Рішення № 55848172, 16.02.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 184/1094/15-ц 22-ц/774/359/К/16

Справа № 184/1094/15-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/359/К/16 Гаєвий О.В.

Категорія - 59 ( ІV ) Доповідач Митрофанова Л.В.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

16 лютого 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді: Митрофанової Л.В.

суддів: Бондар Я.М., Соколан Н.О.,

при секретарі: Євтодій К.С.

за участі: представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» - Перкова Георгія Олександровича;

позивача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4;

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» на рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 16 липня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2015 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" (надалі ТОВ "ЛК "Автофінанс") та просив суд визнати договір фінансового лізингу №00284 недійсним, стягнути з ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" 186000 грн., в рахунок відшкодування завданих збитків.

В обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначив, що 05 грудня 2014 року між ним та відповідачем був укладений договір фінансового лізингу № 00284 на придбання автомобіля Geely Emgrand X7 2013 року. Під час укладення вказаного договору його було введено в оману щодо обставин, які мають істотне значення, також відповідач при укладенні вказаного правочину застосовував нечесну підприємницьку діяльність, оскільки позбавив його достатнього часу для ознайомлення з умовами договору й прийняття свідомого рішення. Крім цього, умови оспорюваного договору порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки є несправедливими в цілому, суперечать принципу доброчесності, і навіть, після укладення договору відповідач неодноразово вводив позивача в оману щодо умов виконання договірних зобов'язань, чим завдав йому шкоди як споживачу. Виходячи з вище наведеного, позивач просив задовольнити позов.

Рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 16 липня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу № 00284 від 05 грудня 2014 року, укладений між ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» та ОСОБА_3

Стягнуто з ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» на користь ОСОБА_3 186 000 грн. - в рахунок відшкодування завданих збитків.

Стягнуто з ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» на користь держави судовий збір у розмірі 1 860 грн.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

Зокрема, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про те, що правовідносини, які виникли між сторонами при укладенні договору фінансового лізингу, регулюються Законом України "Про захист прав споживачів" та умови спірного правочину є несправедливими та вкрай невигідними для позивача, оскільки правовідносини, що виникли між сторонами правочину, мають відповідати в першу чергу спеціальним законам, які регулюють такий вид економічної діяльності, як фінансовий лізинг. В рішенні суду відсутні посилання на будь-які докази та конкретні посилання щодо недійсності договору фінансового лізингу або окремих його частин, а також відсутні будь-які докази порушення охоронюваних прав споживача. Таким чином, на думку апелянта, суд неправильно застосував норму ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", не встановивши, у чому саме полягає несправедливість окремого положення договору фінансового лізингу, і не вказав, чи є зазначена обставина відповідно до цієї норми підставою для зміни або визнання недійсним саме цієї умови договору.

Також ТОВ "ЛК "Автофінанс" не погоджується з висновком суду щодо недотримання прав спозивача (лізингоодержувача) на вибір постачальника, оскільки відповідно до п. 1.4. Договору, відповідач не відповідає за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектації, справності товару, його заміни тощо. Так як у разі вибору прадавця лізингодавцем, відповідачем по справі, він несе відповідальність перед позивачем щодо поставки якісного товару, який відповідає волі клієнта, згідно п. 4.7 Договору.

Висновок суду, що у оскаржуваному договорі відсутні такі обов'язкові умови, як складові лізингових платежів, не зазначено у кого саме буде придбано товар, не визначений конкретний порядок та місце поставки товару, не зазначений порядок страхування предмету договору, відповідно до практики розгляду судами апеляційної та касаційної інстанції аналогічних справ, є таким що не ґрунтується на законі.

Крім того, на думку апелянта, неможливо погодитись з висновком суду першої інстанції щодо недотримання сторонами при укладенні правочину такої істотної умови, як лізингові платежі, оскільки не існує жодної правової норми, яка б вказувала на законність висновку суду першої інстанції, зокрема і про вичерпність переліку лізингових платежів, які можуть бути включені до договорів фінансового лізингу.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та сторонами не оспорюється, що 05 грудня 2014 року між сторонами по справі укладено договір фінансового лізингу № 00284, відповідно до умов якого лізингодавець зобов'язаний на умовах викладених у даному договорі передати придбаний для лізингоодержувача предмет договору, а саме: автомобіль Geely Emgrand X7 2013 року. Вартість предмета лізингу на момент укладення договору становила 9 657, 32 дол. США, що згідно до обмінного курсу США до української гривні становить 155 000 грн. (а.с. 5-13). В день укладення договору позивач ОСОБА_3 сплатив за придбаний автомобіль 50 % його вартості, у розмірі 77 500 грн. (а.с. 4). 10 грудня 2014 року ОСОБА_3 також сплатив на рахунок відповідача ще 15 500 грн. (а.с. 4 зворот). Позивач тричі, а саме: 03 березня 2015 року, 03 квітня 2015 року та 27 квітня 2015 року звертався з вимогами до відповідача про надання йому у користування предмету договору лізингу - автомобіля Geely Emgrand X7 2013 року, але тричі згідно листів відповідача від 03 квітня 2015 року, 07 квітня 2015 року та 29 квітня 2015 року отримував формальну відмову відповідача від виконання умов укладеного договору.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що зміст договору фінансового лізингу №00284 від 05 грудня 2014 року, укладений між ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» та ОСОБА_3 не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, а саме вимогам справедливості та добросовісності, оскільки відповідач свідомо приховав відомості щодо природи правочину, а позивач погодився на ці умови, які не відповідали його фактичній волі, необачно розраховуючи на добросовісність іншої сторони правочину.

Однак, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу - лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 16 цього Закону сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до положень ч. 1ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Визначення поняття несправедливі умови договору закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Умови договору,які можуть бути несправедливими визначено у ч. 3 ст. 18 цього закону.

Виходячи з аналізу наведених норм закону, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається з матеріалів справи, 05 грудня 2014 року між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ТОВ "ЛК "Автофінанс" було укладено договір фінансового лізингу №00284 на придбання автомобіля Geely Emgrand X7 2013 року.

Пунктом 1.7 визначено, що предмет Договору передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати ним на рахунок лізингодавця авансового платежу (50% від вартості предмета лізингу), комісії за організацію оформлення даного договору (10% від вартості предмета лізингу), та комісії за передачу предмета лізингу (3% від вартості предмета лізингу).

За частиною першою ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

На підставі п.2.1 договору він вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання зобов'язань сторонами, але не більше 78 календарних місяців з моменту підписання даного договору.

Відповідно до п.2.2 договору, строк лізингу починається з дати передачі та закінчується через 60 календарних місяців з моменту підписання Акту приймання-передачі предмета лізингу і в останню дату платежу, зазначену у додатку №2 до цього договору, якщо інше не передбачено умовами даного договору.

Згідно договору перший лізинговий платіж складається із: комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням цього договору, яка розраховується як комісія за організацію, яка визначена у додатку № 1 до цього договору.

Лізингоодержувач має можливість сплачувати авансовий платіж впродовж 12 місяців з моменту підписання договору, платежами визначеними в додатку № 1 до договору. Авансовий платіж не може бути сплачений повністю лізингоодержувачем до сплати комісії за організацію.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Позивачем 05 грудня 2014 року було сплачено ТОВ «Лізингова компанія «АвтоФінанс» лише адміністративний платіж в сумі 77 500 грн., а 10 грудня 2014 року авансовий платіж -15 500 грн.

Відповідно до умов договору для отримання автомобіля у лізинг позивач повинен сплатити на користь відповідача не менше половини його вартості, а після отримання також відшкодовувати вартість автомобіля періодичними платежами. При цьому, власником транспортного засобу за договором купівлі-продажу з продавцем є ТОВ «Лізингова компанія «АвтоФінанс».

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу

За ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Правовідносини, що виникли із договору лізингу, регулюються параграфом 6 глави 58 ЦК України, в якому відсутні положення щодо обов'язковості нотаріального посвідчення такого договору. Спірний договір з додатками містить усі істотні умови, передбачені ст. 6 цього Закону, а тому районний суд безпідставно прийшов до висновку щодо невідповідності форми та змісту договору нормам ЦК України та зазначеного закону, оскільки позивач погодився з умовами договору про що поставив свій підпис.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою.

За частинами 2, 5 зазначеного закону виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг.

Можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності; фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

З матеріалів справи вбачається, що згідно довідки Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг ФЛ № 1217 від 11 вересня 2012 року ТОВ «Лізінгова компанія «АвтоФінанс» має право надавати послуги з фінансового лізингу. Отже судова колегія вважає, що відповідач на законних підставах має право надавати такі послуги.

Згідно із ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.

Розглядаючи спір по суті, колегія суддів вважає, що позивачем, як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді, не було надано жодних доказів, в розумінні зазначеної норми Закону, на підтвердження своїх позовних вимог стосовно введення його в оману, оскільки договір фінансового лізингу № 00230 від 26 листопада 2014 року укладено відповідно до ст. 806 ЦК України, ст. ст. 1, 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», позивача було повно, доступно та достовірно проінформовано щодо всіх умов договору, що підтверджується його підписом.

За частиною ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами передбачені у ч. 3 ст. 18 вказаного закону і є вичерпним.

Позивач вважав, що вищезазначені дії відповідача суперечать вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та є несправедливими; порушують принцип добросовісності, рівності прав та обов'язків сторін договору, в той же час, суд залишив поза увагою те, що заявляючи вимогу про визнання недійсним спірного договору, на підставі ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ОСОБА_3 не було зазначено поважних обставин, які б давали підстави вважати, що умови договору є несправедливими з наявністю одночасно ознак того, що умови договору порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін або завдають шкоди споживачеві, оскільки сам договір містить 17 самостійних статей, які регулюють різні за своїм змістом права та обов'язки як відповідача, так і позивача, а Закон України «Про захист прав споживачів» повинен застосовуватися у системному зв'язку із спірними правовідносинами, що регулюються Законом України «Про фінансовий лізинг», який є спеціальним.

Крім того, Верховним Судом України у постанові № 6-74цс14 від 25.06.2014 року зроблено правовий висновок про те, що надання установою послуг з адміністрування активів, створених за рахунок залучених періодичних внесків учасників групи з метою об'єднання їх коштів і спрямованих на почергове придбання кожним із них певних товарів, обумовлених в договорі, є правомірною діяльністю з надання фінансових послуг (за умови отримання ліцензії), передбаченою ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг", а не нечесною підприємницькою практикою у розумінні п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів", наслідком якої є визнання угоди недійсною.

Колегія суддів вважає, що судом не встановлено доказів, які б вказували на порушення відповідачем принципу добросовісності під час укладення договору фінансового лізингу. Позивачем не доведено, а судом не встановлено підстав для визнання договору фінансового лізингу несправедливим.

Отже, висновки суду першої інстанції, про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення суми завданих збитків, ґрунтуються на припущеннях, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 60 ЦПК України, є неприпустимим.

Враховуючи правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові № 6-74цс14 від 25.06.2014 року, вимоги ст.ст.3, 15 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду в оскарженій частині не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, а тому не може залишатися в силі і підлягає скасуванню, на підставі п. п. 3, 4 ст.309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. А отже апеляційна скарга підлягає задоволенню.

У зв'язку з ухваленням нового рішення про відмову в позові позивачу, колегія суддів вважає, що згідно до ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Лізингова компанія «АвтоФінанс» підлягають стягненню судові витрати, пов'язані з поданням апеляційної скарги в сумі 2313,96 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 307, ст.309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лізигова компанія "Автофінанс" задовольнити.

Рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 16 липня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення коштів відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ТОВ Лізингова компанія «АвтоФінанс» витрати за подання апеляційної скарги -2313 (дві тисячі триста тринадцять) грн.96 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: