Ухвала суду № 55903835, 11.02.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 372/4963/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Проць Т. В. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

У Х В А Л А

Іменем України

11 лютого 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Вівдиченко Т.Р.

Суддів: Гром Л.М.

Міщука М.С.

За участю секретаря: Стеценко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в місті Обухові та Обухівському районі Київської області на постанову Обухівського районного суду Київської області від 17 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в місті Обухові та Обухівському районі Київської області, третя особа: Обухівська центральна районна лікарня про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач - ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в місті Обухові та Обухівському районі Київської області, третя особа: Обухівська центральна районна лікарня в якому просила:

- визнати протиправними дії та бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в місті Обухові та Обухівському районі Київської області щодо не зарахування до спеціального трудового стажу періоду моєї (ОСОБА_3) роботи 19.08.1990 року до 01.01.2001 року, а також щодо не нарахування та невиплати державної допомоги, яка передбачена п. 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003 року;

- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в місті Обухові та Обухівському районі Київської області зарахувати до спеціального трудового стажу періоду (ОСОБА_3) роботи з 19.08.1990 року до 01.01.2001 року на посаді масажиста відділення відновного лікування по обслуговуванню поліклінічних хворих Обухівської ЦРЛ;

- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в місті Обухові та Обухівському районі Київської області нарахувати та виплатити (ОСОБА_3) державну допомогу відповідно до п. 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058- ІV від 09.07.2003 року;

Постановою Обухівського районного суду Київської області від 17 грудня 2015 року позовні вимоги задоволено.

Не погодившись з постановою суду, відповідач - Управління Пенсійного фонду України в місті Обухові та Обухівському районі Київської області звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3 звернулася до Управління Пенсійного фонду України в місті Обухові та Обухівському районі Київської області із заявою про призначення та виплату їй грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню,у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Управлінням Пенсійного фонду України в місті Обухові та Обухівському районі Київської області листом № 91/Х-04 від 06 жовтня 2015 року відмовлено у призначенні грошової допомоги, оскільки стаж роботи позивача, який дає право на призначення грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій, станом на 01.06.2015 року складає 24 роки 6 місяць 4 днів, а тому відсутнє право на дану виплату.

Вважаючи дії відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії протиправними, позивач звернулась з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови призначення пенсії за віком визначені ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Згідно п. 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV (в редакції чинній на момент спірних правовідносин), особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-ХІІ (в редакції чинній на момент спірних правовідносин), і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

В силу статті 2 Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1191 (далі-Порядок №1191), до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років».

Відповідно до пункту 5 Порядку №1191, грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України..

Згідно пункту 20 Порядку №1191, підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію зокрема за вислугу років, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3 в 1975 році вступила до Обухівського медичного училища Київської області і в 1978 році закінчила повний курс по спеціальності «фельдшер» та рішенням Державної кваліфікаційної комісії від 28.02.1978 року присвоєно кваліфікацію «фельдшер», що підтверджується копією диплому серія НОМЕР_1 від 01 березня 1978 року.

З трудової книжки вбачається, що позивач працювала в Обухівській центральній районній лікарні на посаді 0,5 ставки інструктора з лікувальної фізкультури та 0,5 ставки масажиста з 13.03.1981 року (наказ № 69 від 13.03.1981 року) по 01.10.1985 року (наказ № 258-к від 28.09.1985 року).

Крім того, ОСОБА_3 працювала в Обухівській ЦРЛ на посаді 0,5 ставки інструктора з лікувальної фізкультури та 0,5 ставки масажиста з 09.02.1989 року (наказ № 51-к від 09.02.1989 року), переведена на посаду масажиста по обслуговуванню поліклінічних хворих з 19.08.1990 року ( наказ № 364-к від 13.08.1990 року).

01 січня 2001 року, відповідно до державного класифікатора ДК003-95 «Класифікатор професій» та штатного розкладу на 2001 року, посада масажиста відділення відновного лікування Обухівської ЦРЛ змінена на посаду сестри медичної з масажу відділення відновного лікування Обухівської ЦРЛ.

Позивач під час роботи в поліклініці відповідно до наказу № 138-к від 30.04.1996 року проходила курси підвищення кваліфікації медсестер масажних відділень та кабінетів з 13.05.1996 року по 08.06.1996 року на базі Київської ОКЛ.

26 червня 1996 року, відповідно до наказу № 223-к, ОСОБА_3, масажисту відділення відновного лікування Обухівської райлікарні рішенням атестаційної комісії при Управлінні охорони здоров'я та наказом Київської обласної державної адміністрації №27 від 10 червня 1996 року присвоєно категорію масажиста.

Відповідно до наказу № 233-к від 23.06.2000 року, ОСОБА_3 масажисту відділення відновного лікування Обухівської центральної районної лікарні, згідно наказу КОКЛ № 99 від 09.06.2000 року присвоєно першу кваліфікаційну категорію медсестри з масажу.

Разом з тим, з довідки Центральної районної лікарні № 1085 від 25 вересня 2015 року вбачається, що ОСОБА_3 працювала в Обухівській центральній районній лікарні на посаді 0,5 ставки інструктора з лікувальної фізкультури та 0,5 ставки масажиста з 13.03.19981 року (наказ № 69 від 13.03.1981 року) по 01.10.1985 року (наказ № 258-к від 28.09.1985 року).

Окрім того, позивач працювала в Обухівській ЦРЛ на посаді 0,5 ставки інструктора з лікувальної фізкультури та 0,5 ставки масажиста з 09.02.1989 року (наказ № 51-к від 09.02.1989 року), переведена на посаду масажиста по обслуговуванню поліклінічних хворих з 19.08.1990 року (наказ № 364-к від 13.08.1990 року). Робота на посаді інструктора з лікувальної фізкультури, згідно п.4.10 «Положення про атестацію молодших спеціалістів з медичною освітою» затвердженого МОЗ України № 742 від 23.11.2007 року, зараховується до медичного стажу.

З матеріалів справи, вбачається, що, відповідно до Листа Міністерства охорони здоров'я України від 11.08.2014 року № 10.02.11/23130, згідно з діючими в період з 1986 року по 1993 року штатними нормативами («Збірник штатних нормативів і типових штатів закладів охорони здоров'я під редакцією С.П. Буренкова, 1986 року»), до штатних розписів закладів охорони здоров'я вводилися посади медичних сестер з масажу, які належали до категорії середній медичний персонал. Розміри посадових окладів медичних сестер з масажу у вказаний період визначалися відповідно до п.6 наказу МОЗ СРСР від 10.11.1986 року № 1480 «Про затвердження Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників охорони здоров'я та соціального забезпечення та інших документів з оплати праці працівників охорони здоров'я та соціального забезпечення» п.3 наказ МОЗ України від 19.03.1992 року №51 «Про затвердження Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників охорони здоров'я та соціального забезпечення України», п.3 здоров'я).

Отже, жодним з вищезазначених нормативно-правових актів посада «масажист» не передбачалась.

З огляду на викладене, за кваліфікаційною характеристикою професії медична сестра з масажу належала до категорії середнього медичного персоналу.

За період роботи до 1992 року діяв Перелік установ, організацій і посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений наказом Міністерства соціального забезпечення УРСР від 31 грудня 1959 року № 135, відповідно до якого, робота на посаді масажиста зараховується до медичного стажу.

Згідно наказу МОЗ України № 146 від 23.10.1991 року «Про атестацію середніх медичних працівників» та згідно Номенклатури спеціальностей зазначених в ньому, посада масажиста відповідає посаді сестри медичної з масажу і відноситься до середнього медичного персоналу та зараховується до медичного стажу. Зміна найменування посад проведена відповідно до наказу головного лікаря № 31 від 23.02.2001 року, відповідно до вимог класифікатора ДК 003-95 «Класифікатор професій», а тому цей стаж повинен бути зарахований до спеціального стажу роботи позивача.

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем неправомірно не зараховано в стаж роботи, що дає право на призначення грошової допомоги в періоди роботи: з 19.08.1990 року по 01.01.2001 року, оскільки з урахуванням цього періоду, стаж роботи позивача, що дає право на призначення вказаної грошової допомоги, буде складати 30 років 10 місяців 12 днів, тобто більше 30 років на дату призначення пенсії за віком.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_3 та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Згідно частини 1 ст. 4 статті Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

У відповідності до п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, яка набрала чинності станом на момент звернення з апеляційною скаргою), за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду справляється судовий збір у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 вказаного Закону, судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Зважаючи на те, що Управління Пенсійного фонду України в місті Обухові та Обухівському районі Київської області при зверненні до суду з апеляційною скаргою не було сплачено судовий збір, колегія суддів дійшла висновку про необхідність стягнення з вказаного суб'єкта владних повноважень до спеціального фонду Державного бюджету України судового збору у розмірі 535,92 грн.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Обухові та Обухівському районі Київської області - залишити без задоволення.

Постанову Обухівського районного суду Київської області від 17 грудня 2015 року - залишити без змін.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в місті Обухові та Обухівському районі Київської області до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 535 грн. 92 коп. (п'ятсот тридцять п'ять гривень дев'яносто дві копійки) (одержувач платежу: УДКСУ у Печерському районі м. Києва; код з ЄДР одержувача 38004897; банк одержувача: ГУ ДКСУ у м. Києві, МФО: 820019; рахунок 31211206781007, код бюджетної класифікації 00015622; код ЄДР суду 38004897).

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Вівдиченко Т.Р.

Судді: Гром Л.М.

Міщук М.С.

Повний текст ухвали виготовлено 16.02.2016року

.

Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.

Судді: Гром Л.М.

Міщук М.С.