Ухвала суду № 55867539, 16.02.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/15119/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кротюк О.В. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

Іменем України

16 лютого 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Коротких А.Ю.

Чаку Є.В.

При секретарі: Закревській І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Міністерства освіти і науки України, Кабінету Міністрів України про визнання бездіяльності та дії протиправними, визнання нечинною постанови №567 від 24 липня 2013 року в частині, визнання нечинним Наказу №1059 від 14 вересня 2011 року, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2015 року в задоволенні адміністративного ОСОБА_3 до Міністерства освіти і науки України, Кабінету Міністрів України про визнання бездіяльності та дії протиправними, визнання нечинною постанови №567 від 24 липня 2013 року в частині, визнання нечинним Наказу №1059 від 14 вересня 2011 року - відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеною постановою, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить її скасувати та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3 з 01 грудня 2013 року був зарахований до докторантури Національного університету Державної податкової служби України. 02 березня 2015 року ОСОБА_3 на підставі наказу від 26 лютого 2015 року відрахований з докторантури, з огляду на завершення роботи над дисертаційним дослідженням.

У зв'язку з набранням чинності 06 вересня 2014 року Закону України "Про вищу освіту" позивач стверджує про невідповідність вимогам вказаного закону деяких положень Постанови Кабінету Міністрів України від 24 липня 2013 року №567, зокрема пунктів 3, 6, 7, 24, 25-30, 38, 41, 43, 44 Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника та Наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 14 вересня 2011 року №1059 в частині пунктів 1.1, 1.4, 1.5, 1.9, 2.1, 2.2, 3.6, 4.1, 4.3, 4.7-4.11, 6.1-6.6 Положення про спеціалізовану вчену раду.

Відтак, предметом даною спору с постанова Кабінету Міністрів України № 567 «Про затвердження Порядку присудження наукових ступенів і присвоения вченого звання старшого наукового співробітника» та наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України № 1059, яким затверджено Положення про спеціалізовану вчену раду.

За змістом статей 2, 6, 11, 17, 71, 104, 171 КАС України позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Тобто право на судовий захист пов'язане виключно із порушенням суб'єктивних прав позивача у сфері публічно-правових відносин. При цьому обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними і допустимими доказами саме позивач.

Визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес у сфері публічно-правових відносин якої порушено оскаржуваним рішенням.

Право па судовий захист мас особа, чиї права та свободи було порушено, а факт їх порушення повинен бути доведений позивачем.

Натомість, позивач робить лише припущення і вказує про те, що захист дисертації може згодом поставити під сумнів результати захисту дисертації, проте не надає жодних доказів конкретного порушення його права відповідачами.

Разом з тим, з аналізу обставин справи та відповідних їм норм законодавства, суд дійшов таких висновків.

В своїй позовній заяві ОСОБА_3 зазначає, що його право на захист наукової роботи порушено, що він не може захистити свою роботи у діючих спеціалізованих радах. Однак зазначені обставини не підтверджено жодними доказами, що доводять, зокрема, що йому було відмовлено у захисті дисертації.

В апеляційній скарзі зазначено, що позивач мав очікування захистити докторську дисертацію без втручання у процес захисту Міністерство освіти і науки України, посилаючись на застарілу нормативно-правову базу, що може згодом поставити під сумнів результати позазаконного захисту.

Між тим, судом встановлено, що апелянт подав свою дисертацію «Адміністративно-правові засади підвищення ефективності забезпечення законності діяльності публічної адміністрації» до спеціалізованої вченої ради Д 26.139.01 вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна».

Відповідно до пункту 3.6 Положення про спеціалізовану вчену раду, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 14 вересня 2011 року № 1059, рада приймає дисертацію до захисту та призначає офіційних опонентів, затверджує додатковий список установ і організацій, до яких обов'язково надсилаються автореферати, дозволяє друкувати автореферат і за потреби порушує клопотання перед МОН про додаткове введення в установленому порядку до складу ради науковців відповідного профілю.

Про прийняття дисертації до захисту рада надсилає до МОН повідомлення, в якому зазначаються відомості про наукового керівника та призначених офіційних опонентів.

Повідомлення про захист докторських і кандидатських дисертацій публікуються в офіційному друкованому виданні.

Так, відповідно до оголошення у газеті «Освіта України» (4 (28) квітень 2015), дисертація ОСОБА_3 знаходить у спеціалізованій вченій раді вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна».

Тобто, це означає, що зазначена дисертація позивача прийнята спеціалізованою вченою радою до захисту.

З доводів, наведених в апеляційній скарзі, суд розуміє, що позивач фактично підтверджує, що порушення права виникає у випадку якщо захист не відбувається взагалі. Натомість, позивач, як вже зазначалось вище, не позбавлений права захищати дисертацію оскільки, згідно з оголошенням, чекає захисту.

Таким чином, право позивача на захист дисертації жодним чином не порушується.

Крім того, позивач в апеляційній скарзі взагалі не зазначає які норми матеріального чи процесуального права порушив суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення, а лише зазначає, що суд безпідставно прийняв сторону відповідача, не наводячи при цьому жодних доводів, що вказують на незаконність оскаржуваного рішення.

Щодо законності положень постанови Кабінету Міністрів України № 567 «Про затвердження Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника».

Оскаржуючи окремі положення постанови Кабінету Міністрів України № 567, позивач по суті оскаржує будь-яку причетність МОН до питань присудження (позбавлення) наукових ступенів, в тому числі утворення і роботи спеціалізованих вчених рад.

Відповідно до ч.3 статті 6 Закону України «Про вишу освіту» атестація осіб, які здобувають ступінь доктора наук, здійснюється постійно діючою спеціалізованою вченою радою вищого навчального закладу чи наукової установи, акредитованою Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти (далі - Національне агентство), на підставі публічного захисту наукових досягнень у формі дисертації (монографії, наукової доповіді).

На виконання статті 17 Закону України «Про вищу освіту», якою визначено статус Національного агентства, як постійно діючого колегіального органу, уповноваженого законом на реалізацію державної політики у сфері забезпечення якості вищої освіти, Кабінетом Міністрів України було затверджено постанову від 15 квітня 2015 року № 244 «Про утворення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти», яка набрала чинності 01 вересня 2015 року.

Згідно з пунктом 3 Статуту Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 244, Національне агентство під час реалізації державної політики у сфері забезпечення якості вищої освіти взаємодіє з Кабінетом Міністрів України, МОН, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, Національною академією наук та національними галузевими академіями наук, органами місцевого самоврядування, громадськими об'єднаннями, підприємствами, установами та організаціями, з освітніми, науковими установами і вищими навчальними закладами

Відповідно до п.п.8, 9 ч.1 статті 18 Закону, до повноважень Національного агентства віднесено зокрема:

- розроблення порядку присудження наукових ступенів спеціалізованими вченими радами вищих навчальних закладів (наукових установ);

- розроблення положення про акредитацію спеціалізованих вчених рад та подає його МОН для затвердження, акредитація спеціалізованих вчених рад та контроль їх діяльності.

Відповідно до повноважень, передбачених статтею 13 Закону України «Про вищу освіту», Міністерство бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері вищої освіти, науки, підготовки фахівців з вищою освітою.

Відповідно до підпункту 35 пункту 4 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого указом Президента України від 25 квітня 2013 року № 240/2013, МОН України, зокрема, формує мережу спеціалізованих вчених і експертних рад, затверджує рішення спеціалізованих вчених рад про присудження наукових ступенів та скасовує такі рішення в разі невиконання державних вимог під час атестації наукових кадрів вищої кваліфікації, а також видає відповідні дипломи про наукові ступені.

Згідно з пунктом 1.1 Положення про спеціалізовану вчену раду, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 14 вересня 2011 року № 1059, спеціалізована вчена рада утворюється МОНмолодьспортом у вищих навчальних закладах III - IV рівня акредитації та наукових установах (далі - вищі навчальні заклади, наукові установи), що проводять фундаментальні та прикладні наукові дослідження, мають достатній рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення для підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації, за клопотанням центральних органів виконавчої влади, у сфері управління яких є вищі навчальні заклади та наукові установи, національних академій наук, а також вищих навчальних закладів та наукових установ, що належать до сфери управління МОНмолодьспорту.

Крім того, слід врахувати, що законом чітко визначений суб'єкт нормотворення нормативно-правових актів з питань присудження наукових ступенів - Національне агентство з забезпечення якості вищої освіти.

Так, після прийняття постанови Кабінету Міністрів України № 244 проведено збори суб'єктів, які відповідно до закону вповноважені делегувати своїх представників до складу Національного агентства. Організовано та проведено вибори членів Національного агентства. Також відбулося засідання, на якому члени Національного агентства обрали його керівництво.

Таким чином, безпідставними є доводи позивача про бездіяльність відповідачів.

Враховуючи викладене, положення оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України № 567 реалізуються відповідними органами в межах повноважень, передбачених чинним законодавством, а протиправна бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо не приведення нормативно-правовою акту у відповідність до законодавства вищої юридичної сили - відсутня.

Слід зазначити, що через Міністерство освіти і науки, як головний орган у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, держава гарантує реалізацію громадянами України передбачених Конституцією та законами України прав на свободу наукової творчості та державне визнання рівня наукової кваліфікації вчених. МОН виконує повноваження з питань атестації наукових кадрів на підставі статті 2 Указу Президента України від 09 грудня 2010 року № 1085 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», відповідно до якої ліквідовано Вищу атестаційну комісію України, до повноважень якої належали питання атестації наукових кадрів, а її функції покладено на МОН.

Відтак, виведення питань атестації наукових кадрів за межі повноважень МОН до початку виконання Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти своїх повноважень, тягне за собою припинення проведення атестації наукових кадрів в державі, що є порушенням прав та інтересів громадян України, які здобувають наукові ступені.

Продовження дії Постанови та наказу забезпечують конституційне право осіб на здобуття вищої освіти на освітньо-науковому та науковому рівнях, а не навпаки, як це зазначає повивач, оскільки скасування положень цих актів взагалі позбавить можливості осіб на захист своїх наукових праць та на здобуття наукового ступеня, оскільки нові спеціалізовані вчені ради не акредитовані Національним агентством з забезпечення якості вищої освіти, оскільки останнє ще не створено.

Отже, відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_3 та визнання нечинною постанови №567 від 24 липня 2013 року в частині, визнання нечинним Наказу №1059 від 14 вересня 2011 року.

Таким чином правомірним є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні даного адміністративного позову.

З наведеного вище колегія суддів приходить до висновку, що при винесенні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Коротких А. Ю.

Чаку Є.В.