Рішення № 55866296, 09.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.02.2016Справа №910/32550/15За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Джей Дабл'Ю Сі Україна"

до товариства з обмеженою відповідальністю "ВКП ТРІАДА"

про стягнення 95 279,05 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача: Москаленко А.С. (довіреність від 14.12.2015)

Від відповідача: Мальон П.В., Малина І.В. (довіреність від 19.01.2016)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 95 279,05 грн., що виникла у зв'язку з неналежним виконанням договору поставки № 25-06-13/Д від 25.06.2013 року, право вимоги щодо виконання якого відповідачем виникло у позивача на підставі договору про переведення боргу № 05-08/2015 від 15.07.2015 року.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 31.12.2015 порушено провадження у справі №910/32550/15 та призначено до розгляду на 21.01.2016.

Представники відповідача у судовому засіданні 21.01.2016 надали пояснення по справі та заявили письмову клопотання про перенесення розгляду справи у зв'язку з необхідністю часу для підготовки відзиву на позовну заяву. Клопотання судом задоволено.

В судовому засіданні 21.01.2016 було оголошено перерву до 09.02.2015 на підставі ст. 77 ГПК України.

В судове засідання 09.02.2016 прибув представник позивача, дав пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

В судове засідання 09.02.2016 прибули представники відповідача, надали пояснення по справі.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

15.07.2015 між ТОВ «Джей Дабл'Ю Сі Україна» (далі - кредитор) з одного боку, ТОВ «ВКФ Тріада» (далі - первісний боржник) з другого боку, а також ТОВ «ВКП Тріада», (далі - новий боржник) було укладено договір про переведення боргу № 05-08/2015, в порядку та на умовах якого первісний кредитор переводить свій борг (грошове зобов'язання) у розмірі 75 312,84 грн., що виникло на підставі договору поставки № 25-06-13/Д від 25.06.2013 (надалі- основний договір), а новий боржник замінює первісного боржника у зобов'язанні, що виникло із основного договору, і приймає на себе обов'язки первісного боржника за основним договором у розмірі, що визначений даним пунктом.

Згідно положень п.1.3 договору, кредитор не заперечує проти заміни первісного боржника новим боржником в основному договорі і, підписуючи зі своєї сторони цей договір, дає свою згоду на відповідне переведення боргу в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до ст. 520 Цивільного кодексу України, боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Таким чином, за договором про переведення боргу № 05-08/2015 позивач одержав право вимагати від відповідача належного виконання зобов'язань по договору поставки № 25-06-13/Д від 25.06.2013 в сумі 75 312,84 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, обов'язок відповідача оплатити на користь відповідачу на вказану суму виник на підставі договору поставки № 25-06-13, укладеного 25.06.2013 між ТОВ «Джей Дабл'Ю Сі Україна» (надалі позивач, постачальник) та ТОВ « ВКФ Тріада» (покупець).

Відповідно до п.1.1 договору поставки № 25-06-13/Д (далі - договір), постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупця витратні поліграфічні матеріали (надалі - товар), а покупець - прийняти і оплатити вказаний товар.

За умовами п.1.2 договору, поставка товару здійснюється окремими партіями, асортимент, комплектність та кількість товару погоджується між постачальником та покупцем шляхом домовленості відповідно до умов цього договору.

Згідно п.3.1 договору визначено, що загальна сума договору складає загальну вартість поставленого товару за час дії договору, вказану у додатках та видаткових накладних, що підписані обома сторонами, які є невід'ємною частиною договору.

У пункті 3.2 договору встановлено, що покупець зобов'язаний здійснити оплати поставленого покупцем товару протягом 14 календарних днів з моменту поставки товару на склад покупця та підписання видаткової накладної представниками обох сторін.

На виконання умов даного договору постачальник (ТОВ «Джей Дабл'Ю Сі Україна») поставив у власність покупцю (ТОВ «ВКФ Тріада») товар, у т.ч. по видаткових накладних № 427 від 06.02.2015 на суму 17 710,56 грн., № 428 від 06.02.2015 на суму 14 675,47 грн., № 436 від 04.03.2015 на суму 20 275,66 грн., № 448 від 28.04.2015 на суму 13 968,90 грн.

Проте, ТОВ «ВКФ Тріада» в обумовлені договором строки вартість отриманого товару за накладними по виставлених позивачем рахунках-фактурах № СФ-0000478 від 03.02.2015 на суму 17 710,56 грн., № СФ-0000479 від 03.02.2015 на суму 14 675,47 грн., № СФ-0000489 від 25.02.2015 на суму 20 678,63 грн., № СФ-0000504 від 21.04.2015 на суму 13 968,90 грн., всього на суму 67 033,56 грн. не оплатило в повному обсязі.

Оскільки відповідно до умов договору про переведення боргу № 05-08/2015 від 15.07.2015 позивач отримав право вимоги до нового боржника - ТОВ «ВКП Тріада» щодо виконання зобов'язань ТОВ «ВКФ Тріада», як боржник по договору поставки № 25-06-13, позивач просить стягнути з ТОВ «ВКП Тріада» (відповідача) суму 60 312,84 грн. заборгованості, враховуючи часткову оплату у розмірі 6317,75 грн., здійснену відповідачем.

Судом встановлено, що внаслідок укладення договору поставки між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

В силу частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Спірні правовідносини, які виникли у зв'язку з неналежним виконанням договору поставки та поставкою продукції неналежної якості, до їх врегулювання застосовуються положення ст. 265, 268, 269 ГК України, ст. 678 - 681 ЦК України.

Відповідно до ст.688 ЦК України покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти позовних вимог про стягнення основного боргу.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в сумі 60 312,84 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої договором та законодавством відповідальності.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача 14 089,96 грн. інфляційних втрат та 1 434,22 грн. 3% річних відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Крім того, умовами пп. 5.1-5.2 договору закріплено, що у випадку порушення зобов'язання, сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним законодавством України.

Згідно розрахунку позивача, інфляційне збільшення заборгованості складає 14 089, 96 грн., 3 % річних становить 1 434,22 грн. за прострочення виконання зобов'язання щодо оплати вартості поставленого товару, розрахунок яких здійснено по кожній із вказаних видаткових накладних. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Оскільки факт невиконання та прострочення грошового зобов'язання відповідачем є доведеним, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача передбаченої договором пені у розмірі 19 442,03 грн. від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу по кожній видатковій накладній, відповідно до п.8.2 договору поставки.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного Банку, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 8.2 договору передбачено, що у випадку порушення строків розрахунку за поставлений товар, покупець виплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен календарний день прострочення.

Таким чином, враховуючи, що несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань підтверджено обставинами та доказами у справі, суд погоджується зі зробленим позивачем розрахунком пені на суму 19 442,03 грн., який, за висновками суду, є арифметично вірним, внаслідок чого позов в цій частині також підлягає задоволенню у визначеному позивачем розмірі.

Відповідач письмового відзиву на позов не надав, належними доказати не спростував наявність заборгованості на заявлену суму.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Джей Дабл'Ю Сі Україна" задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ВКП ТРІАДА" (01133, м. Київ, вул.Щорса, 26А, оф.143, код ЄДРПОУ 39388566) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Джей Дабл'Ю Сі Україна" (03056, м.Київ, вул.Борщагівська, 154а, к.401, код ЄДРПОУ 36138123) основний борг в сумі 60 312 (шістдесят тисяч триста дванадцять) грн. 84 коп., інфляційних втрат у розмірі 14 089 (чотирнадцять тисяч вісімдесят дев'ять) грн. 96 коп., 3% річних у розмірі 1 434 (одна тисяча чотириста тридцять чотири) грн. 22 коп., пеню у розмірі 19 442 (дев'ятнадцять тисяч чотириста сорок дві) грн. 03 коп. та судовий збір в розмірі 1429 (одна тисяча чотириста двадцять дев'ять) грн. 19 коп.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення 17.02.2016