Постанова № 55906225, 17.02.2016, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2016 року Справа № 910/12548/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГончарука П.А. (доповідача),СуддівКондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 23 червня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 1 вересня 2015 року у справі №910/12548/15 за позовом заступника прокурора Оболонського району м. Києва в інтересах держави в особі: Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, Управління освіти Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації до комунального підприємства "Житлосервіс "Оболонь" Оболонського району в м. Киві про стягнення суми, -

Встановив:

У травні 2015 року заступник прокурора Оболонського району м. Києва звернувся до господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, Управління освіти Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації з позовом про стягнення з комунального підприємства "Житлосервіс "Оболонь" Оболонського району в м. Киві 82 414,56 грн., з яких 81 094,15 грн. заборгованість з орендної плати та 2 320,41 грн. пені.

Рішенням господарського суду Києва від 23 червня 2015 року у справі №910/12548/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 1 вересня 2015 року, відмовлено у задоволенні позову. Стягнуто з Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 913,50 грн. Стягнуто з Управління освіти Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 913,50 грн.

У касаційній скарзі заступник прокурора м. Києва, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду міста Києва від 23 червня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 1 вересня 2015 року у справі №910/12548/15 скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши пояснення прокурора, представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, 23 квітня 2014 року між Оболонською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець), КП "Житлосервіс "Оболонь" Оболонської районної у м. Києві (орендар) та Управлінням освіти Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації (балансоутримувач) укладено Договір №16377, за яким орендодавець передає, а орендар для розміщення комунального підприємства приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення) у м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, буд. 48-А, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі Управління освіти Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації.

Пунктом 9.1 договору оренди встановлено строк договору з моменту підписання (23 квітня 2014 року) до 20 квітня 2017 року.

23 квітня 2014 року між Управлінням освіти Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації (балансоутримувач) та КП "Житлосервіс "Оболонь" Оболонського району у м. Киві (орендар) укладено Договір №1123, за умовами якого балансоутримувач забезпечує обслуговування та утримання орендованого відповідачем приміщення, а орендар зобов'язався своєчасно відшкодувати витрати балансоутримувача та здійснювати щомісячну оплату витрат на умовах цього договору.

Пунктом 1.2 договору №1123 орендар відшкодовує витрати балансоутримувача по оплаті останнім: централізованого холодного водопостачання, централізованого опалення, централізованого водовідведення, постачання електроенергії, відведення каналізаційних стоків та компенсації податку на землю, що передбачено даним договором, яким користується орендар, що відображається у щомісячних розрахунках. Загальна сума послуг за договором становить 271 487,92 грн. (п. 4.1).

У п. 6.1 Договору визначено, що останній набуває чинності з дня підписання та діє до 20 квітня 2017 року.

Орендоване нежитлове приміщення передане відповідачу 1 квітня 2014 року на підставі акта прийму (передачі) нежитлового приміщення.

Рішенням господарського суду м. Києва від 24 лютого 2015 року у справі №910/27117/14, яке набрало законної сили 13 березня 2015 року, за позовом заступника прокурора Оболонського району м. Києва визнано недійсним Договір оренди №16377 від 23 квітня 2014 року; зобов'язано КП "Житлосервіс "Оболонь" Оболонського району в м. Києві повернути орендоване приміщення шляхом підписання акту приймання-передачі приміщення.

За актом прийому-передачі нежитлового приміщення від 29 травня 2015 року орендар передав, а балансоутримувач прийняв об'єкт оренди.

Предметом позову у справі є вимога про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати щомісячної орендної плати з урахуванням індексу інфляції, витрат з центрального опалення, гарячого водопостачання, центрального холодного водопостачання, постачання електроенергії, компенсації податку на землю та експлуатаційних послуг, яка включає в себе сальдо на 1 квітня 2015 року та заборгованість з січня 2015 року по 21 квітня 2015 року в сумі 81 094,15 грн., а також вимоги про стягнення 2 320,41 грн. пені за прострочення сплати орендної плати.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, посилаючись на вимоги ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України, дійшов висновку, що оскільки господарське зобов'язання, визнане судом недійсним вважається недійсним з моменту його виникнення і недійсний правочин не створює для сторін чи інших осіб правових наслідків, відсутні підстави для стягнення з відповідача пені, заборгованості по сплаті щомісячної орендної плати з урахуванням індексу інфляції, втрат з центрального опалення, гарячого водопостачання, центрального холодного водопостачання, постачання електроенергії, компенсації податку на землю та експлуатаційних послуг.

Проте, з такими висновками попередніх судових інстанцій погодитись не можна з таких підстав.

Частиною 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно ч. 3 ст. 207 ГК України, яка кореспондується зі ст. 236 ЦК України, виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі договору оренди, який рішенням господарського суду визнано недійсним.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 ЦК).

Із правової природи такого зобов'язання вбачається, що фактичне користування майном на підставі договору оренди в разі визнання його недійсним унеможливлює застосування наслідків недійсності правочину відповідно до ст. 216 ЦК України, оскільки використання майна - "річ" безповоротна, і відновити первісне положення сторін практично неможливо.

За змістом зобов'язання, що виникло з договору оренди, воно може бути припинено лише на майбутнє.

Вказані норми матеріального права попередніми судовими інстанціями не враховані, що призвело до помилкових висновків про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Враховуючи, що для правильного вирішення спору необхідно серед іншого встановити обставини, пов'язані з виконанням договору, визначити розмір плати за користування майном та встановити момент припинення зобов'язання за цим договором, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції, то судові рішення попередніх судових інстанцій підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід урахувати наведене, встановити фактичні обставини справи, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін у справі і, в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти відповідне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 23 червня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 1 вересня 2015 року у справі №910/12548/15 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Головуючий:П.А. ГончарукСудді:І.Д. Кондратова Л.В. Стратієнко