Ухвала суду № 55870304, 11.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" лютого 2016 р. м. Київ К/800/28480/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Карася О.В., Рибченка А.О.,

секретар судового засідання Загородній А.А.,

за участю представника позивача Рибак А.Ю.,

представників відповідача Коваленко Н.П, Костюченка М.Є.,

представника Головного управління

державної казначейської служби

України у м. Києві Чепурко І.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві до Міністерства аграрної політики та продовольства України, треті особи - Головне управління державної казначейської служби України у м. Києві, Міністерство фінансів України про стягнення заборгованості, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Міністерства аграрної політики та продовольства України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2014 року Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - позивач, ДПІ) звернулась до суду першої інстанції із позовом, в якому просила стягнути прострочений борг з Міністерства аграрної політики і продовольства України у розмірі 50 218 491, 01 грн., шляхом стягнення коштів з розрахункових рахунків у банках, а саме:

- основний борг за бюджетною позичкою, наданою у зв'язку з тимчасовими фінансовими труднощами згідно договору № 6-09-506/95 від 09.03.1995 року у сумі 499589,97 грн.;

- пеню, нараховану на заборгованість по основному боргу за несвоєчасне повернення позички, наданої у зв'язку з тимчасовими фінансовими труднощами згідно договору № 6-09-506/95 від 09.03.1995 року, у сумі 1650871,63 грн.;

- відсотки, нараховані за користування позичкою, наданою у зв'язку з тимчасовими фінансовими труднощами згідно договору № 6-09-506/95 від 09.03.1995 року, у сумі 2729323, 85 грн.;

- пеню, нараховану на заборгованість по відсотках за несвоєчасне повернення позички, наданої у зв'язку з тимчасовими фінансовими труднощами згідно договору № 6-09-506/95 від 09.03.1995 року, у сумі 2564021,31 грн.;

- основний борг за фінансовою допомогою, наданою з резервного фонду державного бюджету згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 220 від 26.02.1998 року у сумі 2047820,13 грн.;

- основний борг за фінансовою допомогою, наданою з резервного фонду державного бюджету згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 1953 від 10.12.1998 року у сумі 5826864,12 грн.;

- основний борг за фінансовою допомогою, наданою з резервного фонду державного бюджету згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 1191 від 05.07.1999 року у сумі 16900000 грн.;

- основний борг за фінансовою допомогою, наданою з резервного фонду державного бюджету згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 1668 від 13.09.1999 року у сумі 18000000 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2015 року, адміністративний позов задоволено частково:

- провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 1717301,13 грн. заборгованості за договором № 6-09-506/95 від 09.03.1995 року закрито;

- в задоволенні позовних вимог про стягнення решти заборгованості за договором № 6-09-506/95 від 09.03.1995 року відмовлено.

- стягнуто з Міністерства аграрної політики і продовольства України прострочену заборгованість у розмірі 42774684,3 грн., а саме:

1) основний борг за фінансовою допомогою, наданою з резервного фонду державного бюджету згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 220 від 26.02.1998 року у сумі 2047820,13 грн.;

2) основний борг за фінансовою допомогою, наданою з резервного фонду державного бюджету згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 1953 від 10.12.1998 року у сумі 5826864,12 грн.;

3) основний борг за фінансовою допомогою, наданою з резервного фонду державного бюджету згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 1191 від 05.07.1999 року у сумі 16900000 грн.;

4) основний борг за фінансовою допомогою, наданою з резервного фонду державного бюджету згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 1668 від 13.09.1999 року у сумі 18000000 грн.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що у відповідача наявний борг за фінансовою допомогою, наданою з резервного фонду державного бюджету у загальному розмірі 42774684,3 грн. та такий не сплачено у добровільному порядку, а тому він підлягає примусовому стягненню.

Не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що ухвалені із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. У доводах касаційної скарги зазначає, що він не є боржником в розумінні Бюджетного кодексу України, Податкового кодексу України, оскільки такими є саме суб'єкти господарювання, які є кінцевими набувачами бюджетної позички відповідно до Порядку обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993-1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2011 року № 174, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Крім того, Міністерство аграрної політики та продовольства України у спірних правовідносинах не виступає як суб'єкт господарювання, а є виключно суб'єктом публічного права.

В запереченнях на касаційну скаргу Міністерство фінансів України та позивач просять залишити її без задоволення, а оскаржуванні рішення без зміг, оскільки при їх ухваленні суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального чи процесуального права.

Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

09.03.1995 року між Міністерством фінансів України та Державним комітетом України по харчовій промисловості відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.1995 року № 148 «Про фінансування витрат Державного комітету по харчовій промисловості, пов'язаних з виробництвом хлібопекарських дріжджів» укладено договір № 6-09-506/95 про надання Міністерством фінансів України в 1995 році бюджетної позички Державному комітетові України по харчовій промисловості для оплати меляси, що використовується для виробництва хлібопекарських дріжджів, згідно умов якого надається бюджетна позичка в сумі 350 млрд.крб. з оплатою 30% річних за її користування строком до 01.09.1995 року (п. 2.1).

Згідно п. 5.2 договору передбачено у випадку невиконання зобов'язань за договором (неповернення позички) застосування штрафних санкцій у вигляді пені 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочки.

27.09.1995 року у відповідності з постановою Кабінету Міністрів України від 25.09.1995 року. № 758 «Про забезпечення виробництва солі Фармакопейної чистоти і «Екстра» укладено додатковий договір до вказаного договору, згідно якого передбачено повернення позички у такому порядку: до 01 вересня 1995 року - 235 млрд.крб., 1 листопада - 65 млрд.крб., 25 грудня - 50 млрд.крб.

09.11.1995 року внесено зміни до додаткового договору від 27.09.1995 року, а саме: передбачено повернення позички у такому порядку: до 1 вересня 1995 року - 235 млрд.крб., 1 листопада - 17 млрд.крб., 25 грудня - 98 млрд.крб.

22.02.1996 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.02.1996 року №188 «Про термін погашення бюджетної позички, наданої для забезпечення виробництва солі Фармакопейної чистоти і «Екстра» внесено зміни до додаткового договору від 27.09.1995 року, а саме: передбачено повернення позички у такому порядку: до 1 вересня 1995 року - 235 млрд.крб., 1 листопада - 17 млрд.крб., 1 вересня 1996 року - 98 млрд.крб.

28.08.1996 року на виконання п. 3 абз. 2 Указу Президента України «Про заходи щодо стабілізації фінансового стану підприємств» від 05.04.1996 року №243/96 укладено додатковий договір №22-04/17 про внесення змін до договорів від 22.02.1996 року та 27.09.95 року, згідно якого передбачено повернення позички у такому порядку: до 1 вересня 1995 року - 235 млрд.крб., 1 листопада - 17 млрд.крб., 1 грудня 1996 року - 98 млрд.крб.; відстрочено до 1 грудня 1996 року сплату відсотків, нарахованих від простроченої заборгованості за користування бюджетною позичкою станом на 1 квітня 1996 року, та не нараховувати відсотки за користування зазначеними коштами на період з 1 квітня до 1 грудня 1996 року

Постановою Кабінету Міністрів України № 220 від 26.02.1998 року «Про фінансове забезпечення підготовки сільськогосподарської техніки до проведення весняно-польових робіт в 1998 році» виділено, в тому числі, Міністерству агропромислового комплексу, на фінансування заходів для підготовки сільськогосподарської техніки до проведення весняно-польових робіт у 1998 році цільовим призначенням безпосередньо сільськогосподарським товаровиробникам та агротехсервісним підприємствам на закупівлю запасних частин і ремонтних матеріалів та оплату послуг ремонтних підприємств 100 млн. гривень, в тому числі 50 млн. гривень за рахунок резервного фонду Кабінету Міністрів України та 50 млн. гривень за рахунок асигнувань, передбачених у Державному бюджеті України на 1998 рік для поповнення державного матеріального резерву Державному комітетові по матеріальних резервах, на умовах повернення зазначених коштів до 21 грудня 1998 року, за розподілом згідно з додатком.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1953 від 10.12.1998 року «Про забезпечення сільськогосподарських товаровиробників матеріально-технічними та фінансовими ресурсами в 1999 році» виділено у січні 1999 року, в тому числі, Міністерству агропромислового комплексу, для підготовки сільськогосподарської техніки до весняно-польових робіт у 1999 році цільовим призначенням сільськогосподарським товаровиробникам та агросервісним підприємствам на закупівлю запасних частин і ремонтних матеріалів та оплату послуг ремонтних підприємств кошти в сумі 50 млн. гривень за рахунок резервного фонду Кабінету Міністрів України на умовах повернення їх до 1 жовтня 1999 року згідно з додатком 1.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1191 від 05.07.1999 року «Про забезпечення потреб сільськогосподарських товаровиробників у пальному для проведення збиральних та осінньо-польових робіт у 1999 році» абзац третій пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.06.1999 року № 1000 «Про додаткові заходи щодо забезпечення сільськогосподарських товаровиробників матеріально-технічними ресурсами в 1999 році» викладено у такій редакції: «у липні - вересні 1999 року Міністерству агропромислового комплексу для Державної акціонерної компанії «Укрресурси» на фінансування 10 відсотків вартості дизельного пального, закупленого в Республіці Азербайджан, і витрат на його перевезення, а також нафти і газового конденсату (видобутих з українських родовищ), що поставляються згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.1998 року № 1953 «Про забезпечення сільськогосподарських товаровиробників матеріально-технічними та фінансовими ресурсами в 1999 році» 50 млн. гривень за рахунок резервного фонду Кабінету Міністрів України за умови їх повернення до 1 грудня 1999 року».

Постановою Кабінету Міністрів України № 1668 від 13.09.1999 року «Про забезпечення сільськогосподарських товаровиробників пально-мастильними матеріалами» дозволено Міністерству агропромислового комплексу із коштів, передбачених згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 10.12.1998 року № 1953 «Про забезпечення сільськогосподарських товаровиробників матеріально-технічними та фінансовими ресурсами в 1999 році» на закупівлю запасних частин і ремонтних матеріалів та оплату послуг ремонтних підприємств, використати 20 млн. гривень на закупівлю нафти, видобутої з українських родовищ.

11.09.2014 року на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2011 року № 174 «Питання обліку заборгованості, в тому числі, простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993-1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості» Головним управлінням Державної казначейської служби України внесено до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві:

- подання № 1216 для здійснення заходів щодо стягнення простроченої заборгованості за бюджетною позичкою, наданою у зв'язку з тимчасовими фінансовими труднощами згідно договору № 6-09-506/95 від 09.03.95 року у сумі 499589, 97 грн.;

- подання № 1217 для здійснення заходів щодо стягнення простроченої заборгованості за бюджетною позичкою, наданою у зв'язку з тимчасовими фінансовими труднощами згідно договору № 6-09-506/95 від 09.03.1995 року у сумі 1650871,63 грн.;

- подання № 1218 для здійснення заходів щодо стягнення простроченої заборгованості за бюджетною позичкою, наданою у зв'язку з тимчасовими фінансовими труднощами згідно договору № 6-09-506/95 від 09.03.1995 року у сумі 2729323,85 грн.;

- подання № 1219 для здійснення заходів щодо стягнення простроченої заборгованості за бюджетною позичкою, наданою у зв'язку з тимчасовими фінансовими труднощами згідно договору № 6-09-506/95 від 09.03.1995 року у сумі 2564021,31 грн.;

- подання № 1250 для здійснення заходів щодо стягнення простроченої заборгованості (сплата основного боргу за фінансовою допомогою, наданою з резервного фонду державного бюджету згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 220 від 26.02.1998 року) у сумі 2047820,13 грн.;

- подання № 1251 для здійснення заходів щодо стягнення простроченої заборгованості (сплата основного боргу за фінансовою допомогою, наданою з резервного фонду державного бюджету згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 1953 від 10.12.1998 року) у сумі 5826864,12 грн.;

- подання № 1252 для здійснення заходів щодо стягнення простроченої заборгованості (сплата основного боргу за фінансовою допомогою, наданою з резервного фонду державного бюджету згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 1191 від 05.07.1999 року) у сумі 16900000 грн.;

- подання № 1253 для здійснення заходів щодо стягнення простроченої заборгованості (сплата основного боргу за фінансовою допомогою, наданою з резервного фонду державного бюджету згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 1668 від 13.09.1999 року) у сумі 18000000 грн.

Як встановлено під час розгляду справи, питання щодо стягнення заборгованості з Державного департаменту продовольства, Міністерства аграрної політики України в розмірі 1717301,13 грн. за договором № 6-09-506/95 від 09.03.1995 року вже була предметом судового розгляду.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.06.2005 року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2005 року, в задоволені позовних вимог ДПІ у м. Києві до Міністерства аграрної політики України, Державного департаменту продовольства про стягнення 1717301,13 грн. - відмовлено.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Як зазначалось вище, задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у відповідача наявний борг за фінансовою допомогою, наданою з резервного фонду державного бюджету у загальному розмірі 42774684,3 грн. та такий не сплачено у добровільному порядку, а тому він підлягає примусовому стягненню.

В свою чергу, суд касаційної інстанції вважає такі висновки передчасними, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 9 ст. 17 Бюджетного Кодексу України (в редакції чинній на момент подання адміністративного позову) прострочена заборгованість суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) стягується з такого суб'єкта господарювання органами доходів і зборів, що є органами стягнення такої заборгованості у порядку, передбаченому Податковим кодексом України або іншим законом, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна цього суб'єкта господарювання. Позовна давність на вимоги щодо погашення такої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) не поширюється.

Згідно пп. 20.1.34 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2011 року № 174 «Питання обліку заборгованості, в тому числі, простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993-1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості» затверджено Порядок обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993-1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості (далі - Порядок).

Відповідно пп.пп. 3, 9 п. 2 Порядку боржник - суб'єкт господарювання, який отримав кредит, залучений державою або під державні гарантії, бюджетну позичку/фінансову допомогу на умовах, визначених кредитною (субкредитною) угодою, угодою про надання бюджетної позички/фінансової допомоги, та не забезпечив своєчасне і повне виконання своїх зобов'язань за такою угодою. Прострочена заборгованість за бюджетною позичкою/фінансовою допомогою - заборгованість боржника перед державою за бюджетною позичкою/фінансовою допомогою (в тому числі за основним боргом, відсотками тощо), не погашена у строк, визначений угодою про надання бюджетної позички/фінансової допомоги.

Згідно з п. 15 Порядку Прострочена заборгованість за кредитами, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, яка не погашена боржником протягом 30 календарних днів після настання строку платежу, а також нарахована на суму простроченої заборгованості за кредитом, бюджетною позичкою/фінансовою допомогою пеня стягуються в установленому законодавством порядку органами державної податкової служби за місцем реєстрації боржника відповідно до подання територіальних органів Державної казначейської служби, яке подається у строки, визначені пунктом 10 цього Порядку за встановленою згідно з додатком 1 формою.

За змістом п. 10 Порядку з метою примусового стягнення в установленому законодавством порядку простроченої заборгованості з боржника територіальні органи Державної казначейської служби до кінця місяця, що настає за звітним періодом нараховують пеню та інформують органи державної податкової служби за місцем реєстрації боржника про зміну розміру простроченої заборгованості за бюджетними позичками/фінансовою допомогою та суму нарахованої на неї пені.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, вимагати виконання зобов'язання, у тому числі й звертатись про стягнення простроченої заборгованості з погашення бюджетної позички/фінансової допомоги у встановленому порядку, можливо лише щодо суб'єкта господарювання, який отримав таку, та у якого з договору, адміністративного акту або з інших встановлених законом підстав, виникли обов'язки з виконання такого зобов'язання, у тому числі зобов'язання з повернення або відшкодування бюджетної позички/фінансової допомоги.

Відповідно до п. 4 ст. 7 КАС України одним із принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом ч.ч. 4, 5 ст. 11 КАС України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій не було встановлено, укладення саме відповідачем договору, яким би було передбачено його обов'язок з відшкодування заборгованості з повернення бюджетної позички/фінансової допомоги, а також не досліджено доказів існування будь-якої іншої підстави, яка відповідно до закону свідчила б про наявність такого обов'язку у відповідача.

При цьому не з'ясованими залишились обставини яким суб'єктам господарювання і в якому розмірі була перерахована бюджетна позичка/фінансова допомога.

У своїх рішеннях суди попередніх інстанцій вважали доведеним факт виділення бюджетної позички/фінансової допомоги саме відповідачу, який, на їх думку, як суб'єкт господарювання має таку повернути.

Однак, як зазначалось вище, згідно вимог Порядку, обов'язок повернення такої покладено на суб'єктів господарювання які таку отримали безпосередньо.

Отже, судами не з'ясовано якими суб'єктами господарювання безпосередньо отримано таку бюджетну позичку/фінансову допомогу і в якому розмірі; яким чином погашалась та чи обліковувалась така заборгованість за цими суб'єктами господарювання.

З огляду на це, не перевіреними залишились доводи відповідача про те, що така заборгованість повинна бути стягнута, зокрема, з ДП «Агротех», Українського державного концерну по матеріально-технічному і сервісному забезпеченню агропромислового комплексу «Украагротехсервіс, ВО «Агромаш», ДАК «Украгроресурси» ВАТ «Лізингова компанія «Украгромашінвест», Державне агентство резерву України, ДАК «Украгроресурси».

Не з'ясованими залишились обставини щодо неможливості повернення такої заборгованості саме тими суб'єктами, яким безпосередньо були надані вказані бюджетні позички/фінансові допомоги, у встановленому законодавством та договорами порядку. Які дії вчинялись на погашення заборгованості. Належним чином не досліджено зміст, умови та операції за укладеними договорами фінансових позик, копії яких наявні в матеріалах справи (т. І а.с. 203-214).

Суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили та не спростували доводи відповідача про те, що він не є боржником в розумінні Бюджетного кодексу України, Податкового кодексу України та Порядку. Зокрема те, що внаслідок такого стягнення реального погашення заборгованості не відбудеться, оскільки держава зобов'язана буде профінансувати виділення коштів Міністерству аграрної політики та продовольства України для погашення такої. При цьому, заборгованість не буде стягнута з тих суб'єктів господарювання які безпосередньо її отримали, використовують у власній господарській діяльності та мають обов'язок повернути.

Таким чином, суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

В судовому засіданні суду першої інстанції відповідачем заявлено клопотання про залучення до справи в якості належних відповідачів безпосередніх отримувачів бюджетної позички/фінансової допомоги: ДП «Агротех», Українського державного концерну по матеріально-технічному і сервісному забезпеченню агропромислового комплексу «Украагротехсервіс, ВО «Агромаш», ДАК «Украгроресурси» ВАТ «Лізингова компанія «Украгромашінвест», Державне агентство резерву України, ДАК «Украгроресурси», деператаменти агропромислового розвитку облдержадміністрацій (т. І а.с. 234-235).

Відповідно до ст. 133 КАС України клопотання осіб, які беруть участь у справі, вирішуються судом негайно після того, як буде заслухана думка інших присутніх у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі, про що постановляється ухвала. Ухвала суду про відмову в задоволенні клопотання не перешкоджає повторному його заявленню протягом судового розгляду справи.

В порушення зазначених вимог процесуального законодавства, вказане клопотання взагалі не було розглянуто судом першої інстанції, на що не звернув увагу суд апеляційної інстанції, а тому судами не встановлено чи з адміністративним позовом звернулися до тієї особи, яка повинна відповідати за таким.

З огляду на це, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, а тому рішення судів ухваленні з порушенням положень ст. 159 КАС України.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 223 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду.

Згідно ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення..

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 227, 230, 231 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2015 року у справі № 826/16299/14- скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

О.В. Карась

А.О. Рибченко

Повний текст виготовлено 15.02.2016 року.