Рішення № 55902065, 12.02.2016, Кальміуський районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Іллічівський районний суд м. Маріуполя)

264/7703/15-ц

2/264/237/2016

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2016 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Литвиненко Н. В. , при секретарі Скудар С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, відшкодування моральної шкоди та стягнення витрат на правову допомогу,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2015 року позивач звернулася до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого вказала, що вона працювала у ПрАТ «Азовелектросталь», де їй не виплачували заробітну плату. 16.12.2014 року позивачку було звільнено на підставі п.1 ст.36 КЗпП України за угодою сторін. Після звільнення остаточний розрахунок із позивачкою проведений не був. Рішенням Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 07.07.2015 року з відповідача стягнута на користь позивача заборгованість по заробітній платі в сумі 15057,95 грн. та компенсація втрати частини доходів в звязку із порушенням строків виплати заробітної плати у розмірі 6499,07 грн. У звязку із не проведенням повного розрахунку в день звільнення на підставі ст. 117 КЗпП України просить стягнути середній заробіток за весь час затримки з 17.12.2014р. по 29.09.2015 року в сумі 20 283,67 грн. Також зазначає, що у звязку із порушенням її права на заробітну плату їй була завдана моральна шкода, розмір якої позивачка оцінює у 1000,00 грн. Просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 17.12.2014 року по 29.09.2015 року в сумі 20283,67 грн., середній заробіток за час розгляду справи в суді, моральну шкоду у сумі 1000,00 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 292,32 грн.

В подальшому позивач уточнила свої позовні вимоги та просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 17.12.2014 року по 10.02.2016 року в сумі 29829,00 грн., середній заробіток за час розгляду справи в суді, моральну шкоду у сумі 1000,00 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 292,32 грн.

Позивачка у судове засідання не з'явилася, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутністю, позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з'явився, з невідомих суду причин. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

У цьому випадку суд вважає доцільним ухвалити заочне рішення, оскільки відповідно до ст. 224 ЦПК України у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Основним законом України статтею 43 Конституції передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обовязки, в рівній мірі кореспондується обовязок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Судом встановлено, що позивачка працювала у відповідача, що підтверджується записами в її трудовій книжці.

16.12.2014 р. позивачка була звільнена з підприємства на підставі п.1 ст.36 КЗпП України за угодою сторін.

За період роботи позивачки їй нараховувалась заробітна платня.

Згідно із рішенням Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 07.07.2015 року позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати з компенсацією втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати задоволений частково, з відповідача на користь позивача стягнута заборгованість по заробітній платі в сумі 15057,95 грн., компенсація втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати в сумі 6499,07 грн. Рішення набрало законної сили 17.07.2015 року.

Положеннями ст. 115 КЗпП України встановлено обовязок працедавця виплачувати заробітну плату працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно із довідкою №47 від 13.01.2016 року, наданою ПрАТ «Азовелектросталь» вбачається, що платіжним дорученням № 403, 404 від 25.09.2015 року позивачу перераховані грошові кошти в сумі 4517,39 грн., платіжним дорученням №20 від 28.09.2015 року перераховані грошові кошти в сумі 3162,17 грн., платіжним дорученням №1 від 29.09.2015 року перераховані грошові кошти в сумі 7378,39 грн., а всього перераховано у рахунок погашення заборгованості по заробітній платі 15057,95 грн.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач не повністю сплатив заборгованість по заробітній платі позивачу, присуджену рішенням Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 07.07.2015 року.

Відповідачем вимог закону дотримано не було, заробітна плата у встановлені строки не виплачувалася та остаточний розрахунок при звільненні з позивачем не проведений, що підтверджується письмовими матеріалами справи.

У відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» розяснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Станом на день прийняття рішення судом відповідачем не надано до суду докази, які свідчать про повну виплату заборгованості по заробітній платі перед позивачем, тому розрахунок середнього заробітку має відбуватися з дня наступного після звільнення позивача, тобто з 17.12.2014 року по день винесення рішення.

У звязку із порушенням строків виплати заробітної плати та всіх сум, які належать позивачу при звільнені, відповідач має сплатити середній заробіток за весь час затримки, тобто за період з наступного дня після звільнення з 17.12.2014р. по день винесення рішення - 12.02.2016 року.

При розрахунку сум середнього заробітку, суд виходить з наступного.

Порядок обчислення середньої заробітної плати закріплений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», за частиною 3 пункту 2 якої середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Позивачем був наданий до суду власний розрахунок середньоденної заробітної плати за останні два календарних місяці роботи, що передували дню звільненню.

Згідно наданого позивачем розрахунку середньоденного заробітку, його розмір становить 99,43 грн.

Відповідач у своїх письмових запереченнях повністю погодився із розрахованим позивача розміром середньоденної заробітної плати у розмірі 99,43 грн. і не заперечував цю обставину та не наполягав на її доведенні згідно вимог ст. 61 ЦПК.

Згідно ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Крім того, нормами ст. 10, 11 ЦПК України закріплено такі принципи цивільного судочинства, як змагальність сторін та диспозитивність цивільного судочинства, які полягають в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Також за принципом диспозитивності суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Зважаючи на вказані принципи та обставини того, що суд не може вийти за межі позовних вимог позивача, який в своєму позові наполягає на розмірі середньоденного заробітку в розмірі 99,43 грн., а відповідач повністю визнає вказаний розмір, тому вказана обставина не підлягаю доведенню іншими доказами, та вважається судом встановленою у зазначеному розмірі 99,43 грн.

За даними представленого відповідачем графіку № 1 для працюючих в одну зміну з робочим днем тривалістю 8,2 години середньостатистична кількість робочих днів позивачки за період з дня після звільнення з 17.12.2014р. по 12.02.2016р. складає 290 днів.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 17.12.2014р. по 12.02.2016р. складає 28834,70 грн. (290 днів х 99,43 грн.).

Законних підстав, передбачених статтею 117 КЗпП України, для зменшення сум середнього заробітку у суду не має, оскільки відсутній спір між сторонами про розмір заборгованості по заробітній платі перед позивачем.

За таких обставин та положень закону, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає задоволенню складає 28834,70 грн.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом вказаного положення, законною підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У відповідності із п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року із змінами внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25 травня 2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань фізичних, душевних, психічних та з урахування інших обставин.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином судом встановлено, що внаслідок не своєчасної виплати відповідачем позивачу заробітної плати та остаточного розрахунку при звільненні, позивачу була спричинена моральна шкода, між тим, розмір визначений позивачем у 1 000,00 гривень є завищеним.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, зокрема: характер порушення прав позивача, період виниклої заборгованості по заробітній платі, розмір заборгованості, що утворилася, істотність вимушених змін у її житті через тривалу невиплату заробітної плати та зусиль, вжитих для відновлення трудових прав, приходить до висновку, що достатньою і справедливою буде компенсація моральної шкоди в розмірі 500 грн.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 292,32 грн., в підтвердження чого представлено договір про надання правової допомоги, акт виконаних робіт та квитанцію.

Згідно вимог статті 11, 60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. З урахуванням зазначеного суд приходить до висновку про необхідність задоволення вимог про стягнення витрат на правову допомогу.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь держави судові витрати у вигляді судового збору у сумі 487,20 грн. за вимоги майнового характеру, та 243,60 грн. - за вимоги немайнового характеру (пропорційно від задоволених позовних вимог), а всього 730,80 грн.

Керуючись ст. ст. 10, 60, 79, 88, 209, 212-215, 218, 224 ЦПК України, ст.ст. 115, 117, 233, 237-1 КЗпП України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» (87535, Донецька область, м. Маріуполь, пл. Машинобудівельників, буд.1, код ЄДРПОУ 25605170) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 28834,70 грн. з утриманням ПрАТ «Азовелектросталь» з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, у рахунок відшкодування моральної шкоди 500,00 грн., витрати на правову допомогу в сумі 292,32 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» (87535, Донецька область, м. Маріуполь, пл. Машинобудівельників, буд.1, код ЄДРПОУ 25605170) на користь держави судовий збір у розмірі 730,80 грн.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його прийняв, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана відповідачем протягом десяти днів з дня отримання його копії.

На рішення може бути подана апеляція в Апеляційний суд Донецької області через Іллічівський районний суд м. Маріуполя протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Н. В. Литвиненко