Ухвала суду № 55870131, 16.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2016 року м. Київ К/800/17722/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - ДПІ) на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 9 серпня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року у справі № 804/172/13-а за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Продсервіс» (далі - Товариство) до ДПІ,

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2013 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ № 0001132301 від 21.08.2012 щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств.

Зазначило, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення спростовується наявними в матеріалах адміністративної справи первинними документами.

9 серпня 2013 року постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду, залишеної без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року, позов задоволено.

Податкове повідомлення-рішення ДПІ № 0001132301 від 21.08.2012 визнане протиправним та скасоване.

ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду та ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, з 23.07.2012 до 27.07.2012 ДПІ була здійснена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства щодо дотримання ним вимог податкового законодавства при нарахуванні та сплаті податку на прибуток за період з 1.07.2011 до 30.09.2011, за наслідками якої 1.08.2012 був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що Товариством у порушення вимог пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України занижений податок на прибуток за третій квартал 2011 року у розмірі 314 715,00 грн.

21 серпня 2012 року ДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення № 0001132301 щодо збільшення Товариству грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 314 715,00 грн.

Колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову обґрунтованими з таких підстав.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п.138.2 ст. 138 Податкового кодекс України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Суди встановили, що 2.07.2011, 4.07.2011 між Товариством та Товариством з обмеженою відповідальністю «Імпульс Плюс 2010» були укладені договори № 020711, № 040711 щодо виконання робіт.

1 липня 2011 року, 5 липня 2011 року між Товариством та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Плутон Трейд» були укладені договори поставки № 010711, № 50701, № 050711.

Для підтвердження виконання зазначених договорів Товариство надало акти прийому-передачі запасних частин і матеріалів; акти прийому-передачі виконаних робіт; платіжні доручення; податкові та видаткові накладні; специфікацію; рахунки; виписки із особового рахунку.

На підтвердження використання Товариством придбаних товарів підтверджується договором № ПР/Л-11337/НЮ від 7.07.2011, укладеним між Товариством та ДП «Придніпровська залізниця».

Суди обґрунтовано зазначили, що обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Товариством були надані всі первинні документи, які складені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», на підтвердження здійснення господарських операцій з контрагентами.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відхилити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 9 серпня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.