Рішення № 55880058, 26.01.2016, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/24275/15-ц

Провадження №2/761/1476/2016

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26 січня 2016 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Юзькової О.Л.

при секретарях Голопич Н.Р., Козак Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Національного музею історії України про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Представник ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, мотивуючи свої вимоги наступним. Позивач з 13.07.1981 року працював на посаді завідувача науково-технічного відділу впровадження аудіовізуальної техніки музею у відповідача. 07.08.2015 р. ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов»язків покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного впливу чи громадського стягнення відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України. При обранні способу дисциплінарного стягнення, відповідачем не було враховано, що ОСОБА_1 є головою первинної профспілкової організації Національного музею історії України, яка зареєстрована 23.12.1999 року. Звільнення позивача відбулось без згоди профспілкового комітету про що свідчить відповідь останнього. Дана обставина свідчить про порушення ст. 43 КЗпП України. Також не відповідає дійсності заявлена відповідачем систематичність невиконання без поважних причин службових обов»язків. Систематичність відповідач вбачає в двох дисциплінарних проступках: першому зазначеному в догані від 04.04.2015 р., а другим вважає невиконання наказу № 249 від 09.07.2015 року, розпоряджень від 09.07.2015 р. відносно переміщень техніки. Про систематичність може свідчити більше одного наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника і третє порушення, за яке працівника може бути звільнено у відповідності до вимог чинного законодавства. Позивач не виконав наказ та розпорядження керівництва про переміщення техніки, проте має на це поважні причини. Відповідач навмисно залишив поза увагою ту обставину, що приміщення з якого техніка мала бути переміщена була опечатано. З цього приводу неодноразово як позивач так і працівники відділу, члени профспілкового комітету звертались до керівництва з доповідними. Таким чином ОСОБА_1 не мав змоги виконати розпорядження керівництва, його вина відсутня, враховуючи перешкоди. За таких обставин ОСОБА_1 має бути поновлений на посаді, та йому має бути виплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу. Неправомірними діями відповідача ОСОБА_1 спричинено і моральну шкоду, яка полягає у в емоційних та душевних стражданнях. Внаслідок протиправної поведінки відповідача позивач на деякий час був позбавлений можливості реалізувати свої уподобання та бажання, як звичайна людина, яка має право на звичайний спосіб життя. Незаконний наказ про звільнення став відомий трудовому колективу , деякі уникають спілкування з ОСОБА_1 , що призвело до втрати нормальних життєвих зв»язків. За таких обставин представник позивача просить суд визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади, поновити позивача на посаді, стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.08.2015 року по день ухвалення рішення, відшкодувати моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн. та витрати на правову допомогу у сумі 10 000,00 грн.

В судовому засіданні позивач, його представник підтримали вимоги щодо визнання незаконним наказу про звільнення та його скасування, поновлення ОСОБА_1 на посаді в Національному музеї історії України та з урахуванням уточнень просили стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 50 244 грн. 24 грн. за період з 08.08.2015 року по 22.01.2016 р., моральну шкоду в сумі 5 000,00 грн., витрати на правову допомогу у сумі 5 000,00 грн.

Представники відповідача заперечували щодо задоволення позову. Зазначили, що ОСОБА_1 був ознайомлений з наказом № 249 та розпорядженнями від 09.07.2015 року, він не звернувся до адміністрації з метою виконання вимог зазначених у документах. Натомість ОСОБА_1 одразу залишив роботу та пішов до Шевченківського РУГУ МВС України подавати заяву про злочин стосовно цих подій. Крім того ОСОБА_1 на наказі № 249 особисто зазначив, що не згоден з вимогами, що підтверджує небажання позивача виконати розпорядження.14.04.2015 р. до позивача наказом № 112 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани, яка на момент застосування п. 3 ст. 40 КЗпП України була чинною, отже відповідач дотримався вимог винного законодавства України. Крім того, звільняючи позивача за відсутності згоди профспілкового комітету відповідач також не допустив порушення, беручи до уваги формальність даної відмови, за відсутності її обґрунтування. За таких обставин підстави для задоволення вимог позивача в частині визнання незаконним та скасування наказу про його звільнення, стягнення середнього заробітку відсутні. Не підлягають задоволенню і вимоги щодо стягнення моральної шкоди за відсутності доказів її спричинення.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Встановлено, що ОСОБА_1 обіймав в Національному музеї історії України посаду завідувача науково-технічного відділу впровадження аудіовізуальної техніки Національного музею історії України.

Як свідчать матеріали справи, позивача наказом № 287 від 07.08.2015 року звільнено з займаної посади на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України.

За приписами п. 3 ст. 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Підставою для звільнення ОСОБА_1, і це не оспорюється сторонами, стало систематичне невиконання останнім без поважних причин своїх посадових обов»язків: наказу № 249 «Про переміщення техніки» від 09.07.2015 року, розпорядження «Про вивезення речей, які не перебувають на балансі музею» від 09.07.2015 р. та розпорядження «Про передачу на склад зношеної техніки».

Не заперечувалось позивачем те, що до нього 14.04.2015 р. було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани.

Як встановлено в судовому засіданні приміщення за адресою АДРЕСА_1, де знаходилась техніка, переміщення якої вимагалось до приміщення фондів Національного музею історії України, було опечатано 09.07.2015 р.

Також не оспорювалась під час розгляду справи та обставина, що ОСОБА_1 не виконав розпоряджень керівництва.

Дані обставини також підтверджені опитаними в судовому засіданні свідками.

Відповідно до п. 1.3. посадової інструкції завідувача відділу впровадження нової аудіовізуальної техніки, останній підпорядковується безпосередньо Генеральному директору музею.

У своїй діяльності, згідно до п. 1.5. посадової інструкції, завідувач відділу у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, Статутом Музею, Колективним договором, Положенням про відділ, Правилами внутрішнього трудового розпорядку, а також цією Інструкцією.

В свою чергу за п. 2.10 Інструкції завідувач відділу виконує окремі службові доручення свого безпосереднього керівника.

Представники відповідача зазначають, що ОСОБА_1 не виконав без поважних причин вказівки безпосереднього керівництва.

В свою чергу позивач, його представник стверджують про відсутність можливості виконати накази з об»єктивних причин - відсутності доступу до приміщення. - завідувач відділу

Відповідно до положень ч. 3 ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

З положень чинного трудового можливо зробити висновок, щозаконодавець пов»язує можливість застосування дисциплінарного стягнення, в тому числі і такий його вид як звільнення, не лише за дисциплінарний проступок, систематичність порушень, а і з урахуванням певних обставин.

На думку суду, в судовому засіданні представниками відповідача не було доведено, що невиконання розпоряджень керівництва сталось без поважних причин та до того ж спричинило шкоду, обставини за яких позивач не виконав накази адміністрації Музею.

Надані представником позивача докази свідчать про те, що ОСОБА_1 звертався до керівництва з доповідними про неможливість виконання службових обов»язків через опечатування приміщення, відсутності доступу до нього.

За таких обставин суд не може погодитися з доводами представників Національного музею історії України щодо виконання вимог чинного трудового законодавства.

Приписами ст.43 КЗпП України встановлено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

В свою чергу відповідно до ст. 252 КЗпП України звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об'єднання професійних спілок).

Як встановлено в судовому засіданні позивач є головою первинної профспілки Музею, яка як свідчать матеріали справи - випискою Управління юстиції Шевченківського району м. Києва від 07.03.2000 року.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач звернувся з поданнями про надання дозволу на звільнення ОСОБА_1 до Первинної профспілкової організації Національного музею історії України та Об»єднання первинних профспілкових організацій працівників музеїв України.

Як свідчить протокол № 8 від 12.08.2015 р. первинна профспілкова організація не надала згоди на звільнення ОСОБА_1 з займаної посади,

Члени президії Об»єднаної профспілкової організації на засіданні 20.08.2015 р. також прийняли рішення про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1

Верховний Суд України в своїй постанові від 01.07.2015 р. у справі № 6-703цс15 зазначив, що відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору повинне бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника). Суд, розглядаючи трудовий спір повинен з»ясувати, чи містить рішення профспілкового органу власне обґрунтування такої відмови. Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 конституції України, стаття 3 ЦК України, статті 1,213 ЦПК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова «обґрунтований», яке означає «бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеними фактами».

З наданого представниками відповідача протоколу засідання Об»єднаної профспілки вбачається, що члени президії останньої, заслухавши сторони прийшли до висновку, щодо невиконання ОСОБА_1 наказу та розпоряджень з поважних причин, що не утворює складу дисциплінарного проступку, а тому з урахуванням пояснень осіб, які приймали участь в обговоренні, наданих документів прийшли до висновку щодо ненадання дозволу на звільнення позивача.

Зважаючи на зазначене, стверджувати, що відмова не є обґрунтованою неможливо.

Беручи до уваги все вищенаведене, суд приходить до івисновку, що звільнення ОСОБА_1 відбулось з порушенням чинного трудового законодавства, а тому приходить висновку щодо задоволення вимог позивача в частині визнання наказу № 287 від 07.08.2015 р. незаконним та поновлення останнього на посаді завідувача науково-технічного відділу впровадження аудіовізуальної техніки Національного музею історії України з 07.08.2015 р.

У задоволенні вимоги ОСОБА_1 скасування оспорюваного оскаржуваного наказу суд вважає за необхідне відмовити, зважаючи на те, що як винесення так і скасування наказів є компетенцією відповідача.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

При обчисленні розміру середнього заробікту за весь час вимушеного прогулу суд виходить з п.10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженного Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02. 1995 року № 100.

При цьому суд вважає за можливе покласти в основу рішення розрахунок наданий представником ОСОБА_1 в частині визначення середньоденної заробітної плати позивача у розмірі 433,14 грн. та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.08.2015 р. по 26.01.04.2016 р. р. по 17.12.2015 р. у розмірі 50 677 грн. 38 коп.

Згідно до ст. 237 - 1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в спорах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснив, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП ( 322-08 ) (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Кожна сторона, відповідно до приписів ст. 60 ЦПК України, зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, вимогами чинного процесуального законодавства, обставини зазначені позивачем на підтвердження вимог щодо наявності моральної шкоди мають бути підтверджені належними засобами доказування, за відсутності яких можна стверджувати про недоведеність позивачем факту завдання йому моральної шкоди.

Оцінивши наявні в справі докази, суд приходить до висновку щодо не доведеності факту заподіяння моральних чи фізичних страждань позивачеві і вважає за можливе відмовити в цій частині задоволення позову.

За положеннями ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи, зокрема, витрат на правову допомогу.

Прохання ОСОБА_1 стягнення з відповідачів витрат пов'язаних з наданням правової допомоги задоволенню не підлягає, оскільки, особа, що представляла інтереси позивача за його заявою не допускалась до участі справи в якості особи яка надає правову допомогу, відповідно до ч. 2 ст. 56 ЦПК України.

Розподіляючи судові витрати, суд керується положеннями ст.. 88 ЦПК України.

Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 3,11,57,60,88,212-215 ЦПК України, ст. ст. 40,43,149,235,237-1,252 КЗпП України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати звільнення ОСОБА_1 незаконним та поновити ОСОБА_1 на посаді завідувача науково-технічного відділу впровадження аудіовізуальної техніки Національного музею історії України з 07.08.2015 р.

Стягнути з Національного музею історії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 50 677 грн. 38 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Стягнути з Національного музею історії України в рахунок держави судовий збір у розмірі 506 грн. 77 коп.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення набирає законної сили в разі закінчення вищезазначених строків, або якщо його не скасовано після розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Суддя: