Ухвала суду № 55897536, 17.02.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/821/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Журавльов О. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Журавльова О.Г.,

суддів: Ісаєвої Н.В., Комлевої О.С.,

при секретарі Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_1 цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», Національного банку України про визнання договору недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 липня 2015 року,

встановила:

У серпні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що кредитний договір та додаткова угода до нього, які були укладені між ОСОБА_2 та ПАТ «Надра» не містять інформації про сукупну вартість кредиту, відсутня ціна договору, в зміст угод не включені основні права споживача. Позивач зазначив, що з часу укладання кредитного договору, а саме з 2006 року, значно збільшилися витрати позичальника на обслуговування кредиту, у зв'язку із падінням гривні. Позивач не міг передбачити такі зміни курсу національної валюти. У зв'язку із чим, на думку позивача, вказані договори мають бути визнаними судом недійними. Окрім того, на підставі ч. 2 ст. 548 ЦК України, недійсність кредитного договору має наслідком недійсність іпотечного договору.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10 липня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено.

Зазначене рішення суду оскаржує в апеляційному порядку ОСОБА_2 В скарзі з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 27.12.2006 року між ВАТ КБ «Надра» (правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 07/12/2006/840-К/72, відповідно до умов якого позивач отримав кредит у розмірі 23 000 дол. США для придбання у власність земельної ділянки за адресою: с. Сухий Лиман, ділянка № 99 Прилиманської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, загальною площею 0,062 га.

Відсотки за користування кредитом розраховуються банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 10% річних. Плата за управління кредитом сплачується позичальником щомісячно протягом усього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,35 % від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом. Кредит наданий строком до 26.12.2036 року (т.1 а.с.5-6).

10.12.2009 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 07/12/2006/840-К/72 від 27.12.2006 року.

Предметом додаткової угоди № 1 є надання позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 22 258,97 дол. США зі сплатою 8,4 відсотків річних на протязі 12 місяців з дня підписання угоди.

Комісія у вигляді плати за управління кредитом сплачується позичальником щомісячно протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,35 % від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом. Щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає 290 дол. США.

27.12.2006 року ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 уклали іпотечний договір, предметом якого є забезпечення виконання зобовязань позивача за кредитним договором, передання в іпотеку ВАТ КБ «Надра» земельної ділянки, площею 0,062 га, цільове призначення - для ведення садівництва, власником якої є ОСОБА_2 та знаходиться за адресою: СК «Сухий Лиман», ділянка № 99, Прилиманська сільська рада, Овідіопольського району Одеської області.

Відповідно до заяви про видачу готівки № NL-2 від 28.12.2006 року, позивач ОСОБА_2 отримав від ВАТ КБ «Надра» грошові кошти у розмірі 23 000 дол. США, що еквівалентно у гривні 116 150 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

На підставі ч. 2 ст. 640 ЦК України у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії.

Законодавчими актами, що встановлюють право банку здійснювати операції в іноземній валюті, зокрема, є: Закон України «Про банки і банківську діяльність», Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», Закон України «Про Національний банк України», постанови Національного банку України. Зазначені нормативні акти визначають, що банк має право здійснювати свою діяльність на підставі виданої НБУ ліцензії.

Іноземна валюта, що належить до валютних цінностей, відноситься до речей, обмежених (але не заборонених) у господарському обороті, і для них державою встановлені особливі правила використання. Але ні Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ні жоден з інших нормативно-правових актів не передбачали прямих обмежень щодо видачі кредитів в іноземній валюті фізичним особам станом на дату укладання кредитного договору, а саме на 27.12.2006 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом; виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Тобто, закон допускає вираження зобов'язання та його виконання в іноземній валюті.

Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Таким чином, відповідно до положень Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк на підставі банківської ліцензії має право здійснювати кредитування в іноземній валюті.

Згідно ст. ст. 524, 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виражене та виконане у гривнях; сторони можуть визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, а якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, визначених законом.

Аналіз положень ст. 47 та ст. 49 Закону України «Про банки банківську діяльність», ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» дозволяє зробити висновок, що наявність у банку ліцензії на здійснення валютних операцій є достатньою підставою для здійснення операцій з валютними цінностями, в тому числі операцій з використання іноземної валюти як засобу платежу.

Зазначена позиція також викладена у п. 10 постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», в якій роз'яснено законність укладення кредитних договорів фінансовими установами в іноземній валюті у випадках та порядку, передбачених чинним законодавством.

Наявність у ВАТ КБ «Надра» ліцензії на здійснення валютних операцій та відповідних дозволів підтверджено матеріалами справи. (т.1 а.с.104, 105)

За таких обставин, доводи апелянта про те, що надання кредиту за кредитним договором в іноземній валюті не відповідає вимогам чинного законодавства, щодо відсутності у відповідача права на укладання кредитного договору в іноземній валюті є безпідставними.

Посилання апеляційної скарги, щодо наявності омани банком ОСОБА_2 про ціну кредиту та неможливості позивача передбачити зміну курсу національної валюти є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами, оскільки це прямо передбачено статтею 629 ЦК України.

Статтями 6, 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства згідно ст. 628 ЦК України.

Таким чином твердження апелянта про те, що перед підписанням кредитного договору позивач не отримав необхідної інформації щодо умов кредитування є безпідставними.

Для отримання кредитних коштів позичальник мав можливість обрати будь-яку іншу з належною діловою репутацією банківську або кредитну установу, зареєстровану у передбаченому законодавством порядку та яка має відповідні дозволи, ліцензії тощо, але 10.12.2009 року (тобто через три роки після укладення основного кредитного договору у 2006 році) підписав із ВАТ КБ «Надра» додаткову угоду № 1, що підтверджує усвідомлення своїх дій при укладанні кредитного договору, позичальника ніхто не примушував брати кредит в іноземній валюті, це було його вільним волевиявленням, позичальник сам особисто обрав ті умови кредитування, які він вважав вигіднішими для себе.

Про згоду позивача з умовами укладеного кредитного договору також свідчить і те, що з моменту укладення договору він протягом тривалого часу належним чином виконував умови кредитного договору, вчасно, в повному обсязі сплачував грошові кошти за користування кредитом (позивачем зазначено, що станом на липень 2014 року ним повернуто банку 18 051 дол. США та сплачено 9 9976 грн.) та не висловлював до моменту звернення до суду із позовом свої письмові заперечення/незгоду про можливі порушення своїх прав або про невідповідність кредитного договору в передбаченому законодавством порядку.

Згідно ч. 2 ст. 1056 ЦК України, позичальник мав право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, відповідно до п. 6 ст. 14 Закону України «Про захист прав споживачів» у позичальника існувала можливість в 14-денний термін відмовитись від кредиту, проте цим правом він не скористався та не відмовився від отримання кредитних коштів саме в валюті - доларах США.

Отже, на момент укладення договору кожна із сторін в однаковій мірі несла валютні ризики відповідно до умов, передбачених договором. В момент укладання кредитного договору сторони повинні були та могли передбачати коливання курсу валют, виходячи із загальної ситуації в Україні.

Діючим законодавством не передбачений стабільний курс долара США до національної валюти - гривні.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про національний банк України» офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», валютні курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Положенням про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного Банку України № 496 від 12.11.2003 року, визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США, установлюється щоденно.

Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату. З наведеного можливо зробити висновок, що стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Отже, девальвація гривні знаходиться поза межами контролю ПАТ КБ «Надра».

Оскільки банк надав позичальнику кредит в іноземній валюті (доларах США) в 2006 році з остаточною датою повернення кредиту у 2036 році, то очевидним є факт того, що протягом цього часу можливе коливання курсів валют, а нехтування цим фактом є необачною поведінкою з боку сторони по договору. Тому, укладаючи кредитний договір, позивач цілком мав усвідомлювати можливість виникнення курсових різниць (коливань) валюти кредиту при отриманні кредитних коштів.

Таким чином, всі сторони за кредитним договором могли та повинні були розумно передбачити під час укладення зазначеного договору ймовірну зміну та коливання курсу валют. При укладанні договору та визначенні їх умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини за яких він буде виконуватися.

Свідок ОСОБА_3 пояснив суду, що був присутній зі своїм рідним братом, позивачем по справі, в момент отримання ним кредиту у ВАТ КБ «Надра». Свідок зазначив, що на запитання брата скільки він переплатить за кредит, йому представник банку відповів, що не більше як у 2 рази. Додаткову угоду № 1 до кредитного договору, свідок пояснив, що брат підписував, але не за його присутності.

Отже, і покази свідка, допитаного судом за клопотанням сторони позивача, підтверджують той факт, що позивач ОСОБА_2 розумів ціну кредиту та ризик укладеного ним договору.

Статтею 204 ЦК України закріплена презумпція правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

У ході розгляду справи судом встановлено, що позивачу було відомо про умови кредитного договору та додаткової угоди до нього. Належних та допустимих доказів які б спростовували встановлені судом обставини та підтверджували доводи скарги апелянтом до суду апеляційної інстанції не надано. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3,5,6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За таких обставин, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відмови ОСОБА_2 у задоволенні позову. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги про порушення прав позивача не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. 213-214 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Згідно ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 11 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно ч. 1 п. 1 ст. 307 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням вимог закону.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 307 ч.1 п.1, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, судова колегія,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції з дня набрання нею законної сили.

Головуючий О.Г.Журавльов

Судді

ОСОБА_4

ОСОБА_5