Постанова № 55907907, 02.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2016 р. Справа№ 910/17074/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мартюк А.І.

суддів: Мальченко А.О.

Шевченка Е.О.

при секретарі Єременко К.Л.

за участю представників

від позивача: Гарилюк О.О., дов. № 03/2/254 від 26.03.2015р.

від відповідача: Романенко В.А,, дов. № 01/02-01 від 01.02.2016р.

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський

акціонерний банк"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 21.09.2015 року

у справі № 910/17074/15 (судя Сташків Р.Б.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський

акціонерний банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніфрейт"

про стягнення 36 025,18 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніфрейт" про стягнення заборгованості та санкцій за Договором гарантії № 117/Г від 29.09.2009 разом у сумі 36025,18 грн., у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 21.09.2015р. у справі № 910/17074/15 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніфрейт" на користь Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" 18072 (вісімнадцять тисяч сімдесят дві) грн. 43 коп. заборгованості зі сплати комісії, 807 (вісімсот сім) грн. 77 коп. пені, 56 (п'ятдесят шість) грн. 36 коп. 3% річних та 3100 (три тисячі сто) грн. 83 коп. втрат він інфляції. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніфрейт" у дохід Державного бюджету України 1117 (одну тисячу сто сімнадцять) грн. 62 коп. судового збору. У іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 21.09.2015р. у справі № 910/17074/15 в частині відмови в задоволенні позову та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в частині стягнення заборгованості, що виникла в період з 20.03.2015р. по 23.06.2015р. в розмірі 8377,59 грн. комісії, 2992,44 грн. пені, 147,44 грн. 3% річних, 2470,34 грн. інфляційні збитки.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було протиправно прийнято рішення з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Розпорядженням секретарі судової палати Київського апеляційного господарського суду від 23.12.20145р. передано апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" у справі № 910/17074/15 на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2015 для розгляду головуючому судді (судді-доповідачу) Мартюк А.І.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 25.12.2015 р. у справі № 910/17074/15 сформовано для здійснення апеляційного провадження колегії у складі: головуючого судді Мартюк А.І., судді: Мальченко А.О., Шевченко Е.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.12.2015р. у справі №910/17074/15 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 02.02.2016 р.

Представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 21.09.2015р. у справі № 910/17074/15 скасувати в частині відмови в задоволенні позов.

Представник відповідача у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив у її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін , дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

29.09.2009р. між Відкритим акціонерним товариством "Всеукраїнський Акціонерний Банк", в подальшому змінена назва на Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" (далі Банк/Гарант) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юніфрейт" (далі Принципал) укладено договір № 117/Г про надання гарантії, відповідно до якого Гарант за дорученням Принципала надає на користь Expeditors international of Washington, INC., Seattle, USA (бенефеціар) банківську гарантію на виконання платежу на суму 50 000,00 дол. США згідно з агентською угодою від 08.07.2009р., укладеним між Бенефеціаром та Принципалом (п. 1.1).

Згідно п. 1.2 договору Гарантія надається на термін до 29.08.2010р.; строк дії договору - до 13.09.2010р., але будь-якому разі до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим Договором.

Договорами про внесення змін від 26.08.2010р., 07.09.2010р., 10.08.2011р., 08.08.2012р., 10.07.2013р., 08.08.2014р. до Договору гарантії, було змінено строк дії договору до 27.08.2015р., але будь-якому разі до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим Договором.

Відповідно до п. 1.5.1 Договору з подальшими змінами Принципал сплачує Гаранту комісійні за надання та обслуговування гарантії на умовах покриття коштами клієнта - 0,3% від суми гарантії, мінімально 200,00 доларів США за квартал або його частину.

Відповідно до п. 1.5.2. договору Принципал сплачує Гаранту плату за прийняття зобов'язань по гарантії у розмірі 6% відсотків річних від суми Гарантії з дати надання гарантії до закінчення строку її дії або до здійснення платежу по гарантії.

Відповідно до п. 2.1.1. Договору гарантії Принципал зобов'язується сплачувати комісію згідно з п. 1.5.1. цього Договору у гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату оплати протягом 3-х банківських днів з дати отримання повідомлення від Гаранта.

Згідно п. 4.1. Договору гарантії, за невиконання або несвоєчасне виконання умов пп. 2.1.1., 2.1.2., 2.1.3., 2.1.7., 2.1.8., 2.1.9. цього Договору Принципал сплачує Гаранту пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного або несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення.

За умовами Договору гарантії Банком свої зобов'язання було виконано в повному обсязі та надано на користь Expeditors international of Washington, INC., Seattle, USA гарантію на суму 50000,00 доларів США та відповідно до договору про внесення змін № 2 від 07.09.2010р. збільшено суму гарантії до 75000,00 доларів США.

Натомість в порушення умов Договору гарантії та вимог чинного законодавства України, а саме ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526, 530, 560, 567, 610, 611 Цивільного кодексу України, принципал порушив взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної сплати комісії за обслуговування гарантії починаючи з грудня 2014 року.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача 26450,02 грн. - заборгованості по комісії за Договором (надання та обслуговування гарантії, інші комісії банку), а також нарахованих за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по сплаті комісії - 3800,21 грн. - пені, 203,78 грн. - 3% річних та 5571,17 грн. - інфляційних.

За своєю правовою природою Договір є договором з надання банківських послуг (банківська операція) у вигляді надання банком гарантії (поруки банку-гаранта перед кредитором іншої особи за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязі або в частині).

У розділах 1 та 2 Договору, з урахуванням пізніше внесених змін, сторони на погоджених ними умовах керуючись ст.ст. 627, 1054 ЦК України і ст. 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність" погодили обов'язок Принципала сплачувати Гаранту у встановлених Договором розмірах та строки платежі по комісії та інші платежі, зокрема з комісії за надання та обслуговування гарантії, за оформлення Договору про надання гарантії, інших комісійних згідно з діючими тарифами банка, а також фіксовану плату за прийняття зобов'язань по Гарантії (у відсотках річних від суми Гарантії).

На підставі постанови Правління НБУ від 20.11.2014 № 733 Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" було віднесено до категорії неплатоспроможних і виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20.11.2014 № 123 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк", згідно з яким призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" строком на з 21.11.2014 по 20.02.2015. Цей строк було продовжено до 20.03.2015 рішенням виконавчої дирекції Фонду №35 від 17.05.2015.

Постановою Правління НБУ від 19.03.2015 № 188 у позивача було відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації банку, у зв'язку з чим виконавчою дирекцією Фонду було прийнято рішення від 20.03.2015 № 63 про початок процедури ліквідації банку та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку з 20.03.2015 по 19.03.2016 включно.

Позаяк надання гарантії є видом банківської послуги, то за приписами ст. 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність" її надання та виконання можливе лише за умови наявності у банку ліцензії за здійснення банківської діяльності.

Під час запровадження у банку тимчасової адміністрації, за приписами Розділу VII Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції на час винесення постанови Правління НБУ від 20.11.2014 № 733, позивачу не було заборонено надавати банківські послуги за Договором, зокрема, щодо надання та обслуговування банківської гарантії, натомість за ст. 37 вказаного Закону уповноваженій особі Фонду надано право продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій.

Відповідачем не спростовано отримання від позивача спірних банківських послуг по Договору у спірний період в частині - до та під час введення в банку тимчасової адміністрації, та зокрема не доведено що відповідач звертався до банку та отримував відмову у виконання позивачем умов Договору.

Щодо посилань відповідача, що позивач повинен був самостійно списати оплати по комісії та іншим платежам, з яких складається спірна заборгованість, у відповідності до п. 2.4.2 Договору з інших рахунків відповідача судом не приймається до уваги, оскільки за указаним пунктом договору це є правом, а не обов'язком позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, з часу відкликання у банку позивача банківської ліцензії та початку процедури ліквідації банку, тобто з 20.03.2015, позивач уже не міг здійснювати банківські операції з обслуговування гарантії за Договором у зв'язку з відсутністю ліцензії на здійснення такої діяльності (ст. 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність", ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Враховуючи неможливість користування відповідачем, за відсутності його вини та з незалежних від нього обставин своїми правами за Договором в частині отримання від позивача послуг банківської гарантії, в силу умов Договору та ст.ст. 627, 1054 ЦК України і ст. 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність" кореспондується з обов'язком Відповідача здійснити оплату послуг, то у суду відсутні правові підстави, з урахуванням приписів ст.ст. 538, 612, 614 ЦК України вважати Відповідача таким, що порушив взяті на себе за Договором грошові зобов'язання по сплаті на користь Позивача комісії банку за обслуговування гарантії у період з 20.03.2015 (тобто з дати, з якої Відповідача було позбавлено можливості отримати визначений Договором обсяг послуг).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову в частині стягнення комісії, нарахованої з 20.03.2015, тобто нарахованої 31.03.2015 в сумі 3028,01 грн., 30.04.2015 в сумі 2630,85 грн. та 29.05.2015 в сумі 2718,73 грн., а разом в сумі 8377,59 грн., в іншій частині про стягнення комісії, заборгованість станом на 19.03.2015 становить 18072,43 грн. та позов підлягає задоволенню.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 117 648,08 грн. - заборгованості за відсотками, 254 876,71 грн. - пені за несвоєчасне повернення кредиту, 8 685,42 грн. - пені за несвоєчасну сплату відсотків та 127 438,36 грн. - 30% річних від простроченої суми заборгованості за кредитом, слід зазначити наступне.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по сплаті коштів за договором не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною першою ст. 229 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Стаття 611 чинного Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з частинами 1,3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів грошового зобов'язання та приймаючи до уваги що відповідачем не надано суду доказів вжиття заходів для уникнення порушення умов договору, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про притягнення відповідача до відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Колегія суддів погоджується з розрахунком суду першої інстанції позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 807,77 грн., 56,36 грн. 3% річних та 3100,83 грн. втрат він інфляції,

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 21.09.2015р. у справі № 910/17074/15 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 21.09.2015р. у справі № 910/17074/15 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/17074/15 повернути до Господарського суду м. Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя А.І. Мартюк

Судді А.О. Мальченко

Е.О. Шевченко