Ухвала суду № 55866452, 11.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

11.02.2016Справа № 910/86/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої

особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта

Банк"

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестком"

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

позивача Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання правочину нікчемним

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники:

Від позивача: Шутов О.О.(дов. від 04.01.2016)

Шпак Т.Г.(дов. від 04.01.2016)

Ханович К.В.(дов. від 04.01.2016)

Від відповідача: Флінт В.І.(дов. від 12.01.2015)

Від третьої особи: Цуканова С. Г. (дов. від 09.11.2015)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про визнання нікчемним договору застави майнових прав № Д-1/2014 від 04.09.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2016 порушено провадження у справі №910/86/16 та призначено до розгляду на 26.01.2016.

26.01.2016 через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва позивачем у справі подані клопотання про фіксування судового процесу, клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, заяву про забезпечення позову.

Представником відповідача 26.01.2016 через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва подано клопотання щодо застосування норм ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2016 до участі у справі № 910/86/16 залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та відкладено розгляд справи на 11.02.2016.

11.02.2016 через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва позивачем були подані пояснення та клопотання, і клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національний Банк України.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб 11.02.2016 через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва подав письмові пояснення по справі.

В судове засідання 11.02.2016 представники сторін та третьої особи з'явилися.

Представник позивача в судовому засіданні 11.02.2016 підтримав подану ним 26.01.2016 заяву про забезпечення позову. Відповідач проти задоволення вказаної заяви заперечив.

Суд розглянувши в судовому засіданні заяву позивача про забезпечення позову дійшов висновку про відмову в її задоволенні з нижчевикладених підстав.

У заяві про забезпечення позову позивач просить суд вжити заходів до забезпечення позову шляхом заборони відповідачеві, будь - яким його повіреним особам, а також третім особам, вчиняти дії, направлені на звернення стягнення на майнові права за кредитними договорами фізичних осіб та юридичних осіб, вказаних у додатку № 1 до договору застави майнових прав № Д-1/2014 від 04.09.2014 та будь - яких додаткових угод до нього.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову позивач зазначає, що повіреною особою відповідача - Товариством з обмеженою відповідальністю "Арсенал - Фінанс", яким від імені та за дорученням відповідача укладався договір відступлення права вимоги № Д - 1.1/2014 вживаються заходи щодо позбавлення банку його активів (майнових прав за кредитними договорами), переданими у заставу за нікчемним договором застави майнових прав, шляхом, зокрема ініціювання судового процесу (справа № 910/25024/15) про визнання за ним прав кредитора на підставі нікчемного договору відступлення права вимоги, що є похідним від спірного договору застави майнових прав.

Рішенням Господарського суду міста Києва по вказаній справі, позивачеві відмовлено у задоволенні вимог про визнання за ним прав кредитора, проте задоволено решту немайнових вимог, зокрема щодо зобов'язання банку вчинити дії, пов'язані з передачею документів кредитних справ та усіх відомостей щодо них.

При цьому обставини щодо нікчемності самого договору застави майнових прав, рівно як і встановлення факту його нікчемності судом першої інстанції не здійснювалося, про що йдеться у самому рішенні, яке надається.

Зазначене рішення станом на дату здійснення провадження у даній справі законної сили не набуло з підстав його апеляційного оскарження банком.

Дані обставини та дії відповідача та повіреної особи, на переконання позивача, свідчать про ухилення відповідача від виконання законних вимог Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, передбачених зокрема частиною п'ятою статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" на підставі якої, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

На підставі вказаного заявник і звернувся до господарського суду з заявою про забезпечення позову, оскільки вважає, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до а. 2 п. 1 Постанови Вищого господарського суду від 26.12.2011 року № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Забезпечення позову застосовується судом, якщо невжиття цих заходів може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Під забезпеченням позову розуміють діяльність судді (суду) щодо застосування передбачених процесуальним законом заходів, що гарантують реальне виконання майбутнього рішення у справі у випадку, якщо позов буде задоволено.

Як зазначено в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Предметом позову у справі є визнання нікчемним договору застави майнових прав № Д - 1/2014 від 04.09.2014, вимоги щодо застосування наслідків нікчемності правочину не заявлялися, тобто заявлені позивачем вимоги носять немайновий характер. Рішенням у даній справі буде встановлення або не встановлення факту, що має юридичне значення, і таке рішення фактично не буде підлягати виконанню, оскільки не буде встановлювати заходів примусу.

За вказаних обставин доводи позивача щодо імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду у даній справі в разі невжиття таких заходів не правомірні.

Відповідно до положень ст. 67 ГПК України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Не допускається забезпечення позову заходами, не передбаченими цим Кодексом.

У п. 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" зазначається, що, виносячи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти. Такі правила повинні застосовуватись і до інших осіб, яким на підставі статті 67 ГПК забороняється вчинення дій щодо предмета спору. Господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Суд має право заборонити відповідачеві вчиняти будь-які дії; що ж до інших осіб, то їм господарський суд може заборонити вчиняти лише ті дії, що стосуються предмета спору.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення (п. 3.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011).

Як вже зазначалося судом, предметом позову є вимога позивача про визнання нікчемним договору застави майнових прав № Д - 1/2014 від 04.09.2014, і в даному випадку дії третіх осіб щодо звернення стягнення на майнові права за кредитними договорами фізичних та юридичних осіб, вказаних у додатку № 1 до договору застави майнових прав № Д - 1/2014 від 04.09.2014 не стосуються предмету спору.

Отже, оцінивши обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням, зокрема, наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів та запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав подане ним 26.01.2016 клопотання щодо застосування норм ч. 1 ст.80 ГПК України, відповідно до якого просить припинити провадження у справі з тих підстав, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Позивач проти задоволення зазначеного клопотання заперечив.

Розглянувши в судовому засіданні клопотання відповідача суд відмовив в його задоволенні, у відповідності до нижчевикладеного.

Згідно положень ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

На думку відповідача даний спір не підлягає розгляду господарським судом, оскільки є спором, якій виник за участю Фонду у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, і є публічно правовим, а отже підлягає розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

До вказаного висновку відповідач дійшов виходячи з положень п. 25 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів". Однак, суд не погоджується з висновком відповідача.

Статтею 12 ГПК України встановлено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім, зокрема, спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів.

В пункті 25 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" зазначено наступне: Відповідно до частин першої та другої статті 3 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права. Оскільки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, то спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України.

Так, частиною 2 статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" внормовано, що фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Водночас, згідно ст. 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора.

З дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення (ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Предметом спору є визнання нікчемним договору, отже спір у справі виник при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів. При цьому, звертаючись до господарського суду із позовними вимогами Уповноважена особа Фонду здійснює повноваження органів управління банку, а відтак в даному випадку даний спір не є публічно - правовим.

З огляду на викладене у суду відсутні правові підстави для припинення провадження у справі № 910/86/16 відповідно до ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Розгляд справи в судовому засіданні 11.02.2016 у відповідності до ст. 77 ГПК України було відкладено судом на 25.02.2016 про що також було винесено відповідну ухвалу.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 66, 67, 80, 86 ГПК України, суд -

У Х В А Л И В:

1. Відмовити Публічному акціонерному товариству "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" в задоволенні заяви про забезпечення позову.

2. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестком" в задоволенні клопотання щодо застосування норм ч. 1 ст.80 ГПК України.

3. Ухвалу направити сторонам у справі та третім особам.

4. Дану ухвалу може бути оскаржено у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Суддя Л. Д. Головатюк