Ухвала суду № 55875069, 10.02.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/9162/15-ц Головуючий у І інстанції Волчко А. Я.Провадження № 22-ц/780/922/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 10.02.2016

УХВАЛА

Іменем України

10 лютого 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого - судді Антоненко В.І.,

суддів: Ігнатченко Н.В., Поліщука М.А.,

за участю секретаря Вербової І.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 11 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсного правочину.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-

в с т а н о в и л а :

У серпні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсного правочину. Заявлені позовні вимоги обґрунтовував тим, що 23 червня 2014 року між ОСОБА_5 як позикодавцем та подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_4 як позичальниками був укладений договір позики, оформлений розпискою від 23 червня 2014 року. Відповідно до умов вказаного договору позичальники отримали від позивача 48 772,00 дол. США, що станом на дату оформлення розписки 23 червня 2014 року за офіційним курсом НБУ становило 579 410,00 грн., з умовою повернути позику до 23 червня 2024 року щомісячними платежами, еквівалентними 406,00 дол. США на дату сплати за офіційним курсом НБУ. Вказана позика надавалась для цільового використання, а саме для придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1. Також вказаним договором позики передбачено забезпечення виконання зобовязань позичальників, в тому числі у вигляді заборони вчиняти будь-які дії щодо, зокрема, відчуження згаданої квартири на користь третіх осіб. Майнові права на квартиру за вказаною адресою були придбані позичальником ОСОБА_2 у товариства з обмеженою

відповідальністю «Петрівський Квартал» (далі ТОВ «Петрівський Квартал») на підставі договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 19 червня 2014 року № 9/ЛУ4. Відповідно до умов вказаного договору купівлі-продажу вартість правочину склала 289 700,20 грн. В подальшому, у звязку з виникненням прострочення з боку позичальників, позивач звернувшись через адвоката до ТОВ «Петрівський Квартал», отримав відповідь від 18 червня 2015 року про те, що 30 березня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був укладений договір відступлення права вимоги № 9/ЛУ4, за яким майнові права на квартиру АДРЕСА_2 були відчужені ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4. Здійснивши правовий аналіз ст. ст. 215, 216, 526, 546, 629 ЦК України, позивач просив суд визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 30 березня 2015 року № 9/ЛУ4, укладений між ОСОБА_2 (02097, АДРЕСА_3, РНОКПП НОМЕР_1) та ОСОБА_4 (02097, АДРЕСА_3, РНОКПП НОМЕР_2); повернути від ОСОБА_4 (02097, АДРЕСА_4, РНОКПП НОМЕР_2) на користь ОСОБА_2 (02097, АДРЕСА_3, РНОКПП НОМЕР_1) майнові права на квартиру АДРЕСА_2, які виникли на підставі договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 19 червня 2014 року № 9/ЛУ4.

Рішенням Києво - Святошинського районного суду Київської області від 11 грудня 2015 року позов задоволено. Визнано недійсним договір відступлення права вимоги від 30 березня 2015 року № 9/ЛУ4, укладений між ОСОБА_2 (02097, АДРЕСА_3, РНОКПП НОМЕР_1) та ОСОБА_4 (02097, АДРЕСА_3, РНОКПП НОМЕР_2). Повернуто від ОСОБА_4 (02097, АДРЕСА_4, РНОКПП НОМЕР_2) на користь ОСОБА_2 (02097, АДРЕСА_3, РНОКПП НОМЕР_1) майнові права на квартиру АДРЕСА_5, які виникли на підставі договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 19 червня 2014 року № 9/ЛУ4.

В апеляційній скарзі апелянтипросять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

По справі встановлено, що 23 червня 2014 року між ОСОБА_5 як позикодавцем та подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_4 як позичальниками був укладений договір позики, оформлений розпискою від 23 червня 2014 року.Відповідно до умов вказаного договору позичальники отримали від позивача 48 772,00 дол. США, що станом на дату оформлення розписки 23 червня 2014 року за офіційним курсом НБУ становило 579 410,00 грн., з умовою повернути позику до 23 червня 2024 року щомісячними платежами, еквівалентними 406,00 дол. США на дату сплати за офіційним курсом НБУ. Вказана позика надавалась для цільового використання, а саме для придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1. Також вказаним договором позики передбачено забезпечення виконання зобовязань позичальників у вигляді заборони вчиняти будь-які дії щодо, зокрема, відчуження згаданої квартири на користь третіх осіб. Майнові права на квартиру за вказаною адресою були придбані позичальником ОСОБА_2 у товариства з обмеженою відповідальністю «Петрівський Квартал» (далі ТОВ «Петрівський Квартал») на

підставі договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 19 червня 2014 року № 9/ЛУ4. Відповідно до умов вказаного договору купівлі-продажу вартість правочину склала 289 700,20 грн. 30 березня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був укладений договір відступлення права вимоги № 9/ЛУ4, за яким майнові права на квартиру АДРЕСА_2 були відчужені ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4. Факт укладення договору позики та отримання вказаних коштів від позивача відповідачі не заперечували.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд обґрунтовано виходив з положень ст. ст. 203, 215, 525, 610, 1046, 1047 ЦК України та прийшов до правильного висновку про те, що позивачем надано до суду належні та допустимі докази на підтвердження свого позову, а тому позов є обґрунтованим та доведеним та підлягає задоволенню.

Відповідно до положень статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або ж таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десть разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Відповідно до умов вказаного договору позичальники отримали від позивача48 772,00 дол. США, що станом на дату оформлення розписки 23.06.2014 року за офіційним курсом НБУ становило 579 410,00 грн., з умовою повернути позику до 23 червня 2024 року щомісячними платежами, еквівалентними 406,00 дол. США на дату сплати за офіційним курсом НБУ. Вказана позика надавалась виключно на придбання житлового приміщення (квартири) загальною площею 66,89 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1. Також вказаним договором позики передбачено забезпечення виконання зобовязань позичальників у вигляді заборони вчиняти будь-які дії щодо, зокрема, відчуження згаданої квартири на користь третіх осіб.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогокодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимогвідповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силуст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідност. 610 ЦК України порушення зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання.

По справі встановлено, що майнові права на квартиру за вказаною адресою були придбані позичальником ОСОБА_2 у ТОВ «Петрівський Квартал» на підставі договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 19 червня 2014 року № 9/ЛУ4. Відповідно до умов вказаного договору купівлі-продажу вартість правочину склала 289 700,20 грн. 30 березня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був укладений договір відступлення права вимоги № 9/ЛУ4, за яким майнові права на квартиру АДРЕСА_6 були відчужені ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 (дочки ОСОБА_2В.).

Відповідно до положень статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги до чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до роз»яснень п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

З матеріалів справи вбачається, що сторони по справі вчинили відповідні дії (зокрема, Позивач передав Відповідачам грошові кошти), спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання ОСОБА_6 права вимоги виконання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зобовязань щодо утримання від вчинення дій, спрямованих на відчуження, передачу в заставу, іпотеку, обмін, дарування, передачу в користування (найм, оренду) придбаного житлового приміщення.

Відступлення ОСОБА_2 майнових прав на квартиру № 9/ЛУ за адресою: АДРЕСА_7 на користь ОСОБА_4 суперечить вимогам Цивільного кодексу України щодо виконання зобовязання належним чином, і останнє може бути розцінене як спроба ухилення недобросовісного боржника від виконання взятого на себе зобовязання.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що укладенням оскаржуваного договору відступлення права вимоги були порушені права позивача, обумовлені забезпеченням належного виконання вказаного договору позики, оформленого розпискою від 23 червня 2014 року. Також, укладенням

оскаржуваного договору відступлення права вимоги були порушені законні інтереси позивача, які виразились в легітимному очікуванні належного виконання позичкового зобовязання з боку позичальників та в законному прагненні позивача задовольнити свою вимогу про повернення позики в тому числі і за рахунок майна позичальників, забезпеченого забороною на, зокрема, відчуження у будь-який спосіб.

Суд першої інстанції не прийняв до уваги, як суттєві твердження представників відповідачів, щодо купівлі частини майнових прав на квартиру№ 9 за адресою: Києво-Святошинський район,с. Петрівське, бульвар Л. Українки, буд. 4, самостійно та нікчемності умови розписки про встановлення заборони відчуження майнових прав,оскільки отримуючи позику та оформляючи відповідну розписку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визначили, що дані кошти будуть витрачені виключно на придбання вищезазначеної квартири, яку заборонено відчужувати до моменту повної оплати суми боргу позичальниками. Тобто, договір позики, оформлений розпискою та власноручно підписаний ОСОБА_2 вказує на обтяження спірних майнових прав та на наявність інтересів третіх осіб (зокрема, ОСОБА_6), пов'язаних з цим майном.

Дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов правильного висновку про задоволення позову.

За загальним правилом, у разі порушення цивільного права чи інтересу, у особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності між сторонами зобов'язальних правовідносин. Тобто, особа обирає саме той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення її права чи інтересу.

Враховуючи, що майнові права є нематеріальним благом і їх фізичне переміщення у просторі не відбувається, таке судове рішення не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, а по суті є виконаним з моменту набрання законної сили як судове рішення про визнання права, то належним способом захисту прав позивача є повернення відповідних майнових прав.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що висновки суду відповідають вимогам закону та обставинам справи. Рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування при апеляційному розгляді справи не встановлено.

Докази та обставини, на які посилається апелянт у апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду, викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішенні, не спростовують.

Керуючись ст. ст. 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 відхилити, а рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 11 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: