Постанова № 55907926, 17.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2016 р. Справа№ 910/21981/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рябухи В.І.

суддів: Калатай Н.Ф.

Ропій Л.М.

за участю секретаря судового засідання: Бовсунівської Л.О.,

представників:

від позивача Сєргєєва Л.О. дов. від 15.02.2016 б/н,

Козаченко І.В. дов. від 11.01.2016 б/н,

відповідача Мельник В.В. дов. від 01.02.2016 б/н,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДВ Нафтогазовидобувна компанія»

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2015 (підписане 19.11.2015)

у справі №910/21981/15 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Центральна збагачувальна фабрика «Вуглегірська»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДВ Нафтогазовидобувна компанія»

про стягнення 1 797 167,01 грн

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Центральна збагачувальна фабрика «Вуглегірська» (далі - ПрАТ «Центральна збагачувальна фабрика «Вуглегірська», або позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДВ Нафтогазовидобувна компанія» (далі - ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна компанія», або відповідач) про стягнення 1 797 167,01 грн, з яких 1 030 903, 91 грн основного богу, 286 001,73 грн пені, 11 753,49 грн 3 % річних, 362 933,35 грн інфляційних втрат, 105 574,53 грн процентів за користування чужими грошовими коштами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.11.2015 у справі №910/21981/15 позов задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 030 903,91 грн основного боргу, 11 671, 61 грн 3 % річних, 360 923 грн інфляційних втрат, 210 384, 88 грн пені та 32 277, 67 грн витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий господарський суд виходив з того, що оскільки відповідач у встановлений договором поставки від 01.01.2015 №01/15 строк обов'язок щодо оплати товару не здійснив, суд визнав заборгованість в сумі 1 030 903,91 грн законною і обґрунтованою. В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних, суд першої інстанції, навівши власний розрахунок, з урахуванням ст.254 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позовні вимоги задовольнив частково. Щодо позовних вимог про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, суд першої інстанції відмовив на підставі того, що умовами укладеного між сторонами правочину розмір процентів за користування продавцем чужими грошовими коштами не встановлено, а чинним законодавством не визначено, що такі проценти є штрафними санкціями.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2015 скасувати, постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що акти прийому-передачі вугілля за договором поставки від 01.01.2015 №01/15 повноважними представниками сторін не складались, факт поставки товару (вугілля, марки Аш (0-6) позивач належними та допустимими доказами не довів, а тому у відповідача відсутній обов'язок сплатити вартість вугілля. Крім того, за твердженнями апелянта, навіть якби поставка вугілля мала місце, то ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна компанія» з незалежних від нього обставин не змогло б за нього розрахуватись. Тому, таке грошове зобов'язання відповідача припинилось би неможливістю його виконання згідно ст.607 ЦК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2016 відновлено ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна компанія» пропущений строк на подання апеляційної скарги, прийнято її до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 17.02.2016. Дану ухвалу надіслано відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 №28.

16.02.2016 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду позивач подав відзив на апеляційну скаргу.

17.02.2016 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відповідач подав клопотання про зупинення провадження у справі.

У судовому засіданні 17.02.2016 представник відповідача підтримав подане ним клопотання та просив його задовольнити. Також представник відповідача підтримав доводи апеляційної, просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2015 скасувати, постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представники позивача заперечили проти задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження у справі та доводів апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Стосовно поданого ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна компанія» клопотання про зупинення провадження у справі №910/1981/15 до набрання законної сили рішенням у справі №905/388/16, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 79 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини третя і четверта статті 35 ГПК України).

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин (п.3.16 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 №18).

Колегія суддів зазначає, що зупинення провадження у справі про стягнення коштів до вирішення справи, предметом якої є визнання недійсним договору поставки від 01.01.2015 №01/15, на підставі якого заявлені вимоги про стягнення коштів, є правом, а не обов'язком суду, і вирішуючи питання про зупинення провадження у справі, суд має враховувати обставини конкретної справи.

Оскільки господарський суд не позбавлений можливості при розгляді справи по суті заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості у зв'язку з невиконанням боржником зобов'язань за договором поставки від 01.01.2015 №01/15 надати правову оцінку правочину, на підставі яких заявлено цей позов, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для зупинення провадження у даній справі.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно із ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.01.2015 між ПрАТ «Центральна збагачувальна фабрика «Вуглегірська» (постачальник) та ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна компанія» (покупець) укладено договір поставки №01/15, за умовами якого постачальник зобов'язується передавати (поставляти) покупцю вугілля марок А (антрацит), П (пісний) (далі - вугілля), а покупець зобов'язується приймати зазначене вугілля та оплачувати його вартість, на умовах, передбачених цим договором та специфікацією до нього.

Згідно п.3.1 договору покупець оплачує поставлену партію вугілля у розмірі 100% її вартості, вказаної в акті прийому-передачі партії вугілля, протягом 15 календарних днів з моменту постачання.

Відповідно до п.4.3 договору перевезення вугілля залізничним транспортом від станції відправлення до станції призначення здійснюється за рахунок постачальника шляхом надання станції відправлення відповідного гарантійного листа. Також можлива поставка вугілля за рахунок постачальника, що у подальшому компенсується покупцем разом зі сплатою за вугілля.

Поставка вугілля згідно норм відвантаження повинна узгоджуватись із покупцем і здійснюватись партіями, залізничним транспортом у вагонах з нижніми люками, що відкриваються, за наступними реквізитами: станція призначення - Чугуїв, Південної залізниці; код станції - 430809; вантажоодержувач - ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна компанія»; код вантажоодержувача - 5870 (п.4.4 договору).

У п.10.1 договору встановлено, що останній набуває чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками обох сторін та скріплення їх підписів печатками і діє до 31.12.2015.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За своєю правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки.

Частинами 1, 2 ст.712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.ст. 525, 526 ЦК України).

Пунктом 4.1 договору передбачено, що поставка вугілля здійснюється на умовах СРТ - станція призначення в редакції Правил Інкотермс-2010.

01.01.2015 між сторонами підписано специфікацію №1 до договору, в якій контрагенти визначили, зокрема, термін відвантаження вугілля - січень 2015 та вантажовідправника - ТОВ «К.С.В.-М», код вантажовідправника: 3744, Донецька обл., м. Торез, вул. Собінова, буд.2А, ст.Торез Донецької залізниці, код станції: 503802.

На виконання умов договору позивач протягом січня 2015 поставив відповідачу товар (вугілля марки Аш (0-6) на загальну суму 989 556 грн, що підтверджується видатковими накладними: від 09.01.2015 №РН-0000001 на суму 498 120 грн (вага 415 100 тонн) та від 12.01.2015 №РН-0000006 на суму 491 436 грн (вага 409 530 тонн), а також залізничними накладними.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з листа позивача від 13.01.2015 №13/01 в залізних накладних допущена описка, оскільки замість посилання на «договір від 01.01.2015 №01/15», в них міститься посилання на «договір від 01.06.2014 №01/06».

Відтак, поставка товару за накладною від 09.01.2015 №РН-0000001 підтверджується залізничними накладними: від 09.01.2015 №48955991, вага 206 600 тонн (вагони №67666180 - 68 800 тонн, №65488124 - 68900 тонн, №65331654 - 68 900 тонн); від 09.01.2015 №48955967, вага 68 800 тонн (вагон №60918067), від 09.01.2015 №48955975, вага 139 700 тонн (вагон №66722935 - 70 800 тонн, №67908459 - 68 900 тонн).

Поставка товару за накладною від 12.01.2015 №РН-0000006 підтверджується залізничними накладними: від 12.01.2015 №49026271, вага 203 030 тонн (вагон №67178871 - 67 260 тонн, №60357464 - 68 280 тонн, №67156349 - 67 490 тонн); від 12.01.2015 №49023211, вага 137 700 тонн (вагони №66970708 - 68 800 тонн, №67662601 - 68 900 тонн); від 12.01.2015 №49026230, вага 68 800 тонн (вагон №66766643).

31.01.2015 між позивачем та відповідачем підписано акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000001 про відшкодування транспортно-експедиторських послуг на загальну вартість 41 347,91 грн (в т.ч. ПДВ 6 891,32 грн), в якому сторони зафіксували, що претензій одна до одної не мають.

Тобто, позивач взяті на себе зобов'язання за договором виконав належним чином.

Частина 1 ст.691 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно частини 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначалось вище, покупець оплачує поставлену партію вугілля у розмірі 100% її вартості, вказаної в акті прийому-передачі партії вугілля, протягом 15 календарних днів з моменту постачання.

Судом першої інстанції досліджено факт існування заборгованості у відповідача перед позивачем, враховано відсутність належних доказів на його спростування, тому суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом про задоволення позовної вимоги щодо стягнення 1 030 903,91 грн основного боргу.

Доводи скаржника відносно не підписання між контрагентами актів приймання-передачі товару (вугілля), судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються, з огляду на те, що не підписання актів приймання-передачі товару не є відкладальною умовою в розумінні ст.212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст.613 ЦК України, тому наявність або відсутність актів не звільняє відповідача від обов'язку сплатити вартість фактично поставленого товару.

Разом з тим, за умовами договору сторони визначили, що порядок оплати не ставиться в залежність від дати підписання акта прийому-передачі товару, а має бути здійснений товариством протягом 15 календарних днів з моменту постачання.

За таких обставин, виходячи зі змісту спірних правовідносин, що виникли між сторонами, колегія суддів не вбачає підстав, які впливали б на виконання відповідачем зобов`язання з оплати вартості товару (вугілля (марки Аш 0-6) у строк, встановлений п.3.1 договору.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що з'ясування обставин, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, а саме запровадження надзвичайного режиму роботи банківської системи та призупинення банками здійснення усіх видів фінансових операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою на визначених розпорядженням Кабінету Міністрів України територіях, не звільняє відповідача від виконання взятих на себе за договором зобов'язань з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням ПрАТ «Центральна збагачувальна фабрика «Вуглегірська» є: 86481, Донецька область, місто Єнакієво, місто Вуглегірськ, вул. Тімірязєва, будинок, 20, корпус А.

Стаття 607 ЦК України визначає, що зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Постановою Правління Національного банку України від 06.08.2014 №466 «Про призупинення здійснення фінансових операцій» призупинено здійснення банками України усіх видів фінансових операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою.

Також передбачено, що небанківські установи та національний оператор поштового зв'язку, які є платіжними організаціями внутрішньодержавних/міжнародних платіжних систем та/або їх учасниками, повинні призупинити операції з приймання/виплати переказу коштів з/на території, які не контролюються українською владою.

Банкам України, а також небанківським установам і національному оператору поштового зв'язку, які є платіжними організаціями внутрішньодержавних/міжнародних платіжних систем та/або їх учасниками, після переходу району/міста обласного значення Донецької та/або Луганської областей під контроль української влади повинні вжити невідкладних заходів для відновлення фінансових операцій, призупинених відповідно до пунктів 1, 2 цієї постанови.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18.02.2015 №128-р «Про внесення змін у додаток до розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 № 1085», доповнено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження до якого по Донецькій області входить м. Вуглегірськ.

Стаття 58 Конституції України визначає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Разом з тим, в постанові Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 №1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження» до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження відноситься, зокрема, м. Єнакієве (крім м. Вуглегірська).

Тобто, місцезнаходження ПрАТ «Центральна збагачувальна фабрика «Вуглегірська» (м. Вуглегірськ) віднесено до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження з 18.02.2015.

Враховуючи зміст укладеного між сторонами правочину, за належного його виконання відповідачем, зокрема, в частині проведення покупцем своєчасної оплати вартості поставленого товару (вугілля (марки Аш 0-6), а також приймаючи до уваги наведене вище, колегія суддів приходить до висновку, що наведені скаржником підстави не свідчать про наявність обставин, які унеможливлювали виконання відповідачем взятого на себе зобов'язання.

Крім того, з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що у позивача відкриті рахунки в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та він зареєстрований як платник податків в Артемівській об'єднаній ДПІ на підконтрольній Україні території, що підтверджується Довідкою про взяття на облік платника податків від 20.04.2015 №9.

Відтак, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи відповідача.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення 286 001,73 грн пені, 11 753,49 грн 3% річних, 362 933,35 грн інфляційних втрат:

- по видатковій накладній від 09.01.2015 №РН-0000001 за період з 25.01.2015 по 19.06.2015;

- по видатковій накладній від 12.01.2015 №РН-0000006 за період з 28.01.2015 по 19.06.2015.

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України вказано, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Частина 1 ст.612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч.1,3 ст.549 ЦК України).

Відповідно до п.7.4 договору сторони за несвоєчасне виконання обов'язків за даним договором несуть відповідальність у вигляді пені у розмірі 0,2 % від суми невиконаних зобов'язань за кожний день затримки, але не більше подвійної ставки НБУ, що діяла за період, за який нараховується пеня.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних суд першої інстанції врахував положення ст.254 ЦК України, задовольнив вимогу частково та стягнув з відповідача пеню в сумі 210 384,88 грн, 11 671, 61 грн 3 % річних, 360 923 грн інфляційних втрат, з чим погоджується колегія суддів.

Щодо решти позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно зі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частина 3 ст.692 ЦК України визначає, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Таким чином, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення процентів в порядку ст. 536 ЦК України, необхідно дослідити, чи передбачено умовами договору розмір відсотків за користування грошовими коштами і лише після цього, за наявності відповідних обставин, застосовувати положення ст. 536 ЦК України.

Проте, умовами договору розмір процентів за користування чужими грошовими коштами не передбачено.

Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.6 ст. 231 ГК України штрафні санкції, що встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором лише за порушення грошових зобов'язань.

Проценти річних, про які йдеться у ч. 2 ст. 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених ст. 536 цього Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у вищезгаданій ст. 536 ЦК України, це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними або збереженими грішми (п.п. 6.1, 6.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 №14).

Враховуючи, що проценти річних за користування чужими грошовими коштами за своєю правовою природою не є штрафними санкціями, твердження позивача про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень, передбачених частиною 6 статті 231 ГК України, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, з огляду на викладене вище, виходячи із заявлених позивачем вимог та наведених ним обґрунтувань, з огляду на наявні у справі докази та встановлені судом обставини, колегія Київського апеляційного господарського суду не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2015 у даній справі, оскільки воно відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДВ Нафтогазовидобувна компанія» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2015 у справі №910/21981/15 - без змін.

2. Матеріали справи №910/21981/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.І. Рябуха

Судді Н.Ф. Калатай

Л.М. Ропій