Рішення № 55913941, 02.02.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/4694/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі:

Головуючого судді: Бисага Т.Ю.

суддів: Власов С.О.Дроботя В.В.,

при секретарі: Рогач О.Я.,

за участю апелянта - ОСОБА_1, представника ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 03 серпня 2015 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: Орган Опіки і піклування Ужгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_9 та ОСОБА_5 про визнання недійсним договору іпотеки,

В С Т А Н О В И Л А :

В квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_8, за участю третіх осіб: Органу опіки і піклування Ужгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_9, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору іпотеки.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що 12.11.2009 р. між ОСОБА_11, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 укладено договір іпотеки, за яким остання передала в іпотеку належне їй майно в забезпечення виконання зобов'язань по договору позики, укладеного між ОСОБА_11, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_5 Предметом іпотеки виступило нерухоме майно - домоволодіння в складі: житловий будинок з прибудовою, сарай, вбиральня, сарай, сарай, огорожа та тротуар, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

За другим договором іпотеки від 14.07.2010 року, укладеним між такими ж сторонами, як у договорі іпотеки від 12.11.2009 року, предметом іпотеки в якості забезпечення того ж зобов'язання виступила належна ОСОБА_8 земельна ділянка площею 0,09 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач посилається на те, що станом на час укладення вказаних договорів, будучи неповнолітньою, вона постійно проживала в житловому будинку, який виступив предметом іпотеки, а тому вважає, що її житлові права порушено, оскільки вказаний договір іпотеки від 12.11.2009 року не був погоджений з Органом опіки та піклування.

На підтвердження доводів посилається на положення ст.177 Сімейного кодексу України та ст.71 Цивільного кодексу України, які забороняють вчинення правочинів, що стосуються майнових прав дитини, без дозволу органів опіки та піклування, а також - на ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», за нормами якої батьки або особи, що їх замінюють, зокрема, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відчужувати житло або видавати письмові зобов'язання. Стверджує, що спірний договір іпотеки нерухомого майна був укладений всупереч ч. 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей».

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 03.08.2015 року в задоволенні даного позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням ОСОБА_1І, оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення пор задоволення позову. В обґрунтування скарги посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також на неповне та неправильне встановлення судом обставин, які мають значення для справи. Зокрема, вказує на те, що суд не застосував норму закону, яку необхідно було застосувати - ст. 177 СК, ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства".

В судовому засіданні позивач та її представник апеляційну скаргу підтримали.

Відповідачі проти задоволення апеляційної скарги заперечили.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія приходить до наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що 12.11.2009 року між ОСОБА_11, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 - з однієї сторони та ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_5, - з іншої сторони, укладено Договір позики за №1718, згідно з яким позичальники (ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_5.) отримали позику в розмірі 418 075,45 грн. під 24 % річних зі строком повернення до 12.11.2010 року (п.п.1,2 Договору).

В забезпечення виконання зобов'язання за договором № 1718 від 12.11.2009 року було укладено два договори іпотеки, відповідно до умов яких іпотекодавець, ОСОБА_8, надала в іпотеку належне їй на праві приватної власності - нерухоме майно, а саме:

за першим договором - від 12.11.2009 року, укладеним між ОСОБА_11, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, остання як позичальник за договором позики передала в іпотеку належне їй на праві власності домоволодіння під АДРЕСА_1, що складається з: житлового будинку з прибудовою, трьох сараїв, вбиральні, огорожі та тротуару.

за другим договором - від 14.07.2010 року предметом іпотеки в якості забезпечення того ж зобов'язання виступила належна ОСОБА_8 земельна ділянка площею 0,09 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1.

Станом на день виникнення зобов'язань, вказане іпотечне майно на праві приватної власності належало відповідачці, ОСОБА_8, що стверджується договором купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки №1676 від 09.04.2001 року та Витягом №24433643 від 12.11.2009 року.

Згідно довідки Холмківської сільської ради Ужгородського району за № 1270 від 20.04.2015 року в період із 2006 року по 2015 рік позивачка проживала в будинку АДРЕСА_1.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведено факту наявності між нею та іпотекодавцем ОСОБА_8 родинних відносин, зокрема не встановлено, що ОСОБА_8 є матір'ю або особою, що її замінює для позивача.

Даний висновок суду першої інстанції є вірним, однак витребуваними колегією доказами підтверджується той факт, що позивач ОСОБА_1 являється онукою ОСОБА_8 і постійно проживала в будинку АДРЕСА_1.

Також встановлено, що дозволу на укладення договору іпотеки майна відносно позивача орган опіки та піклування не надав.

Однак, не зважаючи на порушення процедури при укладенні договорів, колегія приходить до висновку про безпідставність позову виходячи з слідуючих мотивів.

У відповідності до ст. 1 Закону України " Про охорону дитинства" - дитина - особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше;

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом у віці 20 років, тобто будучи повнолітньою особою.

Приписи Законів України - ст. 177 СК, ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства" на сьогоднішній час не мають на неї розповсюдження, оскільки вона вже не є дитиною.

Згідно ст. 3 ЦПК України - кожна особа має право у встановленому порядку звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

В даному випадку права позивача ОСОБА_1 порушеними не являються.

Звернення до суду з вказаним позовом колегія розглядає радше, як спосіб уникнення цивільно-правової відповідальності.

За таких обставин, колегія приходить до висновку, що в задоволенні позову про визання недійсними договору від 12.11.2009 року, укладеного між ОСОБА_11, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, та договору від 14.07.2010 року, укладеного між ОСОБА_11, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,

Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 03 серпня 2015 року змінити.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: Орган Опіки і піклування Ужгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_9 та ОСОБА_5 про визнання недійсним договору іпотеки відмовити з підстав, зазначених в мотивувальній частині даного рішення.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді