Постанова № 55867210, 16.02.2016, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

16.02.2016р. справа №905/2998/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3при секретарі судового засідання ОСОБА_4за участю представників сторін: від позивача: ОСОБА_5 (довіреність б/н від 30.09.2015р.);від відповідача: не зявився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь», м. Маріуполь Донецької областіна рішення господарського суду Донецької області від21.12.2015р.по справі№905/2998/15 (суддя Гринько С.Ю.)за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ІМС Груп», м.Дніпропетровськдо Публічного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь», м. Маріуполь Донецької областіпростягнення 656 914,77грн. В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІМС Груп», м. Дніпропетровськ (Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь», м. Маріуполь Донецької області (Відповідач) про стягнення 656 914,77грн. за договором про придбання технологічного обладнання №088єл/160 від 19.08.2013р., з яких: 443760,00грн. сума основного боргу, 32305,73грн. сума пені, 10796,13грн. 3% річних, 170052,90грн. сума інфляційних втрат.

В пункті першому резолютивної частини рішення Господарського суду Донецької області від 21.12.2015р. (повний текст підписано 21.12.2015р.) у справі №905/2998/15 вказано про повне задоволення позовних вимог, тоді як зі змісту пункту 2 резолютивної частини вбачається, що внаслідок запровадженого місцевим судом зменшення розміру пені на 80% на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМС Груп» з Публічного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» було стягнуто лише частина заявлених сум, а саме: заборгованість в сумі 443760,00грн., пеня в розмірі 6 461,15грн., 3% річних в розмірі 10 796,13грн. та інфляційні втрати в розмірі 170 052,90 грн.

Рішення місцевого господарського суду було вмотивовано доведеністю факту неналежного виконання Відповідачем своїх грошових зобовязань за договором №088єл/160 від 19.08.2013р. та задоволенням клопотання Відповідача про зменшення розміру пені на 80%; в при цьому, в клопотанні про відстрочення виконання рішення до 01.01.2016р. Відповідачеві було відмолено.

Публічне акціонерне товариство «Металургійний комбінат «Азовсталь», не погодившись з прийнятим рішенням, звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі, а в разі незгоди з позицією Відповідача відстрочити виконання рішення до 31.03.2016р.

Підставою для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає відсутність у нього обовязку з оплати поставленої продукції, оскільки Позивачем до суду не були додані докази отримання Відповідачем повного пакету документів, передбаченого п.6.3 договору, таким чином підстави для перерахування коштів на рахунок Позивача відсутні; окрім того нарахування Відповідачу 3% річних та пені є незаконним, оскільки в період за який Позивачем нараховані штрафні санкції на території м. Маріуполя тривала та триває антитерористична операція, що судом першої інстанції враховано не було, окрім того судом неправильно було здійснено підрахунок 3% річних та інфляційної індексації з огляду на неправильно встановлений початок виникнення заборгованості, поряд з цим суд, в порушення вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України, не дав належної правової оцінки доводам Скаржника, внаслідок чого, у задоволені клопотання Відповідача про відстрочення виконання рішення було відмовлено.

За результатами автоматизованого розподілу справи сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий (суддя-доповідач) Попков Д.О., судді Зубченко І.В. і ОСОБА_3

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 14.01.2016р. у справі №905/2998/15 було порушено апеляційне провадження з призначенням апеляційної скарги до розгляду на 02.02.2016р. та подальшим відкладенням на 16.02.2016р. об 11.50год.

Фіксація судового засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку розгляду апеляційної скарги, встановленому ст.ст. 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Представник Позивача у судових засіданнях 02.02.2016р. та 16.02.2016р. проти задовлення апеляційної скраги заперечував, з підстав, викладених у наданих відзиві та поясненнях, і на виконання вимог суду надав для огляду оригінали товарно-транспортної накладної №Р105 від 17.11.2015р., різні копії якої представлені на а.с.а.с.17 та 122 матеріалів справи.

Представник Відповідача у судові засідання попри належну обізнаність без пояснення причин не зявився, що, за висновком судової колегії, зважаючи на доведення його позиції до відома суду безпосередньо в апеляційній скарзі, достатності наявних матеріалів справи для надання правової оцінки переглядуваному рішенню та не визнання явки представника обовязкової, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне:

Як було встановлено місцевим судом та вбачається із матеріалів справи, 19.08.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІМС Груп» (Постачальник) та Публічним акціонерним товариством «Металургійний комбінат «Азовсталь» (Покупець) було укладено договір про придбання технологічного обладнання №088єл/160 (Договір а.с.а.с.8-13), відповідно до п.1.1 якого Поставщик зобовязується передати, а Покупець - прийняти обладнання на умовах, передбачених в договорі.

В п.п. 2.1, 3.3 Договору сторони дійшли згоди, що кількість, номенклатура та строки поставки обладнання визначаються в специфікаціях до договору. При цьому, згідно із п.3.5., Постачальник зобовязується повідомити Покупця до передбачуваної дати поставки обладнання не пізніше ніж за 5 днів.

Згідно з п.5.2 договору оплата за поставлене обладнання буде проводиться протягом строку, вказаного в специфікаціях, який відраховується з моменту поставки обладнання та надання документів, передбачених п.6.3 договору. Положеннями п.п.6.1. і 6.2. договору сторони узгодили, серед іншого, застосування при прийманні обладнання Інструкцій П-6, затвердженої Постановою Держарбітражу від 1506.1965р., та П-7, затвердженої Постановою Держарбітражу від 25.04.1966р.

В свою чергу, п.6.3. договору встановлював обовязок Постачальника надати Покупцеві до приймання обладнання оригінали наступних документів: рахунок на оплату обладнання; транспортні і супроводжувальні документи; пакувальні документи; сертифікат або паспорт якості Постачальника або виготовлювача (якщо Постачальник не є виготовлювачем); сертифікат санітарно-гігієнічного висновку або сертифікат радіологічної безпеки (у передбачених законодавством випадках); акт приймання-передачі обладнання (в двох примірниках), оформлений з боку Постачальника; інші документи, вказані в специфікації.

При цьому, п.6.4. передбачено право Покупця відмовитися від приймання поставленого обладнання до надання документів, передбачених п.6.3. договору.

Як вбачається з п.7.2 договору, в разі порушення строків поставок, Покупець сплачує пеню в розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ. В разі порушення строків або обємів поставок, Постачальник сплачує Покупцю неустойку в розмірі 8% від вартості непоставленого в строки обладнання.(п.7.3 договору)

У Специфікації №4 від 18.09.2014р. (а.с.14) сторонами передбачено, що Позивач зобовязався поставити на склад Покупця водоохолоджувальну обмотку автотрансформатора АТС-4500 в кількості 10 штук за ціною однієї одиниці 36 980,00грн. (без ПДВ) на загальну суму 443760,00грн. (разом з ПДВ) автотранспортом Постачальника до 29.11.2014р. на умовах оплати в термін 35 банківських днів з моменту поставки, дата якої вважається дата отримання обладнання на складі Покупця з відміткою на товарно-транспортної накладній.

На підставі довіреності № 02206 від 18.11.2014р. (а.с.18) представником Відповідача було отримано від Позивача за видатковою накладною №105 від 17.11.2014р.(а.с.16) водоохолоджувальні обмотки автотрансформаторів АТС-4 500 в кількості 10 штук за ціною однієї одиниці - 36980,00грн. (без ПДВ) на загальну суму 443760,00грн. (разом з ПДВ).

В матеріалах справи містяться завірені копії товарно-транспортних накладних №Р105 від 17.11.2014р., наданих Позивачем (а.с.17 та а.с.122), які різняться відсутністю/наявністю заповненої графи «супровідні документи на вантаж», зокрема, в одній з яких таким супровідним документом зазначений рахунок №114 від 17.11.2014р.(а.с.19). В свою чергу, Відповідачем також була надана незасвідчена фотокопія цієї ж товарно-транспортної накладної (а.с.а.с.88,89), на якій містяться відмітки Покупця про ввезення товару 20.11.2014р.

Як було встановлено місцевим судом і Скаржником не спростовано, Покупець свої зобовязання за договором не виконав, отриману продукцію не сплатив, за таких обставин 01.10.2015р. за вих.№189 Позивачем на адресу Відповідача була направлена претензія про сплату заборгованості на суму 660 642,91грн. за договором №088єл/160 від 19.08.2013р.(а.с.а.с.34,35), через незадоволення вимог якої подано розглядуваний позов.

Наразі, матеріали справи не містять доказів сплати Відповідачем заборгованості за поставлену продукцію, відповідно до договору №088єл/160 від 19.08.2013р.

Таким чином, враховуючи встановлений матеріалами справи факт порушення Відповідачем строку оплати вартості отриманого товару за договором №088єл/160 від 19.08.2013р. та з урахуванням задоволення клопотання Відповідача про зменшення розміру пені, Господарський суд Донецької області частково задовольнив позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМС Груп». При цьому, місцевий суд, не вказавши встановленої ним дати поставки обладнання, дійшов висновку, що першим днем прострочення є 08.01.2015р.

Відповідачем у відзиві на позов було сформульоване клопотання про відстрочення виконання рішення до 01.01.2016р., у задоволенні якого суд першої інстанції відмовив з мотивів не доведеності останнім обставин, за наявності яких у суду були б правові підстави для застосування ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до ст.ст.173, 174 Господарського кодексу України та ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України укладений між сторонами договір про придбання технологічного обладнання №088єл/160 від 19.08.2013р. є належною підставою для виникнення у сторін кореспондуючих прав і обов'язків.

Беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючі права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки, які (приписи), в свою чергу, згідно ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України передбачають можливість застосування загальних положень про купівлю-продаж.

Як встановлено ч.1 ст.265 Господарського кодексу України, ст.655, ч.1ст.691 Цивільного кодексу України, Покупець зобов'язаний сплатити товар за ціною, встановленою в договорі купівлі-продажу. Означений обов'язок ч.1 ст.712 цього Кодексу безпосередньо закріплений і для договору поставки.

Отже, в контексті зазначених норм зумовлене укладеним між Позивачем та Відповідачем договором грошове зобов'язання останнього з оплати товару, є підставою для існування права на отримання коштів Постачальником і таке субєктивне право є належним об'єктом судового захисту у розумінні ст.1 Господарського процесуального кодексу України та ст.15 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, Відповідач не мав жодних правових підстав для ухилення від виконання обов'язку зі сплати у відповідності до п.5.2 договору та Специфікації №4 товару, поставленого на суму 443760,00грн. після спливу 35 банківських днів з моменту поставки обладнання. Посилання місцевого суду на положення ст.666 Цивільного кодексу України та відсутність доказів звернення до Покупця з вимогою надати визначені п.6.3. договору документи або прийняття товару на відповідальне зберіганні чи відмови від договору тощо у повному обсягу спростовують доводи Скаржника щодо ненастання строку оплати. Крім того, апеляційний суд також звертає увагу, що за змістом п.12 Інструкції П-6, застосування якої сторони узгодили в п. 6.1. договору, приймання продукції за кількістю здійснюється за транспортними та супровідними документами. У випадку відсутності таких документів або деяких із них складається акт про фактичну наявність продукції з вказівкою на відсутні документи, що не було враховано місцевим судом. Слід наголосити, що до матеріалів справи Відповідачем всупереч ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не було надано акту, який би належним чином підтверджував відсутність певних документів з визначеного п.6.3. договору переліку на момент отримання товару Покупцем,

Між тим, апеляційний суд зазначає, що відповідно до п.5.2 Договору та п.5 Специфікації №4 до нього, момент початку прострочення виконання спірного грошового зобовязання це перший день після спливу 35 банківських днів з моменту поставки обладнання.

В силу ч.1 ст. 664 Цивільного кодексу України, п.3.6 Договору та п.1 Специфікації №4, поставка обладнання автотранспортом та транспортні витрати покладаються на Постачальника, який повинен забезпечити своїми силами та за свій рахунок доставку та передачу товару Відповідачу, а також вказати дату отримання товару в товарно-транспортній накладній, відповідно до п.8 зазначеної Специфікації.

Матеріали справи містять дві різні копії товарно-транспортних накладних №Р105 від 17.11.2014р. наданих Позивачем, які відрізняються наявністю/відсутністю заповненої графи «супровідні документи на вантаж». Апеляційним судом оглянуто оригінали зазначених копій товарно-транспортних накладних, жодна з яких не містить відміток з датою отримання товару 20.11.2014р., як на незавіреній фотокопії товарно-транспортної накладної №Р105 від 17.11.2014р., наданої Відповідачем (а.с.а.с.88, 89). В той же час, приймаючи до уваги, що повноваження представника Відповідача на отримання товару підтверджується довіреністю №02206, наданою разом з позовною заявою, вказівка на яку міститься в одній з копій товарно-транспортної накладної №Р105 від 17.11.2014р.(а.с.122), датованою/виданою (довіреність) 18.11.2014р. Таким чином, апеляційний суд вважає, що фактична дата отримання товару Відповідачем не може бути раніше, ніж 18.11.2014р. Оскільки твердження Скаржника щодо фактичної дати отримання товару 20.11.2014р. не підтверджені доказово з урахуванням вимог ст.36 Господарського процесуального кодексу України, остільки доведеною датою поставки суд апеляційної інстанції вважає 18.11.2014р., з якої і повинен відраховуватися 35-ти денний (виключно з банківських днів) строк для належного виконання грошового зобовязання, зі спливом якого наступає прострочення.

Зважаючи на викладене, за підрахунками апеляційного суду останнім днем належного виконання грошових зобов'язань за змістом п.5.2 Договору та п.5 Специфікації №4 є 08.01.2015р. (35 банківських днів з 18.11.2014р.) Між тим, доказів вчинення оплати або припинення відповідного грошового зобов'язання будь яким іншим способом згідно вимог ст.ст.598, 599 Цивільного кодексу України та ст.202 Господарського кодексу України Відповідачем не представлено, зважаючи на що з 09.01.2015р. має місце порушення грошового зобов'язання у розумінні ст.610 Цивільного кодексу України, а сам Покупець вважається таким, що прострочив його виконання за визначенням ч.1 ст.612 цього Кодексу. Підстав, обумовлених договором, для визнання іншої дати поставки, апеляційним судом з представлених документів не вбачається. Відтак, задоволення позовних вимог щодо стягуваної суми заборгованості в розмірі 443760грн. є цілком правомірним та обґрунтованим.

Відповідно до ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України та ст.ст.216-218 Господарського кодексу України наслідком прострочення виконання грошового зобов'язання є право кредитора вимагати, зокрема, сплати заборгованості, з нарахованими впродовж періоду прострочення на неї 3% річних, інфляційної індексації та пені, передбаченої п.7.2 договору про придбання технологічного обладнання №088єл/160 від 19.08.2013р.

Таким чином, перерахувавши розмір позовних вимог з урахуванням встановленої дати початку прострочення, апеляційний суд погоджується з доводами Скаржника щодо залишення місцевим судом поза увагою помилкових розрахунки інфляційних втрат Позивача, оскільки період нарахування має визначатися цілими місяцями, починаючи з місяця, наступного за місяцем у якому мав бути здійснений платіж (абз.3 п.3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р.). Отже, належна до стягнення сума інфляційної індексації становить 164 694,69грн. за період прострочення з лютого 2015р. по вересень 2015р., із сукупним індексом інфляції 137,113%, замість стягнутої місцевим судом 170 052,90грн.

Окрім того, з урахуванням викладеного, сума стягнення з Відповідача 3% річних за період з 09.01.2015р. по 30.10.2015р. повинна становити 10 759,66грн., замість стягнутої місцевим судом 10 796,13грн.

Переглядуване рішення в частині зайво стягнутих сум інфляційної індексації в розмірі 5 358,21грн. та 3% річних в розмірі 36,47грн. підлягає скасуванню із відмовою у задоволенні вимог про їх стягнення.

Наразі, розглянувши вимогу Позивача про стягнення пені з урахуванням її зменшення судом першої інстанції на 80% в порядку ст.233 Господарського кодексу України та ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, суд апеляційної інстанції погоджується з обґрунтованістю такого зменшення (яке сторонами не оскаржується) у світлі наявних матеріалів справи та правомірністю стягнення з Відповідача пені за договором №088єл/160 від 19.08.2013р. в розмірі 6 461,15грн.

Втім, обґрунтувавши в мотивувальній частині оскаржуваного рішення застосування визначеного п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України права суду на зменшення неустойки, місцевий суд в пункті 1 резолютивної частини вказав про повне задоволення позовних вимог, хоча в пункті 2 визначив належну до стягнення суму пені не в розмірі сформульованих Позивачем вимог, а в розмірі, що враховує застосоване зменшення.

Апеляційний суд зауважує, що подання Відповідачем і задоволення судом клопотання про зменшення розміру стягуваної пені, на відміну від заяви Позивача в порядку ст.22 Господарського процесуального кодексу України, жодною мірою не змінює розмір розглядуваних позовних вимог, визначених у позовній заяві. Отже, впродовж усього розгляду справи розмір позовної вимоги щодо пені зберігався у його первісному визначені сумою 32305,73грн., і висновок в пункті 1 резолютивної частини про повне задоволення позову суперечить мотивувальній частині щодо зменшення пені на 80% і пункту 2 резолютивної частини, де визначений саме зменшений (порівняно із заявленим Позивачем) розмір належної до стягнення суми пені.

Застосування судом зменшення стягуваної неустойки порівняно із заявленим позивачем розміром має наслідком часткове задоволення цієї позовної вимог і відмову у задоволенні вимог про стягнення сум неустойки понад визначену судом з урахуванням зменшення, про що безпосередньо випливає із змісту п.4 ч.1 та абз.3 ч.2 ст.84 Господарського процесуального кодексу України та прямо вказано в п.9.4. Постанови Пленуму ВГСУ №6 від 23.03.2012р.

Вказане порушення з боку місцевого суду наведених норм процесуального права за змістом ч.2 ст.104 Господарського процесуального кодексу України є самодостатньою підставою для скасування п.1 резолютивної частини переглядуваного рішення, який опосередковує невизнаність та суперечливість висновків суду щодо результатів розгляду позовної вимоги про стягнення пені.

Посилання Скаржника на незаконність задоволення позовних вимог через те, що м.Маріуполь, в якому розташований Відповідач відноситься до територій, на яких здійснювалась антитерористична операція, апеляційним судом відхиляється, оскільки положення Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не містять положень, які б передбачали для розглядуваних правовідносин між Позивачем і Відповідачем заборону нарахування штрафних санкцій, до яких (у розумінні ст.549 Цивільного кодексу України) заявлені 3% річних взагалі не відносяться.

Відносно незгоди Скаржника із результатами розгляду місцевим судом його клопотання про відстрочення виконання рішення до 01.01.2016р. апеляційний суд зазначає, що:

- за змістом п.6 ст.83 Господарського процесуального кодексу України не застосування такого відстрочення за будь-яких обставин є правом, а не обовязком суду, незастосування якого не віднесена до підстав зміни чи скасування рішення згідно ст.104 цього Кодексу;

- суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про недоведеність Відповідачем виключних обставин для застосування такого відстрочення, тим більше, що визначена ним дата відстрочення до 01.01.2016р. з урахуванням приписів ст.85 Господарського процесуального кодексу України навіть не передбачає набрання рішенням законної сили (у разі неподання апеляційної скарги), а отже і так не могло виконуватися примусово в силу закону в межах бажаного для Відповідача періоду відстрочення, якщо вважати 21.12.2015р. датою складання повного тексту оскаржуваного рішення. При цьому, апеляційний суд звертає увагу місцевого суду, що ані сам текст переглядуваного рішення, ані протокол судового засідання від 21.12.2015р. (а.с.124), в якому воно оголошувалося, не містить жодних вказівок на дату виготовлення повного тексту рішення, що у світлі ст.ст.85, 93 Господарського процесуального кодексу України істотною мірою впливає на процесуальні права сторін. На необхідність належного визначення судом моменту складання повного тексту рішення наголошено в п.11 Постанови Пленуму ВГСУ №6 від 23.03.2012р.

Висування в межах апеляційного провадження вимог щодо відстрочення виконання рішення до 31.03.2016р., про що Відповідач не заявляв лопотання в суді першої інстанції, не обґрунтовано доказово, а тому відхиляється, що не заважає у подальшому звернутися до місцевого суду за наявністю відповідних підстав із заявою в порядку ст.121 Господарського процесуального кодексу України.

Втім, з огляду на допущені місцевим судом неповноту зясування обставин доведеної дати поставки товару, що впливає на визначення періоду прострочення, а відтак і на встановлення належних до стягнення сум інфляційної індексації та 3% річних, а також порушення норм процесуального права, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги і часткового скасування переглядуваного рішення з частковим задоволенням позовних вимог, що за змістом ст.49 Господарського процесуального кодексу України зумовлює розподіл витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги і перерозподіл витрат зі сплати судового збору за подання позову між сторонами пропорційно задоволеним вимогам (без урахування зменшеної судом суми пені).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь», м. Маріуполь Донецької області на рішення Господарського суду Донецької області від 21.12.2015р. у справі №905/2998/15 задовольнити частково.

2.Рішення Господарського суду Донецької області від 21.12.2015р. у справі №905/2998/15 скасувати в частині стягнення інфляційної індексації в розмірі 5 358,21грн. та 3% річних в розмірі 36,47грн., у зв'язку з чим викласти резолютивну частині рішення в наступній редакції:

« 1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМС Груп», м. Дніпропетровськ до Публічного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь», м. Маріуполь Донецької області задовольнити частково.

2.Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь», м.Маріуполь Донецької області (ЄДРПОУ 00191158, м. Маріуполь 87500, Донецька область, вул. Лепорського, 1) на користь з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМС Груп», м. Дніпропетровськ (ЄДРПОУ 36961745, м. Дніпропетровськ 49000, Дніпропетровська область, пр. Газети «Правда», 87) суму основного боргу у розмірі 443760,00грн., пеню у розмірі 6 461,15грн., 3% річних у розмірі 10 759,66грн., інфляційних втрат у розмірі 164 694,69грн., судовий збір у розмірі 9769,49грн.

3.У задоволені решти позовних вимог відмовити.»

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМС Груп», м. Дніпропетровськ (ЄДРПОУ 36961745, м. Дніпропетровськ 49000, Дніпропетровська область, пр. Газети «Правда», 87) на користь Публічного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь», м.Маріуполь Донецької області (ЄДРПОУ 00191158, м. Маріуполь 87500, Донецька область, вул. Лепорського,1) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 92,65грн.

4. Доручити Господарському суду Донецької області видати відповідні накази про примусове виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 16.02.2016р., оформивши їх у відповідності до приписів ст.18 Закону України «Про виконавче провадження».

5. Постанова апеляційної інстанції набирає сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя:Д.О. Попков

Судді:І.В.Зубченко

ОСОБА_6

Надруковано 5 прим.: 1,2 - сторонам,3- у справу, 4 - ДАГС, 5 - ГСДО