Постанова № 55867219, 15.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" лютого 2016 р. Справа№ 910/12414/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Шевченка Е.О.

Мартюк А.І.

секретар: Горбунова М.Є.

представники:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „ДЕЛЬТА БАНК"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 21.07.2015р.

у справі №910/12414/15 (суддя Зеленіна Н.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства „Комерційний банк

„Надра"

до Публічного акціонерного товариства „ДЕЛЬТА БАНК"

про стягнення 7 494 330,00 доларів США, що еквівалентно

208 065 983,11 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "ДЕЛЬТА БАНК" (далі - відповідач) заборгованості за генеральною угодою про порядок проведення міжбанківських операцій №1.79 від 22.11.2006р. у розмірі 7 494 330,00 доларів США, що еквівалентно 208 065 983,11 грн. (з них: 7 000 000,00 доларів США - заборгованість по кредиту, 319 812,52 доларів США - заборгованість по процентах, 168 000,00 доларів США - пеня за порушення строків сплати кредиту, 6 517,48 доларів США - пеня за порушення строків сплати процентів), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань перед позивачем.

Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на необґрунтованості та непідтвердженості позовних вимог. Зокрема, відповідач зазначав наступне:

- рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №51 від 02.03.2015р. на підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015р. №150, з 03.03.2015р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію відповідача;

- позивач є кредитором банку (відповідача), а тому відносно нього мають застосовуватися положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема, ст. 36 названого Закону щодо наслідків запровадження тимчасової адміністрації в банках та призначення уповноваженої особи фонду;

- після запровадження у банку тимчасової адміністрації, задоволення вимог кредитора відбувається у порядку, визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», тобто в порядку принципів черговості;

- під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, а також примусове стягнення коштів і майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на його кошти і майно (ч.5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/12414/15 від 21.07.2015р. позовні вимоги було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 7 000 000 доларів США заборгованості за кредитом, що еквівалентно 194 341 840,00 грн., 319 812 доларів США 52 центів заборгованості по процентах за користування кредитом, що еквівалентно 8 878 993,37 грн., 168 000 доларів США пені за порушення строку сплати кредиту, що еквівалентно 4 664 204,16 грн., 6 517 доларів США 48 центів пені за порушення строку сплати процентів по кредиту, що еквівалентно 180 945,58 грн. Окрім того, присуджено до стягнення з відповідача в доход Державного бюджету України 73 080,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/12414/15 від 21.07.2015р. та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Загалом обставини, викладені в апеляційній скарзі, ідентичні тим, які наводились відповідачем під час розгляду справи Господарським судом міста Києва. На думку відповідача, місцевим господарським судом не було надано належної оцінки наслідкам введення у банку (відповідача) тимчасової адміністрації.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2015р. (головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Корсакова Г.В., Тарасенко К.В.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 10.09.2015р.

08.09.2015р. та 09.09.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу та доповнення до нього.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2015р. було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Корсакової Г.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Корсакової Г.В. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 10.09.2015р.

В судове засідання 10.09.2015р. з'явився лише представник позивача. Представник відповідача не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2015р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 01.10.2015р.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2015р. було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Новікова М.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Новікова М.М. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 01.10.2015р.

В судове засідання 01.10.2015р. з'явився лише представник позивача. Представник відповідача не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2015р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 17.11.2015р.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2015р. було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Зеленіна В.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Зеленіна В.О. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 17.11.2015р.

17.11.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника в судове засідання, призначене на 17.11.2015р.

В судове засідання 17.11.2015р. з'явився лише представник відповідача. Представник позивача не з'явився.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2015р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, клопотання позивача про відкладення розгляду справи на іншу дату було задоволено, розгляд справи відкладено на 07.12.2015р.

02.12.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника в судове засідання, призначене на 02.12.2015р.

В судове засідання 07.12.2015р. з'явився лише представник відповідача. Представник позивача не з'явився.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2015р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, клопотання позивача про відкладення розгляду справи на іншу дату було задоволено, розгляд справи відкладено на 18.01.2016р.

В судове засідання 18.01.2016р. з'явився лише представник відповідача. Представник позивача не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

В судовому засіданні 18.01.2016р. представник відповідача подав клопотання про продовження строку розгляду справи відповідно до ст. ст. 69, 102 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2016р., на підставі ст. ст. 69, 77, 102 Господарського процесуального кодексу України, клопотання відповідача було задоволено, продовжено строк розгляду апеляційної скарги на 15 днів, розгляд справи відкладено на 01.02.2016р.

Окрім того, вказаною ухвалою суду було зобов'язано сторони надати копію угоди від 04.10.2011р. про надання ПАТ «КБ «Надра» на користь АТ «Дельта Банк» міжбанківського кредиту на сумму 7 000 000,00 доларів США, зі строком повернення до 04.11.2011р. та сплатою 10,75% річних у кінці строку, а у разі відсутності вищезгаданої угоди - надати відповідні письмові пояснення з цього приводу.

29.01.2016р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника в судове засідання, призначене на 01.02.2016р.

01.02.2016р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли додаткові документи до матеріалів справи.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2016р. було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Шевченко Е.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2016р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Шевченко Е.О. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 01.02.2016р.

В судове засідання 01.02.2016р. з'явився лише представник відповідача. Представник позивача не з'явився.

Вимоги ухвали Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2016р. сторони не виконали, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2016р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, клопотання позивача було задоволено, розгляд справи відкладено на 15.02.2016р.

Представники сторін у судове засідання 15.02.2016р. не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не находило.

Оскільки явка представників сторін у судові засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 15.02.2016р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

22.11.2006р. між позивачем та відповідачем було укладено генеральну угоду №1.79 про порядок проведення міжбанківських операцій (далі - Генеральна угода) (том справи - 1, аркуші справи - 11-15).

За умовами Генеральної угоди (п.1.1) предметом останньої є загальні умови здійснення міжбанківських операцій.

В розділі 3 Генеральної угоди наведено види угод, укладення яких в межах Генеральної угоди передбачено сторонами. Так, згідно з п.3.1 між сторонами укладаються угоди по наданню Міжбанківських кредитів (МБК)/Міжбанківських депозитів (МБД) у вільно конвертованій валюті (ВКВ), обмежено конвертованій валюті (ОКВ) та національній валюті України.

Порядок укладання угод визначений в розділі 5 Генеральної угоди, відповідно до п.п.5.1, 5.2.1, 5.2.3-5.2.5 якого умови угод, що укладаються відповідно до цієї Угоди, визначаються у кожному конкретному випадку шляхом проведення переговорів між уповноваженими співробітниками сторін за допомогою системи REUTERS DEALING або іншими узгодженими засобами зв'язку. Сторони надають одна одній короткотермінові МБК/МБД у ВКВ, НКВ і українській гривні. При переговорах сторони домовляються про нижченаведені основні умови угод: сума і валюта операцій; дата надання МБК/МБД; дата повернення МБК/МБД й сплати відсотків; відсоткова ставка; реквізити постачання і повернення коштів; умови забезпечення МБК/МБД; час надання і повернення кредиту/депозиту (якщо необхідно); особливі умови (у разі потреби). Після узгодження умов угоди, зазначених у п.5.2.3, за допомогою системи REUTERS DEALING або по телефону сторони протягом того ж дня обмінюються підтвердженнями по системі S.W.I.F.T. відповідно до форматів S.W.I.F.T або ключованими підтвердженнями по електронній пошті або ТЕЛЕТЕКСУ. Підтвердження повинно містити: посилання на реєстраційний номер угоди; найменування сторін, що домовилися; дату укладання угоди; суму і валюту операції; дати надання та повернення кредиту/депозиту; відсоткову ставку; суму відсотків до сплати; платіжні інструкції, де приведені повні реквізити сторін; особливі умови і примітки (у разі потреби), у тому числі граничний час надходження (повернення) коштів, умови забезпечення.

За невиконання або неналежне виконання умов угод, укладених на основі цієї Угоди, сторони зобов'язуються відповідати в межах розмірів збитків, заподіяних протилежній стороні і відповідно до чинного законодавства України. За невчасне перерахування коштів (цілком або частково) винна Сторона сплачує постраждалій стороні неустойку (штрафні санкції) у розмірі: по операціях у ВКВ (перша група класифікатора іноземних валют НБУ) - 0,1% від неперерахованої суми за кожний календарний день прострочення; по операціях в НКВ (друга та третя група класифікатора іноземних валют НБУ) і українській гривні - у розмірі подвійної облікової ставки Національного/Центрального банку країни походження відповідної валюти, яка діяла в період сплати неустойки (штрафної санкції), за кожний календарний день прострочення (п.п.6.1, 6.2 Генеральної угоди).

В п.9.1 Генеральної угоди передбачено, що остання набуває чинності з дати її підписання сторонами і не обмежена в часі. Цю Угоду може бути розірвано за ініціативою та бажанням будь-якої зі сторін з повідомленням за 15 днів до запланованої дати розірвання за умови, що сторони не мають невиконаних взаємних зобов'язань.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на виконання умов Генеральної угоди між сторонами було укладено угоду від 04.10.2011р., якою передбачалося надання позивачем відповідачу міжбанківського кредиту на суму 7 000 000,00 доларів США зі строком повернення 04.11.2011р. та сплатою 10,75% річних у кінці строку. Умови надання та повернення міжбанківського кредиту були погоджені сторонами за допомогою системи REUTERS DEALING та підтверджені по системі S.W.I.F.T.

В подальшому строк користування міжбанківським кредитом неодноразово продовжувався, про що між сторонами укладалися відповідні окремі угоди за допомогою системи REUTERS DEALING та підтверджені по системі S.W.I.F.T.

За твердженням позивача, 13.01.2015р. між сторонами було укладено угоду про надання позивачем відповідачу міжбанківського кредиту на умовах ролл-овер (пролонгація попередньо наданої позики) на суму 7 000 000,00 доларів США зі строком повернення 06.02.2015р. та сплатою 10,75% річних у кінці строку. Умови надання та повернення міжбанківського кредиту були погоджені сторонами за допомогою системи REUTERS DEALING та підтверджені по системі S.W.I.F.T.

13.01.2015р. між сторонами було укладено Додаткову угоду №7 до Генеральної угоди (том справи - 1, аркуш справи - 16), в п.п.1, 5, 9, 13, 17 якої погоджено, що нараховані проценти по угодам, укладеним 12.09.2014р., 10.10.2014р., 07.11.2014р., 05.12.2014р. та 15.12.2014р. на суму 7 000 000,00 доларів США, сплачуються відповідачем 06.02.2015р.

Оскільки відповідач у погоджені сторонами поряду і строки не повернув міжбанківський кредит та проценти за користування кредитом, позивач направив відповідачу претензію про сплату боргу, яка була залишена відповідачем без належного реагування.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку погасити заборгованість, окрім суми основного боргу по кредиту та процентам за користування кредитними коштами, позивач просив суд стягнути з відповідача 168 000,00 доларів США пені за порушення строків сплати кредиту та 6 517,48 доларів США пені за порушення строків сплати процентів.

Місцевий господарський суд позов задовольнив повністю, визнавши вимоги позивача нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх передчасними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (ст. ст. 1046, 1049, 1050 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що позивач надав відповідачу міжбанківський кредит у розмірі 7 000 000,00 доларів США. Між сторонами було укладено низку угод, якими скориговано строк повернення кредиту. Згідно з останньою угодою відповідач повинен був повернути вищезгадану суму кредиту 06.02.2015р. та сплатити 10,75% річних у кінці цього строку.

Однак у погоджені сторонами строки відповідач кредитні кошти не повернув та не сплатив проценти за користування кредитом. Вимога позивача з цього приводу до відповідача була залишена останнім без належного задоволення.

У своїх запереченнях на позов та в апеляційній скарзі відповідач зазначав про те, що у відповідача на час розгляду справи місцевим господарським судом було запроваджено тимчасову адміністрацію, а вимоги позивача є кредиторськими вимоги, які не можуть бути задоволені відповідно до положень ч.5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

З цього приводу судом було з'ясовано, що 02.03.2015р. постановою Правління Національного банку України №150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (том справи - 1, аркуші справи - 50-51), зокрема, вирішено:

- віднести банк до категорії неплатоспроможних;

- визнати такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 30.10.2014р. №692/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії проблемних».

02.03.2015р. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» (том справи - 1, аркуш справи - 112), яким вирішено (п.п.1, 2) розпочати з 03.02.2015р. процедуру виведення відповідача з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації. Тимчасову адміністрацію запровадити строком на три місяці з 03.03.2015р по 02.06.20015р. включно.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 08.04.2015р. №71 «Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02.03.2015р. №51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» (том справи - 1, аркуш справи - 115) було вирішено внести зміни до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.03.2015р. №51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», виклавши п.2 цього рішення у такій редакції: «2. Тимчасову адміністрацію запровадити строком на шість місяців з 03.03.2015р по 02.09.20015р. включно».

Як вбачається з матеріалів справи, на дату, в яку відповідач повинен був повернути отримані від позивача кредитні кошти та проценти за користування кредитом (06.02.2015р.), у відповідача було введено тимчасову адміністрацію.

Вимога позивача вих.№1-2-2029 від 10.02.2015р. про повернення коштів також була направлена відповідачу вже під час дії процедури тимчасової адміністрації у відповідача.

Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" неплатоспроможний банк - це банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Водночас, тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Таким чином, у спорах пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

В ст. 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що Фонд розпочинає виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до ч.5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів); зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим законом.

Статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Відповідно до ст. 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду діє від імені Фонду відповідно до цього Закону і нормативно-правових актів Фонду. Уповноважена особа Фонду має право, зокрема, продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій та відмовлятися від виконання або розривати в порядку, встановленому законодавством України, будь-які договори (правочини) за участю банку, які є збитковими чи непотрібними для банку або виконання яких має негативний вплив на фінансовий стан банку.

Згідно зі ст. 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації виконавча дирекція Фонду затверджує план врегулювання з обов'язковим дотриманням принципу найменших витрат для Фонду. План врегулювання складається відповідно до вимог, встановлених актами Фонду. У плані врегулювання на підставі оцінки фінансового і майнового стану банку визначаються заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку в один із таких способів:

1) ліквідація банку з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб у порядку, встановленому цим Законом;

2) ліквідація банку з відчуженням у процесі ліквідації всіх або частини його активів і зобов'язань на користь приймаючого банку;

3) відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку на користь приймаючого банку з відкликанням банківської ліцензії неплатоспроможного банку та подальшою його ліквідацією;

4) створення та продаж інвестору перехідного банку з передачею йому активів і зобов'язань неплатоспроможного банку і подальшою ліквідацією неплатоспроможного банку;

5) продаж неплатоспроможного банку інвестору.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі укладеної між сторонами угоди про надання кредитних коштів у відповідача перед позивачем виникло зобов'язання, зокрема, щодо повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом. Однак, в зв'язку з введенням у відповідача тимчасової адміністрації, останній не виконав свої зобов'язання перед позивачем.

Як вірно зазначає відповідач в апеляційній скарзі, в даному випадку вимоги позивача є вимогами кредитора і ці вимоги не можуть бути виконані відповідачем в силу положень ч.5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у зв'язку із введенням у відповідача тимчасової адміністрації.

Тобто, на зобов'язання банку з виплати коштів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за договорами банківського рахунку поширюються передбачені в п.1 ч.5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження щодо задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку під час тимчасової адміністрації, запровадженої щодо неплатоспроможного банку (аналогічна правова позиція наведена в постановах Вищого господарського суду України від 16.09.2014р. у справі №910/7157/14, від 18.02.2015р. у справі №904/7479/14, від 13.01.2015р. у справі №910/13843/14, від 18.03.2015р. у справі №927/1624/14, а також у постанові Верховного Суду України від 25.03.2015р. у справі №910/9232/14).

Відтак, після запровадження Фондом гарантування вкладів фізичних осіб тимчасової адміністрації стосовно неплатоспроможного банку з метою виведення його з ринку та в подальшому відкликання Національним банком України банківської ліцензії та переходу до процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів банку здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (аналогічна правова позиція наведена в постанові Вищого господарського суду України №922/1940/14 від 09.12.2014р.).

При цьому, задоволення вимог окремих кредиторів поза межами процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку порушує в цілому баланс інтересів кредиторів банку та не узгоджується з положеннями Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не надано ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності заявлених ним вимог.

Натомість доводи апеляційної скарги підтвердилися під час розгляду даної справи, що в свою чергу свідчить про неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи, а також невірне застосування норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З урахуванням вищенаведених обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/12414/15 від 21.07.2015р. має бути скасовано з прийняттям нового рішення про відмову у позові.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати за звернення з позовом до суду покладаються на позивача.

Відповідно до п.22 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на дату подання апеляційної скарги) відповідач був звільнений від сплати судового збору, а отже за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/12414/15 від 21.07.2015р. судові витрати ним понесені не були.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „ДЕЛЬТА БАНК" задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/12414/15 від 21.07.2015р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

3. Матеріали справи №910/12414/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді Е.О. Шевченко

А.І. Мартюк