгляді справи судом 1-ї інстанції, подав апеляційну скаргу на вирок суду щодо ОСОБА_2, в якій, не оспорюючи доведеності вини останньої у вчиненні кримінального правопорушення, просить скасувати вирок суду через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та мякість призначеного обвинуваченій покарання, ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_2 покарання у виді 12 років позбавлення волі.

Обвинувачена ОСОБА_2 внесла зміни до апеляційної скарги адвоката ОСОБА_3, в яких зазначає про те, що вона не є субєктом даного злочину, діяла в стані неосудності, у звязку з чим просить скасувати ухвалений щодо неї вирок, кримінальне провадження закрити відповідно до вимог ст. 417 КПК України за відсутності в її діях складу злочину, передбаченого ст. 115 ч. 1 КК України.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, виступи в судових дебатах обвинуваченої ОСОБА_2, яка підтримала апеляційну скаргу з урахуванням внесених до неї змін та доповнень і просила вирок суду скасувати, а провадження у справі закрити за відсутністю в її діях складу злочину, оскільки вона не є субєктом даного злочину; виступи адвокатів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які також підтримали апеляційну скаргу із внесеними змінами, при цьому адвокат ОСОБА_3 вважала за необхідне перекваліфікувати дії ОСОБА_2 на ст. 118 КК України; виступ прокурора Миколайчука Д.Г. та потерпілої ОСОБА_5, які заперечували проти апеляційної скарги обвинуваченої та підтримали апеляційну скаргу прокурора Карнауха О.П., що приймав участь суді першої інстанції, та просили скасувати вирок в частині призначення покарання і призначити більш суворе покарання, провівши часткове судове слідство, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів не вбачає підстав для їх задоволення.

Переглядаючи відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що висновок суду про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, грунтується на доказах, що повно і всебічно перевірені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 18 КК України субєктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.

Субєкт злочину є одним із елементів складу злочину, без якого не може наставати кримінальна відповідальність. Особа може нести кримінальну відповідальність за вчинений нею злочин, якщо вона є фізичною особою, тобто людиною; є осудною; досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Зазначені ознаки визнаються загальними юридичними ознаками субєкта злочину. Вони належать до обовязкових ознак будь-якого складу злочину і відсутність однієї з них означає відсутність у діянні особи складу злочину.

В апеляційній скарзі (зі змінами та доповненнями) не ставиться під сумнів те, що ОСОБА_2 є фізичною особою і досягла віку, з якого можливе настання кримінальної відповідальності за даний вид правопорушення. Обвинувачена вважає, що діяла в стані неосудності, викликаному протиправними діями потерпілого ОСОБА_7, який намагався її зґвалтувати, і саме тому вона не є субєктом злочину.

Судом апеляційної інстанції задоволено клопотання прокурора про проведення часткового судового слідства та досліджено акт №43 амбулаторної судово-психолого-психіатричної експертизи від 18.02.2013 року, з якого убачається, що ОСОБА_2 в бесіді стосовно інкримінованого їй діяння послідовно, детально описувала історію своїх стосунків з потерпілим, який останнім часом почав до неї «чіплятись», обіймав, стукав у двері. Зранку 14.01.2013 року вона приїхала до ОСОБА_6, оскільки вирішила переїхати від нього, зайшла в свою кімнату і почала збирати речі. ОСОБА_6 запропонував випити чаю. Погодилась, пішла ввімкнути чайник, в цей час він почав її обнімати, просив не йти від нього, «полежати з ним у ліжку», тягнув в свою кімнату. Вона спочатку думала, що він жартує, але коли він притиснув її до шафи та почав смикати за жилет і праву руку, зрозуміла, що це не жарти. Вивернувшись від нього, схопила пляшку з-під шампанського, яка стояла на підвіконні, і нанесла ОСОБА_6 один удар по потилиці. Він відпустив її, а потім знову схопив за праве плече і тягнув в кімнату, казав: «Я тобі сказав іди сюди». Тоді нанесла потерпілому ще один удар по голові, від чого він схилився, став на коліна та схопив її за праву ногу. Вивернувшись від нього, знову нанесла йому удар по потилиці, від чого ОСОБА_6 ще більше нахилився (став на коліна та лікті). Злякавшись, кинула пляшку і вибігла в свою кімнату, де взяла пакет, в який поклала порожню пляшку, і хотіла вийти на вулицю, але двері були зачинені. Тоді повернулась до ОСОБА_6 (він ще дихав), взяла на підвіконні вязку ключів, підібрала потрібний ключ, вийшла на вулицю і зателефонувала ріелтору та ОСОБА_8 (щоб він викликав таксі). В подальшому, йдучи по вул. Порика, викинула пляшку на смітник. Вечір провела зі своїм хлопцем. В ході цілеспрямованої бесіди експертна детально відповіла на багаточисельні уточнюючі запитання.

Експерти зазначили, що в ході слідства ОСОБА_2 дещо змінювала свої показання (стосовно нанесених ударів), проте під час цілеспрямованої бесіди з психологом вона детально, послідовно відтворила обставини вчиненого, свої дії, поведінку потерпілого. Здатність до повного, докладного відтворення досліджуваних подій свідчить про відсутність у експертної ознак звуження свідомості. Її дії в досліджувальний період часу не носили характеру автоматизованих, стереотипних (нанесла 3 удари пляшкою по голові), мотивуються експертною (домагання ОСОБА_6 сприймала як небезпеку для себе, тому взяла пляшку і нанесла удари по голові). Після скоєного у ОСОБА_2 не спостерігалось ознак фізичної і психічної астенії. Її подальші дії були послідовними і цілеспрямованими (пересувалась по будинку, поклала пляшку в пакет, чула, що потерпілий дихає, підібрала потрібний ключ, підтримувала мовний контакт по телефону). Визначене свідчить про відсутність у експертної в досліджуваний період кваліфікуючих ознак фізіологічного афекту та інших виражених емоційних станів. ОСОБА_2 на період часу, до якого відноситься інкриміноване їй діяння, перебувала поза будь-яким хворобливим розладом психічної діяльності, в тому числі і тимчасовим. На це вказують збереженість її орієнтації в місці, ситуації, оточуючих особах, виконування нею послідовних, цілеспрямованих дій, що не відображали ознак маячення, галюцинацій, порушення свідомості. Тому ОСОБА_2, як недушевно хвора, не позбавлена можливості усвідомлювати свої дії і керувати ними як стосовно інкримінованого їй діяння, так і в теперішній час. Під дію ст. 19 ч. 2, 3 та ст. 20 КК України не підпадає.

(т. 2 а.с. 220-224)

Зазначений висновок експертів ніким з учасників кримінального провадження оспорений чи підданий сумніву не був, а тому судом першої інстанції обґрунтовано сприйнятий як належний та допустимий доказ. Він повністю спростовує твердження апеляційної скарги (з урахуванням внесених змін та доповнень) про те, що ОСОБА_2 під час інкримінованих їй подій діяла в стані неосудності, яке розцінюється колегією суддів як обраний нею спосіб захисту. З огляду також на те, що потерпілий ОСОБА_7 був ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто мав 74 роки, за показаннями потерпілої ОСОБА_5 був інвалідом 3 групи внаслідок ДТП і одна його нога була коротша за іншу, внаслідок чого він мав проблеми з пересуванням, враховуючи виклад обставин події у внесених змінах до апеляційної скарги адвоката ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції критично оцінює можливість спроби зґвалтування обвинуваченої та насильницьких дій щодо неї з боку похилого віку потерпілого, про що зазначає ОСОБА_2 в зміненій апеляційній скарзі.

Правову позицію адвоката ОСОБА_3, висловлену в дебатах, про необхідність перекваліфікувати дії ОСОБА_2 на ст. 118 КК України, колегія суддів розцінює як колізію, яка не є доброякісною, оскільки погіршує правову позицію її підзахисної, яка вважає, що в її діях відсутній склад будь-якого злочину. Підстави ж для прийняття такого рішення в порядку ч. 2 ст. 404 КПК України у суду апеляційної інстанції відсутні, враховуючи кількість нанесених ОСОБА_2 ударів, а саме 27, в життєво-важливий орган потерпілого-голову, що свідчило про направленість її дій та наявність прямого умислу на позбавлення життя ОСОБА_6

Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора Карнауха О.П. про необхідність призначення ОСОБА_2 більш суворого покарання, а саме у виді 12 років позбавлення волі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, призначаючи покарання, в повній мірі дотримався вимог ст. 65 КК України, врахувавши тяжкість вчиненого злочину, особу винної та обставини, що помякшують покарання, зокрема, наявність на її утриманні малолітньої дитини, яка перебуває на грудному вигодовуванні, та визначив його у розмірі, необхідному та достатньому для виправлення ОСОБА_2 та попередження нових злочинів.

Підстав для призначення більш суворого покарання колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. 405, 407 КПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_2 (зі змінами та доповненнями), апеляційну скаргу прокурора Карнауха О.П. залишити без задоволення, а вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 18 вересня 2015 року щодо ОСОБА_2 без змін.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_2 в строк відбування покарання період перебування під вартою на досудовому слідстві та під час судового розгляду, а саме з 16.01.2013 року по 09.04.2015 року, з розрахунку один день за два.

Ухвалу може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

Згідно з оригіналом: