Ухвала суду № 55871926, 16.02.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/20498/15 Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

16 лютого 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2015 року ОСОБА_2 (далі - Позивач, ОСОБА_2) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Відповідач, ДПІ у Деснянському районі) про скасування податкового повідомлення-рішення від 28.08.2015 року №0065401704.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.12.2015 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Відповідачем безпідставно донараховано Позивачу податку з доходів фізичних осіб, пов'язаного з відчуженням квартири за договором довічного утримання, оскільки сторонами не заперечується відсутність факту передачі Позивачу коштів за вказану квартиру, а перехід права власності на квартиру у повному обсязі до набувача не відбувся.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неповному дослідженні судом всіх фактичних обставин справи та перевірки їх доказами, що спричинило прийняття неправильного рішення.

У судовому засіданні повноважний представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд вимоги останньої задовольнити повністю.

Представник Позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, наголошуючи на обґрунтованості рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що у липні 2015 року працівниками ДПІ у Деснянському районі на підставі ст. ст. 20, 176, 177 ПК України було проведено камеральну перевірку податкового декларації про майновий стан і доходи ОСОБА_2 за 2014 рік. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем п. 172.1 ст. 172 ПК України, внаслідок чого сума податкових зобов'язань з отриманих у 2014 році доходів, нарахованих (виплачених, наданих) у формі доходу, отриманого платником податку від відчуження нерухомого майна, що прирівнюється до продажу, Позивачем невірно визначена, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 33 004,35 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 28.07.2015 року №3993/26-52-17-04/НОМЕР_1 (а.с. 16-19). На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 28.08.2015 року винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0065401704, яким Позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 41 255,44 грн., у тому числі за основним платежем - 33 004,35 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 8 251,09 грн.

Надаючи оцінку правомірності оскаржуваного акту індивідуальної дії, суд першої інстанції встановив, що у період, що перевірявся, між ОСОБА_2 (Відчужувач) та ОСОБА_3 (Набувач) укладено договір довічного утримання від 03.10.2014 року (а.с. 23-25), за умовами якого Відчужувач передає у власність, а Набувач приймає, належну Відчужувачу на праві приватної власності квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 43,3 кв. м, а житловою 25,7 кв. м, взамін чого Набувач зобов'язується забезпечувати Відчужувача довічним матеріальним утриманням.

Пунктом 4 вказаного договору передбачено, що сторони оцінюють квартиру у 660 087,00 грн.

Відповідно до п. 6 договору Набувач зобов'язується надавати Відчужувачу щомісячне матеріальне забезпечення у розмірі 500,00 грн. кожного поточного місяця з урахуванням інфляції.

Зі змісту податкової декларації Позивача про майновий стан і доходи за 2014 рік (а.с. 44-50) вбачається, що ОСОБА_2 у рядку 01.07 «Інші доходи» вказала суму нарахованого (виплаченого) доходу у розмірі 1 500,00 грн., що відповідає розміру щомісячного матеріального забезпечення за договором за 3 календарні місяці.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз положень ст. ст. 167, 172 ПК України, ст. ст. 316, 317, 334, 744, 748, 749, 754 ЦК України, прийшов до висновку, що оскільки грошові кошти в сумі, в яку було оцінено квартиру, у 2014 році Позивачем не отримувалися, а повний перехід права власності до набувача відбувається лише з моменту смерті відчужувача, у ОСОБА_2 не виник обов'язок декларувати суму, в яку було оцінено квартиру, в якості доходу за 2014 рік.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до п. 172.1 ст. 172 Податкового кодексу України дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об'єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.

Умова щодо перебування такого майна у власності платника податку понад три роки не розповсюджується на майно, отримане таким платником у спадщину.

Дохід від відчуження господарсько-побутових споруд, що розташовані на одній ділянці з житловим або садовим (дачним) будинком та продаються разом з ним, для цілей оподаткування окремо не визначається.

Згідно п. 172.2 ст. 172 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об'єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об'єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу.

У такому самому порядку оподатковується дохід від продажу (обміну) об'єкта незавершеного будівництва.

Приписи п. 172.8 ст. 172 Податкового кодексу визначають, що для цілей цієї статті під продажем розуміється будь-який перехід права власності на об'єкти нерухомості, крім їх успадкування та дарування.

Пунктом 167.2 ст. 167 ПК України закріплено, що ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування у випадках, прямо визначених цим розділом.

Відтак, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що отриманий платником податку дохід від відчуження протягом звітного податкового періоду більш як одного об'єкту нерухомості підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною положеннями п. 167.2 ст. 167 ПК України. При цьому вказане правило поширюється на будь-яке відчуження нерухомого майна крім успадкування та дарування.

З урахування наведеного судовою колегією враховується, що відповідно до пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 ПК України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді:

а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України;

б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів;

в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів;

г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України;

ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України;

д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов'язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов'язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо);

е) спадщини, подарунків, виграшів, призів;

є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору;

ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.

З наведеного випливає, що за загальними правилами Податкового кодексу України обов'язковою ознакою доходу є його отримання та/або нарахування платником податку.

Водночас, як вірно зазначив суд першої інстанції, а також не заперечується сторонами, сума коштів, в яку було оцінено відчужувану квартиру, Позивачу не виплачувалася та не нараховувался.

При цьому колегією суддів враховується, що відповідно до ст. 744 Цивільного кодексу України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Згідно ст. 748 ЦК України набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього Кодексу.

Положеннями частини 4 ст. 334 Цивільного кодексу визначено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Приписи ст. 754 Цивільного кодексу України визначають, що набувач не має права до смерті відчужувача продавати, дарувати, міняти майно, передане за договором довічного утримання (догляду), укладати щодо нього договір застави, передавати його у власність іншій особі на підставі іншого правочину.

На майно, передане набувачу за договором довічного утримання (догляду), не може бути звернене стягнення протягом життя відчужувача.

Втрата (знищення), пошкодження майна, яке було передане набувачеві, не є підставою для припинення чи зменшення обсягу його обов'язків перед відчужувачем.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що договір довічного утримання є оплатним договором, за умовами якого одна сторона - набувач, після державної реєстрації прав на нерухоме майно за договором довічного утримання набуває право власності на таке майно, яке є обмеженим до законодавчо визначеного моменту - смерті відчужувача, а друга сторона - відчужувач, з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно за набувачем отримує право на забезпечення утриманням та (або) доглядом довічно.

Відтак, вивчення наведених положень ЦК України у межах правового поля регулювання ПК України свідчить, що доходом відчужувача квартири за договором довічного утримання є всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

Кошти ж в сумі, в яку була оцінена квартира, не можуть вважатися доходом, оскільки нормативно закріплені обов'язкові умови договору довічного утримання їх передачу відчужувачу не встановлюють, а зі змісту договору таких зобов'язань у набувача не виникає.

З огляду на викладене судова колегія повністю погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність у Позивача обов'язку декларувати у 2014 році суму коштів, в яку була оцінена квартира, відчужена останнім за договором довічного утримання.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Крім іншого, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2016 року задоволено клопотання ДПІ у Деснянському районі та відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.12.2015 року у розмірі 535,92 грн. до ухвалення судом апеляційної інстанції рішення у даній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 КАС України що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Приписи ч. 2 ст. 88 КАС України визначають, що витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення з Відповідача суми відстроченого до ухвалення рішення судового збору у розмірі 535,92 грн.

Керуючись ст.ст. 88, 94, 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення - без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39466328) суму відстроченого до ухвалення рішення у справі судового збору у розмірі 535 (п'ятсот тридцять п'ять) гривень 92 копійки.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Шурко О.І.

Кузьменко В. В.