Ухвала суду № 55852508, 09.02.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22-ц/790/21/16 Головуючий 1 - інстанції ОСОБА_1

Справа № 644/11057/13-ц Доповідач Зазулинська Т.П.

Категорія договірні

УХВАЛА

ІМЕНЕМУКРАЇНИ

09 лютого 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - ЗАЗУЛИНСЬКОЇ Т.П.,

суддів - КРУГОВОЇ С.С.,

- ОСОБА_2,

секретарів -Красношапка К.С., Пруднікової О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільнусправу за апеляційними скаргами ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 04 грудня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання договору недійсним,-

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2013 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_3 загальну суму заборгованості за договором позики у розмірі 979470,96 грн. та витрати по оплаті судового збору. При цьому, посилався на те, що позивач та відповідач уклали між собою договір позики на суму 76560,00 дол. США, що на момент укладення за курсом НБУ становило 611944,08 грн. Відповідач, тобто позичальник, свої зобовязання не виконує, заборгованість не погашає, на усні вимоги не реагує. Сума заборгованості включає в себе індекс інфляції та ставку у розмірі 60% річних за прострочення повернення суми позики.

Ухвалою від 06 листопада 2013 року в якості забезпечення позовних вимог накладено арешт на автомобіль ОСОБА_3 Mercedes-Benz S 450 L, д.н. АХ4404, 2008 року випуску.

ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просила договір позики від 02 жовтня 2012 року визнати недійсним, стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 судові витрати. Зазначала, що ставить під сумнів дійсність його укладення, оскільки у той день вона з чоловіком перебувала за межами міста Харкова, про даний договір позики їй нічого відомо не було, згоду на його укладення вона не надавала.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 04 грудня 2014 року стягнуто з ОСОБА_3на користь ОСОБА_5заборгованість за договором позики від 02 жовтня 2012 року у розмірі 979470,96 грн. та 229,41 грн. судових витрат.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Додатковим рішенням цього ж суду від 20 січня 2015 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави 3211,59 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_5 і задовольнити її позов.

Просить призначити по справі почеркознавчу експертизу, у проведенні якої їй було необґрунтовано відмовлено.

В обґрунтування скарги посилається на неправомірність і необґрунтованіст+ь рішення, невідповідність закону висновків суду про необовязковість надання згоди другим з подружжя на укладення договору позики, оскільки договір виходить за межі дрібного побутового.

Зазначає, що про укладення договору їй нічого не було відомо, в рішенні суду не було надано оцінки чи в інтересах сімї був укладений договір і що було використано на потреби сімї.

Вказує, що судом було накладено арешт на автомобіль, який є спільною сумісною власністю подружжя.

Таким чином, навіть якщо суд дійшов висновку, що договір було укладено, він мав бути визнаний недійсним з підстав, зазначених у її позові, хоча вона наполягала на тому, що договір не укладався, тому що 02 жовтня 2014 року її чоловік був відсутній в місті Харкові, оскільки разом з нею та дитиною перебував у Криму.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції, відмовивши у задоволенні позову ОСОБА_5 і задовольнити позов ОСОБА_4

При цьому, вказує, що у відповідності до ч.2 ст.616 ЦК України суд має право зменшити розмір збитків та неустойки.

Вважає, що розмір пені є несправедливим та таким, що значно перевищує ставки за кредитом в комерційних банках.

Зазначає, що судом не враховано рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень другого речення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань».

Крім того, судом допущено помилку в нарахуванні розміру пені.

Вказує, що договір позики він не укладав, ніяких паперів не підписував.

Звертає увагу на те, що пункт 2 договору не може вважатися документом, що підтверджує передачу грошей, оскільки сторінка договору не підписана сторонами.

Вказує, що йому було відмовлено у призначенні експертизи, хоча несвоєчасна сплата її проведення відбулася не з його вини.

ОСОБА_5, в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги щодо стягнення з ОСОБА_3 еквівалента 76560 доларів США, з урахуванням курсу НБУ станом на 04.12.2014 року, тобто 1170602,40 грн. та штрафні санкції у сумі 299272 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи та на невідповідність висновків суду обставинам справи.

Вказує, що відповідно до положень ст.31 ЦПК України він мав право протягом усього часу розгляду справи збільшити розмір позовних вимог, але всупереч ст.158 та 169 ЦПК України не був повідомлений судом першої інстанції про розгляд справи 04.12.2014 року, справу було розглянуто, а не відкладено, у звязку з чим, він був позбавлений можливості скористатися своїм правом збільшити позовні вимоги.

Посилаючись на ст.533 ЦК України зазначає, що незалежно від валюти боргу, валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобовязання і фактичного його виконання є національна валюта України гривня.

Враховуючи визначений еквівалент суми позики за договором як долар США вважає, що борг за договором повинен бути повернений у грошовій одиниці України гривні, за курсом встановленим НБУ на дату ухвалення рішення по справі. Крім того, у національній валюті підлягають стягненню і 60% річних та інфляційні витрати.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи скарги і матеріали справи, колегія суддів доходить висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.

Цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. (ст.ст. 10, 11 ЦПК України )

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі ст. ст. 59, ч.4 ст.60, ч.3 ст.61 ЦПК доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судовим розглядом встановлено, що 02 жовтня 2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено договір позики грошових коштів, згідно якому ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_5А суму еквівалентну 76560,00 долларів США, що за курсом НБУ на момент оформлення даного договору становить 611944,08 грн., яку зобов»язався повертати відповідно до графіку повернення до 25 січня 2014 року.

Цим договором сторони також визначили, зокрема, відповідальність позичальника за несвоєчасне поваернення суми позики у вигляді спплати інфляційних втрат за весь час прострочення та ставку у розмірі 60% річних (п.6)

У договорі також зазначено про ознайомлення сторін зі змістом ст.ст.625, 1046-1061 ЦК України(п.7).

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інши речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов»язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кікількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов»язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов»язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов»язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549- 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст.. 1048 цього Кодексу.

Статтею 1052 ЦК України визначені обставини, які надають право позикодавцю вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів. належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. З ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші та інше майно, які було одержано за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до положень ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою сторін. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за взаємною згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використано в інтересах сім'ї. Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду4 цивільних і кримінальних справ в п.25 постанови № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз»яснив, що при оспорюванні кредитного договору чи договору поруки, застави /іпотеки іншим із подружжя суди мають виходити із такого.

Положення ст. 65 Сімейного Кодексу України щодо порядку розпорядження майном, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів.

Відповідно до роз"яснень, які містяться в п.п.5,7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 " Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 свої зобовязання за укладеним договором позики не виконує і це є підставою для застосування положень ст.1046, 1049, 1050 та ст.625 ЦК України у звязку із несвоєчасним поверненням суми позики. Жодних доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_3 вказаний договір не підписував та відсутність подружжя за межами міста Харкова суду надано не було. Вказані висновки суду доводами апеляційних скарг ОСОБА_4 і ОСОБА_4 не спростовані.

Апеляційним судом була призначена у справі комплексна почеркознавчо-технічна експертиза, на вирішення якої були поставлені питання щодо належності ОСОБА_3підпису у договорі позики від 02.10.2012 року; щодо способу виконання реквізитів цього договору та черговості виконання друкованого його тексту та підпису від імені ОСОБА_3 та ін.

За висновками судової почеркознавчої експертизи № 7762 від 21.08.2015 року підпис від імені ОСОБА_3 у договорі позики грошових коштів від 02.10.2012 року укладеному між ОСОБА_5 і ОСОБА_3, розташований в рядку 2 " Позичальник" ліворуч від запису " ОСОБА_3В." на зворотньомук боці аркуша 48 матеріалів цивільної справи т.1 виконано ОСОБА_3.( а.с.10-12 т.2).

За висновками судово-техніічної експертизи № 7763 від 22.12.2015 року друкований текст договору позики грошових коштів, укладеного 02.10.2012 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_3 виконано електрографічним способом за допомогою лазерного (світлоідного) принтеру або багатофункціонального друкуючого пристрою (БФП) із електрографічним способом друку в режимі принтера. а підписи від імені ОСОБА_5 і ОСОБА_3 і рукописні записи " ОСОБА_5 та " ОСОБА_3В." виконані пастою (пастами) для кулькових ручок синього кольору.

Спочатку на аркуші паперу електрографічним способом наносився друкований текст договору, після чого пастою (пастами) синього кольору виконувалися підписи від імені ОСОБА_5 та ОСОБА_3 і рукописні записи " ОСОБА_5А." та " ОСОБА_3В."

За таких обставин суд першої інстанції правомірно виходив з наявності невиконаного ОСОБА_3 зобов"язання перед ОСОБА_5 за договором позики і стягнув з нього заборговність за цим договором, яка позивачем нарахована у відповідності до вимог закону та умов договору і не спростована відповідачем.

Посилання ОСОБА_3 в скарзі на те, що розмір збитків і неустойки підлягав зменшенню у відповідності до вимог ч.2 ст.616 ЦК України є безпідставними, оскільки жодних обставин, які б свідчили про навмисне або з необережності збільшення кредитором розміру збитків, завданих порушенням зобов"язання або про невжиття заходів щодо їх зменшення, відповідач в скарзі не наводить.

В договорі позики не зазначено цільового призначення запозичених ОСОБА_3 коштів на інтереси сім"ї, вимоги про стягнення заборгованості за цим договором позивачем заявлені тільки до останнього, тому укладення договору без згоди дружини відповідача не є підставою для визнання цього договору недійсним.

Не є такою підставою і посилання ОСОБА_4 на забезпечення позову шляхом накладення арешту на автомобіль, що є спільною сумісною власністю подружжя. Відповідно до ч.1 ст.60 ЗУ " Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

З огляду на наведене підстави для задоволення апеляційних скарг ОСОБА_3 і ОСОБА_4 відсутні.

Не підлягає задоволенню і апеляційна скарга позивача.

Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_5 участь у справі брав через представника, що не суперечить положенням ч.1 ст. 38 ЦПК України і будь- яких обмежень щодо повноважень його представників - адвокатів за договорами від 29.10.2013 року та від 11.11.2013 року не зазначив. Позовні вимоги ОСОБА_5 були підтримані його представником у заявленому розмірі і вирішені судом у відповідності до приписів ч.1 ст.11 ЦПК України.

Керуючись ст. ст.303,304, п.1 ч. 1 ст.307, ст.ст.308,313, 314,315,317,319 ЦПК України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 04 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на ухвалу апеляційного суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Т.П.Зазулинська

Судді С.С. Кругова

ОСОБА_2