Постанова № 55896133, 05.01.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №486/2093/14-п 05.01.2015

Провадження №33/784/9/15

справа № 33/784/9/15 суддя суду 1 інстанції

категорія: ст. 130 ч.2 ОСОБА_1

КУпАП суддя апеляційного

суду ОСОБА_2

П О С Т А Н О В А

И М Е Н Е М У К Р А Ї Н И.

05 січня 2015 року суддя судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Миколаївської області Погорєлова Г.М., за участі секретаря Лі І.К. розглянула апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову судді Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 03 грудня 2014 р., якою

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, який мешкає АДРЕСА_1, не працює, раніше був підданий адміністративному стягненню за ст. 130 ч.1 КУпАП постановою цього ж суду від 27.08.2014 р.

визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.130 ч. 2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту на строк 10 діб.

Постановлено стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір в розмірі 36 грн. 54 коп.

Згідно з постановою судді, 30.10.2014 р., о 15 год. 00 хв., в м. Южноукраїнську Миколаївської області по вул. Дружби народів ОСОБА_3 керував транспортним засобом - автомобілем НОМЕР_1 у стані алкогольного спяніння. Огляд на визначення стану спяніння проведено з використання спеціального технічного засобу - газоаналізатору Драгер «ALKOTEST 6810».

Таким чином, ним порушені вимоги п.2.9 «а» Правил дорожнього руху України та вчинено правопорушення, передбачене ст. 130 ч.2 КУпАП.

За змістом апеляційної скарги ОСОБА_3. просить скасувати постанову судді та закрити провадження за відсутності складу адміністративного правопорушення. Стверджує, що автомобілем не керував. Вказує, що перебував в салоні автомобіля як пасажир і чекав на повернення власника автомобіля.

Водночас зазначає, що судових повісток не отримував і тому був позбавлений можливості надати пояснення в судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, допитавши свідків та вивчивши доводи апеляційної скарги, вважаю, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вина ОСОБА_3 в порушенні п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху України та у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 ч. 2 КУпАП, підтверджена дослідженими судом доказами.

Зокрема, як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення від 30.10.2014 р., ОСОБА_3 керував зазначеним вище транспортним засобом в стані алкогольного спяніння.

Огляд проведено уповноваженою особою Державтоінспекції на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціального технічного засобу та у присутності 2-х свідків. Зазначене відповідає вимогам п.п. 3,4,5 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських засобів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 р. № 1103 та п.п. 1.6, 2.7, 2.10 Інструкції про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських засобів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України від 09.09.2009 р. № 400/666.

За результатами тестування виявлено алкоголь в крові ОСОБА_3 у кількості 0,81 проміле (а.с. 1).

З вказаного протоколу про адміністративне правопорушення також вбачається, що стосовно суті правопорушення ОСОБА_3 власноруч зазначив про намір надати пояснення в суді. При цьому, він не висловив заперечень щодо факту керування ним транспортним засобом в стані алкогольного спяніння.

До протоколу долучено роздруківку на папері показників спеціального технічного засобу щодо вимірювання вмісту алкоголю в крові ОСОБА_3 (а.с. 2). Факт проведення вимірювання та його результати засвідчені як підписом працівника ДАІ ОСОБА_4, так і підписом ОСОБА_3

З пояснень допитаних в апеляційному суді свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (працівників ДАІ) вбачається, що 30.10.2014 р. в другій половині дня, за повідомленням начальника відділення ДАІ вони екіпажем прибули на вул. Дружби народів в м. Южноукраїнську. Біля автомобіля «Mazda 626» знаходилися працівники Южноукраїнського МВ УМВС України в Миколаївській області ОСОБА_6, ОСОБА_7, а також ОСОБА_3 та його знайома жінка. Останні двоє перебували в стані алкогольного спяніння. ОСОБА_3 не заперечував цієї обставини. Пояснив, що відмічав в кафе продаж автомобіля цього дня та вживав пиво. Потім на прохання свого знайомого керував автомобілем «Mazda 626» до місця його зупинки неподалік від кафе та був зупинений працівниками міліції. Під час оформлення ОСОБА_5 протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_5 та ОСОБА_4 роздруківки на папері показників спеціального технічного засобу щодо вимірювання вмісту алкоголю в крові ОСОБА_3 той не висловлював заперечень та підписав зазначені документи.

Свідок ОСОБА_5 вказав і те, що керування цим автомобілем було передано ОСОБА_8, якого викликав на місце події сам ОСОБА_3

Свідок ОСОБА_4 також повідомив, що після оформлення матеріалів ОСОБА_3 демонстративно заявив, що факт керування ним автомобілем буде заперечувати в суді.

З рапортів працівників міліції ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вбачається, що 30.10.2014 р. вони помітили ОСОБА_3 в районі будинку № 4 по пр. Ленина в м. Южноукраїнську та провели з ним профілактичну бесіду як з раніше судимою особою. Помітили, що в нього є явні ознаки алкогольного спяніння. Потім побачили, що ОСОБА_3 сів зав керування автомобілем «Mazda 626» та рушив в бік вул. Дружби народів. Переслідували його, заблокували автомобіль та повідомили в ДАІ (а.с. 5-6).

Враховуючи наведені вище докази, є неспроможними твердження апелянта про те, що в зазначеному транспортному засобі він перебував лише як пасажир. При цьому, ОСОБА_3 не вказує на конкретну особу, яка за його твердженнями, керувала транспортним засобом. А відомості, які містяться в протоколі про адміністративне правопорушення, беззаперечно свідчать, що керування автомобілем було передано від ОСОБА_3 до ОСОБА_9

Застосування до ОСОБА_3 за ст. 130 ч.2 КУпАП адміністративного арешту як виду стягнення, який відповідно до вимог ст. 32 КУпАП установлюється і застосовується у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень, судом умотивовано.

Стосовно доводів апелянта про позбавлення його права надати пояснення по суті справи суду 1 інстанції, приймаю до уваги наступне.

Виходячи з положень ст. 268 ч. 2 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 ч.2 КУпАП, не належить до таких, що обовязково розглядаються у присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Разом з тим, ОСОБА_3 за адресою, зазначеною в протоколі про адміністративне правопорушення АДРЕСА_2, надсилалася судова повістка, якою його було сповіщено про призначення судового розгляду справи на 19.11.2014 р. на 08 год. 30 хв. (а.с. 14). У звязку з неявкою ОСОБА_3 в судове засідання на вказаний час, постановою судді від 19.11.2014 р. його було піддано приводу в судове засідання на 03.12.2014 р. на 08 год. 30 хв. (а.с. 15). Виконати привід не виявилось можливим, оскільки за зазначеною адресою ОСОБА_3 не перебував і його місце знаходження встановлено не було, про що свідчать надані суду матеріали Южноукраїнського МВ УМВС України в Миколаївській області (а.с. 17-19).

Однак, саме ця адреса зазначена як адреса місця проживання ОСОБА_3 і в його апеляційній скарзі.

При призначенні справи до апеляційного розгляду у ОСОБА_3 було зясовано адресу його місця перебування для листування з ним. За вказаною ним адресою АДРЕСА_3 він був сповіщений про час і місце апеляційного розгляду справи 05.01.2015 р., о 09 го. 00 хв. Про це його було також сповіщено особисто за наданим ним номером мобільного телефону.

Однак, ОСОБА_3 до суду апеляційної інстанції в зазначений час не зявився. Клопотання про відкладення розгляду справи від нього не надійшло.

За такого, є підстави вважати, що ОСОБА_3 розпорядився на власний розсуд своїм правом брати участь в судовому засіданні. Тому є неприйнятними доводи апелянта і в цій частині.

З урахуванням викладеного, відсутні підстави для скасування постанови судді, про що просить апелянт.

Керуючись ст. 294 КУпАП,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову судді Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 03 грудня 2014 р. відносно ОСОБА_3 залишити без зміни.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя апеляційного суду

Миколаївської області ОСОБА_2