Рішення № 55923364, 17.02.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1917/16 Справа № 196/1602/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Бойко Ю. О. Доповідач - Котушенко С.П.

Категорія 32

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2016 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого Котушенко С.П.

суддів Романюк М.М., Красвітної Т.П.

при секретарі Порубай М.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2015 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп", третя особа ОСОБА_5 про відшкодування шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з уточненим в ході розгляду справи позовом (а.с.93-97) до ОСОБА_2 та приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" про відшкодування шкоди. Позивач вказувала на те, що 31 березня 2012 року відповідач ОСОБА_2, який керував автомобілем НОМЕР_1, порушив правила дорожнього руху і допустив зіткнення з автомобілем НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_6, завдавши середньої тяжкості тілесних ушкоджень їй та її неповнолітній доньці ОСОБА_7, котрі знаходились в якості пасажирів в автомобілі ВАЗ, в результаті чого вони тривалий час знаходилися на лікуванні. У зв'язку з цим нею понесено витрати на своє лікування у розмірі 3 228,97 грн., а також отримано рекомендації щодо санаторно-курортного лікування кожної з них. Вартість лікування в санаторії "Одеса" СБ України на майбутній час (з 20 червня по вересень 2015 року) становить 23 040 грн., тобто по 11 520 грн. на кожну з них. Без попереднього придбання відповідної путівки санаторно-курортне лікування є неможливим.

Посилаючись на те, що внаслідок ДТП їй спричинені майнова та моральна шкода, позивач просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь на відшкодування майнової шкоди 14 748,97 грн., з яких 3 228,97 грн. втрати на придбання ліків та 11 520 грн. для попереднього придбання путівки на санаторно-курортне лікування, і 30 000 грн. на відшкодування моральної шкоди; 11 520 грн. для попереднього придбання путівки на санаторно-курортне лікування її неповнолітньої доньки ОСОБА_7 та 30 000 грн. на відшкодування моральної шкоди доньки.

Також позивач, посилаючись на наявність у ОСОБА_2 полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, просила стягнути приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" регламентну виплату за шкоду, пов'язану з лікуванням у розмірі 4 292 грн. та по 5 000 грн. на відшкодування спричиненої їй та неповнолітній доньці ОСОБА_7 моральної шкоди.

Рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 19 224,49 грн., з яких: 1614,49 грн. - втрати на її лікування, 5 760,00 грн. - для попереднього придбання путівки на санаторно-курортне лікування, 3 045,00 грн. - на відшкодування її моральної шкоди; 3 045,00 грн. - на відшкодування моральної шкоди неповнолітньої ОСОБА_7 та 5 760,00 грн. - для попереднього придбання путівки на санаторно-курортне лікування неповнолітньої ОСОБА_7 В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_8, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, ставить питання про скасування рішення та про відмову у задоволені пред'явлених до нього позовних вимог.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про зміну рішення в частині її позовних вимог до ОСОБА_2 як незаконного через невідповідність висновків суду обставинам справи.

Вивчивши доводи скарг, перевіривши їх матеріалами справи, колегія суддів вважає апеляційні скарги підлягаючими частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 31 березня 2012 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_8 та автомобіля НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_6, в якому в якості пасажирів перебували ОСОБА_9 та її неповнолітня донька ОСОБА_7

В результаті зіткнення транспортних засобів останнім були завдані тілесні ушкодження середньої тяжкості, а також моральні страждання, вони тривалий час знаходилися на лікуванні, у зв'язку з чим позивач понесла витрати на своє лікування у розмірі 3 228,97 грн.

Витрати на лікування доньки у розмірі 18 000 грн. позивачу відшкодував ОСОБА_2, що підтверджується її розписками, котрі знаходяться в дослідженій судом апеляційної інстанції кримінальній справі №443/1613/2012 Царичанського районного суду Дніпропетровської області по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч.1 КК України.

Вину ОСОБА_2 в порушенні Правил дорожнього руху при вказаній ДТП встановлено постановою Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 07 липня 2014 року.

08 квітня 2012 року між відповідачами було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів, яким передбачений ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, а також життю та здоров'ю потерпілих внаслідок експлуатації автомобіля НОМЕР_1.

За правилами ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, використання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч.2 ст.1188 ЦК України якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Ухвалюючи рішення, суд керувався тим, що шкоду позивачу та її доньці завдано внаслідок взаємодії двох джерел підвищеної небезпеки, а тому відповідальність за неї повинні нести обидва водії транспортних засобів в рівних частках, внаслідок цього стягнув з ОСОБА_2 на користь позивача половину від сум матеріальної та моральної шкоди, які вважав підлягаючими стягненню.

Погодитися з таким висновком суду не можна з огляду на наступне.

У відповідності з ч.1 ст.1190, 1191 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом.

Враховуючи викладене, а також те, що позивачем заявлено вимогу лише до одного з водіїв джерел підвищеної небезпеки, взаємодією яких було завдано шкоду, суду належало стягнути підлягаючі відшкодуванню суми у повному обсязі з відповідача, котрий не позбавлений змоги після задоволення вимоги потерпілого звернутися до водія іншого транспортного засобу із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому.

Не можна погодитись і з рішенням суду в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 коштів на попереднє придбання путівок на санаторно-курортне лікування з огляду на таке.

Згідно ст.1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Відповідно до ст.1202 ЦК України відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами. За наявності обставин, які мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед.

Стягнення додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, може бути здійснене наперед у межах строків, встановлених на основі висновку відповідної лікарської експертизи, а також у разі необхідності попередньої оплати послуг і майна (придбання путівки, оплата проїзду, оплата спеціальних транспортних засобів тощо.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.п. "д" п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27 березня 1992 року "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" стягнення додаткових витрат потерпілого може бути проведено й на майбутній час у межах строків, зазначених у висновку МСЕК або судово-медичної експертизи. При стягненні додаткових витрат на протезування, придбання путівки на санаторно-курортне лікування, автомобіля суд повинен зазначити в рішенні, що присуджені суми підлягають перерахуванню відповідній організації, яка має надати ці послуги потерпілому.

Задовольняючи частково позов в зазначеній частині, суд не звернув уваги на відсутність висновку відповідної лікарської експертизи щодо необхідності санаторно-курортного лікування потерпілих, а також на те, що кошти на майбутнє придбання путівки на санаторно-курортне лікування підлягають стягненню не на користь потерпілого, а перерахуванню відповідній організації.

За таких обставин оскаржене рішення в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог в даній частині.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що визначені судом суми на відшкодування моральної шкоди у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат є суттєво замалими, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Згідно п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із відповідними змінами), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Суд при визначені розміру моральної шкоди врахував характер та обсяг страждань потерпілих, конкретні обставини справи і наслідки, що наступили, а тому дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ПАТ "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп", суд, в числі іншого, виходив і з того, що в порушення вимог ст.ст.33, 35 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" ні позивач, ні відповідач ОСОБА_2 не зверталися до страховика у встановленому порядку і не повідомляли його про настання ДТП.

Рішення суду в зазначеній частині ОСОБА_3 не оскаржує.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що його цивільно-правова відповідальність на момент ДТП була застрахована, а тому заподіяну потерпілим шкоду повинен відшкодовувати страховик, якого він повідомив належним чином про настання ДТП, не є підставою для скасування рішення в зазначеній частині.

Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України від 1 липня 2004 року №1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст.5 Закону).

Згідно зі ст.6 Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Як передбачено ст.1194 ЦК України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.

Разом із тим, зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (ч.1 ст.12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (ч.2 ст.14 ЦК України).

Відповідно до ст.511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з ч.ч.1 та 4 ст.636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених ст.1194 ЦК України підстав.

Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов'язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Така правова позиція узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду України №6-2808 цс 15, яка відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Враховуючи викладенне, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги задовольнити частково, оскаржене рішення в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 і судового збору скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, а в іншій частині - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2015 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 і судового збору скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 3 228,97 грн. втрати на придбання ліків, 6 090 грн. на відшкодування її моральної шкоди та 6 090 грн. на відшкодування моральної шкоди неповнолітньої ОСОБА_7.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 487,20 грн.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Котушенко С.П.

Судді Романюк М.М.

Красвітна Т.П.