Рішення № 55879854, 17.02.2016, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/10043/15-ц

пр. № 2/759/326/16

17 лютого 2016 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Ключника А.С. за участю секретаря судового засідання Борисенко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі судових засідань цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 22.06.2015 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та просив в рахунок виконання основного зобов'язання щодо оплати заборгованості у розмірі 1082487,94 грн. за договором позики від 30.03.2012 року, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею: 58,90 кв.м., жилою площею: 40,90 кв.м., яка є власністю Іпотекодавців, виселити іпотекодавці зі згаданої квартири та стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що 30.03.2012 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір позики, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левцун О.А. та зареєстровано в реєстрі за №1254, відповідно до умов якого відповідачу було надано позику у розмірі 396304,00 грн., строком користування до 30.09.2012 року.

За вказаним договором відповідач ОСОБА_2 зобов'язався щомісячно, але не пізніше 30-го числа кожного місяця, починаючи з 30 квітня 2012 року по 30 вересня 2012 року здійснювати повернення позики шляхом безготівкового перерахування на рахунок НОМЕР_1, відкритий на ім'я позивача в ПАТ «Правекс-Банк» в сумі 12784,40 грн., яка дорівнює еквіваленту 1600 доларів США. Після закінчення строку визначеного в п. 4.1 договору, ОСОБА_2 зобов'язувався протягом 1-го календарного дня повернути позивачу частину позики, що залишилась не повернутою.

30 березня 2012 року, одночасно при укладенні договору позики між позивачем та відповідачами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Левцун О.А., та зареєстровано в реєстрі за №1255.

Відповідно до п.1.1 договору іпотеки, даним договором забезпечено виконання договору позики, який укладений між позивачем та відповідачем - ОСОБА_2 Згідно умов даного договору іпотеки відповідачами передано позивачу в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1. Згадана нерухомість складається із трьох кімнат, загальною площею 58,90 кв.м. та житловою площею 40,98 кв.м.

Згідно п.3.1.4 договору іпотеки у випадку, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання за вказаним договором позики таке зобов'язання виконане не буде в повному обсязі то іпотекодержатель, має право одержати задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за рахунок коштів одержаних від реалізації іпотечного майна або залишити у своїй власності предмет іпотеки.

Згідно п.6.1 договору іпотеки у разі порушення відповідачем умов договору позики чи неналежне виконання його, або ж прострочення його виконання, іпотекодержателем надсилається позичальнику письмова вимога про усунення порушень.

Відповідач - ОСОБА_2 взяті на себе зобов'язання за договором позики не виконав, що змусило позивача 12.09.2014 року надіслати позичальнику письмову вимогу про повернення коштів, яка була проігнорована позичальником.

Через неналежне виконання умов договору позики у позичальника станом на 09.06.2015 року утворилась заборгованість у розмірі 1082487,94 грн., яка складається із:

основної заборгованості - 1046560,00 грн.;

трьох відсотків річних - 31954,04 грн.;

1% пені за кожен день прострочення - 3973,90 грн.

У зв'язку з порушенням умов договору, виконання якого забезпечено договором іпотеки, позивач, як іпотекодержатель, в силу ст. 33 Закону України «Про іпотеку» та договору іпотеки, набув право на звернення стягнення на предмет іпотеки.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_7 позов підтримали у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідачів 1-3, ОСОБА_8 у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, надавши письмові заперечення (а.с. 102-103).

Заслухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи, письмові докази, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно положень ст. 4 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно пунктів 1-4 ч.1 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до п. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачено умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Як вбачається із матеріалів справи, 30.03.2012 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір позики, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левцун О.А. та зареєстровано в реєстрі за №1254, відповідно до умов якого відповідачу було надано позику у розмірі 396304,00 грн., строком користування до 30.09.2012 року (а.с. 14-15).

За вказаним договором відповідач ОСОБА_2 зобов'язався щомісячно, але не пізніше 30-го числа кожного місяця, починаючи з 30 квітня 2012 року по 30 вересня 2012 року здійснювати повернення позики шляхом безготівкового перерахування на рахунок НОМЕР_1, відкритий на ім'я позивача в ПАТ «Правекс-Банк» в сумі 12784,40 грн., яка дорівнює еквіваленту 1600 доларів США. Після закінчення строку визначеного в п. 4.1 договору, ОСОБА_2 зобов'язувався протягом 1-го календарного дня повернути позивачу частину позики, що залишилась не повернутою.

30 березня 2012 року, одночасно при укладенні договору позики між позивачем та відповідачами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Левцун О.А., та зареєстровано в реєстрі за №1255 (а.с. 51-52).

Відповідно до п.1.1 договору іпотеки, даним договором забезпечено виконання договору позики, який укладений між позивачем та відповідачем - ОСОБА_2 Згідно умов даного договору іпотеки відповідачами передано позивачу в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1. Згадана нерухомість складається із трьох кімнат, загальною площею 58,90 кв.м. та житловою площею 40,98 кв.м.

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що через неналежне виконання умов договору позики у позичальника станом на 09.06.2015 року утворилась заборгованість у розмірі 1082487,94 грн., яка складається із: основної заборгованості - 1046560,00 грн.; трьох відсотків річних - 31954,04 грн.; 1% пені за кожен день прострочення - 3973,90 грн. (а.с. 13).

Разом з тим, суд вважає даний розрахунок необґрунтованим та безпідставним та таким що суперечить вимогам ст. 1049 ЦК України, в силу того, що позивачем суму основного боргу, яка на його думку підлягає стягненню з відповідача на користь позивача визначено у іноземній валюті у розмірі 49600,00 доларів США, в той час, як сама сума позики, відповідно до договору позики від 30.03.2012 року була надана у гривні та становила 396304,00 грн.

Із наданого позивачем суду Звіту про оцінку іпотечного майна, вбачається, що реальна вартість іпотечного майна станом на час розгляду справи становить 1041803,76 грн., що значно перевищує суму основного боргу (а.с. 34-44).

Однією із засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до положень ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності і взаємному зв'язку, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, в частині звернення стягнення на предмет іпотеки.

Правовідносини між сторонами, пов'язані із виселенням відповідачів з предмету іпотеки, є похідними від наявності підстав для задоволення позову в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, а оскільки суд відзначає відсутність передбачених законом підстав для задоволення вимог в цій частині, то вимоги пов'язані з виселенням відповідачів з предмету іпотеки не підлягають задоволенню також.

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, розглянувши справу в заявлених межах, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 530, 611, 1046, 1049 ЦК України, ст.ст. 7, 33, 37 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 179, 209, 212-215, 218, 223, 292, 294 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя А. Ключник