Ухвала суду № 55908543, 11.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2016 року м. Київ К/800/44162/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Леонтович К.Г., Калашнікової О.В., Сороки М.О.,

розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Привільнянське хлібозаготівельне підприємство" на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2015 року у справі № 804/4984/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Привільнянське хлібозаготівельне підприємство" до Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування припису, -

в с т а н о в и л а :

У квітні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Привільнянське хлібозаготівельне підприємство" звернулося в суд з позовом до Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати винесений Державною екологічною інспекцією у Дніпропетровській області припис № 4-2570-11-3 від 21.03.2014 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний припис є протиправним та підлягає скасуванню з огляду на те, що висновки контролюючого органу щодо встановлених порушень з боку товариства з обмеженою відповідальністю «Привільнянське хлібозаготівельне підприємство» норм природоохоронного законодавства є надуманими та не відповідають фактичним обставинам справи.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2014 року адміністративний позов задоволений. Визнано протиправним та скасовано припис Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській області № 4-2570-11-3 від 21.03.2014 р.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2015 року скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2014 року та прийнято нову, якою адміністративний позов задоволений частково. Визнані протиправними та скасувані пункти 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 11, 23, 24 припису Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській області № 4-2570-11-3 від 21.03.2014 року. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями товариство з обмеженою відповідальністю "Привільнянське хлібозаготівельне підприємство" звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судового рішення, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що що посадовими особами Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській області проведена планова перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства Товариством з обмеженою відповідальністю «Привільнянське хлібозаготівельне підприємство», розташованого за адресою: Дніпропетровська область, Солонянський район, село Жданове, вул. Шосейна, буд. 1.

Результати такої перевірки зафіксовані у акті перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами від 21.03.2014 р., за висновками якого встановлено, що діяльність ТОВ «Привільнянське хлібозаготівельне підприємство» здійснюється із порушеннями вимог ст. ст. 96, 125, 126, 164 Земельного кодексу України, ст. 35 Закону України «Про охорону земель», ст. ст. 10, 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря», ст. ст. 202 24, 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. ст. 8, 11 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», ст. ст. 25, 40, 44, 70, 105 Водного кодексу України, ст. ст. 7, 17, 26, 27, 32, 33 Закону України «Про відходи» (т. 1 а.с. 18-38).

Згідно акту перевірки встановлено, що у позивача на момент перевірки відсутні документи, що підтверджують право користування земельною ділянкою за адресою: вул. Шосейна, 1, с. Жданове Солонянського району Дніпропетровської області, що є порушенням ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України; матеріали інвентаризації джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря та відповідно дозволу на викиди не в повному обсязі відповідають фактичному стану підприємства по кількості та переліку джерел утворення викидів, оскільки виявлено необліковані в інвентаризації джерела, а саме один заточний верстат та один свердлильний верстат; журнали первинної облікової документації у сфері атмосферного повітря не ведуться, статистична звітність по формі 2-ТП (повітря) складається недостовірно, розрахунок податкового зобов'язання з екологічного податку складається недостовірно; в 2013 році дані, наведені в статзвітності № 4 - МТН «Звіт про залишки та використання енергетичних матеріалів і продуктів перероблення нафти» перевищують дозволені обсяги використання природного газу, які зазначені в матеріалах інвентаризації на підставі яких отримано дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря; на підприємстві експлуатується пилогазоочисне обладнання (ГОУ) на яке на момент перевірки не розроблені паспорти; госппобутове водопостачання підприємства здійснюється з мереж КП «Солонянське ЖКУ», а водовідведення госппобутових стічних вод здійснюється у вигріб. Договір з актами виконаних робіт щодо подальшої передачі рідких побутових відходів на момент перевірки не надано; контроль за станом заглибленої ємкості та її впливом на грунти не здійснюється; в ході візуального обстеження встановлено, що територія не в повній мірі обладнана твердим суцільним покриттям, зливоприймальники відсутні, очисні споруди стічних зливових вод відсутні, відведення стічних вод здійснюється по рельєфу місцевості. Журнали первинної облікової документації у сфері охорони водних ресурсів не ведуться, статзвітність за формою 2-ТП (водокористування) не складається, контроль якості та кількості зливових стічних вод підприємством не проводиться; підприємством не виконані вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 31.08.1998 р. № 1360 «Про затвердження Порядку ведення реєстру об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів», а саме, інвентаризація джерел утворення відходів відсутня, їх склад і властивості не визначено, технічні паспорти відходів відсутні, реєстрові картки об'єктів утворення відходів відсутні, статистична звітність у сфері поводження з відходами складається не в повному обсязі, дозвіл на розміщення відходів та ліміти на утворення та розміщення відходів відсутні; первинний поточний облік кількості відходів, які утворюються на підприємстві (за формою 1-ВТ) не ведеться; на момент перевірки підприємством надано Договір на вивезення твердих побутових відходів, укладений з ТОВ «АкваТехПром» від 01.06.2013 р. № 53, однак Акти виконаних робіт на розгляд не надано. Договори на передачу та утилізацію інших видів відходів з актами виконаних робіт відсутні; місця тимчасового зберігання відходів не обладнано; встановлено факт тимчасового зберігання відходів деревини, відходів будівельних матеріалів, гілля дерев, відходів металевих, тощо; на момент перевірки документи, які перевіряються в ході інспекційної перевірки надано не в повному обсязі.

На підставі зазначеного Акту перевірки, з метою усунення порушень природоохоронного законодавства, виявлених під час перевірки дотримання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, відповідачем складено та направлено на адресу позивача припис № 4-2570-11-3 від 21.03.2014 р. про усунення порушень природоохоронного законодавства. Позивач вважаючи зазначений припис протиправним та таким, що підлягає скасуванню звернувся з позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що пункти 1, 2, 4, 5, 6, 10, 16, 23 припису носять загальний характер, що дублюють вимоги природоохоронного законодавства і не спрямовані на усунення конкретних порушень, а тому не відповідають поняттю та меті припису. Крім того, щодо пунктів 7, 9, 11, 12 припису суд зазначив, що позивач є вторинним водокористувачем, стічна зливова вода повинна каналізуватися, але за місцем знаходження позивача каналізаційні мережі відсутні, а їх будівництво є компетенцією органів місцевого самоврядування, тому позивач не зобов'язаний здійснювати перехват стічних вод та створювати зливоприймальники. Відсутні у нього і підстави для ведення статистичного обліку водокористування, оскільки обсяг споживання не перевищує 50 м.куб на місяць. Щодо пункту 12 припису, то він не направлений на усунення порушень, а направлений на можливе настання негативних наслідків, що суперечить суті припису. Стосовно пунктів 3, 7, 8 припису, суд виходив з того, що два станки, які визнані як не обліковані джерела викидів, фактично не експлуатуються, а тому не могли вплинути і на достовірність обліку викидів або на розмір сплаченого екологічного податку. Щодо правомірності пунктів 13, 14, 15, 17, 19, 20, 21, 22 припису суд зазначив, що позивач не здійснює операції у сфері обороту відходів, а в процесу його господарської діяльності (складське господарство) утворюються лише побутові відходи, вивіз яких за договором здійснює комунальне підприємство. Тому зобов'язувати його здійснювати облік відходів, організацію їх зберігання, утилізацію є безпідставним. Пункт 24 вимоги щодо обов'язку надати необхідні документи суд вважав незаконним, оскільки відповідачем не обґрунтовано причину неотримання цих документів під час перевірки.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та приймаючи нову постанову про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що включення до змісту припису вимог, які не спрямовані на усунення конкретних виявлених порушень законодавства, а носять загальний характер і стосуються необхідності виконувати норми природоохоронного законодавства суперечить суті та меті припису як розпорядчого документу, що складається за результатами заходу державного нагляду. Виконання вимог законодавства, в тому числі і природоохоронного, є обов'язком будь-якої особи.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначено, що ним регулюються відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною.

Відповідно до ст.16 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" спеціальним органом, уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів у республіці є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органи на місцях та інші державні органи, до компетенції яких законодавством України та Автономної Республіки Крим віднесено здійснення зазначених функцій.

Згідно ст. 20 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", до компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і його органів на місцях, зокрема, належать здійснення комплексного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища в республіці, державний контроль за використанням і охороною земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони республіки, дотриманням заходів біологічної і генетичної безпеки щодо біологічних об'єктів навколишнього природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів у відкритій системі, а також за додержанням норм екологічної безпеки.

Відповідно до пункту 4.2 Положення про Державну екологічну інспекцію в Автономній Республіці Крим, областях, мстах Києва та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 14.09.2011 № 429 (далі - Положення № 429), Інспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог: законодавства про використання та охорону земель, законодавства про охорону і раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів, законодавства про охорону атмосферного повітря, законодавства про поводження з відходами, законодавства щодо наявності дозволів, лімітів та квот на спеціальне використання природних ресурсів, дотримання їх умов.

Проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання ними вимог природоохоронного законодавства регламентується Порядком організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, який затверджений наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10 вересня 2008 р. № 464 (далі - Порядок №464).

Згідно п.п. 1.2, 1.3, цей Порядок визначає процедуру проведення перевірок з питань здійснення державного контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища та оформлення їх результатів та поширюється на державних інспекторів з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції в областях України та суб'єктів господарювання.

Пунктом 4.22. Порядку № 464 передбачено, що на підставі акта, який складено за результатами перевірки, протягом п'яти днів з дня її завершення, у разі виявлення порушень вимог природоохоронного законодавства складається припис про усунення порушень вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища (додаток 4).

Відповідно до ст.1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 № 877-V (далі - Закон № 877), заходи державного нагляду (контролю) - це планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.

Згідно п. 8 ст. 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 № 877-V, припис - обов'язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб'єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб'єкта господарювання .Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю ), яка здійснювала перевірку.

Колегія суддів погоджується з твердженням судів, що діючим законодавством у сфері здійснення державного нагляду (контролю) визначено суть припису виключно як обов'язкову письмову вимогу щодо усунення конкретних порушень вимог законодавства.

Суд апеляційної інстанції прийшов до обґрунтованих висновків, що включення до змісту припису вимог, які не спрямовані на усунення конкретних виявлених порушень законодавства, а носять загальний характер і стосуються необхідності виконувати норми природоохоронного законодавства суперечить суті та меті припису як розпорядчого документу, що складається за результатами заходу державного нагляду. Виконання вимог законодавства, в тому числі і природоохоронного, є обов'язком будь-якої особи.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої та апеляційної інстанції, що пункти № 1, 2, 4, 5, 6, 23 оскаржуваного припису №4-2570-11-3 від 21.03.2014 р., які містять вимоги дотримуватись вимог природоохоронного законодавства України при здійсненні діяльності підприємства; користування земельною ділянкою здійснювати за наявністю правовстановлюючих документів; діяльність підприємства, пов'язану з викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря, здійснювати за наявністю дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря; статистичну звітність складати відповідно з вимогами чинного законодавства; розрахунок податкового зобов'язання з екологічного податку здійснювати відповідно з вимогами чинного законодавства; не допускати розміщення відходів в несанкціонованих місцях - є вимогами загального характеру, які лише дублюють загальнообов'язкові вимоги чинного природоохоронного законодавства, а тому наведення їх в приписі є протиправним. За таких обставин вказані пункти підлягають скасуванню.

Крім того, пункт 2 вимоги ще й виходить за межі компетенції відповідача, оскільки стосується не контролю виконання вимог природоохоронного законодавства, а правового режиму користування земельною ділянкою.

Пунктом 10 припису відповідач вимагає не припускати скидання зливових вод з території підприємства по рельєфу місцевості. Вказана вимога кореспондується із приписами статті 70 Водного кодексу, яка містить заборону на скидання стічних вод з використанням рельєфу місцевості. Оскільки в ході перевірки встановлено, що територія підприємства не в повній мірі обладнана твердим покриттям, відсутні зливоприймальники та очисні споруди зливових вод, а тому їх відведення постійно здійснюється по рельєфу місцевості, що суперечить вимогам ст.70 Водного кодексу, то відповідач обгрунтовано в приписі вимагав усунення такого порушення.

Колегія суддів погоджується з висновками судів, щодо скасування пункту 3 припису, яким зобов'язано розробити інвентаризацію джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, оскільки як встановлено судами, інвентаризації джерел викидів на підприємстві проведена, але необхідність проведення нової обумовлена тим, що під час перевірки було виявлено 2 верстати (заточний та свердлильний), які є таким джерелом, але у інвентаризації відсутні.

Проте судами встановлено встановлено, що ці два верстати, які знаходяться в приміщенні механічної майстерні, на момент перевірки не експлуатуються та списані в 2010 році, що підтверджується копіями актів перевірки обладнання.

Щодо пункту 11 припису яким від позивача вимагається запровадити контроль за якістю і кількістю скинутих у водні об'єкти стічних вод та забруднюючих речовин, як того вимагає ст.. 44 Водного кодексу.

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанції, які встановили, що позивач не здійснює скиди води у водні об'єкти, чим не порушує ст..44 Водного кодексу, тобто цей пункт внесено до припису безпідставно, а тому підлягає скасуванню.

Стосовно пункту 12 припису, який містить зобов'язання налагодити контроль за станом заглиблених ємкостей та їх можливим негативним впливом на підземні водоносні горизонти та ґрунти, який суд першої інстанції скасував через те, що він не свідчить про встановлені в ході перевірки конкретні порушення природоохоронного законодавства, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судами з пояснив представник позивача, на території підприємства є протипожежні резервуари, в яких накопичується вода.

Пунктом 6 статті 44 Водного кодексу передбачено обов'язок водокористувача утримувати в належному стані очисні та інші водогосподарські споруди та технічні пристрої.

Статтею 105 Водного кодексу передбачено, що підприємства, установи і організації, діяльність яких може негативно впливати на стан підземних вод, особливо ті, які експлуатують накопичувачі промислових, побутових і сільськогосподарських стоків чи відходів, повинні здійснювати заходи щодо попередження забруднення підземних вод, а також обладнувати локальні мережі спостережувальних свердловин для контролю за якісним станом цих вод.

Оскільки заглиблені ємності, які є водогосподарськими спорудами та пристроями, в якій накопичуєть вода, зокрема і зливна, створює загрозу забруднення підземних вод, тому позивач зобов'язаний здійснювати контроль за їх станом задля попередження можливого негативного впливу. Під час перевірки встановлено, що контроль за такими ємностями не встановлено.

За таких обставин пункт 12 припису носить запобіжний характер щодо наслідків, але направлений на усунення порушень, які існують на час перевірки.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо правомірності пунктів 13-22 припису,з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України «Про відходи» (далі Закон № 187) визначено, що відходи це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання. Поводження з відходами - дії, спрямовані на запобігання утворенню відходів, їх збирання, перевезення, сортування, зберігання, оброблення, перероблення, утилізацію, видалення, знешкодження і захоронення, включаючи контроль за цими операціями та нагляд за місцями видалення.

Під побутовими відходами розуміються відходи, що утворюються в процесі життя і діяльності людини в житлових та нежитлових будинках (тверді, великогабаритні, ремонтні, рідкі, крім відходів, пов'язаних з виробничою діяльністю підприємств) і не використовуються за місцем їх накопичення.

Як встановлено в ході перевірки позивача, на території підприємства виявлено відходи деревини, будівельних матеріалів, гілля дерев, металеві відходи.

Із дозвільних документів позивача та висновків контролюючих органів встановлено, зокрема експертного висновку ДП «Центр сертифікації» Держгірпромнагляду України, встановлено що позивач є хлібозаготівельним підприємством, що в своєму складі має 14 зерноскладів для зберігання зерна загальною ємністю 43,3 тис. тон, 4 робочих башні, 4 зерносушилки, автомобільні ваги, пункти погрузки-вигрузки зерна з залізничних вагонів, склади паливно-мастильних матеріалів, 2 пожарні резервуари, пожарне депо, млинний комплекс, теплогенераторну та адміністративно-побутовий комплекс.

Крім зафіксованих в акті перевірки фактів зберігання відходів, структура активів та специфіка господарської діяльності позивача робить очевидним той факт, що в результаті діяльності підприємства (виробниче обладнання, автомобільний та залізничний транспорт, відходи зерна та інше) утворюються відходи, які не підпадають під поняття побутових, оскільки утворились не від життєдіяльності фізичної особи, а виникли в результаті виробничих процесів підприємства.

Згідно статті 13 Закону № 187 суб'єктами у сфері поводження з відходами є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також підприємства, установи та організації усіх форм власності, діяльність яких пов'язана із поводженням з відходами.

Статтею 17 Закону № 187 передбачено, зокрема, що суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані: а) запобігати утворенню та зменшувати обсяги утворення відходів; б) забезпечувати приймання та утилізацію використаних пакувальних матеріалів і тари, в яких знаходилася продукція цих підприємств, установ та організацій - суб'єктів господарської діяльності, або укладати угоди з відповідними організаціями на їх збирання та утилізацію; г) на основі матеріально-сировинних балансів виробництва виявляти і вести первинний поточний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються, і подавати щодо них статистичну звітність у встановленому порядку; д) забезпечувати повне збирання, належне зберігання та недопущення знищення і псування відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія, що відповідає вимогам екологічної безпеки; з) не допускати зберігання та видалення відходів у несанкціонованих місцях чи об'єктах; и) здійснювати контроль за станом місць чи об'єктів розміщення власних відходів; і) своєчасно в установленому порядку сплачувати екологічний податок, що справляється за розміщення відходів; т) виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством, щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища відходами.

Згідно статті 26 Закону № 187 обліку та паспортизації підлягають в обов'язковому порядку всі відходи, що утворюються на території України і на які поширюється дія цього Закону. Державний облік та паспортизація відходів здійснюються у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 27 вказаного Закону передбачено, що з метою забезпечення збирання, оброблення, збереження та аналізу інформації про об'єкти утворення, оброблення та утилізації відходів ведеться їх реєстр, в якому визначаються номенклатура, обсяги утворення, кількісні та якісні характеристики відходів, інформація про поводження з ними та заходи щодо зменшення обсягів утворення відходів і рівня їх небезпеки. Реєстр об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів ведеться на підставі звітних даних виробників відходів, відомостей уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Згідно ст. 32 Закону України "Про відходи", забороняється вести будь-яку господарську діяльність, пов'язану з утворенням відходів, без одержання від спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів.

Відповідно до ст.33 Закону № 187 зберігання та видалення відходів здійснюються відповідно до вимог екологічної безпеки та способами, що забезпечують максимальне використання відходів чи передачу їх іншим споживачам (за винятком захоронення). На кожне місце чи об'єкт зберігання або видалення відходів складається спеціальний паспорт, в якому зазначаються найменування та код відходів (згідно з державним класифікатором відходів), їх кількісний та якісний склад, походження, а також технічні характеристики місць чи об'єктів зберігання чи видалення і відомості про методи контролю та безпечної експлуатації цих місць чи об'єктів.

Як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, позивач є суб'єктом поводження з відходами, але ним у передбаченому Законом № 187 порядку не забезпечено отримання дозволу на розміщення відходів та ліміт їх утворення, облік відходів, визначення їх складу та властивостей, розроблення технічних паспортів відходів та місць їх зберігання, моніторинг та передачу на утилізацію.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що пункти 13-22 припису спрямовані саме на усунення вказаних порушень вимог природоохоронного законодавства, а тому є правомірними.

Колегія суддів погоджується з висновками судів щодо неправомірності пункту 24 припису, який вимагає надати на розгляд Держекоінспекції в повному обсязі копії документів, що розглядаються в ході інспекційної діяльності згідно переліку питань, з огляду на те, що він не відповідає меті припису і не спрямований на усунення порушень вимог законодавства.

Враховуючи викладене, апеляційної інстанції дійшов до вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Згідно ч.3 ст.220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судом апеляційної інстанції винесене законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Щодо пунктів 7,8,9 оскаржуваного припису колегія судів вважає зазначати наступне.

Суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині постанови зазначив, що оскільки зазначені пункти відповідачем в апеляційному порядку не оскаржені, тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині, проте помилково скасував їх зазначивши в резолютивній частині постанови.

Зазначене може бути виправлено шляхом подачі до суду апеляційної інстанції заяви про виправлення описки.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Привільнянське хлібозаготівельне підприємство" відхилити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст.237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: