Ухвала суду № 55908861, 27.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2016 року м. Київ К/9991/75964/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Веденяпіна О.А., Зайцев М.П.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Окружної державної податкової служби-Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.05.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2012

у справі № 2а-18210/11/2670 Окружного адміністративного суду міста Києва

за позовом Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Києві Державної податкової служби (СДПІ)

про скасування полдатковго повідомлення- рішення,

ВСТАНОВИВ:

Українське державне підприємство поштового зв'язку «Укрпошта» звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Києві Державної податкової служби (СДПІ) про визнання протиправним та скасування рішення СДПІ у м. Києві від 16.05.2007 № 0000334210/1.

Справа розглядалась судами різних інстанцій неодноразово.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.05.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2012, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення СДПІ у м. Києві від 16.05.2007 № 0000334210/1.

У касаційній скарзі СДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 142457,04 грн. згідно з рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 09.02.2007 № 181/4210/21560045, про порушення позивачем норм частини 1 ст.1, частини 2 ст.2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (Закон № 185/94-ВР), а саме: несвоєчасне надходження виручки за контрактами з поштовими адміністраціями Румунії, Австрії, Бельгії, Болгарії, Бразилії, Ватикану, Греції, Естонії, Ємену, Ізраїлю, Іспанії, Італії, Йорданії, Канади, Китаю, Куби, Латвії, Литви, Мальти, Молдови, Німеччини, Нідерландів, Пакистану, Польщі, Сербії, Чорногорії, Словаччини, Того, Туреччини, Туркменістану, Франції, Хорватії, Чехії, Швеції, Японії; порушені терміни проведення розрахунків в іноземній валюті по взаєморозрахунках з поштовою адміністрацією Сінгапура «Cingapore airlines cargo pte ltd».

Відповідно до частини 1 ст.1 Закону № 185/94-ВР (у редакції, чинній на час виникнення відносин з приводу прав і обов'язків у яких виник спір) виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України (частина 1 ст. 2 цього Закону)

Частиною 1 ст. 4 Закону № 185/94-ВР встановлено, що порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 10-р від 10.01.2002 (далі розпорядження № 10-р) «Про національного оператора поштового зв'язку» на Українське державне підприємство поштового зв'язку «Укрпошта» покладено виконання функцій національного оператора поштового зв'язку.

Згідно з пунктом 5 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1155 від 17.08.2002 (далі Постанова № 1155, втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270), Національний оператор поштового зв'язку забезпечує надання універсальних послуг на всій території України. До універсальних послуг поштового зв'язку належать послуги з пересилання: поштових карток, листів, бандеролей, секограм - простих та рекомендованих; посилок без оголошеної цінності масою до 10 кілограмів.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про поштовий зв'язок» (далі Закон № 2759 -III, у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків у яких виник спір) міжнародне співробітництво у сфері надання послуг поштового зв'язку здійснюється Міжнародне співробітництво у сфері надання послуг поштового зв'язку здійснюється відповідно до законодавства України та відповідних міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Правові, організаційні та фінансові відносини з міжнародними організаціями поштового зв'язку, а також представництво України у міжнародних організаціях поштового зв'язку, міжнародний правовий захист інтересів України у питаннях поштового зв'язку в межах своїх повноважень здійснює уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі зв'язку.

Національний оператор у порядку, визначеному законодавством України, підтримує співробітництво з операторами поштового зв'язку інших держав, забезпечує виконання рішень, визначених нормативними актами Всесвітнього поштового союзу, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 1 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року № 1906-IV (далі Закон № 1906-IV ) чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору (частина 2 цієї статті).

Всесвітня поштова конвенція, Заключний протокол Всесвітньої поштової конвенції, Угода про поштові пересилки, Заключний протокол Угоди про поштові пересилки затверджено Указом Президента України № 110/99 від 01.02.1999 «Про затвердження Загального регламенту Всесвітнього поштового союзу, Всесвітньої поштової конвенції та її Заключного протоколу, Угоди про поштові посилки та її Заключного протоколу».

Законом України «Про ратифікацію Шостого додаткового протоколу до Статуту Всесвітнього поштового союзу» № 2856-ІП від 29.01.2001 Верховною Радою України ратифіковано Шостий додатковий протокол до Статуту Всесвітнього поштового союзу, параграфом 2 ст. 1 «Акти Союзу» якого встановлено, що загальний регламент є обов'язковим для всіх країн-членів.

Статтею 1 Статуту Всесвітнього поштового союзу встановлено, що країни, які приймають цей Статут, становлять під найменуванням «Всесвітній поштовий союз» єдину поштову територію для взаємного обміну відправленнями письмової кореспонденції. Свобода транзиту гарантується на всій території Союзу.

Відповідно до ст. 2 Статуту Всесвітнього поштового союзу його членами можуть бути лише країни.

У статті 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» № 959-ХІІ від 16.04.1991 (далі Закон № 959-XII) визначені, зокрема поняття: зовнішньоекономічна діяльність - діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами; зовнішньоекономічний договір (контракт) - матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності; експорт (експорт товарів) - продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів. При цьому термін реекспорт (реекспорт товарів) означає продаж іноземним суб'єктам господарської діяльності та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію України; імпорт (імпорт товарів) - купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами;

У відносинах з поштовими адміністраціями інших країн стосовно забезпечення поштового зв'язку позивач керується, зокрема: Всесвітньою поштовою конвенцією, Статутом Всесвітнього поштового союзу, його Актами. Положення Статуту Всесвітнього поштового союзу, акти Всесвітнього поштового союзу встановлюють єдиний технологічний процес по здійсненню міжнародних зв'язків шляхом обміну поштовими відправленнями.

Відповідно до пункту 3 ст. 22 Статуту Всесвітнього поштового союзу Всесвітня поштова конвенція, Регламент письмової кореспонденції та Регламент поштових посилок містять норми, що застосовуються до міжнародної поштової служби, а також положення про службу письмової кореспонденції та службу поштових посилок. Ці акти є обов'язковими для всіх країн-членів.

Таким чином, встановлені між позивачем та поштовими адміністраціями інших країн відносини регулюються нормами Всесвітньої поштової конвенції, Статуту Всесвітнього поштового союзу та Актами Всесвітнього поштового союзу. Стороною в цих міжнародних договорах є держава Україна, а не ДП «Укрпошта». Позивач, як національний оператор поштового зв'язку члена Всесвітнього поштового союзу держави Україна, підтримує співробітництво з операторами поштового зв'язку інших держав; виконує підписані від імені України та ратифіковані Верховною Радою України Акти Всесвітнього поштового союзу. При цьому, поштові адміністрації інших держав - учасників Всесвітнього поштового союзу у взаємовідносинах із ДП «Укрпошта» з приводу здійснення міжнародних поштових переказів (посилок тощо) не є нерезидентами в розумінні Закону № 185/94-ВР.

Об'єкти міжнародного поштового обміну не призначені для продажу, не можуть бути продані будь-кому, а призначені лише для вручення їх адресату, в зв'язку з чим, такі операції не можуть розглядатися як експорт товарів в розумінні чинного законодавства України.

В частині 1 ст. 6 Всесвітньої поштової конвенції зазначено, що тарифи, які стосуються різних міжнародних поштових послуг, встановлюються у Конвенції та Угодах. Це встановлення тарифів повинно здійснюватись, в принципі, відповідно до вартості надання цих послуг.

За умови додержання статті 50 кожна Адміністрація, яка отримує від іншої Адміністрації відправлення письмової кореспонденції, має право стягувати з Адміністрації, що відправляє, відшкодування витрат, викликаних отриманою міжнародною поштою (пункт 1 ст. 49 Всесвітньої поштової конвенції).

У відповідності із пунктом 6 ст. 49 будь-яка Адміністрація може відмовитись повністю або частково від відшкодування, передбаченого в § 1.

Тарифи на послуги міжнародного поштового зв'язку згідно частиною 1 ст. 6 і пунктом 1 ст. 49 Всесвітньої поштової конвенції визначаються цією Конвенцією та іншими Актами Всесвітнього поштового союзу, що позбавляє позивача можливості прямо впливати на їх розмір, і, відповідно, досягати таких розмірів, які б приносили прибуток підприємству.

При цьому, згідно зі статтею 4 Всесвітньої поштової конвенції грошовою одиницею, яка передбачена у статті 7 Статуту і використовується у Конвенції та в Угодах, а також у їхніх Виконавчих регламентах, є Спеціальне право запозичення (СПЗ).

Таким чином, при здійсненні діяльності по забезпеченню міжнародного поштового обміну позивач не здійснює експорту товарів, робіт, послуг, як суб'єкт економічних відносин в понятті Державного класифікатору України «Класифікація послуг зовнішньоекономічної діяльності ДК 012-97», а виконує зобов'язання держави України як національний оператор послуг поштового зв'язку.

З огляду на наведене грошові кошти, які надходять на користь позивача від іноземних поштових Адміністрацій по рахунках, передбачених Виконавчим регламентом Всесвітньої поштової конвенції (СМ 52, СН 64, тощо) є відшкодуванням витрат позивача на забезпечення міжнародного поштового обміну, і, відповідно, міжнародних зобов'язань України. Визначення фактичної суми витрат позивача, які мають бути відшкодовані іноземними поштовими Адміністраціями здійснюється за результатами календарного року, а не з моменту узгодження рахунку такою іноземною Адміністрацією.

Враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій, правильно застосувавши вище наведені норми матеріального права, зробили юридично правильний висновок, що виконання ДП «Укрпошта» обо'язків у межах Всесвітнього поштового союзу не експортом товарів (послуг) у розумінні норм Закону № 959-ХІІ, а отже відсутні підстави для притягнення позивача до відповідальності за порушення строків розрахунків у іноземній валюті, встановленої ст. 4 Закону № 185/94-ВР.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Окружної державної податкової служби-Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.05.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев