Рішення № 55866701, 15.02.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.02.2016р. Справа№ 914/4165/15

Суддя О.Запотічняк при секретарі Р.Джус розглянула справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА ЮКО, м.Львів,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Л-Профі, м.Львів,

про: стягнення 33 234,40 грн. попередньої оплати та 139 840,00 грн. пені.

За участю представників:

Від позивача: ОСОБА_1- представник;

Від відповідача: ОСОБА_2 директор;

Суть спору: Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА ЮКО, звернулося в Господарський суд Львівської області з позовом до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Л-Профі про: розірвання договору №7 від 25.09.2014р., стягнення збитків з урахуванням індексу інфляції в сумі 42 709,52 грн., 3% річних в сумі 751,18 грн., та пені в сумі 139 840,00 грн.

В ході розгляду справи позивачем було подано заяву про зменшення позовних вимог згідно якої позивач просить суд стягнути з відповідача 33 234,40 грн. попередньої оплати та 139 840,00 грн. пені.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що на виконання умов договору від 25.09.2014р. №7 він перерахував відповідачу в якості авансу кошти в сумі 128 598,40 грн.. Відповідач протягом 30 календарних днів з моменту отримання авансу повинен був виготовити та поставити позивачу передбачену договором продукцію (металеві двері) загальною кількістю 55 штук, однак свої договірні зобовязання виконав частково та поставив тільки 30 дверей.

Різниця між перерахованою відповідачу попередньою оплатою та вартістю поставленої продукції становить 33 234,40 грн., яка й підлягає поверненню.

За неналежне виконання відповідачем договірних зобовязань, йому нараховано пеню в сумі 139 840,00 грн.

Обставини справи: Розглянувши подані матеріали суд визнав їх достатніми для прийняття заяви до розгляду і ухвалою від 07.12.2015 року порушив провадження у справі та призначив судове засідання на 16.12.2015року.

В судове засідання 16.12.2015р. зявився представник позивача, подав клопотання про зменшення розміру позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача 33 234,40 грн. попередньої оплати та 139 840,00 грн. пені, а також подав клопотання про долучення витребуваних ухвалою суду від 07.12.2015р. документів.

Відповідач не забезпечив явки уповноваженого представника в судове засідання, хоча належним чином про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення № 7901410157228.

Ухвалою від 16.12.2015р. суд відклав розгляд справи на 12.01.2016р.

В судове засідання 12.01.2016р. зявилися представники сторін. Для надання відповідачу можливості ознайомитись з матеріалами справи та підготувати відзив на позов, в судовому засідання було оголошено перерву до 20.01.2016р.

В судове засідання 20.01.2016р. зявився представник позивача. Відповідач не забезпечив явки уповноваженого представника в судове засідання, відзиву на позов не подав.

Розгляд справи було відкладено на 02.02.2016р.

В судове засідання зявилися представники сторін. Представник відповідача просив суд оголосити в судовому засіданні перерву для надання можливості врегулювати спір мирним шляхом.

Представниками сторін було подано заяву про продовження строку розгляду справи у відповідності до ст. 69 ГПК України.

Ухвалою від 02.02.20196р. суд продовжив строк розгляд у справи на 15 днів з 06.02.016р. та оголосив перерву в судовому засіданні на 15.02.2016р.

В судове засідання 15.02.2016р. зявились представники сторін.

Представник позивача підтримав зменшені позовні вимоги, просив суд їх задоволити в повному обсязі та стягнути з відповідача 33 234,40 грн. попередньої оплати та 139 840,00 грн. пені.

Представник відповідача визнав основну заборгованість, однак просив суд відмовити в стягнення пені.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

25 вересня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Л-Профі» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма «ЮКО» (замовник) було укладено договір №07 за умовами якого виконавець зобовязався виготовити, змонтувати та передати у власність замовника продукцію, а саме двері металеві та металеві протипожежні в асортименті та кількості відповідно до додатку №1 до даного договору, а саме:

- Розміром 2070 мм*820 мм в кількості 9 штук загальною вартістю 19080,00 грн.

(2120,00 грн. за штуку)

- Розміром 2050 мм*1000 мм в кількості 19 штук загальною вартістю 47690,00 грн.

(2510,00 грн. за штуку)

- Розміром 2070 мм*700 мм в кількості 21 штука загальною вартістю 66150,00 грн.

(3150,00 грн. за штуку)

- Розміром 2100 мм*900 мм в кількості 6 штук загальною вартістю 19080,00 грн. (3180,00 грн. за штуку)

Замовник в свою чергу зобовязався прийняти вироби та оплатити їх у порядку та у терміни передбачені договором.

Відповідно до п. 4.1 Договору сторони погодили, що виконавець зобовязується виготовити продукцію протягом 30 календарних днів з моменту отримання попередньої оплати у розмірі 60% вартості Договору та надання виконавчих розмірів виробів.

Відповідно до п. 3.1 договору, вартість продукції визначеної у додатку №1 становить 182 400,00 грн., а відтак розмір попередньої оплати повинен становити 109 440,00 грн.

Згідно платіжних доручень від 26.09.14р. №81, від 02.10.14р. №93, від 30.01.15р. №280, позивач перерахував відповідачу авансовий платіж на загальну суму 128 598,40 грн.

Оскільки останній авансовий платіж був проведений позивачем 02.02.2015р. (згідно відмітки банку на платіжному дорученню від 30.01.15р. №280) а виконавчі розміри виробів були обумовлені сторонами в додатку №1 до договору, відповідач повинен був виготовити та поставити всю продукцію в строк до 04.05.15р. включно.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Однак Відповідач тільки частково виконав свої обов'язки, передбачені п. 4.1. Договору, а саме виготовив і поставив меншу кількість дверей:

- Розміром 2070 мм*820 мм в кількості 9 штук;

- Розміром 2050 мм*1000 мм в кількості 9 штук;

- Розміром 2070 мм*700 мм в кількості 12 штук;

Як вбачається з видаткових накладних від 16.12.2014р. №РН -0000035 та від 30.12.2014р. №РН-0000037 загальна вартість поставленої продукції становить 95364,00 грн.

Доказів поставки решти продукції позивачу відповідачем не надано.

Таким чином враховуючи суму сплаченого позивачем авансу та вартість поставленої продукції, позивачем було переплачено кошти в сумі 33 234,40 грн.

Дані кошти відповідачем повернені не були, що зокрема підтверджується і актом звірки взаєморозрахунків станом на 26.03.2015р.

Позивач посилаючись на норму ст. 693 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача різницю між перерахованою відповідачу попередньою оплатою та вартістю поставленої продукції в сумі 33 234,40 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Виходячи зі змісту наведеної норми, закон передбачає альтернативні права покупця вимагати виконання зобов'язання в натурі щодо передачі товару або вимагати повернення попередньо сплаченої суми за непереданий товар.

При цьому необхідно розуміти, що для виникнення у покупця підстав вимагати повернення передоплати необхідна одночасна наявність двох обов'язкових умов: одержання продавцем суми попередньої оплати та непередання ним товару у встановлений строк.

Як встановлено судом, відповідач повинен був виготовити та поставити позивачу всю продукцію в строк до 04.05.15р. включно.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, оскільки відповідач одержав від позивача попередню оплату, однак у встановлені договором строки не виготовив та не передав позивачу продукцію, вимога позивача про повернення відповідачем попередньої оплати в сумі 33 234,40грн. є обґрунтованою та підлягає до задоволення.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 139840,00 грн. суд зазначає наступне.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в цій частині позивач посилається на п. 5.3 договору, яким передбачено, що у випадку несвоєчасного виготовлення продукції з вини виконавця, виконавець сплачує замовнику штраф в розмірі 05,% від суми договору за кожен день прострочення.

З наведеного вбачається, що п. 5.3 договору не врегульовано порядок нарахування пені а передбачено тільки порядок нарахування штрафу.

Відповідно до п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань», якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Оскільки в договорі сторонами не було обумовлено відповідальності відповідача за неналежне виконання договірних зобовязань у вигляді пені, у позивача відсутні підстави для нарахування відповідачу пені в сумі 139 840,00 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України, передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладені обставини, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково в сумі 33 234,40 грн.

В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити за безпідставністю.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або

скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» в редакції від 01.09.2015р., за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру сплачується судовий збір який дорівнює 1-му розміру мінімальної заробітної плати, а за подання позовної заяви майнового характеру, сплачується судовий збір в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати.

Як вбачається з відмітки канцелярії суду на позовній заяві, вона подана до суду 04.12.2015р.

В позовній заяві позивачем було заявлено одну немайнову вимогу щодо розірвання договору №7 від 25.09.2014р., та майнову вимогу про стягнення збитків з урахуванням індексу інфляції в сумі 42 709,52 грн., 3% річних в сумі 751,18 грн., та пені в сумі 139 840,00 грн.

При поданні позовної заяви до суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 3 967,51 грн., (1218,00 грн. за немайнову вимогу та 2749,51грн. за майнову).

Однак в ході розгляду справи позивачем було зменшено позовні вимоги, позивач просив суд стягнути з відповідача 33 234,40 грн. попередньої оплати та 139 840,00 грн. пені. Тобто предметом розгляду була тільки майнова вимога на суму 173 074,40 грн.

Судовий збір за розгляд даної майнової вимоги повинен становити 2596,12 грн., а отже позивачем було зайво сплачено судовий збір в сумі 1371,39 грн.

Відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Позивачу слід повернути зайво сплачений ним судовий збір в сумі 1371,39 грн.

Щодо решти витрат позивача по сплаті судового збору, то суд покладає їх на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 498,52 грн.

Керуючись ст. ст.28, 33 ,43, 44, 48, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Позовні вимоги задоволити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Л-Профі (79020, м.Львів, вул. П.Панча,11/99, ідентифікаційний код: 33562555) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА ЮКО (79017, м. Львів, вул. Рильського,10, Ідентифікаційний номер: 13800127) - 33 234,40 грн. попередньої оплати та 498,52 грн. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати ухвалу на повернення Товариству з обмеженою відповідальністю ФІРМА

ЮКО (79017, м. Львів, вул. Рильського,10, Ідентифікаційний номер: 13800127) з

державного бюджету України судового збору.

5. Рішення суду може бути оскаржено згідно ст.ст. 91-95 ГПК України.

Повний текст рішення складено 17.02.2016р.

Суддя Запотічняк О.Д.