Рішення № 55889462, 17.02.2016, Мирноградський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Димитровський міський суд Донецької області)

Справа № 226/3804/15-ц

ЄУН 226/3804/15-ц

Провадження № 2/226/99/2016

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2016 року м.Димитров

Димитровський міський суд Донецької області у складі:

головуючого судді Петуніна І.В.,

при секретарі Альберті О.В.,

за участю позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3

представника відповідача ПАТ «КБ «Приватбанк» ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Димитров справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним договору,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним договору про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку б/н від 25.10.2012р., укладеного між ОСОБА_2 та Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» в обґрунтування якого вказала, що з відповідачем ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі з 12.12.2009р. У грудні 2015р. вона отримала конверт з Димитровського міського суду де була позовна заява ПАТ «КБ «Приватбанк» з якої вона вперше дізналася, що між її чоловіком та ПАТ «КБ «Приватбанк» укладений договір б/н від 25.10.2015р. про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку за яким її чоловік отримав встановлений кредитний ліміт зі сплатою відсотків за користування 30% на рік на суму залишку боргу за кредитом. Вищезазначені обставини сталися без її відома та згоди. Як виявилося, кредитну картку ОСОБА_2 передав іншій особі, яка використовувала ці кошти в своїх цілях. Укладений договір не використовувався в інтересах сімї та виходив за межі побутового. Ніякої вигоди від цього договору їх сімя не отримала, а, як виявилося, одні тільки зобовязання сплатити відсотки за користування кредитом. Особистої власності її чоловік не має, а тому стягнення за кредитним договором можливо тільки зі спільної сімейної власності, а це неприпустимо. Вважає, що договір між її чоловіком та ПАТ «КБ «Приватбанк» про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку є недійсним з вищезазначених обставин, а тому, за кредитним договором, який є недійсним, не повинні створюватися обовязки для їх сімї. У звязку з вищевикладеним, з врахуванням уточнених вимог, просить визнати недійсним Договір про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку б/н від 25.10.2012р., укладеного між ОСОБА_2 та Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк».

Позивач у судовому засіданні підтримала свої позовні вимоги та пояснила суду, що цей кредит був переданий в іншу сімю, дитині її чоловіка від першого шлюбу. Її перед цим фактом, тобто взяття кредиту, не поставили. Кредит був узятий незаконно. Про цей кредит уперше узнала у грудні 2015р., коли прийшов лист з Приватбанку. Кредит чоловік брав готівкою. На які цілі витрачені гроші не знає, ніякої вигоди для їх сімї від цього кредиту не отримано. Вона не давала згоди на оформлення кредитної карти, це було без її відома. Це шкода сімї, гроші у сімю не пішли. Вона вважає, що її чоловік не зобовязаний виплачувати гроші Приватбанку, оскільки той діяв незаконно. Її чоловік був дієздатний у 2012р. У неї є докази, що батько дав дитині карту, а доказів, що хтось заволодів шахрайським шляхом карткою чоловіка, нема.

Відповідач ОСОБА_2 позов визнав та пояснив суду, що він поступив неправильно, повірив доньці від першого шлюбу, кається, але тепер пізно, донька уїхала і грошей не повернути. Договір на кредитну картку уклав у жовтні 2013р. Кредитну картку доньці від першого шлюбу, передав прямо у банку, доньці на той час було майже 20 років, про це попрохала сама донька. Згоду від дружини на оформлення кредитної картки не отримував. У договорі з банком не була передбачена відповідальність банка за те, що він передасть картку іншій особі.

Представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 підтримав пояснення ОСОБА_2 Підписуючи так званий договір про приєднання до умов, ОСОБА_2 не зрозумів того, що обовязок за цим договором буде покладено й на дружину. У заяві зазначено, що просить оформити на своє імя, але не зазначено, що саме. Вважає що анкета-заява не є належним доказом укладення договору. Умова та правила 1328 сторінок, з цими Правилами та Умовами навіть на протязі доби ознайомитися неможливо. У анкеті заяві не зазначено, що ОСОБА_2 ознайомлений з цими Умовами та згоден з ними. Було порушено право ОСОБА_2 на отримання інформації про послуги. Банк повинен був довести інформацію про необхідність повідомлення дружину ОСОБА_2, банком це зроблено не було.

Представник відповідача ПАТ «КБ «Приватбанк» ОСОБА_5 позов не визнала та пояснила суду, що між ОСОБА_2 та ними був укладений договір, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав кредитний ліміт. При укладанні договору ОСОБА_2 ознайомився з умовами та правилами, на яких надається кредит, що підтверджено у його заяві. Відповідно до розділу п.п.1.1.4 Умов та правил надання банківських послуг, Договір був законним. Отримання кредитної картки з кредитним лімітом це не дрібний побутовий договір.

Вислухавши пояснення позивача, відповідача ОСОБА_2, представників відповідачів ОСОБА_2 та ПАТ «КБ «Приватбанк», дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 25.10.2012 року між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 був укладений Договір про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку (а.с.11, 34-55).

Згідно свідоцтва про укладення шлюбу, позивач та ОСОБА_2 уклали шлюб 12.12.2009р. (а.с.7).

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1 3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1 3, 5 та 6 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За змістом ч.ч.1, 2, 4 ст.65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як того, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сімї, створює обовязки для другого з подружжя, якщо майно, одержано за договором, використане в інтересах сімї.

Суд вважає, що оспорюваний договір укладено не в інтересах сімї й отримані за договором кошти використані теж не в інтересах сімї, а тому договір не можна вважати таким, що породжує права для подружжя чи порушує їх і може бути оспорений відповідно до ч.2 ст.65 СК України.

Те, що договір був укладений не в інтересам сімї і отримані за ним кошти також були використані не в інтересах сімї, підтверджується поясненнями позивача та відповідача ОСОБА_2

Крім цього, згідно п.25 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при оспорюванні кредитного договору іншим з подружжя, положення ст.65 СК України щодо порядку розпорядження майном, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів.

Зважаючи на викладене, суд вважає, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним договору про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку б/н від 25.10.2012р., укладеного між ОСОБА_2 та Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», задоволенню не підлягає.

На підставі ст.ст.203, 215 ЦК України, ст.65 СК України та керуючись ст.ст.10, 11, 57, 60, 88, 209, 212, 213, 214, 215, 294 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним договору про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку б/н від 25.10.2012р., укладеного між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк», відмовити.

Рішення суду вступає в законну силу після закінчення терміну подачі апеляційної скарги, яка може бути подана до Апеляційного суду Донецької області через Димитровський міський суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя