Постанова № 55907839, 17.02.2016, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2016 р.Справа № 916/5020/14Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Діброви Г.І.

суддів Лисенко В.А., Ярош А.І.

при секретарі судового засідання Саломатовій К.А.

за участю представників учасників процесу:

від прокуратури ОСОБА_1 за посвідченням від 22.09.2012 року №005170;

від Одеської обласної державної адміністрації не зявився;

від ОСОБА_2 районної державної адміністрації не зявився;

від Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_3 Ойл-1, м. Одеса ОСОБА_4, ОСОБА_3 за довіреністю від 01.02.2016 року;

від Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу першого заступника прокуратури Одеської області

на рішення господарського суду Одеської області від 16.12.2015 року

по справі № 916/5020/14

за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації

до відповідачів ОСОБА_2 районної державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_3 Ойл-1, м. Одеса

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області

про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійним договору оренди

В С Т А Н О В И В:

Заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_2 районної державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_3 Ойл-1, м.Одеса, в якій просив суд визнати незаконним та скасувати розпорядження ОСОБА_2 районної державної адміністрації від 08.07.2004 року №502/2004; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 20.07.2004 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлас Ойл» та ОСОБА_2 районною державною адміністрацією щодо земельної ділянки загальною площею 7,651 га, в т.ч. під ставками 2,777 га, під гідротехнічними спорудами 0,601 га, інших відкритих земель з незначним рослинним покривом 4, 273 га, яка розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області; витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_3 Ойл-1» земельну ділянку загальною площею 7,651 га та нормативною вартістю 1 160 437 грн., в т.ч. під ставками 2,777 га, під гідротехнічними спорудами 0,601 га, інших відкритих земель з незначним рослинним покривом 4, 273 га, яка розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області та повернути її до запасу земель Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області.

Рішенням господарського суду Одеської області від 15.05.2015 року у справі №916/5020/14 (головуючий суддя Лічман Л.В., судді Погребна К.Ф., Рога Н.В.) позов задоволено частково, визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 20.07.2004 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлас Ойл» та ОСОБА_2 районною державною адміністрацією щодо земельної ділянки загальною площею 7,651 га, в т.ч. під ставками 2,777 га, під гідротехнічними спорудами 0,601 га, інших відкритих земель з незначним рослинним покривом 4,273 га, яка розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області, в решті позову відмовлено, а також стягнуто з Одеської обласної державної адміністрації, з ОСОБА_2 районної державної адміністрації та з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_5 1» судовий збір.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду України від 20.07.2015 року у справі №916/5020/14 (головуючий суддя Величко Т.А., судді Таран С.В., Філінюк І.Г.) рішення господарського суду Одеської області від 15.05.2015 року у справі №916/5020/14 в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасовано та позов заступника прокурора Одеської області задоволено, визнано незаконним та скасовано розпорядження ОСОБА_2 районної державної адміністрації від 08.07.2004 року №5002/2004, визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 20.07.2004 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлас Ойл» та ОСОБА_2 районною державною адміністрацією, витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю „ОСОБА_5 - 1 земельну ділянку загальною площею 7,651га, яка розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області та повернуто її до земель запасу Дачненської сільської ради, а також розподілено судові витрати.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.10.2015 року у справі №916/5020/14 (головуючий суддя Коробенко Г.П., судді Мачульський Г.М., Шаргало В.І.) рішення господарського суду Одеської області від 15.05.2015 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.07.2015 року у справі №916/5020/14 скасовано, а справу передано до суду першої інстанції на новий розгляд.

Вищий господарський суд України зазначив про порушення судами норм процесуального права, оскільки до участі у справі судами не було залучено Дачненську сільську раду, а постановлені судові рішення безпосередньо стосувались її прав. Також суд касаційної інстанції вказав на порушення вимог пункту 3 частини 1 статті 84 Господарського процесуального кодексу України, а саме на те, що поза увагою місцевого та апеляційного господарського судів залишилися наявні у матеріалах справи документи про проведену у 2012 році оцінку спірної земельної ділянки про виконання відповідачем умов договору щодо забудови спірної ділянки, заперечення відповідача про сплату орендної плати у розмірі, що відповідав проведеній оцінці землі, а також доводи відповідача щодо практики Європейського суду з прав людини.

Під час нового розгляду ухвалою господарського суду Одеської області від 20.11.2015 року у справі №916/5020/14 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Дачненську сільську раду Біляївського району Одеської області.

Першим заступником прокурора Одеської області 14.12.2015 року було подано до суду заяву про зменшення позовних вимог, в якій він просив суд визнати незаконним та скасувати розпорядження ОСОБА_2 районної державної адміністрації від 08.07.2004 року №502/2004; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 20.07.2004 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлас Ойл» та ОСОБА_2 районною державною адміністрацією щодо земельної ділянки загальною площею 7,651 га, в т.ч. під ставками 2,777 га, під гідротехнічними спорудами 0,601 га, інших відкритих земель з незначним рослинним покривом 4, 273 га, яка розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області. Заява була прийнята до розгляду судом першої інстанції.

Рішенням господарського суду Одеської області від 16.12.2015 року у справі №916/5020/14 (суддя Петров В.С.) відмовлено у задоволенні позову заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації до ОСОБА_2 районної державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_5 Ойл-1», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Дачненська сільська рада Біляївського району Одеської області про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди, а також стягнуто з Одеської обласної державної адміністрації судовий збір.

Перший заступник прокурора Одеської області з рішенням суду не погодився, тому звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Одеської області від 16.12.2015 року у справі №916/5020/14 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги прокуратури області задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права і неповним зясуванням всіх обставин справи. Зокрема, перший заступник прокурора Одеської області зазначає, що спірне розпорядження прийнято ОСОБА_2 районною державною адміністрацією з перевищенням повноважень, також, що судом надано невірну правову оцінку відсутності нормативної грошової оцінки земельної ділянки на момент укладення договору оренди землі, що є підставою для визнання цього договору недійсним та викладено доводи про те, що, на думку прокурора, строк позовної давності по даній справі не було пропущено.

Через канцелярію суду 16.02.2016 року Дачненською сільською радою Біляївського району Одеської області подано клопотання про розгляд справи без участі їх представника. Судовою колегією дане клопотання розглянуто та задоволено.

В судовому засіданні представник прокуратури підтримав доводи апеляційної скарги в повному обсязі, представники Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлас Ойл 1» висловили заперечення на апеляційну скаргу та просили залишити рішення місцевого господарського суду без змін. Крім того, ними заявлено усне клопотання про долучення до матеріалів справи в порядку норм статті 101 Господарського процесуального кодексу України розпорядження Одеської обласної державної адміністрації від 05.01.2016 року, яке судовою колегією розглянуто та відхилене, у звязку з недоведеністю заявником відношення до предмету розгляду даної справи рішення, що було прийняте органом державної влади вже після прийнятого судом першої інстанції по цій справі рішення, з огляду на надання правової оцінки оскарженому рішенню та договору на момент їх прийняття та укладення.

Представники Одеської обласної державної адміністрації та ОСОБА_2 районної державної адміністрації в судове засідання не зявились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення від 19.01.2016 року. Про причину неявки суд не повідомили, своїми процесуальними правами, передбаченими статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористались, ніяких клопотань з цього приводу судовій колегії не надали, неявка без поважних причин у судове засідання представників сторін не тягне за собою відкладення розгляду справи на інші строки, тому справу розглянуто за наявними матеріалами, а повний текст постанови направляється сторонам по справі в установленому порядку.

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає за необхідне розглянути апеляційну скаргу, оскільки для зясування фактичних обставин справи достатньо матеріалів, що знаходяться в справі № 916/5020/14 та наданих присутніми учасниками судового процесу пояснень.

Апеляційний господарський суд, у відповідності до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи, при цьому суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення присутніх учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а висновок суду, викладений у рішенні, є обґрунтованим та правомірним, але за мотивами, викладеними в постанові апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням ОСОБА_2 районної державної адміністрації від 08.07.2004 року №502/2004, зокрема, затверджено проект відведення земельної ділянки в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Атлас Ойл» на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області, розроблений Державним підприємством «Центр державного земельного кадастру» Одеською регіональною філією; передано Товариству з обмеженою відповідальністю «Атлас Ойл» в довгострокову оренду терміном на 25 років земельну ділянку загальною площею 7,651 га, в т.ч. під ставками 2,777 га, під гідротехнічними спорудами 0,601 га, інших відкритих земель з незначним рослинним покривом 4,273 га ділянку із запасу несільськогосподарського призначення Дачненської сільської ради (за межами населеного пункту) Біляївського району Одеської області під розміщення будівель та споруд для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів; зобовязано Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлас Ойл» укласти договір оренди земельної ділянки з ОСОБА_2 райдержадміністрацією та зареєструвати його в установленому законодавством порядку.

20.07.2004 року між ОСОБА_2 райдержадміністрацією Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлас Ойл» укладено договір оренди землі, відповідно до якого ОСОБА_2 районна державна адміністрація Одеської області надала, а Товариство з обмеженою відповідальності «Атлас Ойл» прийняло в довгострокове, платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, яка розміщена з північної сторони від с. Дачне Дачненської сільської ради (за межами населеного пункту) Біляївського району Одеської області.

За договором в оренду передано земельну ділянку загальною площею 7,651 га, в т.ч.: під ставками 2,777 га, під гідротехнічними спорудами 0,601 га, інших відкритих земель з незначним рослинним покривом 4,273 га із земель рекреаційного призначення Дачненської сільської ради (за межами населеного пункту). На земельній ділянці відсутні будівлі та споруди. На даній ділянці знаходяться водні обєкти: три ставки площею 2,777 га (пункти 2, 3 договору).

Відповідно до пункту 4 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки не проводилась.

Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 20 коп. за 1 кв.м. на рік, що складає 15 302 грн. 00 коп. на рік (пункт 8 договору).

Протоколом загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлас Ойл» від 06.10.2004 року прийнято рішення щодо реорганізації Товариства та визначено порядок правонаступництва, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлас-Ойл 1», зокрема, стало правонаступником прав та обовязків Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлас Ойл» стосовно договору оренди земельної ділянки від 20.07.2004 року, укладеного з ОСОБА_2 районною державною адміністрацією.

З огляду на те, що місцевим господарським судом прийнято заяву про зменшення позовних вимог, тому судова колегія розглядає позовні вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження ОСОБА_2 районної державної адміністрації від 08.07.2004 року №502/2004; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 20.07.2004 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлас Ойл» та ОСОБА_2 районною державною адміністрацією щодо земельної ділянки загальною площею 7,651 га, в т.ч. під ставками 2,777 га, під гідротехнічними спорудами 0,601 га, інших відкритих земель з незначним рослинним покривом 4, 273 га, яка розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області.

Дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог, але тільки з підстав пропуску позивачем строку позовної давності для можливості звернення до суду по захист його порушеного права, виходячи з наступного.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Згідно з приписами частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Пунктом 1.2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» визначено, що за змістом статей 13, 14 Конституції України, статті 11 Цивільного кодексу України, статей 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог Земельного кодексу України, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності).

Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.

За приписами статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до частини другої статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі".

За змістом частини 1 статті 6 Закону України Про оренду землі орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Частинами 1, 2 статті 16 Закону України Про оренду землі (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що особа, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки заяву (клопотання). Розгляд заяви (клопотання) і надання земельної ділянки в оренду проводяться у порядку, встановленому Земельним кодексом України.

До повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом (пункт "а" частини 1 статті 17 Земельного кодексу України).

Громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частини 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України в редакції станом на 2004 рік).

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки (частина 1 статті 124 Земельного кодексу України в редакції станом на 2004 рік).

Районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті (частина 3 статті 122 Земельного кодексу України станом на момент прийняття спірного розпорядження).

Відповідно до частини 4 статті 122 Земельного кодексу України (станом на момент прийняття спірних розпорядження ОСОБА_2 районної державної адміністрації) обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

З матеріалів справи вбачається, що в даному випадку в оренду було передано земельну ділянку із земель несільськогосподарського призначення Дачненської сільської ради (за межами населеного пункту) Біляївського району Одеської області під розміщення будівель та споруд для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Таким чином, оскільки спірна земельна ділянка загальною площею 7,651га із земель рекреаційного призначення на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області передавалася в оренду Товариству з обмеженою відповідальність «Атлас Ойл» для розміщення будівель та споруд для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів, то відповідно до норм чинного на той час законодавства, повноваження по розпорядженню цією земельною ділянкою належали обласній державній адміністрації, а не ОСОБА_2 районній державній адміністрації, яка видала оспорюване розпорядження та уклала спірний договір з перевищенням власних повноважень, у звязку з чим оспорюване розпорядження від 08.07.2004 року № 502/2004 є незаконним, а отже позовна вимога прокурора про визнання незаконним розпорядження ОСОБА_2 районної державної адміністрації від 08.07.2004 року №502/2004 є обґрунтованою.

Відповідно до пункту 2.24 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду згідно з вимогами статей 84, 118, 123, 124 Земельного кодексу України з урахуванням необхідності у певних випадках дотримання порядку її вилучення. З огляду на це судам потрібно встановлювати наявність у відповідної ради повноважень для вирішення питання щодо затвердження проекту відведення і передачі спірної земельної ділянки в оренду, а отже й дійсність укладеного договору, що оспорюється.

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає доведеним позовні вимоги про недійсність оспорюваного розпорядження та укладанням спірного договору оренди землі, оскільки питання відповідності закону договорів та рішень державних органів розглядається судом саме на момент їх укладення та прийняття. Подальші дії стосовно виконання незаконних рішень та недійсних договорів не свідчать про їх законність.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі статтею 15 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Законом. У разі якщо договором оренди землі передбачається здійснити заходи, спрямовані на охорону та поліпшення об'єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

Судова колегія зазначає, що досягнення між сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору свідчить про його укладеність, а не про відсутність підстав для визнання договору недійсним.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 21 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України Про плату за землю, та перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки.

За визначенням наведеним у статті 1 Закону України Про оцінку земель нормативна грошова оцінка земельної ділянки являє собою капіталізований рентний дохід із земельної ділянки (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Частиною 1 статті 13 Закону України Про оцінку земель (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) визначено випадки обов'язкового проведення грошової оцінки земельних ділянок. Так, нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі: визначення розміру земельного податку; визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

При цьому, згідно з частиною 3 статті 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України "Про землеустрій"; склад осіб, що можуть бути замовниками та розробниками документації із землеустрою, визначено статтею 26 Закону України "Про землеустрій".

З наведених вище положень вбачається, що обов'язок зі сплати орендної плати є нормативно регульованим і не може визначатися чи змінюватися та припинятися сторонами договору за власним волевиявленням з порушенням умов та порядку, передбачених чинним законодавством; дотримання порядку визначення орендної плати відповідно до проведеної нормативної грошової оцінки є чинником економічного регулювання земельних відносин, визначення економічно обґрунтованих надходжень до місцевих бюджетів та можливості подальшої індексації відповідних надходжень, виконання вимог статті 627 Цивільного кодексу України щодо справедливості укладеного договору шляхом забезпечення застосування рівного підходу при визначенні орендної плати незалежно від особи - учасника правовідносин; порушення цього порядку суперечить частині 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель".

Таким чином, відсутність такої оцінки в момент укладання договору та незаконність розпорядження ОСОБА_2 районної державної адміністрації є підставою для визнання договору оренди землі від 20.07.2004 року недійсним.

Одночасно з цим, судова колегія зауважує, що в силу положень статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року суди застосовують при розгляді справ також Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Виходячи із змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 року у справі «Стретч проти Обєднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії», майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Із змісту пункту 36 рішення вбачається, що дії місцевого органу влади можна вважати такими, що перешкодили заявникові реалізувати свої законні сподівання за орендним договором і частково позбавили його зустрічного задоволення, з урахуванням якого він укладав цей договір. Незалежно від того, чи вважається це втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном у значенні першого речення статті 1 Першого протоколу, чи позбавленням його майна у значенні другого речення цієї статті, застосовні в цій справі принципи є одними й тими самими вони вимагають наявності підстав, що виправдовують такий захід з точки зору вимог цієї статті згідно з її тлумаченням в усталеній практиці суду. Пункт 37 цього ж рішення вказує, що при здійсненні будь-якого втручання має забезпечуватися справедливий баланс між необхідністю забезпечення загальних інтересів суспільства та необхідністю захисту основоположних прав відповідної особи. Вимога забезпечення такого балансу знаходить своє відображення у всій структурі статті 1 Першого протоколу, включно з її другою частиною. Отже, має бути забезпечено належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленими цілями. Крім того, як і в інших сферах соціальної, фінансової чи економічної політики, при впровадженні законів, які регулюють майнові та договірні правовідносини, національні органи влади користуються певним полем розсуду. Із пункту 39 рішення вбачається, що з метою виконання покладених на них функцій місцеві органи влади неминуче вирішують питання, повязані з укладенням договорів приватноправового характеру зі звичайними громадянами, але не всі з цих функцій стосуються питань, що становлять життєво важливий суспільний інтерес.

У даному випадку по цій конкретній справі районна державна адміністрація, як орендодавець землі, проявила недбалість, що привело до прийняття з її боку розпорядження та укладення договору оренди, що не відповідають вимогам закону.

Орендар у даній справі при укладанні договору оренди земельної ділянки сподівався на отримання матеріального задоволення від цієї оренди у майбутньому, з цією метою здійснював будівництво обєктів для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. Умови договору оренди орендарем виконувалися повністю, в тому числі щодо своєчасного внесення орендної плати за оренду землі, що не суперечить майновим інтересам держави. Тому колегія суддів вважає, що при подачі позову прокурором не був забезпечений справедливий баланс між необхідністю забезпечення загальних інтересів суспільства та необхідністю захисту основоположних прав орендаря, який виконує умови договору оренди належним чином, будує на орендованій земельній ділянці обєкти для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів в інтересах того ж суспільства.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі № 1-1/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересу держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 року у справі №6-68цс15, висновки якого є обов'язковими для всіх судів України в силу приписів статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, зазначив, що держава зобовязана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурором не доведено протиправних дій саме відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлас Ойл 1», яким заявлено у відзиві на позов клопотання про застосування строку позовної давності до вимог прокурора.

Тому є підстави для розгляду заяви відповідача про застосування позовної давності до заявлених позовних вимог прокурора та її задоволення одночасно з відсутністю у позивача поважних причин для можливості відновлення такого пропущеного строку, в звязку з чим судова колегія зазначає наступне.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності встановлення судом факту доведенності порушення права особи, яка звернулися до суду з позовом.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року, № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Однак, правила про позовну давність відповідно до статті 267 вказаного Кодексу мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Таким чином, для застосування строку позовної давності суд повинен встановити правомірність звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

По даній справі місцевий господарський суд помилково відмовив у задоволенні позовних вимог і по суті спору, і у звязку із застосуванням строку позовної давності, проте це порушення у порядку статті 104 Господарського процесуального кодексу України не є підставою для скасування або зміни вірного висновку, викладеного в рішенні господарського суду Одеської області, оскільки таке процесуальне порушення не призвело до прийняття неправильного рішення.

За нормами статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі Відкритого акціонерного товариства «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Згідно з приписами частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до частини 1 статті 261 вказаного України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливим є також і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.10.2014 року у справі №6-152цс14.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону встановлені частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Частинами 1, 2, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядження ОСОБА_2 районної державної адміністрації було прийнято 08.07.2004 року, договір оренди землі укладено 20.07.2004 року, а з позовною заявою заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації звернувся до господарського суду Одеської області лише у 2014 році. При цьому, прокурор зазначає, що про вказані порушення прокуратурі району нібито стало відомо лише в 2014 році при проведенні перевірки дотримання вимог земельного та податкового законодавства при стягненні плати за землю.

Судова колегія вважає, що прокурор мав усі можливості та повноваження для отримання повної та достовірної інформації про оскаржуване розпорядження та правочин протягом встановленої законом позовної давності від дати їх прийняття.

Так, наказом від 19.09.2005 року № 3гн Генеральний прокурор України визначив основним завданням наглядової діяльності прокуратури захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, державних та публічних інтересів. Із цією метою наказав забезпечити нагляд за додержанням законів, передусім у діяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, контролюючих та правоохоронних органів.

Аналогічні вимоги до підпорядкованих прокурорів містять накази Генерального прокурора від 18.10.2010 року № 3гн, від 12.04.2011 року № 3гн, від 07.11.2012 року № 3гн. Крім того, вказані накази ще містять конкретні вказівки до прокурорів, а саме: періодично, але не рідше одного разу на місяць, перевіряти законність правових актів Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Використовувати право участі у засіданнях цих органів. У наказі від 07.11.2012 року № 3гн міститься вказівка прокурорам, викладена в такій формі: не рідше одного разу на місяць відповідним прокурорам вивчати законність актів, які видаються Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами.

Таким чином, нездійснення своєчасного прокурорського нагляду за прийнятими рішеннями місцевими державними адміністраціями, що є обов'язком органів прокуратури відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру", призводить до наслідків визначених частиною 2 статті 12, частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України, тобто до відмови у задоволенні позовних вимог.

Водночас, судова колегія Одеського апеляційного господарського суду зазначає, що прокурором не наведено наявність в даному випадку обґрунтованих поважних причин для можливості поновлення пропущеного строку позовної давності.

Крім того, судова колегія вважає, що Одеською обласною державною адміністрацією, як позивачем по справі, також допущено недбалість у виконанні повноважень в рамках наданих їм контрольних функцій, що призвело до порушення строків позовної давності по даній справі.

За таких обставин, апеляційний господарський суд, встановивши факт спливу строку позовної давності, за відсутності поважних причин для його відновлення, дійшов висновку щодо необхідності відмови у позові саме з цих підстав.

Доводи апеляційної скарги частково не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи та не впливають на правомірність прийнятого господарським судом висновку, викладеного в рішенні. Так, посилання прокурора на нібито необізнаність Одеської обласної державної адміністрації щодо наявності оскарженого розпорядження ОСОБА_2 районної державної адміністрації та договору не підтверджено належними засобами доказування в господарському судочинстві за нормами статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України (лист від 28.08.2014 року не може бути прийнятий судом в якості належного доказу, оскільки за нормами чинного законодавства України обласна державна адміністрація повинна виконувати добросовісно свої контролюючі функції з питань розпорядження землями, що входять до земель рекреаційного призначення в межах їх компетенції.

Виходячи з вищевикладеного, відповідно до статті 47 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення прийняте суддею за результатами дослідження усіх обставин справи. Тому судова колегія Одеського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України висновок, викладений в рішенні господарського суду Одеської області від 16.12.2015 року у справі №916/5020/14 відповідає нормам матеріального та процесуального права України за мотивами, викладеними в постанові апеляційної інстанції, а доводи апеляційної скарги частково не спростовують висновку суду.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу першого заступника прокуратури Одеської області на рішення господарського суду Одеської області від 16.12.2015 року залишити без задоволення, рішення господарського суду Одеської області від 16.12.2015 року у справі №916/5020/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється учасникам процесу по справі в триденний строк та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Одеський апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.

Головуючий Г.І. Діброва

Судді В.А. Лисенко

ОСОБА_6