Ухвала суду № 55908662, 16.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2016 року м. Київ К/800/1418/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014

та постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11.09.2014

у справі № 815/4389/14

за позовом Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Іллічівський морський торговельний порт» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів від 06.05.2014 № 0000114800, від 30.07.2014 № 0000234800 та № 0000244800; визнання протиправними дій відповідача при проведенні планової виїзної документальної перевірки та складання за її наслідками акту перевірки № 39/2808-48/01125672/9 від 17.04.2014.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11.09.2014, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014, позов задоволено частково; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як законні та обґрунтовані.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної планової виїзної документальної перевірки ДП «Іллічівський морський торговельний порт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 31.12.2012, складено акт № 39/2808-48/01125672/9 від 17.04.2014, в якому зафіксовано порушення, зокрема: пп. 192.1.1 п. 192.1 ст. 192, п. 192.3 ст. 192, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за квітень 2011 року - грудень 2012 року; п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.1, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за період з ІІ кварталу 2011 року - ІV квартал 2012 року; п. 2.11 гл. 2, п. 3.1 гл. 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за № 40/10320.

На підставі результатів проведеної перевірки та процедури адміністративного оскарження, відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, а саме:

- № 0000114800 від 06.05.2014 про застосування суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 18 261 грн.;

- № 0000234800 від 30.07.2014 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 485 461 грн., в т.ч.: 386 337 грн. основного платежу та 99 124 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0000244800 від 30.07.2014 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 285 927,43 грн., в т.ч.: 174 873,83 грн. основного платежу та 111 053,60 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Нараховуючи штрафні (фінансові) санкції податковим повідомлення-рішенням № 0000114800 від 06.05.2014, податковий орган виходив з того, що під час перевірки встановлено, що особи, які одержали готівку під звіт для вирішення господарських питань або на відрядження, подавали до бухгалтерії підприємства авансові звіти про витрачені суми без платіжного документа, який би підтверджував витрату готівки, а саме: авансовий звіт № 72 від 04.07.2012, підзвітна особа ОСОБА_8 - відсутні підтверджуючі документи на суму 7 521 грн., авансовий звіт № 11 від 10.09.2012, підзвітна особа ОСОБА_3 - відсутні підтверджуючі документи на суму 4 525 грн., авансовий звіт № 13 від 10.09.2012, підзвітна особа ОСОБА_4 - відсутні підтверджуючі документи на суму 4 525 грн.; авансовий звіт № 46 від 25.09.2012, підзвітна особа ОСОБА_8 - відсутні підтверджуючі документи на суму 1 690 грн.

В судовому порядку встановлено, що позивачем були надані оригінали розрахункових (платіжних) документів, електронні квитки та оригінали відривної частини посадових талонів пасажирів, що підтверджують здійснення розрахункових операцій по відрядженням працівників порту.

Відповідно до положень п. 2.11 гл. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за № 40/10320, видача готівкових коштів під звіт або на відрядження (далі - під звіт) здійснюється відповідно до законодавства України; якщо підзвітній особі одночасно видана готівка як на відрядження, так і для вирішення в цьому відрядженні виробничих (господарських) питань (у тому числі для закупівлі сільськогосподарської продукції у населення та заготівлі вторинної сировини), то строк, на який видана готівка під звіт на ці завдання, може бути продовжено до завершення терміну відрядження; видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми; звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України.

Згідно з п. 3.1 гл. 3 зазначеного Положення касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

Згідно з п. 3.1 Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01.12.2000 № 614, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.02.2001 за № 105/5296, фіскальний касовий чек на товари (послуги) (далі - касовий чек) - це розрахунковий документ, надрукований реєстратором розрахункових операцій при проведенні розрахунків за продані товари (надані послуги).

Відповідно до п. 7 р. ІІІ Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 17.03.2011 № 362), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31.03.1998 № 218/2658, витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що засвідчують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання відрядженого працівника, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.

У разі використання електронного авіаквитка підставою для відшкодування витрат на його придбання є такий пакет документів: оригінал розрахункового або платіжного документа, що підтверджує здійснення розрахункової операції у готівковій чи безготівковій формі (платіжне доручення, розрахунковий чек, касовий чек, розрахункова квитанція, виписка з карткового рахунку, квитанція до прибуткового касового ордера); роздрук на папері частини електронного авіаквитка з вказаним маршрутом (маршрут/квитанція); оригінали відривної частини посадкових талонів пасажира (п. 11 р. ІІІ вказаної Інструкції).

Оскільки, в судовому порядку з підтвердженням матеріалів справи встановлено наявність у позивача підтверджуючих згідно вимог законодавства документів про здійснення розрахункових операцій по відрядженням працівників позивача, тому є безпідставним застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій податковим повідомленням-рішенням № 0000114800 від 06.05.2014.

Щодо спірних податкових повідомлень-рішень від 30.07.2014 № 0000244800 та № 0000234800, податковий орган виходив з не підтвердження реальності здійснення господарських операції між позивачем та контрагентами (ТОВ «Нельсон Інтерхолд», ТОВ «Деміург 7», ТОВ «Восход», ТОВ «Восток Сервіс Юг», ТОВ «Наса Сервіс», ПП «Двалекс», ТОВ «НВП «Промтехсінтез», ТОВ «Інтелектуальні Технології Відеоспостереження», ТОВ «Югпромресурс», ТОВ «Рімнус Маркет», ТОВ «Універсальна дія», ТОВ «Арні-буд», ТОВ «СП Міські Фасади», ТОВ «Бізнес Альянс трейд»), оскільки відсутні об'єкти оподаткування, відсутній факт реального здійснення платником податків операцій по ланцюгу постачання, недодержання вимог Цивільного кодексу України при вчиненні правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків (нікчемність договору).

А саме: по господарським взаємовідносинам з ТОВ «Нельсон Інтерхолд», ТОВ «Деміург 7», ТОВ «Восход», ТОВ «Восток Сервіс Юг», ТОВ «Наса Сервіс», ПП «Двалекс», ТОВ «НВП «Промтехсінтез», ТОВ «Інтелектуальні Технології Відеоспостереження», ТОВ «Югпромресурс», ТОВ «Рімнус Маркет» у відповідних періодах актами перевірок не підтверджено реалізацію ТМЦ, послуг, що свідчить про сумнівність цих операцій; по господарським взаємовідносинам з продавцями ТОВ «Нельсон Інтерхолд», ТОВ «Деміург 7», ТОВ «Восход», ТОВ «Восток Сервіс Юг», ТОВ «Наса Сервіс», ПП «Двалекс», ТОВ «НВП «Промтехсінтез», ТОВ «Інтелектуальні Технології Відеоспостереження», ТОВ «Югпромресурс», ТОВ «Рімнус Маркет», ТОВ «Універсальна дія», ТОВ «Арні-буд», ТОВ «СП Міські Фасади», ТОВ «Бізнес Альянс трейд» не підтверджені податкові зобов'язання з податкової інформації, отриманій від інших ДПІ, податкові накладні оформлені з порушенням вимог абз. «г» п. 201.1 ст. 201 ПК України.

Крім того, по господарським взаємовідносинам з ТОВ «ТЕК «Транс Інвест» на підставі договору по проведенню експлуатаційних днопоглиблювальних робіт, до перевірки не було надано документи, які б засвідчували фактичність здійснення робіт, у зв'язку з чим завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у сумі 68 924 грн.

Щодо правомірності включення до складу витрат вартості робіт по забезпеченню охорони громадського порядку Іллічівським МВ ГУ МВС України в Одеській області в сумі 988 470 грн.

Перевіряючі дійшли висновку щодо завищення позивачем витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування в загальній сумі 988 470 грн.

Згідно з висновком податкового органу, собівартість наданих послуг, що відображено бухгалтерською проводкою Дт 91 «Загальновиробничі витрати» з подальшим віднесенням на рахунок 23 «Виробництво», за умови наявності на підприємстві власної служби морської безпеки у кількості 465 осіб, неправомірно віднесено до валових витрат, оскільки вплив цих послуг на господарську діяльність неможливо встановити.

Поряд із тим, у періоді, який перевірявся, діяв укладений між позивачем та Іллічівським МВ ГУ МВС України в Одеській області договір від 30.04.2004 № 345-о, предметом якого є забезпечення охорони громадського порядку та посилення умов збереження матеріальних цінностей, у тому числі вантажів, на підвідомчій порту території силами особового складу відділу за плату.

Згідно з умовами договору відділ щомісячно до 10-го числа поточного місяця виставляє рахунки на передоплату, а порт оплачує рахунки на протязі п'яти банківських днів з моменту отримання. Розрахунок суми за виконані відділом роботи проходить виходячи з вартості витрат на утримання відділу в рік, яка складає 564 840 грн. згідно погодженого кошторису, виходячи із розрахунку 36 штатних одиниць відділу (15 690 грн. на одного співробітника).

Відповідно до п. 2.1.1 договору відділ забезпечує охорону громадського порядку й посилення умов зберігання матеріальних цінностей та переробляємих вантажів шляхом профілактично-попереджувальних робіт з розкриттям зроблених правопорушень, а саме: проводить роботу по виявленню посадових осіб, які займаються витратами та крадіжками державного майна шляхом використання службового становища; спільно з представниками «Ради порту по охороні переробляємих вантажів» проводить роботу по посиленню умов зберігання переробляємих вантажів порту; своєчасно реагувати та приймати необхідні міри відповідно до чинного законодавства України на всі повідомлення й заяви, подані портом.

Згідно службового листа відділу майнових відносин порту від 11.03.2013 № 199/17.2-2.1, на території порту знаходяться 32 об'єкти, у тому числі комплекс очисних споруд, адміністративні будівлі, магазини, склади, автобази, кінотеатр, інтерклуб, дитячі садочки, гуртожитки, автостоянка, житлові будівлі тощо. При цьому складовою частиною охорони є патрулювання зовнішнього периметру порту.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про міліцію» фінансування і матеріально-технічне забезпечення міліції здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів, які надходять на підставі договорів від міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян, а також інших джерел, не заборонених законодавством.

Судами попередніх інстанцій вірно не взято до уваги доводи податкового органу на Перелік платних послуг, які можуть надаватися органами та підрозділами Міністерства внутрішніх справ, зокрема на відсутність в останньому послуги «охорона громадського порядку», оскільки п. 18 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про міліцію» передбачено, що міліція відповідно до своїх завдань зобов'язана охороняти на договірних засадах майно громадян, колективне і державне майно, а також майно іноземних держав, міжнародних організацій, іноземних юридичних осіб та громадян, осіб без громадянства.

Крім того, обставини виконання вищезазначеного договору були предметом судового розгляду справи № 815/1815/13-а за позовом ДП «Іллічівський морський торговельний порт» до Державної фінансової інспекції в Одеській області, третя особа - Іллічівський міський відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, про часткове визнання протиправною та скасування вимоги про усунення виявлених ревізією порушень, за результатами розгляду якої, постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22.04.2013 по справі № 815/1815/13-а, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2014, визнано протиправною та скасовано п. 5 вимоги Іллічівської ОДФІ № 820-27/197 від 22.02.2013 про усунення виявлених ревізією порушень.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність порушень позивачем вимог законодавства в ході укладення та виконання вказаного договору.

Щодо господарських взаємовідносин з ТОВ «ТЕК «Транс Інвест» на підставі договору від 21.08.2012 про проведення експлуатаційних днопоглиблювальних робіт, слід зазначити наступне.

Підставою для висновку відповідача про не підтвердження факту перебування фахівців ТОВ «ТЕК «Транс Інвест» та субпідрядника ПП «Щит» на території порту та відповідно виконання ними робіт слугувало ненадання замовлення на перепустки техніки спеціалістів підприємства на територію порту, чим порушено п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого портом завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування в сумі 68 924 грн.

Разом з тим, на запит податкового органу від 10.04.2014 позивач листом від 14.04.2014 № 291/19-15 надав пояснення та витребувані документи.

Зокрема, лист ТОВ «ТЕК «Транс Інвест» від 12.07.2012 до ДАБІ України про роз'яснення щодо відсутності необхідності отримання ліцензії на здійснення будівельної діяльності у разі проведення робіт з технічного обслуговування портових акваторій та підхідних каналів з метою забезпечення безпеки мореплавства, та відповідь від 07.08.2012 № 40-16-5613, в якій наявне посилання на Порядок ліцензування господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.12.2007 № 1396, відповідно до якого ДАБІ України здійснює ліцензування господарської діяльності, пов'язаної з будівництвом об'єкта архітектури, який за складністю архітектурно-будівельного рішення та (або) інженерного обладнання належить до IV i V категорії складності.

Крім того, портом надано лист ТОВ «ТЕК «Транс Інвест» від 23.08.2012 № 157, в якому зазначено, що вказане підприємство уклало угоди з субпідрядниками ПП «Щит» від 05.07.2012 № 13/04 на гідротехнічне забезпечення робіт, ТОВ «СПТР» від 20.08.2012 № 7/08 на водолазне обстеження акваторії. Попередні проміри та водолазне обстеження субпідрядники починають виконувати з 27.08.2012; технічне завдання, погоджене капітаном ДП ІМТП ОСОБА_6 20.04.2012 та затверджене головним інженером порту ОСОБА_7 03.05.2012, щодо експлуатації днопоглиблювальних робіт у причалів ДП ІМТП, яке містить інформацію про необхідні технічні, якісні та кількісні характеристики закупівлі; плани (схеми) промірів глибин (попередні та виконавчі); телефонограму директору ТОВ «ТЕК «Транс Інвест» про надання відповіді на лист від 03.09.2012 щодо технічної можливості та справності морського ГЗС «Куяльник» для надання експлуатаційних днопоглиблювальних робіт у відповідності до умов договору від 21.08.2012 № 815-0; довідка Капітана порту про склад та термін перебування суден підрядника в акваторії порту, а саме щодо руху ГЗС «Куяльник» на акваторії морського порту в 2012 році (06.09.2012 о 03:35 год. - вийшло з порту; о 05:56 год. - зайшло у порт; 09.09.2012 о 03:45 год. - вийшло з порту; о 06:40 год. - зайшло у порт).

Крім того, в судовому порядку встановлено, що обставини виконання ТОВ «ТЕК «Транс Інвест» взятих на себе зобов'язань за договором № 815-о були предметом судового розгляду по господарській справі № 5006/33/117/2012 за позовом ДП «Іллічівський морський торговельний порт» до ТОВ «ТЕК «Транс Інвест» про стягнення заборгованості в сумі 172 418,67 грн., 3% річних у розмірі 311,77 грн., відсотків за користування коштами в сумі 779,43 грн.

Так, господарським судом в ході розгляду вказаної справи встановлено, що 10.10.2012 сторонам складено акти приймання виконаних будівельних робіт № 1 за вересень 2012 року на суму 66 293,30 грн., № 2 за вересень 2012 року - 10 247,62 грн., № 3 за вересень 2012 року - 3 039,17 грн., № 4 за вересень 2012 року - 1 281,38 грн., № 5 за вересень 2012 року - 2 110,51 грн., що загалом становить 82 971,98 грн. Зазначені акти підписані з обох сторін та скріплені печатками підприємств.

З огляду на викладене та враховуючи досліджені судами попередніх інстанцій докази щодо підтвердження обставин виконання робіт за Договором № 815-0, суди обох інстанцій встановили факт виконання ТОВ «ТЕК «Транс Інвест» послуг та вплив отриманих послуг на господарську діяльність позивача, що спричинило реальні зміни в майновому стані останнього.

Щодо обов'язку замовника надати підряднику доступ на територію порту з оформлення необхідних перепусток для доступу на територію порту, судами попередніх інстанцій встановлено, що у позивача існує три типи перепусток: постійна, тимчасова, разова.

При цьому, в системі контролю та управління ДМ «Іллічівський морський торговельний порт» фіксуються лише постійні перепустки. Крім того, якщо особа перетинає контрольно-пропускний пункт на техніці або автотранспорті, в системі фіксується лише факт проходження через КПП людини на авто, без урахування його типу чи виду.

Таким чином, відсутність у системі контролю та управління порту факту проходження людини через КПП не означає, що особа чи техніка не перебували на території порту, тому відповідні перепустки, передбачені п. 6.2 договору, могли не виписуватися.

Крім того, щодо виявлених під час проведення перевірки порушень портом п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.1, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, внаслідок віднесення до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, витрати по операціям із ТОВ «Нельсон Інтерхолд», ТОВ «Деміург 7», ТОВ «Восток Сервіс Юг», ТОВ «Наса Сервіс», ПП «Двалекс», ТОВ «НВП «Промтехсінтез», ТОВ «Югпромресурс», ТОВ «Рімнус Маркет» щодо поставок ТМЦ за відсутності товарно-транспортних накладних.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПК України).

Згідно з п. 138.8 ст. 138 зазначеного Кодексу собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Також, слід зазначити, що усі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом та формою відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, тому відсутність товарно-транспортних накладних, які не є обов'язковим первинним документом, що складається під час здійснення господарської операції з поставки товару, за наявності належних первинних документів на поставку товару, не може бути самостійною підставою для висновку про безтоварний характер господарських операцій.

Перевіркою встановлено також порушення пп. 192.1.1 п. 192.1, п. 192.3 ст. 192, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок аналізу співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у позивача станом на дату закінчення перевірки (розбіжність в розмірі 122 480,71 грн.).

Зазначені розбіжності встановлені в результаті перевірок контрагентів позивача, в ході яких встановлено, що у продавців не підтверджені податкові зобов'язання, а саме згідно інформації актів перевірок контрагентів порту: ТОВ «Нельсон Інтерхолд», ТОВ «Деміург 7», ТОВ «Восход», ТОВ «Восток Сервіс Юг», ТОВ «Наса Сервіс», ПП «Двалекс», ТОВ «НВП «Промтехсінтез», ТОВ «Інтелектуальні Технології Відеоспостереження», ТОВ «Югпромресурс», ТОВ «Рімнус Маркет», відповідачем визнано видані постачальниками податкові накладні такими, що містять недостовірну інформацію щодо місцезнаходження юридичної особи-продавця, у зв'язку з чим зроблено висновок про оформлення податкових накладних з порушенням вимог абз. «г» п. 201.1 ст. 201 ПК України.

Як встановлено в судовому порядку, під час проведення перевірки позивачем були надані усі затребувані первинні та інші документи, що підтверджують факт здійснення господарських операцій, зокрема, товарні накладні, видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, прибуткові накладні, оборотно-сальдові відомості та ін.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 зазначеного Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платнику податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України); ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.8, п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що договори між позивачем та вищевказаними контрагентами мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки товар був поставлений, а договори виконані в повному обсязі та такі господарські операції спричинили реальні зміни майнового стану платника податку - позивача.

При цьому, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що господарські відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на факт реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

В результаті чого, прийняті податковим органом спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними.

Враховуючи вказані обставини, межі перегляду, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів відхилити.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014 та постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11.09.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний