Ухвала суду № 55903720, 17.02.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/2135/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Поліщук Л.О. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

17 лютого 2016 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Бистрик Г.М., Межевича М.В.

за участю секретаря Генчмазлумо І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Головного управління міністерства внутрішніх справ України у Луганській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління міністерства внутрішніх справ України у Луганській області, третя особа: Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, ОСОБА_2, звернулася до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області (далі ГУМВС України у Луганській області), в якому, враховуючи уточнення позовних вимог від 13.10.2015 року просить:

1. визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області №1039 від 20.04.2015 року про покарання слідчого слідчого відділення розслідування загальнокримінальних злочинів слідчого відділу Артемівського районного відділу Луганського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області капітана міліції ОСОБА_2;

2. визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області №142 о/с від 27.04.2015 року про звільнення капітана міліції ОСОБА_2, слідчого відділення розслідування загальнокримінальних злочинів слідчого відділу Артемівського районного відділу Луганського міського управління за п. 64 "є" (за порушення дисципліни);

3. поновити ОСОБА_2 на роботі на посаді слідчого відділення розслідування загальнокримінальних злочинів слідчого відділу Артемівського районного відділу Луганського міського управління з 27.04.2015 року.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області №1039 від 20.04.2015 року про покарання слідчого слідчого відділення розслідування загальнокримінальних злочинів слідчого відділу Артемівського районного відділу Луганського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області капітана міліції ОСОБА_2 Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області №142 о/с від 27.04.2015 року про звільнення капітана міліції ОСОБА_2, слідчого відділення розслідування загальнокримінальних злочинів слідчого відділу Артемівського районного відділу Луганського міського управління за п. 64 "є" (за порушення дисципліни). Поновлено ОСОБА_2 на роботі на посаді слідчого відділення розслідування загальнокримінальних злочинів слідчого відділу Артемівського районного відділу Луганського міського управління з 27.04.2015 року.

Не погоджуючись з прийнятою постановою представник Головного управління міністерства внутрішніх справ України у Луганській області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, без фіксації судового процесу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову суду слід залишити без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 з 2001 року проходила службу у ГУМВС України в Луганській області. З 2005 року займала посаду слідчого відділення розслідування загально-кримінальних злочинів слідчого відділу Артемівського районного відділу Луганського міського управління внутрішніх справ УМВС України у Луганській області.

З березня 2009 року по 23 березня 2015 року включно знаходилась у відпустці по догляду за дитиною та фактично проживала в м. Чернігові, тобто за місцем проходження службі чоловіка.

За час перебування у відпустці по догляду за дитиною переїхала з м. Луганськ до м. Чернігів, де проживає до цього часу.

У зв'язку з цим, мала намір перевестись на посаду слідчого слідчого відділення розслідування загально-кримінальних злочинів слідчого відділу Чернігівського районного відділу УМВС України у Чернігівській області, однак, відповідно до листа ГУМВС України у Луганській області ОСОБА_2 відмовлено у переведенні до ГУМВС України в Чернігівській області (а.с.58).

17.03.2015 року ОСОБА_2 звернулась з рапортом до ГУМВС України в Луганській області про звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням з 24.03.2015 року (а.с.59) та надала відповідні пояснення від 17.03.2015 року (а.с.60-61), в яких зазначила, що причиною звільнення стала необхідність переїзду на нове місце постійного проживання до м. Чернігова, де вона зі своєю сім'єю проживає з 2010 року.

24.03.2015 року та 31.03.2015 року ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_3 направлялись рапорти про перебування останньої на лікарняному, що підтверджується довідкою №14 про тимчасову непрацездатність особи рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ (а.с.62-64).

У свою чергу з вищевказаного листа непрацездатності вбачається, що позивач повинен приступити до роботи 31.03.2015 року.

При цьому, позивач, вважаючи себе звільненим з органів внутрішніх справ, на підставі поданих ним рапортів, 31.03.2015 року на роботу не вийшов.

Однак, 20.04.2015 року начальником ГУМВС України у Луганській області ОСОБА_4 видано наказ №1039 «Про покарання слідчого слідчого відділення Артемівського районного відділу Луганського міського управління ГУМВС України у Луганській області ОСОБА_2.», яким позивача звільнено з органів внутрішніх справ України за п. 64 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (а.с.76).

Згідно наказу ГУМВС України у Чернігівській області від 27.04.2015 року №142 о/с капітана слідчого відділення розслідування загальнокримінальних злочинів слідчого відділу Артемівського районного відділу Луганського міського управління ОСОБА_2 звільнено з органів внутрішніх справ у запас ЗС України за п. 64 "є" (за порушення дисципліни) (а.с.77).

Вважаючи оскаржувані накази протиправними та такими, які підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги прийшов до висновку, що спірний наказ прийнятий з порушенням встановлено чинним законодавством України порядку, тому він є протиправним і підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

За приписами підпункту "є" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в органах внутрішніх справ в запас (з постановкою на військовий облік) за порушення дисципліни.

Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначає Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України, затверджений Законом України від 22 лютого 2006 року N 3460-IV (далі - Дисциплінарний статут).

Відповідно до частини 1 статті 1 Дисциплінарного статуту службовою дисципліною є дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Згідно статті 2 Дисциплінарного статуту під проступком розуміється невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Відповідно до статті 5 Дисциплінарного статуту за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Згідно пункту 8 статті 12 Дисциплінарного статуту передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни може бути накладено такий вид дисциплінарного стягнення, як звільнення з органів внутрішніх справ.

Порядок накладення дисциплінарного стягнення встановлений статтею 14 Дисциплінарного статуту, якою визначено, що з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення.

Службове розслідування в органах внутрішніх справ - це комплекс заходів, які здійснюються в межах відомчої компетенції з метою уточнення причин та умов, що сприяли вчиненню дисциплінарного проступку, встановлення ступеня вини особи, яка його вчинила.

Мета службового розслідування полягає в тому, щоб повністю, об'єктивно та всебічно встановити: обставини (час, місце) і наслідки правопорушення, з приводу якого було призначено розслідування; осіб, винних у правопорушенні, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли негативним наслідкам або створювали загрозу їх спричинення; наявність причинного зв'язку між неправомірним діянням особи, щодо якої призначено службове розслідування, та його наслідками; причини правопорушення та умови, що сприяли правопорушенню; вимоги законів чи інших нормативно-правових актів, розпорядчих документів або службових обов'язків, що були порушені; ступінь вини кожної з осіб, причетних до правопорушення, та мотиви протиправної поведінки працівника ОВС і його ставлення до вчиненого.

Також, порядок проведення службових розслідувань визначений Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України 12 березня 2013 року N 230 (далі - Інструкція).

У відповідності до пункту 2.1 зазначеної Інструкції підставами для проведення службового розслідування є порушення особами РНС службової дисципліни, у тому числі скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами РНС діянь, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, інші події, пов'язані із загибеллю (смертю) осіб РНС чи їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб РНС і можуть викликати суспільний резонанс.

За змістом пункту 1.2 Інструкції службове розслідування - комплекс заходів, які здійснюються у межах компетенції з метою уточнення причин і умов подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, ступеня вини особи (осіб), якою (якими) вчинено дисциплінарний проступок, а також з'ясування інших обставин.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у зв'язку з невиходом позивача на роботу з 31.03.2015 року, 14.04.2015 року заступник начальника СУ ГУМВС України у Луганській області звернувся до першого заступника начальника ГУМВС України у Луганській області з рапортом про надання дозволу на проведення службового розслідування відносно відсутності на роботі з 31.03.2015 року капітана міліції ОСОБА_2 (а.с.65).

15.04.2015 року наказом ГУМВС України у Луганській області №994 призначено проведення службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни слідчим відділення розслідування загальнокримінальних злочинів Артемівського районного відділу Луганського міського управління ГУМВС України капітаном міліції ОСОБА_2 (а.с.66).

За результатами проведеного службового розслідування складено висновок від 17.04.2015 року про результати службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни капітаном міліції ОСОБА_2 (а.с.72-75). В останньому зазначено, про необхідність звільнення з ОВС України слідчого слідчого відділення розслідування загальнокримінальних злочинів слідчого відділу Артемівського районного відділу Луганського міського управління ГУМВС України у Луганській області капітана міліції ОСОБА_2 за п. 64 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що при винесенні Відповідачем оскаржуваного наказу про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення було порушено порядок накладення дисциплінарного стягнення, оскільки відповідачем письмові пояснення у позивача, як це передбачено статтею 14 Закону України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України", не відбиралися та не вчинялися дії щодо повідомлення позивача про проведення службового розслідування.

В п. 6.2 цієї Інструкції визначені права та обов'язки виконавця (службова особа органу (підрозділу) внутрішніх справ, якій доручено проведення службового розслідування - голова, член комісії).

При цьому, виконавець з метою забезпечення повного, всебічного і об'єктивного дослідження обставин подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, має право, зокрема: викликати осіб РНС (вжите в Інструкції скорочення особи рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України), стосовно яких проводиться службове розслідування, а також інших працівників ОВС, інших осіб (за їх згодою), які обізнані або мають відношення до обставин, що стали підставою для призначення службового розслідування, й одержувати від них письмове пояснення, форма якого наведена в додатку до цієї Інструкції, або усні пояснення, а також документи, які стосуються службового розслідування; ознайомлюватися і вивчати в установленому порядку відповідні документи, що мають відношення до службового розслідування, у разі потреби - знімати з них копії і приєднувати до матеріалів службового розслідування (п. п. 6.2.1 Інструкції).

Також виконавець зобов'язаний, зокрема, дотримуватися вимог законодавства при проведенні службового розслідування, уживати необхідних заходів щодо недопущення порушення прав та законних інтересів учасників службового розслідування; у разі відмови опитуваної особи надати пояснення в обов'язковому порядку документально засвідчити таку відмову складанням акта. Акт засвідчується підписами не менше двох осіб, одна з яких обов'язково повинна бути виконавцем; у встановлений строк підготувати та подати на розгляд і затвердження начальнику, який призначив службове розслідування, висновок, підготовлений за його результатами; виконавець, який (які) проводив (ли) службове розслідування, є відповідальним (и) за повноту, усебічність і об'єктивність висновку службового розслідування та не повинен (ні) допускати розголошення інформації, яка стосується службового розслідування (п. п. 6.2.2 Інструкції).

Підпунками 6.3.1-6.3.6 пунктом 6.3 Інструкції передбачено право особи РНС, стосовно якої проводиться службове розслідування:

Отримувати інформацію про підстави проведення такого розслідування.

Брати участь у службовому розслідуванні, у тому числі давати усні чи письмові пояснення, робити заяви, в установленому порядку подавати документи, які мають значення для проведення службового розслідування.

Висловлювати письмові зауваження щодо об'єктивності та повноти проведення службового розслідування, дій або бездіяльності службової особи (осіб), яка(і) його проводить(ять).

Відмовлятися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначено законодавством України.

За письмовим рапортом ознайомлюватися з висновком службового розслідування, а також з матеріалами, зібраними в процесі його проведення, у частині, яка її стосується, крім випадків, визначених законодавством України.

При цьому, забороняється затверджувати висновок службового розслідування без отримання від особи РНС письмового пояснення або за відсутності акта про її відмову в наданні письмового пояснення. Небажання особи РНС, відносно якої проводиться службове розслідування, надавати пояснення не перешкоджає затвердженню висновку службового розслідування та накладенню дисциплінарного стягнення.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, ГУ УМВС України у Луганській області було порушено процедуру проведення службового розслідування, оскільки ОСОБА_2 не була належним чином повідомлена про проведення службового розслідування, не надавала письмових пояснень та не була ознайомлена з наказом від 15.04.2015 року №994 про проведення службового розслідування.

При цьому, посилання представника Відповідача на рапорт старшого слідчого ОВС ОМВ СУ ГУМВС України у Луганській області Л.М. Єрємєєвої, де зазначено, що останньою 15.04.2015 року та 16.04.2015 року ОСОБА_2 здійснено декілька дзвінків на її мобільний телефон з метою повідомлення про проведення службового розслідування за фактом її відсутності на службі з 31.03.2015 року та запропонувати прибути для надання пояснень до м. Сєвєродонецька, проте позивач на зв'язок не вийшов, колегія суддів не приймає до уваги, так як повідомляти про проведення службового розслідування слід шляхом ознайомлення з наказом про його проведення, а не шляхом телефонного дзвінка.

Крім цього, з оскаржуваних наказів вбачається, що Позивач притягнута до дисциплінарної відповідальності за прогули.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.04.2015 року, 12.04.2015 року, 19.04.2015 року слідчим управлінням ГУМВС України у Луганській області складено акти про невихід на службу капітана міліції ОСОБА_2 з 31.03.2015 року (а.с.68-70). Позивач не заперечує тієї обставини, що вона з 31.03.2015 року не виходила на роботу. При цьому, остання зазначає, що вона була впевнена у тому, що її звільнено з органів внутрішніх справ, на підставі поданих нею рапортів.

Зазначена обставина мотивована тим, що в телефонному режимі Позивача повідомлено про погодження керівництвом рапорт про звільнення, а в наступному, на електронну адресу ОСОБА_2 надійшли скановані копії документів з приводу її звільнення (а.с.173-185).

Тобто, Позивач не була повідомлена Відповідачем, що вона може бути звільнена за умови відпрацювання трьох місяців, а не з 31.03.2015 року як остання просила в рапорті.

Так, на виконання ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015 року про витребування доказів, Позивачем надано роздруковані з електронної пошти документи з приводу її звільнення (а.с.173-185).

Зокрема, на рапорту ОСОБА_2 від 17.03.2015 року міститься резолюція «Згоден» заступника начальника ГУМВС України у Луганській області ОСОБА_5 без зазначення «з урахуванням відпрацювання 3 міс.» (а.с.181).

Крім того, Позивачем також надано подання про звільнення з внутрішніх справ за власним бажанням відносно неї, яке частково підписане керівництвом (а.с.182-185).

При цьому, в порушення ст.71 КАС України Відповідачем не надано доказів на підтвердження правомірності своїх дій, також не виконані вимоги ухвали суду апеляційної інстанції щодо надання документів та не надано заперечення в частині доводів ОСОБА_2 про її впевненість у задоволенні її рапорту про звільнення.

Так, відповідно до норм КЗпП України прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом).

Як роз'яснено у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Для звільнення працівника за такою підставою власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, підтверджуючі відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня тв. Встановити причини відсутності на роботі.

Законодавство про працю не містить переліку причин відсутності на роботі, які треба вважати поважними. Поважними причинами варто визнавати такі причини, що виключають вину працівника. У кожному окремому випадку наявність поважних причин або те, що їх нема, визначає роботодавець.

Так, з документів наданих позивачем, колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 мала всі підстави вважати, що її буде звільнено з органів внутрішніх справ за власним бажанням з 31.03.2015 року, а тому у неї були поважні причини невиходу на роботу.

Також, Відповідачем не надано доказів на підтвердження тих обставин, що ОСОБА_2 було повідомлено про задоволення її рапорту за умови відпрацювання трьох місяців.

Навпаки, надані до суду апеляційної інстанції документи свідчать про ту обставину, що Позивачу не було відомо про необхідність відпрацювання трьох місяців. Так, як було зазначено вище, ОСОБА_2 надано роздруківку сканованих документів з її електронної пошти, з якої вбачається, що на рапорті ОСОБА_2 про звільнення міститься резолюція першого заступника начальника ГУМВС України у Луганській області ОСОБА_5 «згоден» без зазначення «з відпрацюванням 3-х місяців», а також подання про звільнення ОСОБА_2 від 31.03.2015 року, яке підписане керівництвом, висновок про можливість звільнення ОСОБА_2 за власним бажанням з підписом першого заступника начальника ГУМВС України у Луганській області ОСОБА_5

Вказані документи свідчать про ту обставину, що ОСОБА_2 була повідомлена про своє звільнення з посади з 31.03.2015 року.

Також, слід зазначити, що ОСОБА_2 мала намір перевестись для проходження служби до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області, тобто за місцем свого фактичного проживання, однак останній було відмовлено в цьому. У зв'язку з вище зазначеним ОСОБА_2 звернулась до керівництва Відповідача з рапортом про звільнення, так як не мала наміру повертатись до нового місця дислокації.

Так, з матеріалів справи вбачається, що на час перебування ОСОБА_2 у відпустці по догляду за дитиною, Наказом №1363 від 31.07.2014 року ГУМВС України у Луганській області було передислоковано до Сєверодонецького МВ ГУМВС України у Луганській області.

Посилання Відповідача на ту обставину, що оскільки Позивач направляла свої рапорти до м. Сєвередонецьк, то фактично знала про місце дислокації, колегія суддів не приймає до уваги, так як з матеріалів справи вбачається, що свої рапорти вона направляла новою поштою на ім'я ОСОБА_6

Також, доводи Відповідача про неможливість повідомити ОСОБА_2 по місце дислокації Управління, так як остання переїхала до м. Чернігів та не повідомила про своє місце перебування, колегія суддів не приймає до уваги, так як Відповідачу було відомо про місце знаходження та місце служби чоловіка ОСОБА_2 А тому, відповідач мав можливість повідомити ОСОБА_2 через її чоловіка про місце дислокації Управління, ба також про відхилення її рапорту та проведення відносно неї службового розслідування.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що Відповідачем допущено грубе порушення вимог чинного законодавства України, так як не було повідомлено ОСОБА_2 про результати розгляду її рапорту про звільнення та не було повідомлено куди саме слід з'явитись позивачу для проходження служби та про проведення службового розслідування.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень суд перевіряє чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією і законами України.

Враховуючи викладене, колегія суддів в повній мірі підтримує висновок суду першої інстанції при визнання протиправним та скасування наказів Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області №1039 від 20.04.2015 року про покарання слідчого слідчого відділення розслідування загальнокримінальних злочинів слідчого відділу Артемівського районного відділу Луганського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області капітана міліції ОСОБА_2 та №142 о/с від 27.04.2015 року про звільнення капітана міліції ОСОБА_2, слідчого відділення розслідування загальнокримінальних злочинів слідчого відділу Артемівського районного відділу Луганського міського управління за п. 64 "є" (за порушення дисципліни), оскільки він прийнятий без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та вчинення дії.

В порушення, ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження правомірності винесення оскаржуваних наказів, з огляду на що, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання незаконними та скасування оскаржуваних наказів суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам справи та вірно застосував законодавство, що регулює ці правовідносини.

Посилання Апелянта на ту обставину, що ОСОБА_2 після винесення оскаржуваного рішення про поновлення її на роботі на місце служби не вишла, колегія суддів не приймає до уваги, так як вказана обставина не може оцінюватись судом апеляційної інстанції при розгляді даної справи, оскільки дана обставина не була підставою для винесення оскаржуваних наказів та звільнення позивача з посади з 27.04.2015 року. Разом з тим, невихід на службу без наявності поважних причин в подальшому може стати підставою для винесення нового наказу про звільнення.

При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи викладені в апеляційній скарзі відповідача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону. Натомість оскаржувана Постанова суду ухвалена у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, та вірно застосовано судом як норми процесуального так і матеріального права, в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення адміністративного спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишаються без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління міністерства внутрішніх справ України у Луганській області - залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: Г.М. Бистрик

М.В. Межевич

Повний текст виготовлено 18 лютого 2016 року

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Межевич М.В.

Бистрик Г.М.