Постанова № 55872257, 25.01.2016, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

25 січня 2016 року Справа № 814/4182/15

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Фульги А.П., секретаря судового засідання Кафанової Г.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "СП УКРСОЯ", вул. Чкалова, 20/5, м. Миколаїв, 54017

доДержавної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області, вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030

провизнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.11.2015р. №0010822202, №0010832202, №0010842202, №0010851701,ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СП Укрсоя" (далі - позивач) звернулось до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі - відповідач, ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.11.2015 р. №0010832202, №0010822202, №0010842202, №0010851701.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги. Відповідач позов не визнав, просив у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, діюче законодавство, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов наступного.

Позивач перебуває на обліку як платник податків в Державній податковій інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області. Основним напрямкам його діяльності є переробка соняшника в соняшникову макуху і соняшникову олію.

Згідно повідомлення № 254/1403-2201-06 від 25.08.2015 року з 08.09.2015 року посадовими особами відповідача проводилась планова виїзна перевірка з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2012 по 31.12.2014 років тривалістю двадцять робочих днів. Згідно наказу відповідача №603 від 05.10.2015 року термін перевірки було продовжено на десять робочих днів.

За результатами перевірки відповідачем складено акт Про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Укрсоя», код за ЄДРПОУ 37278720, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2014 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2014 р. №446/14-03-22-02/37278720 від 27.10.2015 року.

На підставі зазначеного акту 10.11.2015 року відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: № НОМЕР_1 про зменшення розміру відємного значення суми податку на додану вартість, № НОМЕР_2 про збільшення суми грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість, № НОМЕР_3 про збільшення сум грошового зобовязання за платежем податок на прибуток підприємств, № НОМЕР_4 про збільшення суму грошового зобовязання за платежем збір за першу реєстрацію колісних транспортних засобів з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій, на загальну суму 1635972,33 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, №0010851701 від 10.11.2015 року, отримано позивачем 18.11.2015 року.

У висновку акта перевірки зазначено наступні порушення:

1) пп. 134.1.1 п 134.1 ст. 134, п.138.1, п 138.4, пп.138.8.1 ст.138, пп. 139.1.9 п.139.1 ст.139, п.146.12 ст.146 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-УІ із змінами та доповненнями, за рахунок чого ТОВ «СП УКРСОЯ» податок на прибуток за період з 01.01.2012 по 31.12.2014 в загальній сумі 891061 грн., в тому числі по періодам: 2013 рік - 209732 грн., 2014 рік - 681329 грн.

2) п. 198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 320245 грн., в тому числі по періодах: за грудень 2012 року у сумі 52 грн., за січень 2013 року у сумі 6667 грн., за лютий 2013 року у сумі 5532 грн., за квітень 2013 року у сумі 620 грн., за червень 2013 року у сумі 1001 грн., за липень 2013 року у сумі 33536 грн., за серпень 2013 року у сумі 7138 грн., за вересень 2013 року у сумі 1767 грн., за жовтень 2013 року у сумі 1401 грн., за листопад 2013 року у сумі 1133 грн., за грудень 2013 року у сумі 1688 грн., за січень 2014 року у сумі 880 грн., за лютий 2014 року у сумі 265 грн., за березень 2014 року у сумі 8687 грн., за травень 2014 року у сумі 20566 грн., за червень 2014 року у сумі 18327 грн., за липень 2014 року у сумі 5417 грн., за серпень 2014 року у сумі 65489 грн., за вересень 2014 року у сумі 64296 грн., за жовтень 2014 року у сумі 27600 грн., за листопад 2014 року у сумі 48183 грн.

3) п.198.3, п 198.6 ст.198, п.200.3 ст.200, п.201.10 ст.201, абз.6 п.11 підпункту 2 XX розділу Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого зменшення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду всього на суму 121610 грн., в т.ч.: - за грудень 2014 року на суму 121610 грн.

4) п.232.1 ст.232, п.239.2 ст.239 розділу VII «Збір за першу реєстрацію транспортного засобу» Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями, ТОВ «СП УКРСОЯ» не подано до контролюючого органу розрахунок суми збору за першу реєстрацію транспортного засобу трактора «Міні агротехніка КІОТІ» та не нараховано суму збору за першу реєстрації транспортного засобу.

Щодо нарахованих зобов'язань по податковим повідомленням-рішенням по податку на додану вартість.

Так, перевіркою було встановлено, що позивачем за перевіряємий період відображено в податковому обліку операції із субєктами господарської діяльності з якими встановлено відсутність реальності вчинення господарської операції з наступними контрагентами:

ПП «Феррум Плюс»

У підрозділі 2.11.1 пункту 2 акту перевірки відповідач описує взаємовідносини з ПП «Феррум Плюс» грудні 2012 року та в січні 2013 року щодо поставки будівельних матеріалів на загальну суму 2187,50 грн., в т.ч. ПДВ 364,58 грн. При визнанні цих поставок такими що штучно формують податковий кредит відповідач посилається на те, що ТОВ «СП Укрсоя» на порушення п. 198.3 статі 198 Податкового кодексу України, включено до складу податкового кредиту ПДВ у розмірі 364,58 грн., обчислене з вартості ТМЦ від операцій, проведених з ПП «Феррум Плюс», придбання та використання яких у межах господарської діяльності підприємством не доведено.

ТОВ «Практікер Україна»

У підрозділі 2.11.2 пункту 2 акту перевірки відповідач описує взаємовідносини з ТОВ «Практікер Україна» (ТОВ Схід Відбудова) в липні, вересні 2014 року щодо поставки будівельних матеріалів на загальну суму 27231,43 грн., в т.ч. ПДВ 4538,57 грн. При визнанні цих поставок такими що штучно формують податковий кредит відповідач посилається на те, що ТОВ «СП Укрсоя» на порушення п. 198.3 статі 198 Податкового кодексу України, включено до складу податкового кредиту ПДВ у розмірі 4538,57 грн., обчислене з вартості ТМЦ від операцій, проведених з ТОВ «Практікер Україна» (ТОВ Схід Відбудова), придбання та використання яких у межах господарської діяльності підприємством не доведено.

ПП «Технотест»

У підрозділі 2.11.3 пункту 2 акту перевірки відповідач описує взаємовідносини з ПП «Технотест» в липні, жовтні, листопаді 2014 року щодо поставки обладнання на загальну суму 91916,00 грн., в т.ч. ПДВ 15319,33 грн. При визнанні цих поставок такими що штучно формують податковий кредит відповідач посилається те що ТОВ «СП Укрсоя» на порушення п. 198.3 статі 198 Податкового кодексу України, включено до складу податкового кредиту ПДВ у розмірі 15319,33грн., обчислене з вартості ТМЦ від операцій, проведених з ПП «Технотест», придбання та використання яких у межах господарської діяльності підприємством не доведено.

На підставі вище зазначеного ДПІ зроблено висновок про нереальність господарських операцій, який на думку суду, є невірним.

Згідно з ст. 180 ПК України платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.

Згідно зі ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02 червня 2011 року з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

З метою підтвердження фактів виконання сторонами своїх договірних зобов'язань за договором з ПП "Феррум плюс" позивачем були надані суду наступні копії первинних документів, а саме: податкові накладні, видаткові накладні, рахунки фактури. З ПП "Технотест" було надано договір від 19.03.2014р., рахунки на оплату, податкові накладні, видаткові накладні. ТОВ "Практікер Україна" рахунки на оплату.

Висновок ДПІ щодо не доведення позивачем використання придбаних товарів у власній діяльності, на думку суду, нічим не підтверджений і є припущенням. Натомість позивач довів використання цього товару в господарській діяльності - придбання такого товару, як аналізатор АМДФ, магнітна мешалка, магнітні стрижні, вага ТВЕ, ЗІП до млина Вьюга, труба, донишко СПД 300, плитка, заповнювач швів, генератор дизельний , бензогенератор, є необхідним для здійснення такого виду діяльності як переробка соняшника. Також в судовому засіданні було встановлено здійснення позивачем ремонту та поліпшення основних засобів, на який і необхідно було закуповувати такого виду товари.

Обов'язковість оформлення та зберігання товаро - транспортних накладних згідно Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затвердженого Наказом №363 від 14.10.1997р. Міністерства транспорту України покладено на перевізників, вантажовідправників та вантажоодержувачів, які уклали договір з перевізником про перевезення вантажів. Правила перевезень вантажів не розповсюджуються на позивача, тому не встановлюють для нього ніяких прав обов'язків та відповідальності, в тому числі на оформлення та зберігання товаро - транспортних накладних.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку, що податкові накладні, які містяться в матеріалах справи мають усі реквізити згідно Наказу Міністерства фінансів України № 1379 від 01.11.2011 "Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення", а самі первинні документи відповідають положенням Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Наказ Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88.

Окрему увагу слід звернути на те, що для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент здійснення правовідносин контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету чи вчинив інші порушення податкового законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Окрім того, слід зазначити, що поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб'єкта господарювання додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12).

Таким чином, суд не погоджується з твердженнями відповідача про нереальності здійснення фінансово-господарських відносин між позивачем та його контрагентами і вважає такі доводи відповідача необґрунтованими і безпідставними.

Щодо зменшення податкового кредиту по взаємовідносинам з постачальником ТОВ «СГВП регіон Агро».

Виходячи з положень ПКУ покупець як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності, за невиконання чи неналежне виконання обов'язків щодо сплати податків іншими контрагентами.

Також, слід зазначити, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України, у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Разом з тим, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема про несплату податків чи неподання податкової звітності).

Також, суд не приймає до уваги посилання відповідача на лист ДПІ в Амур - Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська, згідно якого ПП "Феррум Плюс" не знаходиться за місцем реєстрації, на лист від ДПІ у Малиновському районі м.Одеси ГУ ДФС в Одеській області щодо ПП "Технотест", адже вказані листи є носіями певної інформації, яка є суто суб'єктивною думкою податкового органу і висновки викладені у ньому не мають доказової сили у даному спорі за відсутності доведення факту нереальності господарської операції.

Щодо встановленого ДПІ факту завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за рахунок включення до складу собівартості придбаних та реалізованих товарів, витрат на ремонти обєкта оперативної оренди, які повинні амортизуватисьв сумі 680 535 грн.

У підрозділі 3.1.2 акту перевірки відповідач вказує на наступне:

На порушення п.138.4, пп.138.8.1 п.138.8 ст.138, п.146.12 ст.146 Податкового кодекс України від 02.12.2010 №2755-1У із змінами та доповненнями, ТОВ «СП УКРСОЯ» завищені витрати, що враховуються при визначенні обєкта оподаткування у сумі 4773604 грн. за рахунок включення до складу собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) витрат на ремонти об'єкта оперативної оренди (лізингу), які повинні амортизуватись, з 2014 рік у сумі 680535 грн., витрат по електроенергії, по якій підприємством не надано розрахункових документів, що підтверджують правомірність включення електропостачання д собівартості виготовленої продукції, за 2013 рік в сумі 1103854 грн., за 2014 рік в сумі 279872 грн. та за рахунок не здійснення зменшення прямих матеріальних витрат на вартість зворотних: відходів (лузги) за 2014 рік в сумі 190489 грн.

Згідно статті 146.12 ПК України визначення вартості об'єктів амортизації сума витрат, що пов'язана з ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів, у тому числі орендованих або отриманих у концесію чи створених (збудованих) концесіонером у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початоку звітного року, відноситься платником податку до складу витрат.

Так, в описові частині цього пункту акту перевірки відповідач вказує, що станом на 01.01.2014 року на балансі підприємства рахуються основні засоби на загальну суму тільки 179583,33 гривен, в тому числі: по рахунку № 104 - машини та обладнання на суму 151083,33 гривен; по рахунку № 106 - інструменти прилади та інвентар на суму 27500,00 гривен; по рахунку № 109 - інші основні засоби на суму 1000,00 гривен.

До перевірки позивачем були надані первинні бухгалтерські документи які підтверджують що станом на 01.01.2014 року на балансі підприємства рахуються основні засоби на загальну суму 1872187.41 гривен, в тому числі по рахунку № 104 - машини та обладнання на суму 151083,33 гривен; по рахунку № 105 - лінія по виробництву соняшникової та соєвої олії на суму 1692604,08 гривен; по рахунку № 106 - інструменти прилади та інвентар на суму 27500,00 гривен; по рахунку № 109 - інші основні засоби на суму 1000,00 гривен.

Станом на 31.12.2014 року на балансі підприємства рахуються основні засоби на загальну суму 2402000,00 гривен, з урахуванням зносу 1969000,00 гривен.

Як було встановлено в судовому засіданні позивачем було здійснено будівництво власної лінії для виробництва рослинної олії на основі орендованих споруд згідно договорів оренди майна №1 від 02.01.2013 р. з ТОВ "Актив -12", №1 від 30.04.2013 р. з ТОВ "Клівер". Дану лінію було поставлено на баланс підприємства та введено в експлуатацію ТОВ "СП Укрсоя".

Перевіряючими неправомірно не взято до уваги наявність у позивача всіх основних засобів. Хоча до перевірки надавались документи які підтверджують факт наявності на балансі підприємства основних засобів, а саме; баланс підприємства за 2013, 2014 роки, накази про введення в експлуатацію основних засобів, та акти введення обладнання в експлуатацію.

05 червня 2013 року, після отримання письмової згоди орендодавця та власника земельної ділянки розташованої за адресою: Миколаївська область, Жовтневий район, смт. Воскресеньске, вул. Миру 17а, та на підставі наказу по підприємству № 1-17-ОФ були розпочаті роботи по будівництву (встановлення) складського приміщення для збереження сировини та готової продукції.

Згідно вищевказаного наказу складське приміщення встановлюється на території орендованої виробничої бази за адресою: Миколаївська область, Жовтневий район, смт. Воскресенське, вул. Миру 17-а.

Роботи щодо встановлення складського приміщення проводились силами власного персоналу.

Для будівництва складського приміщення використовувались матеріали які є на складі підприємства, а також які закуплялись у майбутніх періодах.

В акті перевірки на сторінці 65 вказано, що в ході обстеження орендованої площі розташованої за адресою: Миколаївська область, Жовтневий район, смт. Воскресеньске, вул. Миру 17а, на якій відбувається виробництво олії соняшникової та іншої супутньої продукції встановлено, що ТОВ «СП Укрсоя» здійснює будівництво складу для зберігання макухи та будівництво зерносховища.

Відповідач в акті перевірки не вказує претензій щодо форми первинних документів, відповідач підтверджує сам факт придбання будівельних матеріалів у постачальників, а також підтверджує факт будівництва складського приміщення для зберігання сировини та готової продукції.

У звязку з викладеним позивачем правомірно включено у 2014 році витрати, що повязані з ремонтом та поліпшенням основних засобів у розмірі, що не перевищую 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, та з урахуванням амортизації цих основних засобів на загальну суму 698494,00 гривен.

Щодо встановленого ДПІ завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за рахунок не здійснення зменшення прямих матеріальних витрат на вартість зворотніх відходів (лузги) за 2014 рік в сумі 190 489 грн.

Відповідно до пп. 138.8.1 п.138.8 ст.138 ПК України до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотніх відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Представниками ДПІ згідно даних бухгалтерського обліку ТОВ "СП Укрсоя" було зроблено висновок про порушення вище процитованої статті та не зменшено прямі матеріальні витрати на вартість зворотніх відходів, отриманих у процесі виробництва, а саме обрушеної лузги, яка залишилась не реалізованою станом на 3.12.2-14 року в сумі 190 489 грн.

Як встановлено в судовому засіданні згідно декларації на прибуток позивача за 2014 рік чітко просліджується що бухгалтерія зменшила матеріальні витрати на вартість зворотніх відходів, які залишились не реалізованими станом на 31.12.2014 року в сумі 190489,00 гривен.

В рядку 05.1 декларації по прибутку підприємства ТОВ "СП Укрсоя" за 2014 рік показана сума витрат на реалізацію продукції без урахування вартості залишку соняшникової лузги станом на 31.12.2014 року.

В даному випадку відповідач вийшов за рамки діючого законодавства та зазначив в акті не до кінця досліджені факти.

Щодо встановленого ДПІ завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за рахунок включення до складу собівартості витрат по електроенергії.

Надані до перевірки документи та викладені в акті перевірки факти підтверджують, що вказані в акті перевірки спірні витрати позивача були понесені ним фактично, також вони пов'язані із сплатою електроенергії під час виготовлення власної продукції.

Контролюючим органом в акті перевірки не заперечуються обставини фактичності придбання позивачем зазначених послуг від їх постачальників.

Витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); відповідно до пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПК України відносяться до складу витрат на збут.

Згідно зі статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України, витрати - сума будь - яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу.

Згідно із підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Слід зазначити, що визначений статтею 138 ПК України перелік витрат не може бути предметом вибіркового використання у процесі оподаткування. Тобто, платник податків під час обчислення об'єкта оподаткування з податку на прибуток повинен враховувати усі, перелічені статтею 138 ПК України витрати, які були понесені ним під час господарської діяльності.

Аналізуючи зазначені положення нормативно-правових актів, стає зрозуміло, що необхідною умовою для включення понесених витрат до складу валових витрат є їх реальність та наявність зв'язку цих витрат з господарською діяльністю підприємства. Це означає, що понесення таких витрат повинно бути складовою частиною діяльності особи, що направлена на отримання доходу

Згідно із п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.4 статті 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім не розподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до п. 138.8 ст. 138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Також слід зазначити, що витрати по спожитій електроенергії визначались на підставі показників лічильників, а тому товариство правомірно віднесло їх на підставі належним чином оформлених первинних документів до складу собівартості реалізованої готової продукції.

Отже надаючи правову оцінку діям податкового органу встановлено, що перевіряючими не виявлено наявності передачі електричної енергії іншим користувачам. Запропонований працівниками податкового органу підхід до визначення кількості спожитої електроенергії, яка не підлягає включенню до валових витрат має ознаки "непрямих методів", а такий метод проведення перевірки вимогами Податкового кодексу та інших нормативно - правових актів не передбачений.

У звязку з викладеним, висновок відповідача про безпідставне включення до складу собівартості реалізованої готової продукції вартості електроенергії без підтвердження її фактичного обсягу споживання на загальну суму 3902580,00 грн. є протиправним.

Щодо встановленого ДПІ завищення витрат на збут та нарахування податку на прибуток, у звязку з придбанням транспортно-експедиційних послуг у ТОВ «ТЕП Транско».

Як було встановлено згідно матеріалів справи між ТОВ "СП Укрсоя" та ТОВ "ТЕП Транско" 25.11.2014 року був підписаний договір про транспортно-експедиторське обслуговування вантажів № 58.

Згідно цього договору експедитор ТОВ "ТЕП Транско" надав позивачу транспортно-експедиційні послуги з перевалювання вантажу на території ТОВ "Завод Океан".

Надання транспортно-експедиційних послуг згідно умов вищевказаного договору підтверджують наступні документи: Виготовлення ветеринарного сертифікату (копія ветеринарного сертифікату); Виготовлення сертифікату походження товару, виданого ТПП (сертифікат походження); Виготовлення фіто санітарного сертифікату (фіто санітарний сертифікат); Оформлення комплекту судових документів на вантаж, а саме коносамент, та ін.

Оскільки ТОВ "СП Укрсоя" не проводило експортних операцій, всі вищевказані послуги ним надані експортерам цього товару, а саме: ТОВ «Геделіс», ТОВ «Смарт Солюшнс», ТОВ «Фоззі Фуд», ТОВ «Шерон Груп».

В грудні 2014 року між позивачем та ТОВ «Созидатель 2000» був підписаний договір поставки № 1012/01 Ж.

Згідно цього договору ТОВ "СП Укрсоя" зобовязувалась поставити та передати у власність ТОВ "Созидатель 2000" макуху. За домовленістю сторін в обовязки продавця входило доставка товару на ТОВ "Завод Океан" склад ТОВ "ТЕП Транско" з подальшими транспортно-експедиторськими послугами (які включають в себе виготовлення сертифікатів ветеринарного, фіто санітарного, походження товару, оформлення комплекту судових документів на вантаж) для відвантаження цього товару на експорт. В подальшому цю макуху ТОВ "Созидатель 2000" продав ТОВ "Фоззи Фуд" і в своїх інструкціях вказав що необхідні сертифікати виготовити на імя останнього, що нами було і зроблено.

Господарською діяльністю згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника та лише за таких умов платник податку має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Також, згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної оглядовому листі від 06.07.2009 р. № 982/13/13-09 та доведеної до адміністративних судів України з метою інформування і врахування під час розгляду справ за участю органів державної податкової служби, - правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

Щодо встановленого ДПІ факту не подачі до контролюючого органу розрахунку суми збору за першу реєстрацію транспортного засобу.

Згідно пункту 231.1. статті 231 ПК України платниками збору за першу реєстрацію транспортного засобу є юридичні та фізичні особи, які здійснюють першу реєстрацію в Україні транспортних засобів, що відповідно до статті 232 цього Кодексу є об'єктами оподаткування.

Згідно розділу «г» підпункту 232.1.1. пункту 232.1. статті 232 ПК України транспортні засоби вантажні, самохідні, що використовуються на заводах, складах, у портах та аеропортах для перевезення вантажів на короткі відстані, - товарна позиція 8709 згідно з УКТ ЗЕД не є обєктом оподаткування збором за першу реєстрацію транспортних засобів.

Оскільки міні трактор КІОТІ використовується позивачем в складі для перевезення сировини та не є обєктом оподаткування збором за першу реєстрацію то подавати відповідному контролюючого органу за місцем свого знаходження та за місцем реєстрації транспортного засобу розрахунок суми збору за такі транспортні засоби також не потрібно.

Хоча сума цього збору позивачем сплачена в повному обсязі, своєчасно, про що вказано в акті перевірки на сторінці 87.

З урахуванням викладеного, після з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд приходить до переконання, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що порушують охоронювані законом права та інтереси позивача, а тому, підлягають скасуванню.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області від 10.11.2015 р. № №0010822202.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області від 10.11.2015 р. №0010832202.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області від 10.11.2015 р. №0010842202.

5. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області від 10.11.2015 р. №0010851701.

6. Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СП УКРСОЯ" (код ЄДРПОУ 37278720) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області суму сплаченого судового збору в розмірі 24 539,60 грн.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення/отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Суддя А.П. Фульга