Рішення № 55896111, 11.02.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №468/1723/15-ц 11.02.2016 11.02.2016 11.02.2016

Провадження №22-ц/784/315/16

Справа № 468/1723/15-ц

Провадження №22ц-784/315/16 Головуючий першої інстанції Бойко Л.Л.

Категорія 27 Суддя-доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Козаченка В.І.,

суддів: Мурлигіної О.Я., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання Горенко Ю.В.,

без участі осіб, які беруть участь у справі,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк ,,Приватбанк (далі ПАТ КБ ,,Приватбанк, Банк) на заочне рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 6 листопада 2015 року за позовом ПАТ КБ ,,Приватбанк до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості,

В С Т А Н О В И Л А :

20 жовтня 2015 року ПАТ КБ ,,Приватбанк звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач вказував, що 2 лютого 2008 року між сторонами був укладений кредитний договір, за яким Банк надав відповідачу 3 000 грн. кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку під 24 % річних на суму заборгованості за кредитом. Відповідач же зобовязався своєчасно погасити кредит та відсотки за користування ним.

Однак відповідач взагалі кредит і відсотки по ньому не погашав, тому станом на 19 жовтня 2008 року у нього утворилась 3923 грн. 78 коп. кредитної заборгованості (3000 грн. по тілу кредиту і 923 грн. 78 коп. по процентах, нарахованих як 24% річних). В звязку з чим судовим наказом Баштанського районного суду Миколаївської області від 3 грудня 2008 року з ОСОБА_2 було стягнуто на користь Банку заборгованість за вказаним договором у сумі 3 928 грн. 78 коп. станом на 19 жовтня 2008 року.

Однак і після цього відповідач указану кредитну заборгованість не погасив і станом на 2 серпня 2015 року Банк нарахував йому вже 30 567 грн. 92 коп. заборгованості, але виходячи із підвищених до 180 процентів за кредитом.

Посилаючись на викладене, Банк просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 28 471 грн. 10 коп. як різницю між боргом стягнутим по судовому наказу і боргом станом на 2 серпня 2015 року.

Заочним рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 6 листопада 2015 року позов задоволено частково. З відповідача на користь Банку стягнуто 9355 грн. пені та комісії, штраф: 500 грн. - фіксована частина і 1331 грн. 96 коп. процентна складова та 1218 грн. судового збору. В задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості по тілу кредиту і процентах відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права, неповне встановлення обставин справи та порушення вимог процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити по справі нове рішення про повне задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості по процентах за користування кредитом.

Вислухавши суддю-доповідача, оцінивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків за користування кредитними коштами, суд першої інстанції виходив з того, що позивач при ухваленні зазначеного судового наказу вже реалізував своє право вимагати від відповідача сплати заборгованості по процентах.

Між тим, з такими висновками місцевого суду погодитись не можна, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам норм матеріального права.

З матеріалів справи вбачається, що 2 лютого 2008 року сторони уклали кредитний договір, за яким Банк надав відповідачу 3 000 грн. кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку під 24 % річних на суму заборгованості за кредитом.

Відповідач же, який зобовязався погасити кредит і сплатити відсотки, своїх зобовязань взагалі не виконав. Станом на 19 жовтня 2008 року у нього утворилась 3923 грн. 78 коп. кредитної заборгованості (3000 грн. по тілу кредиту і 923 грн. 78 коп. по процентах, нарахованих як 24% річних).

Судовим наказом Баштанського районного суду Миколаївської області від 3 грудня 2008 року вказана заборгованість стягнута з відповідача на користь Банку. Цей судовий наказ не виконаний і ОСОБА_2 продовжує користуватись позиченими коштами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, 1) припинення зобов'язання 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 1054 Кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник повернути кредит та сплатити відсотки.

В правовій позиції Верховного Суду України від 23 вересня 2016 року у справі за № 6-1206цс15, зазначено, що згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Виходячи із системного аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобовязання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

За таких обставин справи та вимог зазначених норм матеріального права колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції помилково відмовив Банку у задоволенні вимог про стягнення відсотків за користування кредитом. В звязку з чим, відповідно до пунктів 1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, оскаржене рішення в частині відмови в стягненні відсотків за користування кредитом підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення.

Разом з тим, у заяві про видачу кредиту відповідач вказав про бажання отримати 3000 грн. кредиту без зазначення процентів і про те, що він ознайомився з Тарифами, Умовами і правилами надання банківських послуг.

Тарифи, які діяли на час укладення договору, суду не надані.

Із зави Банку про видачу судового наказу від 6 листопада 2008 року та доданого до цієї заяви розрахунку заборгованості видно, що кредит надавався ОСОБА_2 під 24 % річних (справа № 2-Н-316/2008).

Указаний вище судовий наказ виносився із нарахування ОСОБА_2 24 % річних за користування кредитними коштами.

Частинами 1, 3 ст. 98 ЦПК України встановлено, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 96 цього Кодексу. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.

Отже, згідно із ч. 3 ст. 61 ЦПК України, названий судовий наказ є преюдиціальним при розгляді даної справи, оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Тому колегія суддів не може прийняти як допустимий доказ, надані Банком Умови і правилами надання банківських послуг без дати, які відповідачем не підписані та які передбачають можливість нарахування Банком заборгованості виходячи із 180% річних (правова позиція Верховного Суду України від 1 липня 20015 року у справі № 6-757цс15).

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку про можливість задоволення вимог про стягнення відсотків за користування кредитом лише частково, виходячи з нарахування відповідачу заборгованості зі сплати 24 % річних за користування кредитними коштами у період з 19 жовтня 2008 року по 2 серпня 2015 року в загальній сумі 4958 грн.

В частині вирішення позовних вимог щодо стягнення неустойки і комісії, відмови у стягненні заборгованості по тілу кредиту та стягнення судових витрат рішення місцевого суду не оскаржується, відтак, відповідно до положень ст. 303 ЦПК України, судом апеляційної інстанції не перевіряється.

Наслідком ухвалення по справі нового рішення, відповідно до ст. 88 ЦПК України, є присудження до стягнення з відповідача на користь позивача судового збору сплаченого при подачі апеляційної скарги, але пропорційно розміру задоволених позовних вимог 361 грн. 50 коп.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313 - 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк ,,Приватбанк задовольнити частково.

Заочне рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 6 листопада 2015 року в частині відмови у стягненні процентів скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення цих позовних вимог.

В іншій частині вказане рішення місцевого суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк ,,Приватбанк заборгованість по процентах за кредитним договором від 2 лютого 2008 року, яка утворилась за період з 19 жовтня 2008 року по 2 серпня 2015 року в загальному розмірі 4958 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк ,,Приватбанк 361 грн. 50 коп. судових витрат.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: