Ухвала суду № 55908248, 17.02.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/5863/15

Категорія: 3.1.3 Головуючий в 1 інстанції: Левчук О. А.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів - Джабурії О.В.,

- ОСОБА_1,

за участю секретаря судового засідання Богданової С.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2015 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання нечинним наказу, зобовязання вчинити певні дії ,-

В С Т А Н О В И Л А :

28 вересня 2015 року ОСОБА_2 ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України та Головного управління ДМС України в Одеській області, в якому з урахування залишення частини позову без розгляду, просив визнати нечинним п.п.16-16.3 наказу ДМС України № 85 від 17.06.2015 року «Про скасування деяких рішень про видачі посвідок на постійне проживання»; зобовязати Державну міграційну службу України прийняти рішення про залишення позивача на постійне місце проживання в Україні; зобовязати ГУ ДМС України видати посвідку на постійне місце проживання.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 ОСОБА_3 проживає в Україні з 1988 року, має жінку та двох дітей, один із яких в 2008 році отримав паспорт громадянина України. В 2012 році по досягненню 45 річного віку згідно чинного законодавства поміняв посвідку на нову, яка в подальшому, на думку позивача, безпідставно визнана відповідачами недійсною.

Постановою Одеського кружного адміністративного суду від 15 грудня 2015 року адміністративний позов ОСОБА_2 ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано нечинним п.п.16-16.3 наказу ДМС України № 85 від 17.06.2015 року «Про скасування деяких рішень про видачі посвідок на постійне проживання». Відповідно до ч.2 ст.11 КАС України Одеський окружний адміністративний суд вийшов за межі позовних вимог та зобовязав ГУ ДМС України в Одеській області поновити позивачу посвідку на постійне місце проживання ОД № 18939 від 06.07.2012 року.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, ДМС України подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняту нову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається наступне.

Позивач прибув до України у 1988 році з метою отримання освіти та з 1988р. по 1991 р. навчався в технікумі вимірювань м. Одеси, після чого залишився проживати та працювати в Україні.

02.09.2002 р. керівництвом ВГІРФО УМВС України в Одеській області затверджено висновок про залишення в Україні на постійне місце проживання гр. ОСОБА_4 ОСОБА_3 та Нгуен Тхі Бік Тху та видано заявнику безстрокову посвідку на постійне місце проживання ОД № 192-и.

06.07.2012 р. ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області громадянина ОСОБА_4 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 документовано посвідкою на постійне проживання ОД 18939 №260368, згідно якої він зареєстрований по теперішній час в АДРЕСА_1.

В січні 2015 року до Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області громадянин ОСОБА_4 ОСОБА_3 звернувся із заявою щодо здійснення обміну бланку посвідки на постійне місце проживання в Україні по досягненню 45-річного віку, додавши до заяви всі необхідні документи.

Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області за результатами розгляду матеріалів особової справи щодо документування посвідкою на постійне проживання громадянина ОСОБА_4 ОСОБА_3 складено та направлено до Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України проект висновку про скасування йому дозволу на імміграцію в Україну.

Наказом Державної міграційної служби України № 85 від 17.06.2015р. Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання (п.п. 16 16.3) на підставі висновку Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 23.04.2015р. скасовано повністю рішення відділу ГП та ІС Одеського міського управління УМВС України в Одеській області від 12.09.2002 року про залишення на постійне проживання в Україні громадянина ОСОБА_5 Республіки ОСОБА_4 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2; видані на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання серії ОД № 192-И від 12.09.2002 р. та серії ОД № 18939 від 06.07.2012 р. визнано недійсними та такими, що підлягають вилученню; начальника Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області зобовязано забезпечити вилучення зазначених у пп. 9.2 п.9 цього наказу посвідок на постійне проживання, а також здійснити заходи, передбачені законодавством України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Листом від 23.09.2015 р. № 5/3-14377 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області повідомлено позивача про те, що відповідно до п.п 16-16.3 наказу ДМС України №85 від 17.06.2015 року Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання, видані на ім'я позивача посвідки на постійне проживання серії ОД №192-И від 12.09.2002 року та серії ОД №18939 від 06.07.2012 року визнані недійсними. У зв'язку з зазначеним, позивачу необхідно зявитись до відділу імміграційної роботи ГУ ДМС України в Одеській області для здачі наявного у позивача документу на право постійного проживання в Україні.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не наведено законних підстав для проведення перевірки правомірності надання позивачу дозволу на імміграцію та оформлення іноземному громадянину посвідки на постійне місце проживання. Крім того, в оскаржуваному висновку визнано, що оформлення посвідки здійснено безпідставно, однак доказів притягнення до відповідальності посадової особи, яка складала, затверджувала та видавала позивачу посвідку на постійне місце проживання за прийняття безпідставного рішення, суду не надано.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно ст.1 Закону України "Про імміграцію" імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Відповідно до абз.4 п.4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» від 7 червня 2001 року №2491-III, вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом ОСОБА_5 Республіки ОСОБА_4 та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Саме зазначеною нормою керувався відповідач в 2002 році, надаючи дозвіл на постійне місце проживання позивачу.

Факт прибуття позивача у 1988 році до Української РСР відповідно до Міжурядової Угоди від 2 квітня 1981 року «Про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР», навчання в технікумі вимірювань м.Одеси та факт його роботи в компанії «Тонема» з 1991 року підтверджується матеріалами справи та не оскаржується сторонами.

Відповідно до п.п. 21-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26 грудня 2002 року, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав.

Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Стаття 12 Закону України «Про імміграцію» передбачає, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано , якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

ДМС України при винесенні наказу 17.06.2015р. про скасування посвідки на постійне місце проживання позивача в Україні, не послався на жодну з підстав для скасування дозволу на імміграцію, які визначені ст.12 Закону України «Про імміграцію» Лише у висновку ГУ ДМС України в Одеській області зазначено, що на момент подачі ОСОБА_2 ОСОБА_3 документів у 2002 році він не мав підстав для отримання документів, легалізуючих його положення на території України, оскільки звернувся на 4 місяці пізніше, ніж це визначалось п.4 Розділу V "Прикінцеві положення Закону України "Про імміграцію".

З матеріалів особової справи позивача вбачається, що у 2002 року позивачу після проведення перевірки наданий дозвіл та посвідка на постійне проживання в Україні на підставі п.4 Розділу V "Прикінцеві положення Закону України "Про імміграцію", а в 2015 році на підставі цієї ж норми скасований зазначений дозвіл та визнані недійсними посвідки, що видані на його підставі.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що при прийнятті наказу про скасування рішення про залишення позивача на постійне проживання в Україні ДМС України не встановлені будь-які обставини, передбачені ст. 12 Закону України Про імміграцію, які б тягли за собою скасування дозволу на імміграцію, в звязку з чим такий наказ не може вважатися прийнятим на підставі закону та вірно скасований судом першої інстанції в частині, що стосується позивача.

При цьому, судова колегія враховує, що під час проживання на території України (на протязі 27 років) у позивача народилось двоє дітей, які є громадянами України, позивач має постійне місце роботи, власне житло та не порушував чинне законодавство.

Підстав для скасування чи зміни постанови суду першої інстанції колегія суддів не вбачає, а доводи апеляції вважає такими, що висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 195,196,198,200,205,206,254 КАС України, судова колегія,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням апеляційної інстанції.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя:О.В.Джабурія

Суддя: А.В.Крусян