Рішення № 55907636, 09.02.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2016 р.Справа № 922/6179/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Васильєвой Л.О.

розглянувши справу

за позовом Заступника прокурора Харківської області м. Харків в інтересах держави в особі Регіонального відділення фонду державного майна України Харківській області, м. Харків третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, м. Харків до ФОП ОСОБА_3, м. Харків про визнання договору та додаткових угод до нього недійсними та повернення майна за участю представників:

прокурор - Захарова Н.О., посвідчення №032956 від 10.04.2016 року;

позивача - Антонова А.М., довіреність № 44 від 07.12.15р.;

відповідача - ОСОБА_5, довіреність № б/н від 01.12.15р.;

третьої особи - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення фонду державного майна України Харківській області звернувся до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить визнати недійсними договір оренди №5051-Н від 16.11.11., укладений між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та ФОП ОСОБА_3 (і.к.НОМЕР_1) та додаткові угоди до вказаного договору - №1 від 26.05.2015, №2 від 26.05.15р.; припинити зобов'язання за договором оренди №5051-Н від 16.11.2011р. на майбутнє; зобов'язати ФОП ОСОБА_3 звільнити індивідуально визначене майно - частину поверхні покрівлі підвального приміщення навчального корпусу Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна загальною площею 156,4 кв. м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (вартістю 225 000 грн.), та повернути його регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області (ЄДРПОУ 23148337). Судові витрати просить покласти на відповідача.

16.12.15р. представник позивача надав письмові пояснення по справі в яких позовні вимоги підтримує в повному обсязі у зв`язку з наступним. Так, 16.11.2011р. між РВ ФДМУ по Харківській області (орендодавець) було укладено з ФОП ОСОБА_3 (орендар) договір оренди № 5051-Н, відповідно до якого орендодавцем було передано орендарю в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - частину покрівлі підвального приміщення навчального корпусу (інв. № 103100090) загальною площею 156,4 м2, за адресою: АДРЕСА_2, з метою розміщення літнього майданчика, що здійснює продаж товарів підакцизної групи. Зазначене майно знаходяться на балансі Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Вартість майна на даний час складає 225000,0 грн. Відповідному органу уповноваженому управляти державним майном, згідно ч. 2 ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", РВ ФДМУ по Харківській області надсилає матеріали щодо оренди державного майна. Згідно ч.3 ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орган, уповноважений управляти державним майном розглядає подані йому матеріали і протягом п'ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновок про умови договору або відмову в укладенні договору оренди. Так, листом від 17.08.2011 № 06-4804 РВ ФДМУ по Харківській області повідомлено Міністерство освіти і науки України, як орган управління ХНУ ім. В.Н. Каразіна, про надходження заяви від орендаря стосовно наміру взяти в оренду частину покрівлі підвального приміщення площею 156,4 м2. Проте, відповідь Міністерство освіти і науки України не надіслало, тому РВ ФДМУ по Харківській області було укладено договір оренди державного майна з мовчазної згоди органу управління, абзац четвертий ч. З ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Також, до РВ ФДМУ по Харківській області було надано довідку балансоутримувача ХНУ ім. В. Н. Каразіна від 15.06.2011 № 0805/63А щодо пропозиції передачі частини покрівлі підвального приміщення загальною площею 156,4 м2 з метою розміщення літнього майданчику, що здійснює продаж товарів підакцизної групи товарів. У зв'язку з вищезазначеним, РВ ФДМУ по Харківській області виступає орендодавцем, який не приймає одноособово рішення стосовно передачі державного майна в оренду щодо якого не є органом управління. Позивач зазначив, що орендарем порушено п.5.8 договору оренди в частині постійно поновлювати договір страхування таким чином, щоб увесь строк оренди майно було застрахованим. Договір страхування, який є у РВ ФДМУ по Харківській області від 17.11.2011 №724-11 діяв до 16.10.2014.

Ухвалою суду від 13.01.16р. задоволено клопотання прокурора про залучення до участі у справі 3-ї особи та залучити до участі у справі в якості 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Харківський національний університет ім. Каразіна.

25.01.16р. прокурор надав клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів, за межі встановлені ч.1 ст. 69 ГПК України.

Ухвалою суду від 25.01.16р. продовжено строк розгляду спору по 09 лютого 2016 року.

25.01.16р. прокурор надав письмові пояснення по справі, в яких зазначив, що відповідач посилається на постанову Харківського окружного адміністративного суду у справі №2-а-6445/08 від 03.07.2008, яким, начебто, спростовуються доводи прокурора щодо порушення під час укладання спірного договору вимог ст. 15-3 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів".

Згідно з положеннями ст.35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. У зв'язку з тим, що за результатами розгляду справи, на яку посилається відповідач, рішення прийняте щодо інших сторін та з іншого предмету спору, прокурор вважає, що зазначена постанова суду не встановлює факту відсутності порушень законодавства під час укладання спірного договору.

25.01.16р. представник третьої особи надав письмові пояснення по справі, в яких підтримує позовні вимоги прокуратури та зазначив, що при передачі в оренду приміщення університету за договором оренди №5051-Н від 16.11.11 р., укладеним між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (далі - договір оренди), університет вважав, що підставою для цього є п. 8 постанови КМ України від 27 серпня 2010 р. № 796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності", відповідно до якого платною послугою є надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально - побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі. Строк дії договору оренди спливає 16.09.2017р. На даний час орендоване майно необхідне університету для власних потреб, про що університет повідомив Орендаря листом № 0601-219 від 06.10.2015 р.

В судовому засіданні 08.02.2016 року була оголошена перерва до 09.02.2016 року.

Клопотання про фіксування технічними засобами судового процесу, яке подано до канцелярії 08.02.2016 року було судом задоволено.

09.02.16р. представник відповідача надав заяву з документами для долучення до матеріалів справи, які долучено судом до матеріалів справи.

Прокурор в судовому засіданні 09.02.16р. підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник позивача засіданні 09.02.16р. підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 09.02.16р. проти позову заперечував, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представників третьої особи в судове засідання 09.02.16р. не з`явився.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

Так, прокуратурою області під час вивчення стану цільового використання майна навчальних закладів області отримано інформацію від 10.11.2015 №03-4992 регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області щодо порушення норм законодавства під час передачі в оренду низки об'єктів нерухомості, які перебувають на балансі освітніх закладів.

В подальшому, прокуратурою Харківської області встановлено, що 16.11.2011 регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області укладено з ФОП ОСОБА_3 договір оренди №5051-Н, відповідно до якого передано в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - частину покрівлі підвального приміщення навчального корпусу (інв. №103100090) загальною площею 156,4 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2, яке перебуває на балансі Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна та вартість якого на даний час складає 225 000 грн.

Актом приймання-передачі орендованого майна від 16.11.2011, який є додатком №1 до договору №5051-Н від 16.11.2011, регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області вищезазначене майно передано в строкове платне користування ФОП ОСОБА_3

Передане в оренду майно розташоване за адресою: АДРЕСА_2, перебуває на балансі Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна та передано суб'єкту господарювання з метою здійснення комерційної діяльності (розміщення літнього майданчика, що здійснює продаж товарів підакцизної групи).

Згідно з додатковою угодою №1 від 26.05.2015 до договору оренди №5051-Н від 16.11.2011 внесені зміни до п.1.1 та п.3.1 договору в частині предмету договору та орендної плати за користування майном.

Відповідно до додаткової угоди №2 від 26.05.2015 до договору оренди №5051-Н від 16.11.2011, строк дії договору продовжено на 2 роки 11 місяців, а саме до 16.09.2017.

Прокурор вважає, що договір оренди від 16.11.2011 №5051-Н та додаткові угоди до нього не відповідають вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є: визнання правочину недійсним.

Частиною 2 ст. 18 Закону України "Про освіту" визначено, що навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Статтею 61 Закону України "Про освіту" встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання, про що зазначено в п.4 ст. 61 названого закону.

Відповідно до ст. 63 Закону України "Про освіту" матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Частиною 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" передбачено, що об'єкти освіти і науки, що фінансується з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та з науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

За приписами ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" загальнодержавне значення мають і не підлягають приватизації - об'єкти освіти.

В ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" зазначено, що не можуть бути об'єктами оренди об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (крім пам'яток культурної спадщини, нерухомих об'єктів, які знаходяться на території історико-культурних заповідників), а також об'єкти, включені до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації".

Дослідивши матеріали справи, враховуючи положення вищезазначених норм матеріального права, приймаючи до уваги умови спірного договору оренди, зокрема п.1.1. договору щодо передачі майна в оренду з метою розміщення кафе, судом встановлено, що орендоване за спірним договором майно використовується відповідачем для проведення підприємницької діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом, що заборонено законодавством та порушує приписи ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту".

Твердження відповідача про використання орендованого майна за призначенням, оскільки правило пункту 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" не містить обмежень щодо використання частини приміщень, а в даному випадку об'єктом оренди був не об'єкт освіти в цілому, а лише певна частина такого об'єкту, а також те, що орендоване майно є приміщенням гаражу, а тобто використовується за його цільовим призначенням, не відповідає у повній мірі вимогам Закону України "Про освіту", оскільки згадане законодавство визначає поняття матеріально-технічної бази загальноосвітніх навчальних закладів, без будь-яких винятків із правил, у тому числі - щодо визначення частин такого майна та особливостей його правового статусу та встановлює, що використання такого майна можливе виключно для потреб навчально-виховного процесу, а відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що орендоване приміщення використовується, в тому числі, для потреб навчально-виховного процесу університету.

Посилання відповідача на Постанову Верховного Суду України від 27.05.2015 року також підтверджують позицію прокурора про те, що орендоване приміщення повинно використовуватися з метою для потреб учбового закладу. Так, у вищевказаній постанові підтверджено використання стоматологічної поліклініки з метою забезпечення невідкладної стоматологічної допомоги учням та трудовому колективу гімназії.

Втім, відповідачем не доведено використання орендованого приміщення для цілей ХНУ ім. В.Н. Каразіна.

Щодо тверджень відповідача про те, що прокурор не визначив, в чому полягає порушення інтересів держави у спірних правовідносинах, то суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (ч.3 ст. 36-1вказаного Закону).

Згідно абз. 3 ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною 3 згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Відповідно до статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор має право звернутися до суду за захистом порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів держави, що відповідає також положенням статей 15 та 16 Цивільного кодексу України щодо підстав судового захисту порушеного, невизнаного чи оспорюваного права особи, зокрема, шляхом визнання договору недійсним та звільнення займаного приміщення.

Статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що регіональні відділення Фонду державного майна України здійснюють державну політику у сфері оренди державного майна.

Згідно зі ст. ст. 1,2 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд є центральним органом виконавчої влади, його діяльність ґрунтується на принципах верховенства права та законності.

У випадку, коли судом не встановлено порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, це є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Відтак, при зверненні з позовом у даній справі прокурор довів наявність порушеного права або охоронюваного законом інтересу держави у зв'язку з укладенням договору оренди.

Таким чином, суд вважає, що позов заявлено заступником прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області в межах наданих йому законодавством повноважень.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Із змісту зазначеної статті випливає, що правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним умовам дійсності правочину, до яких, зокрема, треба віднести: законність змісту правочину, наявність у особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності; вільне волевиявлення учасника правочину та його відповідність внутрішній волі; відповідність форми вчинення правочину вимогам законодавства, його спрямованість.

Правочин є чинним, якщо він не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам громадського суспільства.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін, або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України правочин є дійсним, якщо його зміст не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та загальним умовам дійсності правочину.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

В даному випадку умови договору оренди суперечать діючому законодавству України, зокрема, ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", оскільки орендоване майно, що є частиною вищого навчального закладу, було надано в оренду для розміщення майстерні, що здійснює обслуговування та ремонт автомобілів, і ця діяльність не може розцінюватися як навчально-виховний процес, є достатньою правовою підставою для визнання договору недійсним на підставі положень ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України.

Крім того, судом враховані роз'яснення, надані у п.п. 2.7 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р., де вказано, що частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

За таких обставин, розміщення літнього майданчика, що здійснює продаж товарів підакцизної групи на території навчального закладу порушує вимоги чинного законодавства, і, оскільки орендар здійснив користування приміщенням, договір оренди підлягає визнанню недійсним лише на майбутнє.

Таким чином, вимоги про визнання недійсним договору оренди та припинення зобов'язання за цим договором на майбутнє є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Оскільки договір оренди визнано недійсним, у відповідача відсутні підстави для подальшого користування орендованим майном, яке має бути повернуто регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині звільнення відповідачем нежитлові приміщення за спірним договором та повернення їх регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області підлягають задоволенню.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд у справах № 923/591/14, № 906/213/14, № 910/17883/13, 924/427/15, № 918/144/15, № 923/866/15.

Справляння судового збору в Україні регулюється Законом України "Про судовий збір", згідно ст. 5 якого прокурор не підпадає під перелік осіб, що звільняються від сплати судового збору.

Звертаючись з цим позовом, у відповідності до Закону України "Про судовий збір", прокурор мав сплатити судовий збір у розмірі 2 436,00 грн., проте судовий збір не був сплачений у встановленому порядку та розмірі.

16.12.2015 року прокурором до суду було подане клопотання, в якому він просив суд відстрочити оплату судового збору до моменту прийняття рішення у справі. Ухвалою суду від 25.01.16р. дане клопотання було задоволено.

Таким чином, зважаючи на ст.ст. 44, 49 ГПК України, суд приходить до висновку про покладення судових витрат на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 13, 14, 19, 118, 121, 129 Конституції України; ст.ст. 1, 4, 12, 22, 29, 32, 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати недійсними договір оренди №5051-Н від 16.11.11., укладений між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та ФОП ОСОБА_3 (і.к.НОМЕР_1) та додаткові угоди до вказаного договору - №1 від 26.05.2015, №2 від 26.05.15р.

Припинити зобов'язання за договором оренди №5051-Н від 16.11.2011р. на майбутнє.

Зобов'язати ФОП ОСОБА_3 звільнити індивідуально визначене майно - частину поверхні покрівлі підвального приміщення навчального корпусу Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна загальною площею 156,4 кв. м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (вартістю 225 000 грн.), та повернути його регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області (ЄДРПОУ 23148337).

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, і.к.НОМЕР_1) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) 2436,00 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня підписання повного тексту рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 15.02.2016 р.

Суддя Л.В. Шарко