Ухвала суду № 55871796, 17.02.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 2а-911/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Лапій С.М. Суддя-доповідач: Старова Н.Е.

У Х В А Л А

Іменем України

17 лютого 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Старової Н.Е.,

суддів: Літвіної Н.М., Чаку Є.В.,

за участю секретаря: Тищенко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Валтекс» до Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Валтекс" звернулось до суду з позовом до Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.02.2012 №2150000270232, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 330 176,00 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 19.04.2012 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.08.2012 року апеляційну скаргу позивача задоволено, постанову Київського окружного адміністративного суду від 19.04.2012 року скасовано, адміністративний позов задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.08.2015 року постанову Київського окружного адміністративного суду від 19.04.2012 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.08.2012 скасовано, справу направлено до суду першої інстанцій на новий розгляд.

При новому розгляді справи, постановою Київського окружного адміністративного суду від 12.11.2015 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, апелянтом було подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апелянт у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі.

Представник позивача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явилися до судового засідання, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, колегія Вищого адміністративного суду України, окрім іншого, вказала на необхідність встановлення факту реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), для чого треба встановити, за яких обставин, і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його постачальниками, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб як свідків.

Таким чином, вказані обставини підлягають дослідженню при новому розгляді справи.

Крім того, згідно ч.1 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Валтекс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 по 30.09.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 30.09.2011, результати якої оформлено актом від 30.01.2012 № 221/23-2/32393877/23, яким встановлено, зокрема, порушення вимог: п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7, п.10.1 ст.10 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 ПК України, яке призвело до завищення Товариством податкового кредиту на загальну суму 283 075,00 грн.

За результатами перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 13.02.2012 №2150000270232, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 330 176,00 грн. (297 688,00 грн. основний платіж, 32 488,00 грн. штрафні (фінансові) санкції).

Не погоджуючись із прийнятим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Контролюючий орган зробив висновок щодо неправомірності дій позивача з формування податкового кредиту по взаємовідносинах із ТОВ «Інсатбуд», ТОВ «ТД Трейдстар», ТОВ «Альфакомтрейд».

Як видно з матеріалів справи, позивач здійснює господарську діяльність у сфері виробництва та купівлі-продажу спецодягу, робочого взуття та засобів індивідуального захисту. З метою придбання необхідних товарів було укладено: з ТОВ «Інсатбуд» договір купівлі-продажу №18/04-01 від 18.04.2011 року (т.1 а.с.72-74); з ТОВ «ТД «Трейдстар» договір поставки товару №82/06 від 01.04.2011 року (т.1 а.с.82-84); з ТОВ «Альфакомтрейд» договір б/н від 04.04.2011 року (т.1 а.с.89-90). Відповідно до умов яких позивач зобов'язується прийняти і оплатити товар, а контрагенти його надати відповідно до асортименту, визначеному у видаткових накладних, погодженому у заявках.

Позивачем на виконання умов договору купівлі-продажу №18/04-01 від 18.04.2011 року отримано від ТОВ «Інсатбуд» товар на загальну суму 424 299,51 грн., що підтверджується видатковою накладною №ІН-0028410 від 28.04.2011 (т.1 а.с.72-74), а також товар на суму 410 000,00 грн. згідно видаткової накладної №109 від 04.05.2011 року.

Контрагентом було видано позивачу податкові накладні від 28.04.2011 №28410 на суму 424 299,51 грн., та від 04.05.2011 №109 на суму 410 000,00 грн. (т.1 а.с.77, 78)

Позивачем на підтвердження оплати надано виписки банку з відмітками банківської установи, з яких вбачається перерахування на рахунок ТОВ «Інсатбуд» коштів на загальну суму 834 299,51 грн. в межах договору № 18/04-01.

Також на виконання умов договору поставки №82/06 від 01.04.2011 року 04.05.2011 ТОВ «Валтекс" було отримано від ТОВ «ТД «Трейдстар» товар на загальну суму 78 611,39 грн., що підтверджується видатковими накладними № 585, № 598.

У той же час, на підтвердження отримання вказаного товару від контрагента надано копію видаткової накладної від 04.05.2011 №117 на загальну суму 78 611,39 грн. (т.1 а.с.85).

Як видно з матеріалів справи, розбіжності у первинних документах виникли у зв'язку з тим, що товари, придбані підприємством, зберігаються на різних складах, а саме: склад сировини і комплектуючих, склад взуття, склад одягу. Отже, товари отримані за видатковою накладною від 04.05.2011 №117 на суму 78611,39 грн., оприбутковані на різні склади підприємства, що оформлено двома прибутковими накладними №ВТ-0000585 (т.1 а.с.135) на суму 1534,45 грн. та №ВТ-0000598 на суму 77076,94 грн. (т.1 а.с.136).

Крім того, на підтвердження правомірності включення зазначеної суми ПДВ до податкового кредиту за травень 2011 року позивачем надано копію податкової накладної від 04.05.2011 №117 (т.1 а.с.86) та банківські виписки з реквізитами банківської установи, з яких вбачається, що 20.06.2011 Товариством по договору №82/06 здійснено часткову оплату в розмірі 45 000,00 грн. і 23.06.2011 на рахунок ТОВ «ТД «Трейдстар» здійснено часткову оплату в розмірі 33 611,39 грн. Відтак, позивачем доведено факт сплати коштів у сумі 78 611,39 грн. на користь ТОВ «ТД «Трейдстар» в межах договору №82/06 від 01.04.2011 року.

Також, на виконання умов договору поставки від 04.04.2011 року позивачем було отримано від ТОВ «Альфакомтрейд» 04.05.2011 року товар на загальну суму 459 105,04 грн., а також, 06.07.2011 товар на суму 326 436,71 грн, що підтверджується видатковими накладними №119 (т.1 а.с.91) та №АЛ-0000097 (т.1 а.с.92). На підтвердження правомірності включення зазначеної суми ПДВ до податкового кредиту за травень 2011 року позивачем надано копію податкової накладної від 04.05.2011 №119 (т.1 а.с.93) та №97 від 06.07.2011 (т.1 а.с.94).

Оплату за товар 21.06.2011 здійснено в розмірі 170 000,00 грн., 23.06.2011 в розмірі 266 388,61 грн., 25.06.2011 в розмірі 22 716,43 грн., 06.07.2011 в розмірі 187 000,00 грн., 06.07.2011 в розмірі 8 000,00 грн., 11.08.2011 в розмірі 70 000,00 грн., 16.08.2011 в розмірі 395 000,00 грн.(т.1 а.с.95-100).

На підтвердження реальності отримання товарів за описаними договорами позивачем надано копії подорожніх листів вантажного автомобіля від 28.04.2011 №074221, від 04.05.2011 б/н, від 06.07.2011 №074449 (т.1 а.с.143-145), звідки вбачається, що протягом вказаних дат вантажний автомобіль перебував у розпорядженні позивача та рухався по маршруту м. Київ - м. Біла Церква.

Крім того, на підтвердження оплати позивачем придбаних товарів надано банківські виписки за особовим рахунком ТОВ «Валтекс», які містять всі необхідні реквізити та відповідають вимогам ст.70 КАС України (т.1 а.с.122-134).

Колегія суддів також вказує, що товари, які були придбані ТОВ «Валтекс» у вищевказаних контрагентів мають безпосереднє відношення до господарської діяльності позивача, та доводять факт реальності проведення господарських операцій, на які посилається останній.

Судом першої інстанції на виконання ухвали Вищого адміністративного суду України було допитано свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які підтвердили реальність договорів поставки та пояснили, що підприємство купувало товар у зазначених контрагентів, яких було знайдено через мережу інтернет, та що товариство працює з багатьма постачальниками, серед яких були ТОВ «Інсатбуд», ТОВ «ТД «Трейдстар» та ТОВ «Альфакомтрейд», перед підписанням договору у контрагентів витребовувався сертифікат якості товару. А, оплата по договору здійснювалася після доставки товару. Апелянтом в поданій апеляційній скарзі не спростовано вищевказаного, та не зазначено про недостовірність зазначеної інформації, що також доводить правомірність вимог позивача.

Відповідно п.п.7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним у 2010 році, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У 2010 році законодавцем було визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України «Про податок на додану вартість», та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

У матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагенти позивача не були зареєстровані платниками податку на додану вартість, а тому не мали права виписувати податкові накладні. У той же час позивачем доведено проведення розрахунків за придбаний товар та існування у нього на момент проведення перевірки, податкових накладних, виписаних його контрагентами.

У свою чергу, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

А тому, висновки податкового органу щодо збільшення сум податкового зобов'язання позивача з податку на додану вартість з тих підстав, що його контрагенти не виконали свого зобов'язання щодо декларування та сплати названого податку до бюджету є помилковими, оскільки це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для таких осіб. Та що узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, що відображено, зокрема, у рішенні від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії» (заява №3991/03).

Щодо правомірності збільшення суми податкового зобов'язання позивача по податку на додану вартість за період 2011 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За приписами п.п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відтак, враховуючи викладені вище обставини справи, та вимоги закону, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем належним чином доведено та підтверджено доказами, які відповідають вимогам ст.70 КАС України правомірність формування податкової звітності по вказаним господарським операціям, а контролюючим органом не спростовано вказаного у встановленому порядку.

З урахуванням всього вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що висновки податкового органу про відсутність реального здійснення операцій по взаємовідносинах позивача з його контрагентами є безпідставними, а отже, оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 13.02.2012 року є неправомірним і прийнято всупереч вимог закону.

Відповідно, позовні вимоги є обґрунтованими та правомірно задоволені судом першої інстанції.

Згідно ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач як суб'єкт владних повноважень, всупереч вимог ч.2 ст.71 КАС України не надав до суду належних доказів правомірності своїх дій, та не обґрунтував свою правову позицію у встановленому порядку.

Судова колегія апеляційної інстанції не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, та вважає, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справи, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у постанові від 12.11.2015 року, та не можуть бути підставою для її скасування.

За таких обставин, у відповідності до ст.200 КАС України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Крім того, приписами положень пп.2 п.3 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» встановлено розміри ставок судового збору за подання апеляційної скарги до адміністративного суду, в розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Відтак, з огляду на те, що апелянтом при поданні апеляційної скарги не було надано документу про сплату судового збору за подання апеляційної скарги, то судовий збір підлягає стягненню з останнього в розмірі 2360,60 грн. (2146,00*110%), з огляду на те, що розмір судового збору при поданні даної позовної заяви становив 2146 грн.

Керуючись ст.ст. 41, 98, 160, 186, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 12.11.2015 року - без змін.

Стягнути з Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області на користь Державного бюджету України судові витрати у розмірі 2360,60 (дві тисячі триста шістдесят) грн.

Ухвала набирає законної сили згідно ст.254 КАС України, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя

Судді:

Головуючий суддя Старова Н.Е.

Судді: Чаку Є.В.

Літвіна Н. М.