Рішення № 55919747, 20.01.2016, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

20.01.2016 Єдиний унікальний номер 205/5010/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2016 рокум. ДніпропетровськСправа № 205/5010/15-ц 2/205/264/16

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі судді Нижного А.В., за участю секретаря судового засідання Піменової М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Ленінського районного суду м.Дніпропетровська з позовною заявою, у якій просить:

на задоволення вимог ПАТ «Дельта Банк» щодо погашення кредитної заборгованості за кредитним договором № 35/08/08-Склн від 07.03.2008р. в сумі 200875,16 грн., з яких: тіло кредиту 176244,92 грн. та відсотки 24630,24 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки житлову квартиру № 119, розташовану у м. Дніпропетровську, провулок Парусний 19, житловий будинок літ.А-9, яка складається з: 1-коридор, 2,5-житлові кімнати площею 26,1 кв.м., 3-санвузол, 4-кухня, 6-шафа, 1-лоджія, та належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 10.08.1999р., засвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстрованого за № 3402 від 10.08.1999р., шляхом визнання права власності на нього за позивачем;

визнати за ним право власності на спірне майно.

Позов мотивований тим, що 07.03.2008р. між ВАТ «Кредитпромбанк» та відповідачем було укладено кредитний договір та договір іпотеки. У звязку із неналежним виконанням відповідачем зобовязань за кредитним договором у нього утворилась заборгованість у розмірі 200875,16грн., у рахунок якої позивач просить звернути стягнення на вищевказану квартиру.

Представником відповідача 16.11.2015р. надані суду заперечення проти позову, в яких він, посилаючись на те, що у іпотечному договорі № 35/08/101/08-Склн від 07.03.2008р. вказано, що ним забезпечується виконання зобовязань за кредитним договором № 35/08/08-Склн від 28.01.2008р., а не від 07.03.2008р., просив суд відмовити у задоволенні позову.

У звязку з виявленими розбіжностями у договорах, суд 24.11.2015р. ухвалив визнати явку представника позивача обовязковою, проте останній в судове засідання, призначене на 16.12.2015р., не зявився, натомість звернувся до канцелярії суду з заявою про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16.12.2015р. відкладено судовий розгляд справи, зобовязано позивача надати суду оригінал кредитного договору № 35/08/08-Склн від 28.01.2008р. та повторно визнано явку представника позивача обовязковою.

Всупереч вимогам суду, позивач не надав витребувані документи та не забезпечив явку свого представника в судове засідання 20.01.2016р., натомість останній через канцелярію суду надав письмову заяву, в якій просив суд, у звязку з неможливістю прибуття у судове засідання, справу розглядати без своєї присутності на підставі наданих до позовної заяви доказів та обґрунтувань. Позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, або у разі неможливості розгляду справи перенести її розгляд на іншу дату.

Відповідач в судове засідання не з`явився, натомість звернувся до суду з заявою, в якій просив справу розглядати без його присутності, позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.

Оскільки представник позивача не зявився у жодне з 6-и призначених судових засідань, натомість просить суд розглянути справу за його відсутності, суд доходить висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи.

Відповідно до ч.2 ст.197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи по суті, суд встановив наступне.

07.03.2008р. між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №35/08/08-Склн (далі Кредитний договір), за яким ВАТ «Кредитпромбанк» надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 264000,00 грн. на строк з 07.03.2008р. по 06.03.2023р. на споживчі цілі (а.с.6-10).

20.05.2013р. між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги (далі Договір купівлі-продажу прав вимоги), відповідно до якого ПАТ«Дельта Банк» зобовязувалось передати грошові кошти в розпорядження ПАТ«Кредитпромбанк», а ПАТ«Кредитпромбанк» зобовязувалось відступити ПАТ «Дельта Банк» свої права вимог до позичальників за кредитними договорами.

Відповідно до ст.512 ЦК України кредитор у зобовязанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ст.514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобовязанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Відповідно до ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобовязанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи вищевказаний договір купівлі-продажу прав вимоги, суд доходить висновку, що до ПАТ«Дельта Банк» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором №35/08/08-Склн від 07.03.2008р.

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ст.629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На підставі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Всупереч вищевикладеним положенням, відповідач свої зобовязання за Кредитним договором належним чином не виконує, допускає прострочення повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Крім того п.4.2 Кредитного договору надає право позивачу у разі недотримання позичальником умов цього договору та/або іпотечного договору вимагати дострокового його розірвання, повернення одержаного кредиту, сплати нарахованих процентів за користування ним, відшкодування збитків, заподіяних банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником умов цього договору, а у разі невиконання позичальником цих вимог звернути стягнення на предмет іпотеки згідно з іпотечним договором та договорами застави/іпотеки, що можуть бути укладені в майбутньому в забезпечення виконання позичальником зобовязань за цим договором.

Внаслідок невиконання відповідачем зобовязань за кредитним договором у нього станом на 06.04.2015р. утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 200875,16 грн., у т.ч.: тіло кредиту 176244,92 грн., проценти за користування кредитом 24630,24 грн. (а.с.13).

Таким чином, відповідно до вимог п.4.2 Кредитного договору № 35/08/08-Склн від 07.03.2008р., у звязку з неналежним його виконанням у позивача виникає право звернення стягнення на предмет іпотеки, який вказано в іпотечному договорі.

З матеріалів справи вбачається, що 07.03.2008р. між ОСОБА_1 та ВАТ «Кредитпромбанк» укладено Договір іпотеки №35/08/101/08-Склн, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим номером 1159 (далі Договір іпотеки), згідно з яким відповідачем в іпотеку передане нерухоме майно, а саме: житлова квартира № 119, розташована у м.Дніпропетровську, провулок Парусний 19, житловий будинок літ.А-9, яка складається з: 1-коридор, 2,5-житлові кімнати площею 26,1 кв.м., 3-санвузол, 4-кухня, 6-шафа, 1-лоджія, та належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 10.08.1999р., засвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстрованого за № 3402 від 10.08.1999р.

Водночас, встановлено, що Іпотечний договір № 35/08/101/08-Склн від 07.03.2008р., всупереч посилань позивача, забезпечує виконання зобовязань за кредитним договором № 35/08/08-Склн від 28.01.2008р., а не від 07.03.2008р.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно з ч.3 ст.60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Незважаючи на вимогу суду, позивачем не надано кредитний договір від 28.01.2008р., виконання якого забезпечено Іпотечним договором № 35/08/101/08-Склн від 07.03.2008р., а також не забезпечено явку свого представника для дачі пояснень з приводу вказаних розбіжностей.

Таким чином, оскільки Кредитний договір та Іпотечний договір мають істотні розбіжності, які не дають можливості встановити, що Іпотечний договір № 35/08/101/08-Склн від 07.03.2008р. забезпечує виконання зобовязань саме за кредитним договором № 35/08/08-Склн від 07.03.2008р., а також враховуючи відсутність пояснень позивача та існування заперечень відповідача в цій частині, суд доходить висновку, що позивач не довів наявність у нього права на звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі Іпотечного договору №35/08/101/08-Склн від 07.03.2008р.

Окрім того, згідно з ч.1 ст.35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач направив передбачену ст. 35 Закону України «Про іпотеку» вимогу про усунення порушення відповідачу 03.06.2015р. вих. № 31.4-08/1698/15.

Згідно з ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а відповідно до ч.3 ст.33 цього ж Закону звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом п.4.2 Договору іпотеки іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на майно у випадку порушення іпотекодавцем умов Кредитного договору, або умов цього договору.

Відповідно до п.4.3 Договору іпотеки при настанні випадків, передбачених п.4.2 цього договору, іпотекодержатель за 30 календарних днів попереджає іпотекодавця про задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки і якщо протягом цього строку зобовязання, забезпечені іпотекою, не будуть виконані, іпотекодержатель на свій розсуд задовольняє свої вимоги одним із таких способів: набуває право власності на майно; від свого імені продає майно третім особам і спрямовує отримані кошти на задоволення своїх вимог; дає іпотекодавцю згоду на реалізацію майна третім особам, визначеним іпотекодержателем або погоджених з ним, від свого (іпотекодавця) імені, за умови, що кошти, виручені від реалізації, будуть направлені на задоволення вимог іпотекодержателя.

Перебіг тридцяти денного строку починається з наступного дня, після календарної дати відправлення іпотекодержателем повідомлення про свій намір укласти договір купівлі-продажу майна, за місцезнаходженням іпотекодавця зазначеним у цьому договорі.

Ціна договору купівлі-продажу майна визначається за згодою сторін, але в будь-якому разі не менше суми, зазначеної в п.1.4 даного договору. У разі недосягнення згоди щодо ціни договору купівлі-продажу майна, така ціна визначається на підставі проведеної незалежної експертної оцінки субєктом оціночної діяльності, визначеного іпотекодержателем самостійно та зазначеної в звіті про оцінку майна, що складається у відповідності з Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001р. №2658-ІІІ на рівні не нижче звичайної. В разі зниження вартості майна іпотекодержатель вправі здійснити переоцінку вартості майна, шляхом проведення додаткової незалежної експертної оцінки.

Умови цього пункту мають силу договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч.1 ст.37 Закону України Про іпотеку іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Виходячи з положень ч.2 ст.16 ЦК України, ч.3 ст.33, ст.36, ч.1 ст.37 Закону України Про іпотеку не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобовязань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду України від 11.12.2013р. №6-124цс13, а тому має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права відповідно до ч. 1 ст. 3607 ЦПК України.

Водночас, положеннями ч.1 ст.39 Закону «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до ч.6 ст.38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм ст.ст.38, 39 Закону «Про іпотеку», суд доходить висновку, що у розумінні норми ст.39Закону «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою ч.6 ст.38 цього Закону.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду України від 27.05.2015р. №6-61цс15, а тому має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права відповідно до ч.1 ст.3607 ЦПК України.

Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї матеріалів, позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним право власності на предмет іпотеки.

Водночас, наслідком звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності є перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя в рахунок погашення заборгованості позичальника перед кредитодавцем. Виходячи з принципу правової визначеності у такому випадку з рішення суду повинно бути зрозуміло, яка сума заборгованості за кредитними зобовязаннями погашається в результаті переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, а відтак суд доходить висновку, що вимоги ст.39 Закону України «Про іпотеку» щодо обовязкового зазначення у рішенні суду про звернення стягнення на предмет іпотеки початкової ціни предмету іпотеки для його подальшої реалізації поширюються і на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього.

Водночас, у позовній заяві не вказано ціну предмета іпотеки, визначену відповідно до ч.6ст.38Закону «Про іпотеку», а також до неї не додано відповідного звіту про оцінку майна суб'єктом оціночної діяльності, що суперечить вимогам ст.ст.39 та 43 Закону «Про іпотеку».

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому, за змістом ч.1ст.60ЦПКУкраїни кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Беручи до уваги недоведеність позивачем існування у нього права на звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі Іпотечного договору №35/08/101/08-Склн від 07.03.2008р., а також враховуючи, що при зверненні до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки позивачем не вказано ціну предмета іпотеки у грошовому вираженні, визначену відповідно до ч.6 ст.38 Закону «Про іпотеку», не надано на підтвердження такої ціни відповідного звіту про оцінку предмету іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.33, 36-39 Закону України «Про іпотеку», ст.ст.512, 514, 516, 525, 526, 610, 612, 629, 1050, 1054 ЦК України, а також ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СуддяОСОБА_4