Ухвала суду № 55870451, 09.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2016 року м. Київ К/800/20747/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий суддя:Вербицька О.В.Судді: Бившева Л.І. Маринчак Н.Є.розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.10.2014 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2015 р.

у справі № 814/3010/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпро-Бузький морський термінал» до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпро-Бузький морський термінал» (далі - позивач, ТОВ «ДБМТ») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - відповідач, ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.10.2014 р. позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва від 25.09.2014 року № 0002502205, від 25.09.2014 року № 0002522201, від 25.09.2014 року № 0002532201. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва від 25.09.2014 року № 0002512201 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 662 058,00 грн. та нарахування штрафних санкцій у розмірі 165 514,50 грн.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2015 р. постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.10.2014 р. залишено без змін.

У касаційній скарзі ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.10.2014 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2015 р. і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу ТОВ «ДБМТ», посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.10.2014 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2015 р. - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «ДБМТ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року, результати якої були оформлені актом № 2125/14-04-22-01/31613749 від 03.09.2014 року.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем: п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п.п. 138.10.2 п. 138.10, п. 138.12 ст. 138, п.п. 145.1.2 п. 145.1 ст. 145 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього на 702 316,00 грн.;п. 198 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на суму 407 453,00 грн.; п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 ПК України в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість всього на сумe 137 860,00 грн.; п. 160.2 ст. 160 ПК України, в результаті чого занижено податок на доходи нерезидентів на загальну суму 1 275,00 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.09.2014 року: № 002502205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб в розмірі 11 275,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 318,75 грн.; № 002512201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 702 316,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі175 579,00 грн.; № 002522201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 407 453,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 203 726,50 грн.; № 0002532201, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість на 137 860,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 68 930,00 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали частково обґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у 2013 році перебував у фінансово-господарських взаємовідносинах з ДП «Миколаївський морський торговельний порт» та з нерезидентом - компанією МИЛЛЕНИО БИЗНЕС ЛТД та відповідно до договорів орендував портальні крани.

Відповідно до підпункту 14.1.27 ПК України, витрати-сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку.

У відповідності до підп.138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з п.138.4 ст.138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Основні риси лізингу визначено пп. 14.1.97 ПК України, в якому встановлено, що лізингова (орендна) операція це господарська операція фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за плату та на визначений строк. Оперативний лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає передачу орендарю основного фонду, придбаного або виготовленого орендодавцем, на умовах інших, ніж ті, що передбачаються фінансовим лізингом (орендою).

Відповідно до пункту 153.7 ПК України орендодавець збільшує суму доходів, а орендар збільшує суму витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування.

Згідно з п. 138.8 ст. 138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Судами встановлено, що без використання вказаних кранів, отриманих в оренду, позивач не зміг би виконувати навантажувальні (розвантажувальні) роботи та отримувати доходи.

Згідно п.138.2 ст.138 розділу ІІІ ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ДБМТ» підтверджено господарські відносини з ДП «Миколаївський морський торговельний порт» та з нерезидентом-компанією МИЛЛЕНИО БИЗНЕС ЛТД договорами, актами наданих послуг (виконаних робіт), звітами по крану «Ганц», «Кондор» та «Альбатрос», наряд - завданнями на портові вантажно-розвантажувальні роботи.

Отже, позивачем правомірно віднесено до складу витрат за 2013 рік за рахунок відображення витрат з орендної плати за використання портальних кранів «ГАНЦ», «АЛЬБАТРОС» та «КОНДОР».

Щодо віднесення до складу витрат винагороди за забезпечення ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ШИППІНГ» вантажопотоку, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до умов договору від 10.09.2012 р. № С5-09/12Д, ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ШИППІНГ» протягом 2012-2013 рр. надавало ТОВ «ДБМТ» фактичні послуги, пов'язані з організацією залучення вантажопотоків генеральних вантажів для здійснення ТОВ «ДБМТ» навантажувально-розвантажувальних робіт (перевалювання вантажів) через причали № 1, № 2, № 12, № 13 ДП «Миколаївський морський торговельний порт».

На підтвердження факту надання ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ШИППІНГ» послуг за договором С5-09/12Д, сторонами були підписані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг). На оплату наданих послуг ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ШИППІНГ» було виставлено рахунки, які були сплачені позивачем в повному обсязі, що підтверджено наданими банківськими виписками, листами-запитами ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ШИППІНГ» головному диспетчеру ДП «Миколаївський морський торговельний порт» та генеральному директору ТОВ «ДБМТ», карго-планами (CargoStowagePlans), які розроблені за результати завершеного навантаження судна.

Таким чином, позивачем було правомірно включено до складу адміністративних витрат за IV квартал 2012 року та 2013 рік витрати на винагороду за забезпечення вантажопотоку підприємства за договором № С5-09/12Д від 10.09.2012 року з ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ШИППІНГ».

Пунктом 200.1. ст. 200 ПК України зазначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 200.1. ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пункт 200.2 ст. 200 ПК України визначає, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3).

Згідно з п. 200.4 ст. 200 ПК України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 23.07.2012 року по 27.07.2012 року ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва було проведено документальну позапланову виїзну перевірку, предметом якої була правомірність нарахування ТОВ «ДБМТ» бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів за травень 2012 року. В результаті проведеної перевірки було складено Довідку від 03.08.2012 року № 2091/15-419/31613749, в якій підтверджено правомірність віднесення до складу податкового кредиту з ПДВ при розрахунку бюджетного відшкодування ПДВ за травень 2012 року 994,25 грн. за господарською операцією з ТОВ «Профінструмент-Україна».

Також ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва було проведено документальну позапланову виїзну перевірку, предметом якої була правомірність нарахування позивачем суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів за грудень 2012 року. В результаті проведеної перевірки було складено Довідку від 21.03.2013 року № 877/15-419/31613749, якою підтверджено правомірність нарахування позивачем суми бюджетного відшкодування за листопад 2012 року та за грудень 2012 року.

Відтак, позивачем було правомірно заявлено бюджетне відшкодування за періоди, зазначені в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні.

Відповідно до п.п.133.2.1 п.133.2 ст. 133 ПК України платниками податку з числа нерезидентів є юридичні особи, що створені в будь-якій організаційно-правовій формі, та отримують доходи з джерелом походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичні привілеї або імунітет згідно з міжнародними договорами України.

Пунктом 160.1. ст. 160 ПК України передбачено, що будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміються проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов'язаннями, випущеними (виданими) резидентом.

Відповідно до пункту 160.2 ПК України резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3 - 160.7 цієї статті, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у п.160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Як встановлено матеріалами справи, за договорами лізингу майна за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року позивачем здійснювалися виплати доходів нерезиденту джерелом походження з України компаніям MILLENIO BUSINESS, SB INVEST COMPANI LIMITED, ОRBENA INVESTMENT LLP, KARDIMORIO LTD.

При цьому з наданих до суду платіжних доручень вбачається, що позивачем повністю сплачено податок з доходу нерезидента, а також наявна переплата.

Отже, не вбачається заниження позивачем податку на доходи нерезидентів на загальну суму 1 275,00 грн.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «ДБМТ» здійснено господарські операції з ТДВ «Будинок Торгівлі», ТОВ «Профінструмент-Україна», ТОВ «Цитрус Дискаунт», ПП «ФБМ-Україна», ТОВ «Технікс-Експерт», ТОВ «Цитрус Трейд», ПРАТ «Мотор-Плюс», ТОВ «Техно-Дизель», ДП «ММТП», ТОВ «Метінвест-Шиппінг».

Фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху та його зв'язку із господарською діяльністю платника податків підтверджується первинними документами, зокрема, податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, рахунками-фактури, банківськими виписками тощо.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено реальні зміни майнового стану позивача за спірними господарськими операціями.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем виконані всі умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для формування податкового кредиту.

В частині відмови в задоволенні позову ТОВ «ДБМТ» сторонами рішення першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку не оскаржувались.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.10.2014 р. та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2015 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області відхилити.

2.Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.10.2014 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2015 р. залишити без змін.

3.Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька

Судді Л.І. Бившева

Н.Є. Маринчак