Ухвала суду № 55867716, 09.02.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2016 р. Справа № 876/11662/15

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Гулида Р.М.,

суддів Кузьмича С.М., Улицького В.З.,

при секретарі судового засідання Нефедової А.О.,

за участю:

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.11.2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Апеляційного суду Івано-Франківської області про стягнення вихідної грошової допомоги, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернувся з позовом до ДСА України, третьої особи: Апеляційного суду Івано-Франківської області про стягнення вихідної грошової допомоги в розмірі 272 884 грн..

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що постановою Верховної ради України від 16.07.2015 року його звільнено з посади судді апеляційного суду Івано-Франківської області у звязку з поданням заяви про відставку. Наказом голови апеляційного суду Івано-Франківської області № 03-04/150 від 11.08.2015року, ОСОБА_2 був відрахований зі штату суду. Після звільнення з займаної посади судді він звернувся до ДСА України з заявою про виплату вихідної допомоги, відповідно до вимог ст. 136 Закону України Про судоустрій та статус суддів. Однак, 30.09.2015 року ДСА України відмовила йому у виплаті вихідної допомоги. Відтак, позивач звернувся до суду з вимогою примусового стягнення з Державної судової адміністрації України на його користь 272 884 грн. вихідної допомоги.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду 06.11.2015 року, позов задоволено.

Стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_2 272 884 (двісті сімдесят дві тисячі вісімсот вісімдесят чотири) гривні вихідної допомоги.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням ДСА України подала апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції порушив норми матеріального права, а допущена упереджена оцінка зібраних доказів та довільне трактування законодавства за текстом постанови, не відповідає фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи по суті позовних вимог.

Заслухавши доповідача - суддю Львівського апеляційного адміністративного суду, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, мотивуючи це наступним.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 21.06.1982 року був обраний суддею Тлумацького районного суду Івано-Франківської обл., а з набранням чинності Закону України Про статус суддів від 10.02.1993року, отримав статус судді.

20.01.2015 року ОСОБА_2 звернувся з заявою до Вищої ради юстиції та Верховної ради України, відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126, ст. 131 Конституції України та ст. 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", про звільнення його з посади судді Апеляційного суду Івано-Франківської області у звязку з бажанням вийти у відставку.

16.07.2015 року Верховною радою України було прийнято постанову № 636-VIII Про звільнення суддів, якою відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України, у звязку з поданням заяви про відставку ОСОБА_2 звільнено з посади судді Апеляційного суду Івано-Франківської області. (а.с.15).

На підставі постанови Верховної Ради України № 636-VIII від 16.07.2015 року, наказом голови Апеляційного суду Івано-Франківської області № 03-04/150 від 11.08.2015 року, ОСОБА_2 було виключено із складу суддів Апеляційного суду Івано-Франківської області і з цього часу він набув статусу судді у відставці (а.с. 16).

У звязку з фактичною невиплатою йому передбаченої законом вихідної допомоги при виході у відставку, позивач письмово звернувся до ДСА України з вимогою нарахування та виплати вихідної допомоги, відповідно до вимог ст. 136 Закону України Про судоустрій та статус суддів.

30.09.2015 року ДСА України своїм листом № Ш1204-15-1213/15 відмовила позивачу у проведенні виплати вихідної допомоги, мотивуючи тим, що визначальною умовою для отримання суддею вихідної допомоги є дата виходу у відставку, а не факт подання заяви про відставку до Вищої ради юстиції. А стаття 136 ЗУ Про судоустрій та статус суддів, яка діяла на момент подання заяви про відставку, була виключена Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання".

Статтею 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

В статті 47 Закону України Про судоустрій і статус суддів чітко зазначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

Частинами 1 3, 4, 5 статті 109 Закону № 2453 передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається ст. 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про вихід у відставку подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, а суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення. За суддею, звільненим за його заявою про вихід у відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Згідно п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України, суддя звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Відповідно до вимог частини 1 статті 136 Закону № 2453, судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

У рішенні Конституційного Суду України за №10-рп/2013 від 19.11.2013 р. (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України ст.ст.103,109,131,132,135,136,137, пп.1 п.2 розділу XII Прикінцеві положення, абз.4 п.3, абз.4 п.5 розділу XIIІ Перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів) чітко та безальтернативно зазначено, що відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканості, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

З врахуванням викладеного, колегія суддів прийшла до неспростовного переконання про те, що позивач ОСОБА_2 має право на отримання вихідної допомоги у зв'язку із виходом у відставку.

Відносно доводів апелянта щодо відсутності правових підстав для виплати позивачу вихідної допомоги у зв'язку з тим, що станом на день прийняття Верховною Радою України постанови від 16.07.2015 р. Про звільнення суддів, якою звільнено ОСОБА_2 у відставку з посади судді Апеляційного суду Івано-Франківської області, стаття 136 Закону №2453 втратила чинність у звязку з прийняттям Закону України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні, такі покликання не можуть прийматись до уваги виходячи з наступного.

За змістом ч. 1, 4 ст. 111 Закону №2453, порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, встановлюється цим Законом та Регламентом Верховної Ради України. Рішення про звільнення з посади судді приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України і оформляється постановою Верховної Ради України.

Пунктом 4 частини 4 статті 20 Закону України Про Регламент Верховної ради України №1861 визначено, що до порядку денного сесії Верховної Ради включаються позачергово без голосування питання про складення присяги, питання про призначення, обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад, а також питання щодо здійснення парламентського контролю, розгляд яких є виключним правом Верховної Ради у випадках, передбачених Конституцією України та законами України.

Як встановлено по справі, проекти постанов Верховної Ради України про звільнення суддів, в тому числі і позивача по справі неодноразово виносилися на розгляд Верховної Ради України, але з незалежних від позивача причин, постанову Про звільнення суддів, якою у зв'язку з поданням заяви про відставку було звільнено ОСОБА_2. з посади судді Апеляційного суду Івано-Франківської області, Верховною Радою України було прийнято лише 16.07.2015 року.

З врахуванням викладеного, колегія суддів звертає особливу увагу на зміст рішення Конституційного Суду України за №1-2/2013 від 03.06.2013 р. (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України в частині відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.2, абз.2 п.2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи, ст.138 Закону України Про судоустрій і статус суддів (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці), в якому Конституційний Суд України вказав, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання, і така незалежність судді забезпечується, зокрема, його належним матеріальним та соціальним забезпеченням. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості.

Конституційний Суд України також акцентував свою увагу на тому, що законодавець, маючи дискреційні повноваження щодо визначення умов, порядку та розміру матеріального забезпечення, повинен враховувати, що не може запроваджуватися правове регулювання, за якого особа, реалізовуючи одне конституційне право, позбавляється можливості реалізовувати інше право (гарантію). Зокрема, суддя після виходу на пенсію або у відставку, використовуючи конституційне право на працю, визначене ст.43 Основного Закону України, не може бути при цьому позбавлений гарантій незалежності суддів, включаючи заходи їх правового захисту, матеріального і соціального забезпечення.

Аналогічна позиція викладена в рішенні Ради суддів України №6 від 05.02.2015року, де зазначено, що конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді, як під час здійснення ним своїх повноважень, так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя. Разом з тим, в цьому рішенні, при розгляді питання гарантій незалежності суддів, їх правового статусу, матеріального та соціального забезпечення, посилаючись на рішення Конституційного Суду України, Рада суддів України вказала про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно матеріального та соціального забезпечення.

Отже, належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів, в тому числі й виплата вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку, забезпечення гідного статусу життєвого рівня суддів є обов'язком держави, оскільки суддя, відповідно до ст. 127 Конституції України та ст. 53 Закону №2453, перебуваючи на суддівській посаді понад двадцять років був обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема: обіймати оплачувані посади по сумісництву, виконувати будь-яку іншу оплачувану роботу чи входити до правлінь комерційно-господарських чи фінансових товариств.

Підставою для отримання матеріального забезпечення судді після припинення його повноважень є виключно конституційно визначений статус професійного судді, при цьому законодавець не може виокремлювати певну категорію суддів у відставці, які не мають права на отримання вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку з підстав, не пов'язаних із статусом судді та його двадцятирічною професійною діяльністю, а у звязку прийняттям законів які погіршують раніше надане їм право та гарантії реалізації такого. Таке законодавче регулювання суперечить меті встановлення конституційної гарантії матеріального забезпечення суддів, як елемента їх незалежності.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що незалежно від дати подачі позивачем заяви про вихід у відставку та прийняття Верховною Радою України Постанови про звільнення його у звязку з виходом у відставку, він має право на одержання вихідної допомоги, оскільки набув таке право ще задовго до фактичного виходу у відставку і таке його право було гарантоване Законом України №2453 від 07.07.2010 року.

Відтак, позбавлення позивача права на отримання вихідної допомоги у зв'язку з його відставкою, відповідно до ст. 136 Закону України №2453 від 07.07.2010 року, який діяв на момент подання ОСОБА_2 заяви про відставку 20.01.2015 року та розгляду заяви Вищою радою юстиції, є протиправним та таким, що не відповідає вимогам законодавства України, оскільки положеннями статті 22 Конституції України чітко визначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Перевіривши дійсні обставини справи та додатково проаналізувавши зібрані документальні докази по матеріалах справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у відповідності до вимог ст.200 КАС України, правильно встановив обставини справи, ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. 160, ст. 195, ст. 196, п.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України - залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.11.2015 року у справі №809/4211/15 без змін.

Стягнути з Державної судової адміністрації України в дохід Державного бюджету України 3001 грн. 72 коп. судового збору.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Р.М. Гулид

Судді: С.М. Кузьмич

ОСОБА_3

Повний текст ухвали виготовлено 15.02.2016 року