Рішення № 55913319, 02.02.2016, Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 274/197/15-ц

Провадження № 2/0274/53/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.02.2016 року Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області в складі судді Зайцева А.В., з участю секретаря Берестюк О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Бердичеві справу за позовом Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_1 Аваль" в особі Житомирської обласної дирекції ПАТ "ОСОБА_1 Аваль" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому вказав, що 19.05.2008 року між ВАТ "ОСОБА_1 Аваль", правонаступником якого є позивач, та відповідачем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 014/5550/73/133326, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 91 100.00 дол. США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 19.05.2015 року, а відповідач зобов`язавcя повернути кредит шляхом здійснення щомісячних ануїтетних платежів відповідно до графіка погашення кредиту, та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки, та в порядку, встановлених кредитним договором.

Банк свої зобов`язання виконав та надав відповідачу кредитні кошти у вищевказаній сумі.

Відповідач зобовязання не виконував належним чином, у зв`язку з чим, станом на 09.12.2014 року утворилась заборгованість у розмірі 3641381,40 грн.

Виконання зобовязань за кредитним договором було забезпечено договором поруки № 014/5550/73/133326 від 19.05.2008 року, укладенний між ВАТ "ОСОБА_1 Аваль" правонаступником якого є позивач, та відповідачкою ОСОБА_3, згідно якого відповідач поручилась перед кредитором за виконання позичальником його кредитних зобов"язань.

Позивач просить стягнути заборгованість в зазначеній сумі та судові витрати з відповідачів по справі в солідарному порядку.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з"явився, заяви про розгляд справи у його відсутності не надав. Про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідачка ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, іі представник ОСОБА_4 заперечив проти задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_3, просив в позові відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, 9.05.2008 року між ВАТ "ОСОБА_1 Аваль", правонаступником якого є позивач, та відповідачем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 014/5550/73/133326, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 91 100.00 дол. США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 19.05.2015 року, а відповідач зобов`язавcя повернути кредит шляхом здійснення щомісячних ануїтетних платежів відповідно до графіка погашення кредиту, та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки, та в порядку, встановлених кредитним договором.

Виконання зобовязань за кредитним договором було забезпечено договором поруки № 014/5550/73/133326 від 19.05.2008 року, укладенний між ВАТ "ОСОБА_1 Аваль" правонаступником якого є позивач, та відповідачкою ОСОБА_3, згідно якого відповідач поручилась перед кредитором за виконання позичальником його кредитних зобов"язань.

Банк свої зобов`язання виконав та надав відповідачу кредитні кошти у вищевказаній сумі.

Відповідач зобовязання не виконував належним чином, у зв`язку з чим, станом на 09.12.2014 року утворилась заборгованість у розмірі 3 641 381,40 грн.

Відповідно до ст.1054 Цивільного Кодексу України та умов укладеного кредитного договору банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Статтями 509, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Крім того, зобов`язання є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, а кредитор має право вимагати від божника виконання його обов`язків.

Оскільки відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, станом на 09.12.2014 року утворилась заборгованість в сумі 3 641 381,40 грн., яка складається з:

47 645,90 дол. США в гривневому еквіваленті 739 736,43 грн. - заборгованність за кредитом;

18 631,75 доларів США в гивневому еквіваленті 289 271,15 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом,

2 612 373,82 грн. пеня за прострочення сплати кредиту та відсотків.

За таких обставин, позовні вимоги позивача заявлені до позичальника відповідача по спаві ОСОБА_2 суд вважає обґрунтованими, і підлягаючими задоволенню в повному обсязі.

При цьому, позовні вимоги щодо стягнення заборгованності за кредитом з поручителя - відповідачки по справі ОСОБА_3 в солідарному порядку суд, вважає безпідставним виходячи з наступного.

Зобов'язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки повязане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

Отже, порука це строкове зобовязання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє субєктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобовязань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

Під виконанням сторонами зобовязання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обовязків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, "основне зобовязання" - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обовязки сторін кредитного договору.

Як встановлено судом, боржник ОСОБА_2, а відтак і поручитель ОСОБА_3, первинно взяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 19.05.2015 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобовязань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобовязання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобовязання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

У звязку з порушенням боржником графіка погашення платежів та виникненням заборгованості за кредитним договором кредитор використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 5.5 договору право на односторонню зміну умов кредитного договору, надіславши 13.11.2014 року вимогу, у тому числі поручителю, про дострокове повернення всієї суми кредиту та повязаних із ним платежів протягом не більш ніж 10 календарних днів з дати цієї вимоги.

Отже, у разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобовязання передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню з цієї дати.

Разом із тим, як встановлено судом, після 01.03. 2012 року боржник відповідно до первинних умов кредитного договору згідно з графіком щомісячного погашення кредиту й сплати процентів , перестав погашати кредит.

Отже, заборгованість, з приводу якої заявлений позов у справі, виникла в боржника за період з 01.03. 2012 року до грудня 2014 року (часу звернення позивача до суду) у звязку з несплатою боржником поточних щомісячних платежів із погашення кредиту та процентів за користування ним.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобовязання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обовязку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобовязань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Саме таку правову позицію було висловлено Верховним Судом України в постанові від 19 березня 2014 року у справі 6-20цс14.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобовязань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк предявлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Як убачається з графіка погашення кредиту, чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 19 числа кожного місяця, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для предявлення вимог до поручителя.

У разі предявлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобовязання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобовязань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у звязку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання, якщо кредитор не предявить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобовязання не встановлено або встановлено моментом предявлення вимоги), якщо кредитор не предявить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Зі змісту цієї норми вбачається, що у тексті частини четвертої статті 559 ЦК України застосовуються поняття «предявлення вимоги» та «предявлення позову», як умови чинності поруки.

Враховуючи правову конструкцію зазначеної правової норми, викладеної в одному абзаці, подібність правовідносин, які вона регулює, та на підставі системного, послідовного, логічного тлумачення змісту цієї норми слід дійти висновку про те, що передбачений цією нормою підхід до правового регулювання строків дії поруки та її припинення є однаковим.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування субєктивного права кредитора й субєктивного обовязку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом предявлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобовязань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "предявлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання як умови чинності поруки слід розуміти як предявлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 Господарського процесуального кодексу України, стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість предявлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобовязання за договором повинно бути предявлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобовязання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може в судовому порядку реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобовязання.

Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобовязання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Відповідно до ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Відповідно до ст.79, 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі ст.88 ЦПК України з відповідача ОСОБА_2 підлягають стягненню судові витрати позивача: судовий збір у розмірі 3654,00 грн.

На підставі наведеного та керуючись ст.209-215 ЦПК України ст.509, 526, 1050, 1054 Цивільного кодексу України суд, -

в и р і ш и в:

Позов Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_1 Аваль" в особі Житомирської обласної дирекції ПАТ "ОСОБА_1 Аваль" до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_1 Аваль" в особі Житомирської обласної дирекції ПАТ "ОСОБА_1 Аваль" заборгованість за договором № 014/5550/73/133326 від 19.05.2008 року, в сумі 3641381,40 грн ( три мільйони шістсот сорок одну тисячу триста вісімдесят одну грн. сорок копійок ).

Стягнути з ОСОБА_2 ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_1 Аваль" в особі Житомирської обласної дирекції ПАТ "ОСОБА_1 Аваль" витрати по сплаті судового збору в сумі 3654,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Рішення може бути оскарженим до Апеляційного суду Житомирської області протягом 10 днів через Бердичівський міськрайонний суд

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Житомирської області через Бердичівський міськрайонний суд у десятиденний строк з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий суддя: