Рішення № 55861995, 16.02.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/997/16

Головуючий у першій інстанції Єршова Л. С.

Доповідач Погорєлова С. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.02.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Цюри Т.В., Сидоренко І.П.

при секретарі Колмакові В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 липня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,-

встановила:

Представник позивача звернувся з цим позовом до відповідача, вказуючи, що 25.04.2007 року між Банком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 200/13-2.06/263, відповідно до умов якого, позивач прийняв на себе зобов'язання по видачі кредиту в сумі 134 000 доларів США, строком до 24.04.2032 року, а ОСОБА_3 зобов'язалась своєчасно повернути позивачу всю суму кредиту, відсотки та дотримуватися строків та умов, вказаних у договорі.

В забезпечення виконання зобов'язань між Банком та ОСОБА_3 25.04.2007 року укладено іпотечний договір № 871, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, яка будується.

ОСОБА_3, без відома Банку, була відчужена вищевказана квартира ОСОБА_2

В порушення умов кредитного договору відповідач ОСОБА_3 прострочила виплату грошової суми, тому, у зв'язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору, представник позивача просив суд визнати правочин, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 щодо переуступки майнових прав на квартиру АДРЕСА_1, недійсним. стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором в розмірі 457 125,11 гривень, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1, шляхом визнання права власності на вказану квартиру, виселити без надання іншого житлового приміщення всіх мешканців вказаної квартири, а також стягнути судові витрати у розмірі 3 654,00 гривень, після уточнення своїх позовних вимог. представник позивача остаточно просив суд в рахунок часткового погашення заборгованості у розмірі 3 066 061,34 гривень, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: на квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2, виселити всіх мешканців вказаної квартири без надання іншого житлового приміщення, а також стягнути судові витрати у розмірі 3 654,00 гривень (а. с. 1-3, 69-71).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 липня 2015 року у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» - відмовлено (а. с. 174-176).

В апеляційній скарзі апелянт просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на його необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права (а. с. 133-185).

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ПАТ «Укрсоцбанк» підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що 25 квітня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та відповідачем ОСОБА_3 був укладений договір кредиту № 2007/13-2.06/263, відповідно до умов якого АКБ «Укрсоцбанк» надав позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 132 200,00 доларів США зі строком повернення до 24.04.2032 року та сплатою відсотків за користування кредитом у порядку та розмірах, установлених кредитним договором (а. с. 5-7).

Пунктом 4.1 указаного договору передбачено, що в разі невиконання позичальником зобов'язань, передбачених цим договором, банк має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно ст. 629, ч. 1 ст. 610 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За правилами ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту № 2007/13-2.06/263, 25.04.2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки № 871, відповідно якого ОСОБА_3 передала в іпотеку АКБ «Укрсоцбанк» майнові права на незакінчену будівництвом двокімнатну квартиру під АДРЕСА_1 загальною проектною площею 76,87 кв.м. Предмет іпотеки належав ОСОБА_3 на підставі Договору № 44 про пайову участь у будівництві житлового будинку від 18.04.2007 року, що укладений між ОСОБА_3 та ЖБК «Французький Бульвар-Білдінг», а також документа, що підтверджує фінансування ОСОБА_3 будівництва (а. с. 8-15).

Відповідно до п. 4.1 Договору іпотеки, у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором перед банком не виконала, у зв'язку з чим загальна сума заборгованості по погашенню кредиту станом на 25.09.2014 року складала 236 867,11 доларів США, що за курсом НБУ станом на 25.09.2014 року становить 3 066 061,34 гривень, з яких: сума заборгованості за кредитом - 122 938,41 доларів США, що за курсом НБУ станом на 25.09.2014 року становить 1 591 342,56 гривень, сума заборгованості за відсотками - 94 147,96 доларів США, що за курсом НБУ станом на 25.09.2014 року становить 1 218 672,53 гривень; розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту - 4 586,04 доларів США, що за курсом НБУ станом на 25.09.2014 року становить 59 362,76 гривень; розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків - 15 194,69 доларів США, що за курсом НБУ станом на 25.09.2014 року становить 196 683,48 гривень.

Відповідно до п.1.9 Іпотечного договору, після завершення будівництва та прийняття в експлуатацію нерухомого майна, зазначеного в п. 1.1. Договору іпотеки, а також після оформлення та реєстрації в установленому чинним законодавством України порядку права власності на нього за Іпотекодавцем, збудована нерухомість продовжує бути Предметом іпотеки. При цьому, нотаріус за повідомленням Іпотекодержателя (ПАТ «Укрсоцбанк») та за рахунок Іпотекодавця реєструє обтяження іпотекою вже на збудовану нерухомість, а сторони протягом трьох робочих днів укладають договір про внесення змін до цього Договору.

Обтяження майнових прав на незакінчену будівництвом двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною проектною площею 76,87 кв.м., що знаходиться на 8 поверсі за адресою: АДРЕСА_1, іпотекою, не було зареєстровано в Державному реєстрі іпотек, про що свідчить відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження державної реєстрації обтяження майна іпотекою. Також відсутні дані про реєстрацію обтяження іпотекою вже збудованої квартири (а. с. 41).

18 жовтня 2012 року, за договором, ОСОБА_3 свої права та обов'язки, належні їй за договором № 44 про пайову участь у будівництві житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 від 18.04.2007 року, передала ОСОБА_2 (а. с. 44).

Станом на теперішній час, двохкімнатна квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 27.12.2012 року серія САЕ номер 671771, виданим виконкомом Одеської міської ради, зареєстрованим в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.01.2013 року. Вона є членом ЖБК «Французький Бульвар-Білдінг», пай нею виплачений в повному обсязі (а. с. 44-49).

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» суд першої інстанції виходив з того, що вимоги чинного на момент вчинення правочину законодавства щодо реєстрації обтяження майна іпотекою в Державному реєстрі іпотек не були виконані, а також у зв'язку з відсутністю реєстрації обтяження іпотекою вже збудованої квартири, норми ст.23 Закону України «Про іпотеку» не поширюються на виниклі між сторонами правовідносини, а тому позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» не підлягають задоволенню.

З таким висновком не можна погодитись з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов'язання (взаємні права й обов'язки) виникає між іпотекодержателем (кредитором за основним зобов'язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов'язанням).

Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Як убачається з кредитного договору, строк його дії - до 24 квітня 2032 року. Суд встановив, що строк дії договору на час звернення кредитора до суду не сплинув, а на час ухвалення рішення основне зобов'язання боржником не виконане.

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Установивши у справі, факт укладання договору іпотеки майнових прав № 44 від 18.04.2007 року на незакінчену будівництвом двокімнатну квартиру під АДРЕСА_1 та переходу прав та обов'язків на пайову участь у будівництві житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 за договором від 18.04.2007 року, від ОСОБА_3 до ОСОБА_2, суд першої інстанції помилково вважав, що відсутність державної реєстрації договору іпотеки є перешкодою для застосовування до спірних правовідносин ст. 23 Закону України «Про іпотеку» та не поширення її дії на ОСОБА_2

Так, за правилами ст.3 Закону України «Про іпотеку» (в редакції від 13.05.2006 року), яка діяла на момент вчинення правочину) , іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. У разі іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з дня вчинення відповідного правочину, на підставі якого виникає іпотека, або з дня набрання законної сили рішенням суду.

Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до частини 1 ст.4 Закону України «Про іпотеку» (в редакції від 13.05.2006 року), обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно.

Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» N 1952-IV визначено державного реєстратора та у випадку, передбаченому цим Законом, нотаріуса як спеціального суб'єкта, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно (ст. 9).

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» виходив з того, що взаємні права й обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону (ч. 2 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» зі змінами від 4 липня 2013 року), а не з моменту нотаріального посвідчення іпотечного договору. Дійсно, у зв'язку із зазначеним, з моменту набрання чинності відповідними змінами (4 липня 2013 року) реєстрація іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є підставою для її дійсності. Разом із тим права, які виникли на підставі іпотек, укладених до набрання чинності змінами щодо моменту виникнення прав та обов'язків за іпотечними правовідносинами (до 4 липня 2013 року), у разі відсутності їх державної реєстрації визнаються дійсними.

Державна реєстрація іпотеки визначає пріоритет іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог. Згідно із частиною 7 ст. 3 Закон України «Про іпотеку» пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Частиною 3 ст. 16 Закону України «Про іпотеку» N 898-IV встановлено, що після завершення будівництва будівля (споруда), житловий будинок або житлова квартира залишається предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору, у зв'язку із чим внесення змін до іпотечного договору щодо предмета іпотеки не потрібно. Аналогічне правило, але із застереженням про обов'язок іпотекодержателя зареєструвати у встановленому законом порядку зміни щодо обтяження нерухомого майна, містять закони України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» N 978-IV (ст. 50) і «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» N 979-IV (ст. 5).

Це означає, що іпотека є дійсною з моменту нотаріального посвідчення договору іпотеки, тобто з 25 квітня 2007 року.

Майнові права на об'єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року N 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до Закону України «Про іпотеку».

Проте, колегія суддів, застосовуючи положенням статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину, виходить з того, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про те що, права та обов'язки, які виниклі за договором іпотеки від 25 квітня 2007 року є дійсними і повинні виконуватися, а відтак на ОСОБА_2 поширюється, відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку», статус іпотекодавця за іпотечним договором, враховуючи, що до неї перейшло право власності на квартиру, яка є складовою частиною майнових прав - предмета іпотеки.

За таких обставин з огляду на тлумачення сутності іпотеки та змісту правових механізмів забезпечення прав усіх сторін спірних правовідносин слід дійти висновку про те, що ефективним відновленням прав є застосування процедури звернення стягнення на іпотечне майно, передбаченої угодою сторін, як однієї із умов надання (отримання) кредиту.

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Пунктом 4.5. іпотечного договору від 25 квітня 2007 року визначено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із перерахованих у цьому пункті способів, у тому числі шляхом прийняття іпотекодержателем предмета іпотеки у власність в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань. Цей іпотечний договір є правовою підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки, в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Виходячи з положень частини другої статті 16 ЦК України, частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

Аналогічна правова позиція висловлена судовими палатами у цивільних та господарських справах Верховного Суду України, при розгляді справи N 6-124цс13.

Що стосується виселення без надання іншого жилого приміщення всіх фізичних та юридичних осіб слід зазначити наступне.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Так, згідно із частинами першою, другою статті 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК УРСР регулює порядок виселення громадян.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення) - предмета іпотеки у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Оскільки квартира одержана ОСОБА_2 у власність за рахунок власних коштів, колегія суддів дійшла висновку про відсутність передбачених законом підстав для її виселення із зазначеної квартири без надання іншого постійного житла.

Що стосується вимог про виселення всіх фізичних та юридичних осіб що зареєстровані або проживають спірній квартирі, колегія суддів дійшла висновку про те, що указані вимоги не підлягають задоволенню, оскільки указані особи судом першої інстанції не встановлювались, і відповідно, не притягувались до участі у справі, що унеможливлює вирішення їх прав та обов'язків.

При указаних обставинах, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі визначився нормами права, які підлягають застосуванню, що відповідно, призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 липня 2015 року підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення по суті позовних вимог.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 307, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, ст. ст. 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 липня 2015 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення - задовольнити частково.

Звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 871 від 25 квітня 2007 року, а саме: на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 76,3 кв.м., житловою площею 38,2 кв.м., яка належить ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором № 2007/13-2.06/263 від 25 квітня 2007 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 в сумі 236 867,11 (двісті тридцять шість тисяч вісімсот шістдесят сім доларів одинадцять центів) доларів США, що за курсом НБУ станом на 25.09.2014 року становить 3 066 061,34 (три мільйони шістдесят шість тисяч шістдесят одна гривня тридцять чотири копійки) гривень, з яких: сума заборгованості за кредитом - 122 938,41 доларів США, що за курсом НБУ станом на 25.09.2014 року становить 1 591 342,56 гривень, сума заборгованості за відсотками - 94 147,96 доларів США, що за курсом НБУ станом на 25.09.2014 року становить 1 218 672,53 гривень; розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту - 4 586,04 доларів США, що за курсом НБУ станом на 25.09.2014 року становить 59 362,76 гривень; розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків - 15 194,69 доларів США, що за курсом НБУ станом на 25.09.2014 року становить 196 683,48 гривень, шляхом визнання за Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» права власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 76,3 кв.м., житловою площею 38,2 кв.м. за, за ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на момент проведення державної реєстрації права власності.

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про виселення без надання іншого житлового приміщення усіх фізичних та юридичних осіб, що зареєстровані та/або проживають в квартирі АДРЕСА_1 - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий Погорєлова С.О.

Судді Цюра Т.В.

Сидоренко І.П.