Постанова № 55903671, 17.02.2016, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 лютого 2016 року справа №415/6164/15-а

84301, Донецька область, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Геращенка І.В., суддів Міронової Г.М., Чебанова О.О.

за участю: позивача - не з'явився

представника відповідача - не з'явився

розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2015 року у справі № 415/6164/15-а прийнятої за результатами розгляду апеляційної скарги Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 13 жовтня 2015 року по справі № 415/6164/15-а за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про визнання рішення незаконним і скасування його та зобов'язання до вчинення певних дій,-

ВСТАНОВИВ:

23 вересня 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Лисичанського міського суду Луганської області з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради (далі - відповідач, управління, орган соціального захисту), в якому просила визнати незаконним та скасувати рішення щодо відмови у отриманні щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг та зобов'язання призначити допомогу з березня 2015 року. (а.с.1-4).

Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 13 жовтня 2015 року позовні вимоги задоволені частково. Визнане незаконним та скасовано рішення Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради від 2 квітня 2015 року про відмову у призначені/припинені щомісячної адресної грошової допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг. Зобов'язано відповідача призначити з 1 квітня 2015 року позивачу щомісячну адресну грошову допомогу особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. (а.с. 20-21).

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою на прийняте рішення та посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. (а.с.25-26)

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2015 року апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради задоволено, постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 13 жовтня 2015 року скасовано, у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 доУправління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про визнання рішення незаконним і скасування його та зобов'язання до вчинення певних дій відмовлено. (а.с. 32-33)

Відмовляючи позивачу у позові суд апеляційної інстанції виходив з того, що наказ керівника АТЦ при Службі Безпеки України від 7 жовтня 2014 року № 33/6/а щодо районів проведення антитерористичної операції є підзаконним актом, який не регулює спірні відносини і посилання суду першої інстанції на цю норму є помилковою.

Позивачем 23 грудня 2015 року до Донецького апеляційного адміністративного суду подана заява про перегляд судового рішення по справі за нововиявленими обставинами. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 15 грудня 2015 року йому стало відомо, що Кабінетом Міністрів України 2 грудня 2015 року прийнято Розпорядження № 1275-р «Про затвердження Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція», яким визначено м. Лисичанськ Луганської області, де у позивача є житло, районом проведення антитерористичної операції. Вважає, що зазначені обставини є підставою для отримання щомісячної адресної допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 505.

В судове засідання сторони не з'явилися, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином, з клопотанням про особисту участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції не зверталися.

За нормами статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи заяви позивача про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити заяву позивача про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, постанову суду апеляційної інстанції скасувати та прийняти нову постанову.

Оцінюючі спірні відносини, колегія суддів виходить з того, що частиною першою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що постанова або ухвала суду, що набрала законної сили, може бути переглянута у зв'язку із нововиявленими обставинами.

За приписами статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України особи, які брали участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право подати заяву про перегляд судового рішення суду будь-якої інстанції, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами.

Частиною другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення;3) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення; 4) скасування судового рішення, яке стало підставою для прийняття постанови чи постановлення ухвали, що належить переглянути; 5) встановлення Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконано.

Колегія суддів зазначає, що до нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору.

З наведеної норми вбачається, що нововиявленими слід вважати обставини, які відповідають таким ознакам: по-перше - об'єктивно існували на момент вирішення адміністративної справи, по-друге - не були відомі і не могли бути відомі на той час суду та хоча б одній особі, яка брала участь у справі. Наявність обох цих умов для визнання обставини нововиявленою є обов'язковою.

Колегія суддів виходить з того, що нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення, які мають бути належним чином засвідчені.

Тобто, як нововиявлені розглядаються обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, які існували на час постановлення судового рішення, але про них не знали і не могли знати заявник і суд.

З матеріалів справи вбачається, що 15 вересня 2014 року ОСОБА_1 разом з доньками перемістилася з м. Лутугине Луганської області до м. Лисичанськ Луганської області у зв'язку з проведенням активної фази антитерористичної операції. Усі члени родини позивача є громадянами України та постійно зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 Відповідачем надано довідку від 24 листопада 2014 року № 924000793, чим підтверджено факт переміщення та отримано статус особи, яка перемістилась з району проведення антитерористичної операції, яку поставлено на обліку до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради.

У січні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача з заявою про призначення грошової допомоги для покриття втрат на проживання та на оплату житлово-комунальних послуг за адресою: м. Лисичанськ, вул. Кутузова, буд. 5. Зазначену допомогу управління призначило з 23 січня 2015 року та здійснило виплати за січень-березень 2015 року. Однак, рішенням відповідача від 2 квітня 2015 року, з 1 квітня 2015 року була припинена виплат адресної допомоги з посиланням на наявність у позивача житла на не окупованій території та не в зоні проведення антитерористичної операції. Вказане житло у власності позивача на підставі її участі у 1994 році у приватизації квартири за адресою: АДРЕСА_2, в якій їй належить 9,8 кв. м. приміщення.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що наказом керівника АТЦ при Службі Безпеці України від 7 жовтня 2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» м. Лисичанськ є місцем проведення антитерористичної операції».

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення першої інстанції дійшов висновку, що зазначений нормативний акт є підзаконним актом, який не регулює спірні відносини і посилання суду першої інстанції на цю норму є помилковою.

Механізм видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції (далі - довідка), та надання цим особами щомісячної адресної допомоги для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, врегульований Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок № 509), та Порядком надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 505 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок № 505).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 509 довідка є документом, який видається громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають на території України і переміщуються з тимчасово окупованої території або району проведення антитерористичної операції (далі - особа, яка переміщується).

За приписами пункту 2 Порядку № 509 для отримання довідки особа, яка переміщується, звертається із заявою встановленої форми до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах рад (далі - уповноважені органи).

Підстави для відмови у видачі довідки наведені в пункті 8 Порядку № 509 і ними є: відсутність обставин, що спричинили переміщення особи з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції; втрата або викрадення документів, що посвідчують особу, яка переміщується, та підтверджують громадянство України, до їх відновлення.

Як вбачається з матеріалів справи позивач у відповідності до визначеного порядку отримала статус особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції.

Щомісячна адресна допомога надається особам, які переміщуються, після взяття їх на облік та отримання довідок про взяття на облік в уповноважених органах. Грошова допомога особам, які переміщуються, призначається на сім'ю (пункти 2, 3, 5 Порядку № 505).

Пунктом 6 вказаного Порядку № 505 передбачено, що грошова допомога не призначається у разі, коли: будь-хто з членів сім'ї має у власності житлове приміщення, розташоване в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України, райони проведення антитерористичної операції та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення.

Статтею 1 Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції»(надалі - Закон) визначено, що територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Пунктом 5 статті 11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення, та у десятиденний строк з дня закінчення антитерористичної операції прийняти остаточний перелік.

На виконання вимог Закону розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р затверджений Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до якого віднесено м. Лисичанськ, Луганської області.

Проте, дію цього розпорядження зупинено згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року №1079-р, в якому не зазначено підстави його прийняття, дія якого була не відновлена на час звернення позивача до відповідача із заявою у січні 2015 року про призначення щомісячної адресної допомоги, як особі яка переміщується з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

Зазначене розпорядження втратило чинність на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р.

З матеріалів справи вбачається, що м. Лисичанськ, Луганської області в період переміщення позивача та членів його сім'ї з 15 вересня 2014 року по 5 листопада 2014 року, входила в Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. При цьому відсутність з 5 листопада 2014 року на рівні підзаконного нормативного акту механізму реалізації прав та свобод громадян, закріплених у законі, не може бути підставою для відмови у їх захисті. Аналогічну правову позицію висловив Вищий адміністративний суд України у постанові від 13 серпня 2015 року за № К/800/8113/15.

Постановами Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2015 року № 257 і від 15.04.2015 року № 264 внесено зміни до Порядку № 509 і Порядку № 505 шляхом заміни слів «та районів проведення антитерористичної операції» словами «районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення».

На виконання вимог Закону розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року №1275-р затверджений Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до якого віднесено і м. Лисичанськ, Луганської області. Фактично такий же статус м. Лисичанськ, Луганської області мало і на момент переміщення позивача та членів його сім'ї.

Колегія суддів вважає, що відсутність м. Лисичанськ, Луганської області у Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, який затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 1085-р (станом на час переміщення позивача та членів його сім'ї з 15 вересня 2014 року по 5 листопада 2014 року та звернення до відповідача із заявою у січні 2015 року), не є доказом того, що житлове приміщення відповідача розташоване в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України, райони проведення антитерористичної операції та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення, оскільки взяття на облік і надання грошової допомоги відповідній категорій осіб пов'язано з їх переміщенням з району проведення антитерористичної операції, що не є тотожним території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження за умови відсутності у будь-кого з членів сім'ї у власності житлового приміщення, розташованого в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України, райони проведення антитерористичної операції та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення.

За наведених обставин у їх сукупності колегія суддів вважає незаконним рішення відповідача від 2 квітня 2015 року про відмову у призначенні та виплаті щомісячної адресної допомоги позивачу, як особі, яка переміщується з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг та членам його сім'ї, з 1 квітня 2015 року.

Колегія суддів зазначає, що вказані обставини не були та не могли бути відомими позивачу на момент порушення судом першої інстанції провадження у справі, прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій, оскільки їх сукупність полягала у законодавчому регулюванні механізму реалізації прав та свобод громадян, закріплених у Законі, що вплинуло на реалізацію прав та законних інтересів позивача.

Частиною першою статті 253 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд може скасувати постанову чи ухвалу у справі і прийняти нову постанову чи ухвалу або залишити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами без задоволення. При ухваленні нового судового рішення суд користується повноваженнями суду відповідної інстанції.

Колегія суддів вважає, що позивачем наведені наявні та обґрунтовані підстави для перегляду постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2015 року у справі № 415/6164/15-а за нововиявленими обставинами, які підтверджені наданими суду документами.

Таким чином, колегія суддів вважає, що наведені в заяві істотні докази, які існували, але не були відомі суду апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду змінюють висновок суду викладений в постанові Донецького апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2015 року у справі № 415/6164/15-а про відсутність підстав для часткового задоволення позову.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне змінити постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 13 жовтня 2015 року у вказаній справі, виключивши з резолютивної частини абзац 4 та з абзацу 6 мотивувальної частини (аркуш справи 21) останнє речення «В частині вимог про зобов'язання до призначення допомоги за березень 2015 року повинно бути відмовлено», оскільки в ході судового розгляду було встановлено, що припинення виплат вказаного виду допомоги відбулося не з березня 2015 року, а з 1 квітня 2015 року, тому суд першої інстанції правильно вийшов за межи позовних вимог у відповідності до ч. 2 ст. 11 КАС України, частково задовольнивши позов з 1 квітня 2015 року, але про це не зазначив у своєму рішенні.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що наявність нововиявлених обставин приводить до того, що за наслідками перегляду за нововиявленими обставинами постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2015 року у справі № 415/6164/15-а підлягає скасуванню, а постанова Лисичанського міського суду Луганської області від 13 жовтня 2015 року у вказаній справі підлягає зміні, оскільки має місце правильне по суті вирішення справи, але з помилковим застосуванням норм процесуального права.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 163, 196, 202, 211, 212, 245, 246, 252, 253, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2015 року по справі №805/784/15-а - задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2015 року у справі № 415/6164/15-а - скасувати.

Прийняти нову постанову.

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 13 жовтня 2015 року у справі № 415/6164/15-а - залишити без задоволення.

Постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 13 жовтня 2015 року у справі № 415/6164/15-а за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про визнання рішення незаконним і скасування його та зобов'язання до вчинення певних дій - змінити.

Виключити з резолютивної частини абзац 4 та з абзацу 6 мотивувальної частини (аркуш справи 21) останнє речення «В частині вимог про зобов'язання до призначення допомоги за березень 2015 року повинно бути відмовлено». Абзац 5 резолютивної частини вважати 4.

В іншій частині постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 13 жовтня 2015 року у справі № 415/6164/15-а - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду постанови, прийнятої у скороченому провадженні, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: І.В. Геращенко

Судді: Г.М. Міронова

О.О. Чебанов