Постанова № 55907946, 15.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" лютого 2016 р. Справа№ 910/11537/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Буравльова С.І.

за участю представників:

від позивача - Кальний К.Є., голова правління;

від відповідача - Дмитрук В.О., директор; Маліков С.В., довіреність № 1 від 01.01.2015; Маліков В.В., довіреність № 2 від 01.01.2015;

від третьої особи - Науменко С.В., довіреність № 02-115 від 12.01.2015.

розглянувши апеляційну скаргу науково-виробничого колективного підприємства "Мітіс" на рішення господарського суду міста Києва від 16.07.2015 у справі № 910/11537/15 (суддя Чинчин О.В.) за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Політех" до науково-виробничого колективного підприємства "Мітіс", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - КП "ГІОЦ" про стягнення 26 553, 31 грн.

ВСТАНОВИВ:

Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Політех" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до науково-виробничого колективного підприємства "Мітіс" про стягнення основної заборгованості в сумі 26 553, 31 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.07.2015 у справі №910/11537/15 позов задоволено повністю; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за комунальні послуги по квартирі №21 в сумі 26 553, 31 грн.

При задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем зобов'язань в частині оплати житлово-комунальних послуг.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 16.07.2015 у справі №910/11537/15 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В апеляційній скарзі апелянт посилається, зокрема, на те, що позивачем неправомірно, без доведення необхідних обставин, нарахована плата за житлово-комунальні послуги.

Також, скаржник зазначає про те, що нарахування плати за теплову енергію проводилось позивачем із застосуванням тарифів, затверджених розпорядженнями КМДА, які скасовано постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 21.03.2014 та нечинність яких встановлена Верховним Судом України.

Крім того, апелянт вказує на неправильне зарахування позивачем певних платежів в оплату інших квартир без пропорційного розподілу на усі квартири.

В ході розгляду апеляційної скарги відповідачем подано до суду клопотання про витребування доказів, які б підтверджували отримання позивачем послуг щодо яких заявлено даний позов.

Представник позивача категорично заперечив проти даного клопотання, посилаючись на те що до справи були подані необхідні документи та зауважуючи на те, що апелянт таким чином намагається затягнути судовий розгляд.

Колегія суддів, розглянувши клопотання дійшла висновку про його відхилення, з огляду на не доведення неможливості отримати відповідні документи, зокрема, і у інших осіб, з урахуванням подання раніше певних документів позивачем на вимогу суду, та враховуючи позицію позивача, за якою він подав усі документи які міг.

Представники апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні 15.02.2016 підтримали вимоги за апеляційною скаргою.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги.

Представник третьої особи надав пояснення по суті спору, зокрема стосовно необхідності застосування певних постанов НКРКП при розрахунку вартості послуг з опалення в певні періоди.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - зміні, з наступних підстав.

Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Політех" зареєстровано Солом'янською районною у місті Києві державною адміністрацією 30.03.2005 р., про що свідчить відповідне Свідоцтво про його державну реєстрацію.

Позивач дії на підставі статуту ОСББ "Політех", затвердженого установчими зборами 18.02.2005 р. (протокол № 1).

Відповідно до п. 1.1. Статуту ОСББ "Політех" об'єднання створено власниками квартир та приміщень багатоквартирного будинку № 145 по вул. Борщагівській в м. Києві відповідно до Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку".

Пунктом 2.2. Статуту передбачено, що метою створення об'єднання є забезпечення захисту прав його членів та дотримання ними обов'язків щодо належного утримання та використання неподільного і загального майна житлового комплексу, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

Відповідно до п.2.2 Статуту завданням та предметом діяльності об'єднання є:

- належне утримання будинку та прибудинкової території;

- забезпечення реалізації прав власників приміщень будинку на володіння та користування спільним майном членів об'єднання;

- забезпечення сприяння членам об'єднання в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання;

- здійснення господарської діяльності для забезпечення власних потреб.

Науково-виробниче колективне підприємство "МІТІС" 15.08.2005 р. передало, а Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Політех" прийняло на баланс житловий будинок № 145 по вулиці Борщагівській в місті Києві, що підтверджується копією акта приймання-передачі з балансу на баланс від 15.08.2005 р.

Відповідач є власником квартири №21 по вул. Борщагівська у м. Києві, що підтверджується свідоцтвом про право власності, виданим Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 13.07.2006 року.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання по оплаті за спожиті житлово - комунальні послуги, внаслідок чого у науково-виробничого колективного підприємства "МІТІС" утворилась заборгованість по квартирі №21 за період з 01.03.2011 р. по 30.04.2015 р. у розмірі 26 553 грн. 31 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).

Вказана сума заборгованості складається з: боргу за опалення (16 388,36 грн.); боргу за утримання будинку (14 759, 20 грн.) та за вирахуванням 4 594,25 грн. - проплат відповідача, зарахованих в оплату квартири №21.

Судом першої інстанції позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 26 553 грн. 31 коп. задоволено повністю.

Колегія суддів не погоджується із задоволенням позовних вимог в повному обсязі та вважає, що обґрунтованим розміром заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, є 20 228, 16 грн., з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою для виникнення зобов'язань є договори та інші правочини.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначає Закон України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до ст. 12, 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги поділяються за: функціональним призначенням; порядком затвердження цін/тарифів.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач - це власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом;

виконавець - це суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;

виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги;

споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Статтею 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Статтями 1, 4 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" визначено, що об'єднання співвласників багатоквартирного будинку - це юридична особа, створена власниками для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

Об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав його членів та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання неподільного і загального майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

Основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав власників приміщень на володіння та користування спільним майном членів об'єднання, належне утримання будинку та прибудинкової території, сприяння членам об'єднання в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання.

В одному житловому комплексі може бути створено тільки одне об'єднання.

Об'єднання може бути створене в будинку будь-якої форми власності з числа тих, хто приватизував або придбав квартиру, а також власника будинку або його уповноваженої особи, власників жилих приміщень, а також власників нежилих приміщень (ч.1 ст.6 Закону України „Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку").

Відповідно до вимог ст. 29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою. У разі якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних послуг з іншим виконавцем.

Частиною 5 статті 22 Закону України „Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" визначено, що у разі, якщо правління об'єднання самостійно здійснює функції управителя, воно за договором з постачальниками комунальних послуг може бути колективним замовником (абонентом) таких послуг. У цьому випадку об'єднання несе повну відповідальність за своєчасну сплату вартості фактично спожитих членами об'єднання комунальних послуг.

Частиною 8 цієї статті вказано, що відмова від укладення договору, від оплати рахунків або несплата рахунків не допускається. Такі дії є порушенням прав інших членів об'єднання і підставою для звернення до суду про стягнення заборгованості із плати по відповідних рахунках у примусовому порядку.

Для забезпечення виконання власниками приміщень своїх обов'язків об'єднання має право: вимагати відшкодування збитків, заподіяних неподільному та загальному майну об'єднання з вини власника або інших осіб, які користуються його власністю; вимагати своєчасної та у повному обсязі сплати всіх встановлених цим Законом та статутом об'єднання платежів, зборів і внесків від власників приміщень, а також відрахувань до резервного і ремонтного фондів (ч.ч. 1, 3, 4 ст. 17 Закону України „Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку").

Утримання і ремонт приміщень, які перебувають у власності, здійснюються відповідно до законодавства України. Власник приміщення зобов'язаний відповідно до законодавства забезпечити використання, утримання, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт приміщень або їх частин без завдання шкоди майну і порушення прав та інтересів інших власників. Видатки на утримання і ремонт приміщень або іншого майна, що перебуває у спільній власності, визначаються статутом об'єднання та договором про їх використання (ч.ч. 1, 2, 3, ст. 23 Закону України „Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку").

Відповідно до ст. 22 Закону України „Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" за наявності технічної можливості проведення поквартирного обліку споживання водо-, тепло-, газо-, електропостачання, гарячого водопостачання та інших послуг власники жилих і нежилих приміщень можуть перераховувати кошти безпосередньо на рахунки підприємств, організацій, які надають ці послуги, за відповідними тарифами для кожного виду послуг у порядку, встановленому законом. Кошти, що сплачуються власниками приміщень за надані їм комунальні послуги, можуть згідно з укладеними договорами надходити на рахунок об'єднання для накопичення і наступного перерахунку підприємствам, організаціям, які надають ці послуги.

Перерахування коштів підприємствам, організаціям, які надають послуги, здійснюється щомісячно у визначений день відповідно до договору між об'єднанням і цими підприємствами, організаціями. У разі, якщо правління об'єднання самостійно здійснює функції управителя, воно за договором з постачальниками комунальних послуг може бути колективним замовником (абонентом) таких послуг. У цьому випадку об'єднання несе повну відповідальність за своєчасну сплату вартості фактично спожитих членами об'єднання комунальних послуг. Власники квартир, приміщень, що не обладнані приладами обліку, зобов'язані укласти договір про обслуговування та оплату комунальних послуг з управителем незалежно від членства в об'єднанні. Відмова від укладення договору, від оплати рахунків або несплата рахунків не допускається. Такі дії є порушенням прав інших членів об'єднання і підставою для звернення до суду про стягнення заборгованості із плати по відповідних рахунках у примусовому порядку.

Як вже, зазначалось, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з науково-виробничого колективного підприємства "МІТІС" боргу за спожиті житлово - комунальні послуги по квартирі №21 за період з 01.03.2011 р. по 30.04.2015 р. у розмірі 26 553 грн. 31 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).

До вказаної суми позивачем включено борг за опалення в сумі 16 388,36 грн.

Відповідач, заперечуючи проти позову в цій частині, зазначає, що позивачем при здійсненні розрахунку за теплову енергію були застосовані розпорядження КМДА № 99 та № 101 від 27.01.2011, які не пройшли необхідну реєстрацію в органах юстиції, тобто не набрали чинності відповідно до правової позиції Верховного Суду України, а також були скасовані адміністративним судом.

Суд погоджується з наведеними доводами апелянта та вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про теплопостачання", тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Згідно ст. 20 Закону України "Про теплопостачання", тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, тепло транспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно до ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Законом України "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України" (набрав чинності з 22.07.2010) внесено зміни до ряду законодавчих актів у сфері надання комунальних послуг. Зокрема, у пп. 2 п. "а" ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" зазначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження із встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, які встановлюються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України), транспортні та інші послуги.

Таким чином, з 22.07.2010 з повноважень органів місцевого самоврядування виключено право встановлювати тарифи на теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення для суб'єктів природних монополій.

Відповідно до п.2 ст.19 Закону України "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України" Національна комісія регулювання електроенергетики України виконує функції державного регулювання у сфері теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення до закінчення процесу формування Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України, що має бути завершено до 01.01.2011. До встановлення Національною комісією регулювання електроенергетики України тарифів на теплову енергію, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) мережами, постачання теплової енергії, а також тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення діють тарифи, що встановлені відповідно органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку.

Пунктом 13 Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України, затвердженого Указом Президента України від 21.04.1998 № 335/98, діючого на момент виникнення правовідносин, встановлено, що НКРЕ в межах своїх повноважень на основі та на виконання законодавства приймає рішення у вигляді постанов і розпоряджень, які є обов'язковими для виконання підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності.

Колегією суддів встановлено, що розпорядження КМДА № 99 та № 101 від 27.01.2011 були визнані незаконними і нечинними з моменту їх прийняття постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 21.03.2014 по справі №2а/761/4/14, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2014.

Підставою скасування вказаних розпоряджень КМДА стала відсутність їх обов'язкової реєстрації в органах юстиції.

Також, суд враховує правову позицію Верховного Суду України вміщену в постановах від 28.11.2011 та від 02.12.2014 за якою такі розпорядження підлягають обов'язковій реєстрації.

Розпорядження КМДА, на підставі яких при подачі позову позивачем було здійснено розрахунок боргу за опалення, не були зареєстровані та були визнані в судовому порядку незаконними і нечинними з моменту їх прийняття.

Керуючись наданими повноваженнями Національною комісію регулювання електроенергетики України було прийнято, зокрема, наступні постанови:

14.12.2010 - постанову № 1729, що набрала чинності з 01.01.2011 та діяла до 23.06.2014;

06.06.2014 - постанову №650 (із змінами внесеними згідно з постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг 18.06.2014 № 756 та №757), що діяла з 01.08.2014 по 21.11.2014;

17.10.2014 - постанову №146, що діє з 21.11.2014 по теперішній час.

Таким чином, при визначенні вартості наданої відповідачу енергії за період після 01.01.2011 слід застосовувати тарифи, що встановлені вказаними постановами.

Позивачем з урахуванням викладеного на вимогу апеляційного суду було надано перерахунок боргу за опалення.

При здійснені перерахунку позивачем було правомірно застосовано тарифи, що встановлені вказаними постановами та які діяли у відповідний період.

У зв'язку зі здійсненням перерахунку сума боргу відповідача за опалення зменшилася до 10 829,47 грн.

Колегія суддів приймає вказаний перерахунок на суму 10 829,47 грн. та вважає його правильним, зробленим за належними тарифами.

Як вже вказувалось, за наданим до апеляційного суду розрахунку (в поясненнях від 08.02.2016), позивачем зменшено борг за опалення та доповнено в ціну позову борг відповідача з неоплачених останнім внесків до ОСББ в сумі 5 978,43 грн.

Так, за даним розрахунком позивача борг відповідача складається з:

10829,47 грн. (борг за опалення) +14 759,20 грн. (борг за квартплату) - 4594,25 грн. (вирахування оплат відповідача, зарахованих в оплату даної квартири) + 5 978,43 грн. (неоплачені відповідачем внески до ОСББ).

Судом апеляційної інстанції прийнято наведений розрахунок в частині перерахунку боргу за опалення, як належний. Розмір боргу за квартплату залишено в тому ж розмірі, що і був заявлений до стягнення в суді першої інстанції.

Проте, суму у 5 978,43 грн. (неоплачені відповідачем внески до ОСББ) апеляційний суд не може врахувати, оскільки вимоги про стягнення неоплачених відповідачем внесків до ОСББ у вказаній сумі не заявлялися при подачі позову до суду та не розглядалися місцевим господарським судом.

Право на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.

Приписи частини четвертої статті 22 ГПК не застосовуються під час розгляду справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій. Передбачені нею права можуть бути використані позивачем також під час нового розгляду справи в першій інстанції після скасування рішення і передачі у встановленому порядку справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Якщо розгляд справи здійснюється спочатку, то позивач також вправі змінити підставу або предмет позову до початку повторного розгляду справи по суті (п. 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Апеляційна інстанція переглядає лише ті вимоги які були предметом розгляду в місцевому господарському суді.

Вказана сума заборгованості неоплачених відповідачем внесків до ОСББ у розмірі 5 978,43 грн. місцевим господарським судом не розглядалася та відповідно не може розглядатися в суді апеляційної інстанції.

Разом з тим, позивач не позбавлений права звернутись до суду з окремим позовом про стягнення з відповідача зазначеної суми коштів.

Крім того, судом також визнаються обґрунтованими доводи апелянта про часткову помилковість розподілу позивачем коштів оплачених відповідачем за житлового - комунальні послуги.

Так, позивачем помилково було здійснено розподіл оплат здійснених відповідачем 30.07.2013

У вказану дату відповідачем було здійснено 2 оплати: на суму 31 000 грн. (платіжне доручення № 205 від 30.07.2013) та 19 000 грн. (платіжне доручення № 172 від 30.07.2013).

З обох вказаних оплат позивачем було зараховано 37 130,10 грн. в рахунок повного погашення боргу по квартирі 165.

Проте, це було зроблено не обґрунтовано щодо такого розподілу коштів за платіжним дорученням № 172 на суму 19 000 грн.

В даному випадку суд погоджується з позицією відповідача щодо необхідності пропорційного розподілу суми сплаченої саме за вказаним платіжним дорученням з наступних підстав.

У платіжному дорученні № 205 від 30.07.2013 на суму 31 000 грн. призначення платежу вказано наступне: сплата заборгованості за тепло і комунальні послуги по кв. № 11, 21,121,123, 151, 163, 185, 186 (в т.ч. кв. 165 повністю) буд. 145 по вул. Борщагівська.

В свою чергу, у призначенні платежу за платіжним дорученням № 172 від 30.07.2013 на 19 000 грн. значиться наступне: сплата заборгованості за тепло і комунальні послуги по кв. № 11, 21,121,123, 151, 163, 165, 185,186 в буд. 145 по вул. Борщагівська.

Враховуючи вказані призначення платежів, позивач міг зарахувати в частину повного погашення боргу по квартирі № 165 тільки 31 000 грн., яка була перерахована платіжним дорученням № 205 від 30.07.2013.

Зарахування позивачем решти вказаної суми - 6 130, 10 грн. (37 130,10 грн.- 31 000 грн.) є необґрунтованим.

Отже, сума в 19 000 грн., сплачена за платіжним дорученням № 172 від 30.07.2013 підлягала пропорційному розподілу між усіма вказаними в ній квартирами та без пріоритету зарахування в оплату по квартирі № 165.

Судом здійснено пропорційний перерозподіл коштів у сумі 19 000 грн. за платіжним дорученням № 172 від 30.07.2013 між 8 квартирами, які вказані в платіжних дорученнях та за якими обліковується борг.

Отже, в рахунок оплати по квартирі 165 визнається обґрунтованою сума 31 000 грн. за платіжним дорученням № 205, а не зарахована позивачем сума 37 130,10 грн.; та відповідно в рахунок оплати по спірній квартирі 21, в результаті пропорційного перерозподілу коштів у сумі 19 000 грн. за платіжним дорученням № 172 підлягала зарахуванню додатково сума 766 грн. 26 коп.

Інші доводи відповідача щодо нібито безпідставного зарахування сплачених ним сум в погашення боргів по певним квартирам судом відхиляються виходячи з наступного.

Так, відповідач стверджує про необхідність пропорційного зарахування в оплату боргу по усім квартирам здійснених ним оплат за наступними платіжними дорученнями: №117 від 05.04.2013 на суму 20 000 грн., № 205 від 30.07.2013 на суму 31 000 грн., № 172 від 30.07.2013 на суму 19 000 грн. та № 223 від 09.08.2013 на суму 20 000 грн.

Оцінка двох із зазначених платіжних документів (№ 205 від 30.07.2013 на суму 31 000 грн. та № 172 від 30.07.2013 на суму 19 000 грн.) наведена судом вище.

Щодо інших двох платіжних доручень (№117 від 05.04.2013 на суму 20 000 грн. та № 223 від 09.08.2013 на суму 20 000 грн.) доводи відповідача про необґрунтоване зарахування сум позивачем є безпідставними.

Так, в призначенні платежу за платіжним дорученням від 05.04.2013 №117 вказано: оплата заборгованості за тепло і комунальні послуги по кв. № 11, 20, 21,121,123, 151, 163, 165, 185,186 (в т. ч. за кв. 20 повністю) в буд. 145 по вул. Борщагівська.

За платіжним дорученням від 09.08.2013 №223 - сплата заборгованості за тепло і комунальні послуги по кв. № 21,121,123, 151, 163, 185,186 (в тому числі за кв. 11 повністю) в буд. 145 по вул. Борщагівська.

Тому, позивач обґрунтовано зарахував в оплату боргу по кв. № 20 суму в 15 987,19 з платіжного доручення №117, та в оплату боргу по кв. №11 - 20 000 грн. з платіжного доручення №223.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог у сумі 20 228,16 грн. (10829,47 + 14759,20 - 5360,51).

Доводи апелянта щодо недоведеності позивачем надання науково-виробничому колективному підприємству "Мітіс" вказаних житлово-комунальних послуг спростовуються матеріалами справи.

Так, позивачем на вимогу апеляційного суду надано належні та допустимі докази, які підтверджують надання послуг відповідачу.

Крім цього, вказані заперечення апелянта є необґрунтованими, оскільки у матеріалах справи містяться платіжні доручення, якими відповідачем у спірний період здійснювалися оплати послуг, надання яких позивачем він наразі заперечує.

Доказів надання послуг в іншому обсязі апелянтом не надано.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції щодо обгрунтованості вимог про стягнення заборгованості за утримання будинку та прибудинкової території в загальній сумі 14 759, 20 грн.

Заперечення відповідача в цій частині судом відхиляються з огляду на те, що позивачем було застосовано обгрунтовані тарифи, встановлені рішеннями Загальних зборів ОСББ від 18.03.2011 та від 13.02.2015.

Право визначення розміру платежів на утримання будинку та прибудинкової території закріплено в ст. 10 Закону України „Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку".

Наведені рішення не оскаржені в судовому порядку та відповідно є чинними.

Отже, у суду відсутні правові підставі для незастосування, встановленими цими рішеннями, тарифів.

За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 20 228,16 грн. У задоволенні решти вимог слід відмовити.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 99 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарським судом було всебічно, повно та об'єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, проте не досліджено належним чином обставин здійснення позивачем розподілу сплачених відповідачем коштів, що призвело до невірних висновків в частині задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційна інстанція має право змінити рішення.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - зміні в частині визначення суми боргу.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість в сумі 20 228,16 грн. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу науково-виробничого колективного підприємства "Мітіс" на рішення господарського суду міста Києва від 16.07.2015 у справі №910/11537/15 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 16.07.2015 у справі №910/11537/15 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«1. Позов Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Політех" до науково-виробничого колективного підприємства "Мітіс", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - КП "ГІОЦ" про стягнення 26 553, 31 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Науково - виробничого колективного підприємства "МІТІС" (03083, м.Київ, ПРОСПЕКТ НАУКИ, будинок 76, ідентифікаційний код 13668308) на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Політех" (03056, м.Київ, ВУЛИЦЯ БОРЩАГІВСЬКА, будинок 145, ідентифікаційний код 33492064) заборгованість в сумі 20 228 грн. 16 коп. та судовий збір у розмірі 1 391 грн. 80 коп.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.».

4. Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Політех" (03056, м.Київ, ВУЛИЦЯ БОРЩАГІВСЬКА, будинок 145, ідентифікаційний код 33492064) на користь Науково - виробничого колективного підприємства "МІТІС" (03083, м.Київ, ПРОСПЕКТ НАУКИ, будинок 76, ідентифікаційний код 13668308) 217 грн. 60 коп. судового збору за апеляційною скаргою.

5. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

6. Матеріали справи №910/11537/15 повернути до господарського суду міста Києва.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

С.І. Буравльов