Рішення № 55879956, 10.02.2016, Солом'янський районний суд міста Києва

справа № 760/19770/15-ц

провадження № 2/760/124/16

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2016 року м. Київ

Солом'янський районний суд м. Києва у складі судді Шевченко Л. В.,

за участю секретаря судового засідання Бугайчука О. Р.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності, ухвалив таке рішення.

Позиції осіб, які беруть участь у справі:

02.11.2015 позивач звернувся до суду з позовом про визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 03.11.1990 сторони уклали шлюб. Від спільного шлюбу сторони мають сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

За час перебування у шлюбі з відповідачем, ними було набуто у спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_1.

Позивач зазначив, що шлюбний контракт між сторонами не укладався та домовленості про обмеження користування і розпорядження вищезазначеної квартири не було.

У зв'язку з тим, що відповідач перешкоджає користуватися квартирою, оскільки вважає її приватною власністю, позивач просив визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та визнати за ним право власної на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав і просив його задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з'явився, однак надіслала клопотання, у якому просила у зв'язку з хворобою відкласти розгляд справи на іншу дату та залучити до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору сина сторін - ОСОБА_4

Суд журнальною ухвалою відмовив у задоволенні вищезазначеного зазначеного клопотання.

Відповідно до частини першої статті 224 ЦПК «у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи».

Враховуючи ці обставини та зважаючи на думку представника позивача, який не заперечував проти розгляду справи у відсутності відповідача, суд визнав можливим провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши обставини справи, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, суд

встановив:

Сторони зареєстрували шлюб 03.11.1990, про що зроблено запис № 1229. Цей факт встановлений на підставі свідоцтва про укладення шлюбу, серії НОМЕР_1 виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану Шевченківської районної ради народних депутатів 03.11.1990 (а.с. 4).

Від шлюбу у сторін є син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Міським палацом новонароджених м. Києва 03.01.1992 (а.с. 5).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 19.03.1999, який на підставі статті 15 Закону «Про товарну біржу» від 10.12.1991 зареєстрований в Київській універсальній біржі за реєстраційним № E5922/1307, ОСОБА_3 придбала квартиру АДРЕСА_2, яка складається з двох кімнат загальною площею 57,7 кв. м., у тому числі житловою площею 34,0 кв. м. (а.с. 6-7).

Відповідно до Інформаційної довідки з реєстру прав власності квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_2 на праві приватної власності (а.с. 35).

Встановивши усі обставини справи та здійснивши загальну оцінку доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити з таких підстав.

У Конституції України закріплено основні правові принципи регулювання відносин власності, головним із яких є принцип рівного визнання й захисту усіх форм власності (статті 13, 41 Конституції України).

Основоположні принципи здійснення правомочностей власника сформульовані у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року), що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України.

Засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів визначаються Сімейним кодексом України.

Однак, відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Офіційне тлумачення вказаного положення Конституції України міститься у пункті 2 Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію у часі законів та інших нормативно-правових актів), згідно з яким дію нормативно-правового акта в часі слід розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце.

Суд констатує, що права та обов'язки сторін щодо спірного майна виникли в момент придбання цього майна, а саме у 1999 році, а тому правовий режим цього майна та правовідносини сторін із приводу нього регулюються нормами КпШС від 20.06.1969, оскільки норми СК, який набрав чинності 01.01.2004 застосовуються до сімейних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01.01.2004.

Відповідно до статті 16 Закону «Про власність» та частини першої статті 22 КпШС України, які були чинними на час виникнення правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Суд встановив, що сторони уклали шлюб 03.11.1990, квартира АДРЕСА_2 була придбана відповідачем у 1999 році на підставі договору купівлі-продажу від 19.03.1999.

Таким чином, суд констатує, що спірна квартира набута сторонами за час перебування у шлюбі, а тому є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини першої статті 69 СК дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснив, що «спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК ( 2947-14 ), ч. 3 ст. 368 ЦК) ( 435-15 ), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо (пункт 23)».

Згідно з частиною першою статті 70 СК у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Таким чином, при спільній сумісній власності розміри часток заздалегідь не визначені, хоч і припускається, що вони рівні, тому право кожного із співвласників однаково поширюється на все спільне майно. Вони мають рівні права володіння, користування та розпорядження ним. При цьому частки можуть бути визначені при виділі або поділі майна з додержанням принципу їх рівності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Оскільки суд встановив, що спірна квартира була придбана сторонами під час перебування їх у спільному шлюбі, є їх спільною сумісною власністю, тому при поділі майна, частки сторін в цій квартирі є рівними.

При поділі майна спільна сумісна власність припиняється, а тому необхідно вирішити питання про визнання права власності на ? частину квартири як за позивачем, так і за відповідачем, оскільки це є наслідком вирішення основної вимоги.

Зважаючи на обставини справи, досліджені у судовому засіданні докази та системний аналіз положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.

Розподіляючи судові витрати відповідно до статті 88 ЦПК, суд зазначає, що з відповідача належить стягнути на користь позивача судовий збір в розмірі 3 532,20 грн.

Керуючись статтями 13, 41, 58 Конституції України, статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року), Законом «Про власність», статтею 22 КпШС, статтями 69,70 СК, статтями 1, 4-11, 18, 57-66, 79, 88, 157-196, 208, 209, 212-215, 218, 223, 224-226 ЦПК, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності - задовольнити повністю.

Визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 3 532,20 грн. судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем у загальному порядку.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Апеляційного суду міста Києва через Солом'янський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Л. В. Шевченко