Рішення № 55866675, 08.02.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.02.2016р. Справа№ 914/2139/15

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

За позовом: до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Львівобленерго», м.Львів Комунального підприємства «Стрийтеплоенерго», м.Стрий Львівської області про: стягнення 101 306, 72 грн. Головуючий суддя Кітаєва С.Б.

Суддя Сухович Ю.О.

Суддя Петрашко М.М.

При секретарі Децик С.Я.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 представник (довіреність в матеріалах справи);

від відповідача: ОСОБА_2 представник (довіреність в матеріалах справи)

Права та обов'язки згідно ст. ст. 20, 22 ГПК України суд роз'яснив представникам сторін. Заяви про відвід судді не надходили. Клопотань про технічну фіксацію від сторін не надходило.

Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області подано позов Публічним акціонерним товариством «Львівобленерго» м.Львів до відповідача, Комунального підприємства «Стрийтеплоенерго» м.Стрий Львівської області про стягнення 101 306,72 грн.

Ухвалою суду від 06.07.2015р. за даним позовом порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 16.07.2015р. Вимоги до сторін по підготовці справи до розгляду в судовому засіданні висвітлені в ухвалі.

З підстав, наведених в ухвалі суду 16.07.2015р., розгляд справи відкладено на 26.08.2015р.

Ухвалами суду від 26.08.2015р. продовжено строк розгляду справи на 15 днів та відкладено розгляд справи на 15.09.2015р.

Ухвалою суду від 15.09.2015р. призначено колегіальний розгляд справи №914/2139/15 у складі трьох суддів.

Внаслідок автоматизованого розподілу, проведеного у відповідності до ст.2-1 ГПК України, згідно Протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 16.09.2015р., у склад колегії увійшли головуючий суддя Кітаєва С.Б., судді Петрашко М.М. та Мазовіта А.Б.

Ухвалою суду від 16.09.2015р. справу прийнято до розгляду колегіально у складі суддів: головуючий суддя Кітаєва С.Б., судді Петрашко М.М. та Мазовіта А.Б. та призначено справу до розгляду на 28.10.15р.

В судовому засіданні 28.10.2015р. оголошено перерву до 16.11.2015р.

Ухвалою суду від 16.11.2015р. продовжено строк розгляду справи на 15 днів та відкладено її розгляд на 30.11.2015р.

Згідно із вимогами ст.21 ГПК України автоматизованою системою документообігу суду здійснено зміну складу колегії суддів для розгляду справи у звязку з перебуванням 30.11.2015р. у відпустці судді Петрашка М.М. Внаслідок автоматизованого розподілу визначено колегію суддів для розгляду справи в складі: головуючий суддя Кітаєва С.Б., суддя Сухович Ю.О. та суддя Мазовіта А.Б.

З підстав, викладених в ухвалі суді від 30.11.2015р., розгляд справи відкладено на 23.12.2015р.

В судовому засіданні 23.12.2015р. оголошено перерву до 27.01.2016р.

Згідно з Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 26.01.2016р. у справі № 914/2139/15, у звязку з перебуванням судді Мазовіти А.Б. у відпустці станом на час розгляду справи, введено в склад колегії суддю Петрашка М.М.

В судовому засіданні 27.01.2016р. оголошено перерву до 08.02.2016р.

В судове засідання 08.02.2016р. представник позивача зявився, підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві та наданих суду поясненнях. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 13.11.2007р. між позивачем та відповідачем укладено договір про постачання електричної енергії від №90346, на виконання умов якого позивач здійснював постачання електроенергії відповідачу у визначеному обсязі. Внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем взятих на себе зобовязань за вказаним договором в частині оплати за поставлену електричну енергію ПАТ «Львівобленерго» нараховано відповідачу 29372,90 грн. пені, 1 491,66 грн. 3% річних та 70 442,16 грн. інфляційних втрат. Позивач просить задоволити позов в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 08.02.2016р зявився, проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та доповненнях до відзиву на позовну заяву. Зокрема як зазначено у відзиві на позовну заяву, відповідач листами від 06.02.2015р. та 10.03.2015р. звертався в Департамент фінансів Львівської ОДА для проведення взаєморозрахунків відповідно до Постанови КМУ від 11.01.2005р. №20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з Державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» на суму 700 000,00 грн. (400 000, 00 грн. за лютий 2015р. та 300 000, 00 грн. за березень 2015р.). В подальшому, 17.02.2015р. за №20/629 та 18.03.2015р. за №20/1010 між Головним управлінням Державної казначейської служби України в Львівській області, Департаментом фінансів Львівської обласної державної адміністрації, ПАТ «Львівобленерго» та ДП «Енергоринок» підписано спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію. На виконання згаданих протокольних рішень, погашення бюджетної заборгованості за надані житлові субсидії населенню було проведено 02.04.2015р. на суму 400 000,00 грн. та 20.04.2015р. на суму 300 000,00 грн. Відповідач стверджує, що не повинен нести відповідальність за несвоєчасне виконання зобовязань по оплаті електроенергії, оплата за яку здійснюється шляхом перерахування субвенцій з державного бюджету. Відтак, відповідач просить відмовити в задоволенні позову у звязку з відсутністю його вини простроченні оплат по спірних рахунках.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності у відповідності до ст.43 ГПК України, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив.

13 листопада 2007р. між Відкритим акціонерним товариством «Львівобленерго», що перейменоване у Публічне акціонерне товариство «Львівобленерго» (позивач, за договором - постачальник) та Комунальним підприємством «Стрийтеплоенерго» (відповідач, за договором - споживач) укладено договір №90346 про постачання електричної енергії.

Відповідно до умов п.1. договору, постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю зазначеною в додатку №9 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії», а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Термін дії договору встановлюється з дня його підписання і укладається на строк до 31.12.2006 року. Договір вважається щоразу продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов (п. 9.4. договору).

Згідно п.2.2.2. договору постачальник зобовязується: постачати споживачу електроенергію, як різновид товару: в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього договору (додаток №1 «Обсяги споживання електричної енергії споживачу та субспоживачу»); згідно з категорією струмоприймачів споживача відповідно до ПУЕ та гарантованого рівня надійності електропостачання схем електропостачання, визначених додатками №11 «Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін»; із дотриманням граничних показників якості електричної енергії, визначених державними стандартами; забезпечити отримання споживачем електричної енергії на рівні дозволеної потужності зазначеної в додатку №9 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії».

Пунктом 2.3.3. договору передбачено, що споживач зобовязується, зокрема, оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків № 2 Порядок розрахунків та № 9 Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії.

При цьому, порядок розрахунків за спожиту електроенергію врегульовано додатком № 2 від 13.11.2007р. до договору № 90346 про постачання електричної енергії від 13.11.2007р. (далі додаток № 2)

Так, в п. 4 додатку №2 сторони визначили, що остаточний розрахунок споживача за електричну енергію спожиту протягом розрахункового періоду здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених Правилами користування електричною енергією (ПКЕЕ) . Під час визначення суми платежу остаточного розрахунку за поточний розрахунковий період враховуються суми проведеної в попередніх та поточному розрахункових періодах оплати споживання електричної енергії за поточний розрахунковий період.

Відповідно до п.2. додатку №2 розрахунковим періодом вважається період з 20 числа попереднього місяця до 19 числа поточного місяця включно та прирівнюється до календарного. Розрахунки за електричну енергію проводяться споживачем виключно грошовими коштами на зазначений у договорі поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії.

Рахунки на оплату платежів, передбачених даним договором, виписуються постачальником електричної енергії та надаються споживачу. Тривалість періоду для оплати отриманих рахунків не має перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунку. Дата оплати рахунка (здійснення розрахунку) визначається датою, на яку були зараховані кошти на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом (п. 6 додатку № 2).

На виконання умов договору, за поставлену електроенергію позивач виставив відповідачу рахунки за активну енергію: №300402/43585-1 за лютий 2015р. на суму 452 642,16грн., який отримано відповідачем 20.02.2015р.; №300403/45642-1 за березень 2015 року на суму 391 912,87грн., який отримано відповідачем 20.03.2015р.; №300504/47702-1 за квітень 2015 року на суму 284 474,30 грн., який отримано відповідачем 20.04.2015р. Отримання рахунків відповідачем підтверджується підписом уповноваженого представника на кожному з рахунків .

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач повністю здійснив оплату по рахунках: №300402/43585-1 за лютий 2015р. 02.04.2015р. (платіжним дорученням №594 від 23.02.2015р. в сумі 52 642,16 грн., платіжним доручення №353 від 02.04.2015р. в сумі 400 000,00 грн.), №300403/45642-1 за березень 2015 року 20.04.2015р. (платіжним дорученням №741 від 24.03.2015р. в сумі 91 912,87 грн., платіжним доручення №414 від 20.04.2015р. в сумі 300000,00грн.), №300504/47702-1 за квітень 2015 року 21.04.2015р. ( платіжним доручення №61 від 21.04.2015р. в сумі 284 474, 30грн.).За спожиту активну енергію за травень 2015 року відповідач перерахував позивачу 19 390,57 грн. платіжним дорученням №156 від 21.05.2015 року.

При цьому, платежі в сумі 400 000,00 грн. та 300 000,00 грн. за спожиту відповідачем енергію в лютому та березні місяцях 2015 року позивачу перераховано Департаментом фінансів Львівської ОДА на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №20 та згідно спільного протокольного рішення від 17.02.2015р. та спільного протокольного рішення від 18.03.2015 року.

Таким чином, як зазначає позивач, в порушення умов договору, відповідач неналежним чином виконував взяті на себе зобовязання та несвоєчасно здійснював оплату за поставлену активну електричну енергію по рахунках №300402/43585-1 за лютий 2015р. в сумі 400 000,00 грн. та №300403/45642-1 за березень 2015 року в сумі 300 000,00 грн.

Пунктом 7 додатку №2 до договору № 90346 від 13.11.2007р. передбачено, що у разі несвоєчасної оплати платежів, обумовлених даним договором, постачальник електричної енергії проводить споживачу нарахування пені, суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми.

Одночасно, умовами укладеного між сторонами договору передбачено, що за внесення платежів, передбачених цим договором, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати (п. 4.2.1. Договору).

Відтак, враховуючи невиконання відповідачем взятих на себе договірних зобовязань, в частині здійснення розрахунків за поставлену електроенергію, у встановлені договором строки, позивач звернувся до господарського суду з вимогою про стягнення з відповідача 29 372,90 грн. пені, 1 491,66 грн. 3% річних та 70 442,16 грн. інфляційних втрат ( розрахунки додаються до позовної заяви).

Приймаючи рішення суд виходив з наступного.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, при цьому зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Водночас, ст.174 ГК України визначає, що однією з підстав виникнення господарського зобовязання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Взаємовідносини, які виникають в процесі купівлі, продажу електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами регулюються Правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996р. ( далі Правила, ПКЕЕ).

Зі змісту п 1.1 ПКЕЕ вбачається, що дані Правила регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).

Згідно з п. 5.1 ПКЕЕ договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін.

Відповідно до вимог ст. 26 Закону України «Про електроенергетику» та ПКЕЕ постачання електричної енергії здійснюється лише на підставі договору про постачання електричної енергії, який укладається між споживачем та постачальником електричної енергії. При цьому, споживач енергії зобов'язаний додержуватися вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії.

У відповідності до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

В додатку №2 від 13.11.2007р. до договору № 90346 про постачання електричної енергії від 13.11.2007р. сторони встановили, що рахунки на оплату платежів, передбачених даним договором, виписуються постачальником електричної енергії та надаються споживачу. Тривалість періоду для оплати отриманих рахунків не має перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунку. Дата оплати рахунка (здійснення розрахунку) визначається датою, на яку були зараховані кошти на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом (п. 6 додатку № 2).

Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Як зясовано в ході розгляду справи та підтверджено матеріалами справи, позивач належним чином виконав умови договору про постачання електричної енергії №90346 від 13.11.2007р. Однак, відповідач неналежним чином здійснював оплату за спожиту електричну енергію, оплачуючи надані послуги з порушенням встановлених договором строків.

Враховуючи невиконання відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань в частині здійснення розрахунків за поставлену електроенергію, у встановлені договором строки, позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати, пеню та 3% річних.

Відповідно до ст 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування саме до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених законами та договором.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей549-552, 611, 625 ЦК України. З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14).

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних, встановлених ст. 625 ЦК України, є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Можливість нарахування 3% річних законодавець повязує з фактом порушення грошового зобовязання. Головним для визначення правової природи даної міри відповідальності є вказівка на невиконання грошового зобовязання. При цьому, норми чинного законодавства не вимагають обовязкового встановлення у договорі додаткового застереження щодо можливості застосування наслідків передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України.

Пунктом 4.2.1. договору передбачено, що за внесення платежів, передбачених цим договором, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Відповідно до частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України (Постанова Верховного суду України від 7 листопада 2011 року).

За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки (п. 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14).

Відповідно до ч.6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок.

Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму. (постанова Пленуму Верховного суду України від 6.11.2013 року у справі № 6-116цс13).

День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені та інфляційних нарахувань. Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.(п.1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14).

Пеня за порушення грошового зобов'язання обчислюється лише у відсотках до суми простроченого платежу (п.2.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14).

Відповідно до п.2. додатку №2 розрахунковим періодом вважається період з 20 числа попереднього місяця до 19 числа поточного місяця включно та прирівнюється до календарного. Розрахунки за електричну енергію проводяться споживачем виключно грошовими коштами на зазначений у договорі поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії.

Рахунки на оплату платежів, передбачених даним договором, виписуються постачальником електричної енергії та надаються споживачу. Тривалість періоду для оплати отриманих рахунків не має перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунку.

В розумінні Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні, операційний день - частина робочого дня банку або іншої установи учасника платіжної системи, протягом якої приймаються від клієнтів документи на переказ і документи на відкликання та можна , за наявності технічної можливості, здійснити їх обробку, передачу та виконання. Тривалість операційного дня встановлюється банком або іншою установою учасником платіжної системи самостійно та закріплюється в їх внутрішніх документах.

Як встановлено, рахунок №300402/43585-1 за лютий 2015р. на суму 452 642,16грн. отримано відповідачем 20.02.2015р.(20.02.2015р. п»ятниця). П»ять операційних днів для оплати рахунку з 23.02.по 27.02.2015р. (включно).

Платіжним дорученням №594 від 23.02.2015р. відповідач перерахував позивачу кошти в сумі 52 642,16 грн. без порушення строків оплати, передбачених договором. Кошти в сумі 400 000,00 грн. (452 642,16 грн. 52 642,16 грн.) перераховані позивачу 02.04.2015 року платіжним дорученням № 353.

Пунктом 4.2.1. договору передбачено, що за внесення платежів, передбачених цим договором, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Таким чином, від суми 400 000,00 грн. пеня підлягала б нарахуванню за період з 28.02.2015р. по 01.04.2015р. (день оплати, 02.04.2015р., в розрахунок пені не включається).

З 28.02.15р. по 03.03.2015р. ставка НБУ складала 19,5%, кількість днів прострочення - 4 дні; пеня із врахуванням подвійної облікової ставки НБУ =1709,58 грн.

З 04.03.2015р. по 01.04.2015 р. ставка НБУ складала 30% , кількість днів прострочення - 29 днів., пеня із врахуванням подвійної облікової ставки НБУ = 19068,49 грн.

Разом, пеня = 20 778,07 грн.

Однак, суд не може виходити за межі заявлених вимог. Оскільки позивач починає нарахування пені від суми 400 000,00 грн. з 02.03.2015 року. то за два дні прострочення (02 і 03.03.2015 року) пеня складатиме 854,79 грн. ( ставка НБУ 19,5%). Разом 19 923,28 грн.

Рахунок №300403/45642-1 за березень 2015 року на суму 391 912,87грн., отримано відповідачем 20.03.2015р. (20.03.2015р. п»ятниця). Строк для оплати : з 23.03 по 27.03.2015 року (включно).

Відповідач платіжним дорученням №741 від 24.03.2015р. перерахував позивачу по вказаному рахунку кошти в сумі 91 912,87 грн., без порушення строків оплати, передбачених договором.

Кошти в сумі 300 000,00 грн. поступили позивачу 20.04.2015 р. по платіжному дорученню №414.

Таким чином, від суми 300 000,00 грн. за період з 28.03.2015 року по 19.04.2015 року підлягала б нарахуванню пеня.

В період з 04.03.2015 року по 27.08.2015 року діяла ставка НБУ 30%.

Відтак, з 28.03.2015р. по 19.04.2015р., при ставці НБУ 30%, за 23 дні прострочення пеня = 11 342,46 грн.

Разом : пеня мала б складати 31 265,74 грн. (19923,28 грн. +11342,46 грн).

Зважаючи , що правом змінювати заявлені позовні вимоги ( ч.4 ст.22 ГПК України) наділений лише позивач, заявлена позивачем сума пені є меншою, порівняно із сумою, яка підлягала б до стягнення, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення на його користь з відповідача 29 372,90 грн. пені підлягає до задоволення. При цьому суд звертає увагу, що в умови договору сторонами не вносились зміни стосовно строків та порядку оплати спожитої енергії.

Крім того, згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначено у п.4 (п.п.4.1) Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» ,- сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

У п.3 згаданої Постанови вказано, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення їх сплати.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання.

В листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» зазначається, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця червня .

Як зазначено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобовязання.

З наведеного вбачається, що найменший період визначення інфляційних нарахувань становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою таких нарахувань. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Аналогічної практики дотримується Вищий господарський суд України, зокрема, у постанові від 10.07.2013 р. по справі №5002-33/4081-2012.

Враховуючи вищенаведене, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, проведений позивачем суд встановив, що сума інфляційних нарахувань є більшою ніж просить стягнути позивач. Водночас, зважаючи на те, що суд не має права виходити за межі позовних вимог, а позивач не подавав такої заяви, відтак до стягнення з відповідача підлягає 70 442,16 грн. інфляційних втрат.

Проаналізувавши долучений позивачем розрахунок 3% річних та провівши відповідний перерахунок (зважаючи на момент виникнення зобов»язання з оплати за електроенергію, надану в лютому та березні 2015 року, суму прострочених платежів та дату фактичного виконання відповідачем зобов»язання із оплати за електроенергію, а також визначений позивачем період нарахування 3% річних), суд, не виходячи за межі позовних вимог, приходить до висновку, що позов в частині стягнення 1 491,66 грн. 3% річних підлягає до задоволення у повному обсязі, оскільки перерахована судом сума 3% річних є більшою від заявленої позивачем суми.

Розглянувши доводи та заперечення відповідача, зазначені у відзиві на позовну заяву та доповненнях до позовної заяви, про те, що прострочення оплати за поставлену електричну енергію за лютий 2015р. та березень 2015р. відбулося з незалежних від підприємства відповідача причин, а відповідач не несе відповідальність за несвоєчасність виконання державою взятих на себе зобовязань щодо оплати заборгованості за спожиту електроенергію, суд вважає за необхідне зазначити, що наведені обставини не звільняють відповідача від виконання зобов'язань щодо оплати наданих позивачем послуг, оскільки відповідач як юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за двостороннім договором №90346 від 13.11.2007р. про постачання електричної енергії і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб (аналогічної позиції дотримується Верховний суд України в постанові від 26.12.2011р. у справі № 3-138гс11).

Відносини, повязані з підписанням спільних протокольних рішень врегульовані Постановою КМУ від 11.01.2005р. №20 «Про затвердження Порядку перерахування субвенцій з Державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» (далі Постанова) та Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою КМ України №20 від 11.01.2005р. (далі Порядок).

З приписів Постанови та Порядку вбачається, що вказаними протокольними рішеннями врегульовано лише механізм перерахування субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу тощо.

Поряд з цим, Постанова та Порядок не врегульовують питання двосторонніх договірних відносин з постачання електричної енергії між позивачем та відповідачем та не містять жодних вказівок щодо зміни умов договору про постачання електричної енергії у звязку з застосуванням визначеного Порядком механізму. Включення позивача до згаданих протокольних рішень не дає підстав відповідачу в односторонньому порядку змінювати умови укладеного між сторонами договору в частині здійснення оплати за поставлену йому електричну енергію чи змінювати організацію розрахунків за договором № 90346 від 13.11.2007р.

Окрім цього, згідно п. 9.1. укладеного між сторонами договору про постачання електричної енергії, усі зміни та доповнення до договору оформляються письмово, підписуються уповноваженими особами та скріплюються печатками обох сторін. Однак, в даному випадку, Комунальне підприємство «Стрийтеплоенерго» не є безпосередньо стороною (учасником) спільного протокольного рішення, а ,відтак, зазначені спільні протокольні рішення за жодних умов не можуть розцінюватися як правочин, що спрямований на зміну умов договору, в тому числі, в частині порядку і строків розрахунку за поставлену електроенергію.

Водночас, суд звертає увагу на те, що Комунальне підприємство «Стрийтеплоенерго» не ініціювало внесення змін в укладений між сторонами договір № 90346 від 13.11.2007р. та не укладало з позивачем жодних договорів про організацію взаєморозрахунків.

Таким чином, наявність спільних протокольних рішень, підписаних Головним управлінням Державної казначейської служби України в Львівській області, Департаментом фінансів Львівської обласної державної адміністрації, ПАТ «Львівобленерго» та ДП «Енергоринок» не припиняє зобовязальних правовідносин сторін відповідно до договору про постачання електричної енергії №90346 від 13.11.2007р., не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобовязання і не позбавляє кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України, ч.1 ст. 230 ГК України, Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» та п.4.2.1. договору.

Відповідно до ст.4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що матеріалами справи підтверджено невиконання відповідачем своїх зобовязань за договором, відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судових засідань, а позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 29,372,90 грн. пені, 1 491,66 грн. 3% річних та 70 442,16 грн. інфляційних втрат підлягають до задоволення повністю.

Судові витрати, відповідно до ст.49 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 526, 530, 550, 551, 599, 612, 625 ЦК України, ст.ст.193, 230, 232, 233 ГК України, ст.ст. 43, 32, 33, 43, 49, 82, 83, 84,85, 116 ГПК України, господарський суд,-

ВИ Р І Ш И В:

1.Позов задоволити повністю.

2.Стягнути Комунального підприємства «Стрийтеплоенерго» (82400, Львівська обл., Стрийський район, м.Стрий, вул. Новаківського, будинок 9, ідентифікаційний код 05432684) на користь Публічного акціонерного товариства «Львівобленерго» (79026, Львівська обл., м. Львів, вул. Козельницька, будинок 3, ідентифікаційний код 00131587) 29 372,90 грн. пені, 1 491,66 грн. 3% річних, 70 442,16 грн. інфляційних втрат та 2 026,13 грн. судового збору.

3.Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

В засіданні 08.02.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини прийнятого рішення. Повний текст рішення виготовлено 15.02.2016р.

Головуючий суддя Кітаєва С.Б.

Суддя Сухович Ю.О.

Суддя Петрашко М.М.