Постанова № 55867934, 25.01.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2016 року м. Київ810/5620/15

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання протиправним рішення т зобовязання вчинити певні дії.

Суть спору: ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, у якому позивач просить суд:

- визнати протиправною дію Головного управління Держгеокадастру у Київській області про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства;

- зобовязати Головне управління Держгеокадастру у Київській області видати відповідний наказ «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства».

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про те, що відповідачем було протиправно відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, оскільки подані позивачем для отримання відповідного дозволу документи, відповідають вимогам чинного законодавства.

Позивач вважає протиправною позицію відповідача щодо можливості надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, тільки після надання земельних ділянок військовослужбовцям, учасникам АТО та членам їх сімей, оскільки існування такої умови, призводить до обмеження прав та свобод позивача.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив про те, що вимога позивача щодо зобовязання Головного управління Держгеокадастру у Київській області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства є безпідставною, оскільки надання відповідного дозволу належить до дискреційних повноважень відповідача, а тому інші органи державної влади, не повинні втручатися до їхньої діяльності та зобовязувати Головне управління Дергеокадастру у Київській області вчиняти відповідні дії.

19.01.2016 на адресу суду від позивача надійшло клопотання б/н від 14.01.2016 (вх. № 630/16 від 18.01.2016) про проведення судового засідання без участі позивача.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується рекомендованим повідомленням з відміткою про вручення, у судове засідання не зявився, про причини неявки суд не повідомив.

Частиною 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів у випадках, встановлених цим Кодексом.

Вищий адміністративний суд України в пункті 11 Листа від 30.11.2009 р. № 1619/10/13-09 зазначив, що під час вирішення справи у порядку письмового провадження його фіксування за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, оскільки в такому разі не проводиться судове засідання і, відповідно, справа розглядається без участі секретаря.

На підставі цього, справа розглядається без проведення судового засідання.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Лісовицької сільської ради «Про надання погодження для передачі у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» № 296/1-38-VI від 05.03.2015 було погоджено передати у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 2, 0 га., яка розташована в адміністративних межах Лісовицької сільської ради, для ведення особистого селянського господарства.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.08.2015 позивач звернувся до Головного управління Держземагенства у Київській області з клопотанням, у якому ОСОБА_1 просила відповідача надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнованою площею 2,0 га., яка розташована в адміністративних межах Лісовицької сільської ради.

Вказане клопотання 17.08.2015 було зареєстровано у відділі Держземагенства у Таращанському районі Київської області за № Д-68/0/5-15.Судом встановлено, що Головне управління Держгеокадастру листом № 31-10-0.31-5916/0/38-СГ від 23.09.2015 повідомило позивача про те, що розгляд питання про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Лісовицької сільської ради Таращанського району Київської області буде можливим після першочергового забезпечення земельними ділянками учасників АТО та членів їх сімей та запропоновано позивачеві звернутися до Головного управління для отримання додатків до заяви.

Не погодившись з діями відповідача щодо ненадання відповідного дозволу, позивач звернуся з даним позовом до суду про визнання їх протиправними та зобовязання вчинити певні дії, з приводу чого суд зазначає наступне.Земельні відносини в Україні, відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з чч. 1-2 ст. 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Відповідно до п. а ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України громадянам для ведення особистого селянського господарства передаються у власність та надаються у користування землі, віднесені до категорії земель сільськогосподарського призначення

Згідно з ч. 1 ст. 33 Земельного кодексу України громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ст. 121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів.

Згідно з ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_2 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 ст. 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, надання відповідного дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, є першим з етапів, необхідних для прийняття компетентним органом рішення про набуття особою земельної ділянки на праві власності.

Суд звертає увагу на те, що розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, передбачає отримання від територіальних органів Держгеокадастру дозволу на його розроблення.

При цьому, ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України передбачено, що відмова у наданні дозволу на приватизацію земельної ділянки повинна бути вмотивованою та містити підстави такої відмови.

Окрім того, суд вбачає за доцільне зазначити про те, що перелік підстав для відмови у надані відповідного дозволу, який встановлений в межах вказаної норми Земельного кодексу України, є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Судом встановлено, що відмова відповідача у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Лісовицької сільської ради, обумовлена необхідністю вирішення питання щодо першочергового забезпечення земельними ділянками учасників АТО та членів їх сімей, з приводу чого суд зазначає наступне.

Правовий статус ветеранів війни визначається Законом України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі-Закон № 3551).

Відповідно до пп. 19-20 ст. 6 Закону № 3551 до учасників бойових дій належать: військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення; особи, які у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, за умови, що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Згідно з п. 14 ст. 12 Закону № 3551 встановлено, що учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: першочергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом.

Отже, враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку про те, що чинним законодавством дійсно передбачено надання учасникам бойових дій певних пільг, зокрема, першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва.

Однак, наведену пільгу слід розуміти таким чином, що у випадку наявності кількох заяв на виділення земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, перевага має надаватися саме учасникам бойових дій, які мають бути першими у «черзі» на таку земельну ділянку.

Ухвалою суду від 29.12.2015 суд зобовязав відповідача надати документальне підтвердження наявності станом на 17.08.2015 заяв від учасників АТО на відведення у власність земельних ділянок в адміністративних межах Лісовицької сільської ради Таращанського району Київської області із розташуванням їх в межах знаходження запитуваної позивачем земельної ділянки.

Проте, відповідні докази суду надані не були, у той час як відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, враховуючи відсутність волевиявлення учасників бойових дій на відведення у власність саме тієї земельної ділянки (у вигляді відповідних заяв про надання дозволу з розроблення проекту землеустрою з відведення земельної ділянки, із доданням відповідних графічних матеріалів із зазначенням місця розташування земельної ділянки, зареєстрованих у відповідача у встановленому порядку), яка запитується позивачем, посилання відповідача в обґрунтування прийняття спірного рішення на необхідність першочергового забезпечення земельними ділянками таких осіб є протиправним.

Крім того, суд звертає увагу на те, що ст. 118 Земельного кодексу України не визначено в якості підстави для відмови у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, таку обставину як першочергове відведення земельної ділянки для пільгових категорій осіб, у тому числі і для учасників бойових дій.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідачем було безпідставно відмовлено позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2, 0 га в адміністративних межах Лісовицької сільської ради, що є підставою для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним рішення Головного управління Держгеокадастру у Київській області по відмові у наданні позивачеві дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, викладеного у листі № 31-10-0.31-5916/0/38-15-СГ від 23.09.2015.

При цьому, невірне формування позивачем своїх вимог у вигляді визнання протиправними дій відповідача не є підставою для відмови в позові, оскільки матеріалами справи підтверджується правомірність позиції позивача та наявність порушеного права, яке підлягає судовому захисту.

Проте, суд вбачає за доцільне зазначити про те, що належним способом захисту в даному випадку є зобовязання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою відповідної земельної ділянки, оскільки саме повторний розгляд відповідного клопотання сприятиме відновленню порушених прав та інтересів позивача.

Щодо вимоги позивача про зобовязання Головного управління Держгеокадастру у Київській області видати наказ «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства», суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого Постановою Кабінету ОСОБА_3 України від 14.01.2015 № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом ОСОБА_3 України через Віце-премєр-міністра України - ОСОБА_3 регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру.

Згідно з пп. 31 п. 4 вказаного Положення Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Пунктом 1 Положення про Головне Управління Держгеокадастру у Київській області, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 14 від 03.02.2015, Головне управління Держгеокадастру в області (далі - Головне управління) є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та йому підпорядковане.

Відповідно до п.п. 22 п. 4 вказаного Положення Головне управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює державний нагляд у сфері землеустрою.

Отже, з урахуванням наведених норм, суд вбачає за доцільне зазначити про те, що надання дозволів на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства належить до виключної компетенції органів Держгеокадастру, в тому числі і відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частинами 1 та 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про: визнання протиправними рішення субєкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; зобовязання відповідача вчинити певні дії.

Отже, аналізуючи зміст ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про те, що зобовязання відповідача щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення відповідної земельної ділянки у власність не належить до компетенції адміністративного суду, у разі наявності у субєкта владних повноважень права адміністративного розсуду.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету ОСОБА_3 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_3 11.03.1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Так, зокрема, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого субєкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Такої позиції дотримується Вищий адміністративний суд в ухвалі від 31.07.2014 року у справі № К/800/62158/13.

Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) субєкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

З урахування вищевказаного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині зобовязання Головного управління Держгеокадастру у Київської області прийняти певне рішення видати позивачу наказ про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га, яка розташована в адміністративних межах Лісовицької сільської ради.

Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 162 КАС України суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 2 статті 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

У даному випадку суд вважає, що повний захист порушеного відповідачем права позивача потребує спонукання Головне управління Держгеокадастру у Київській області повторно розглянути клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки, з урахуванням висновків, зроблених судом.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, сплачений позивачем судовий збір в сумі 974, 40 грн. підлягає стягненню на його користь з Головного управління Держгеокадастру у Київській області.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов задовольнити частково.

2.Визнати протиправним рішення Головного управління Держгеокадастру у Київській області по відмові у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, викладене в листі від 23.09.2015 №31-10-0.31-5916/0/38-15-СГ.

3.Зобовязати Головне управління Держгеокадастру у Київській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га, яка розташована в адміністративних межах Лісовицької сільської ради.

4.В іншій частині позовних вимог відмовити.

5.Стягнути на користь ОСОБА_1 (09500, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір в сумі 974 (девятсот сімдесят чотири) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень Головного управління Держгеокадастру у Київській області (03115, м. Київ, вулиця Серпова, будинок 3/14, ідентифікаційний код 39817550 ).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Дудін С.О.