Рішення № 55839472, 16.02.2016, Броварський міськрайонний суд Київської області

Справа № 361/7309/14-ц

Провадження № 2/361/13/16

16.02.2016

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2016 року м.Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді - Пухної О.М.,

при секретарях - Якименко (Палій).А.В., ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м. Бровари цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_5 про відшкодування шкоди,-

в с т а н о в и в:

У вересні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Свої вимоги мотивував тим, що 09 травня 2014 року біля 20-00 годин ОСОБА_4, керуючи автомобілем НОМЕР_1, який належить позивачу ОСОБА_3, рухаючись по вул. Фурмана, 8 у селі Гоголів Броварського району Київської області, у напрямку хутора Зоря, зі швидкістю близько 50 км/год., порушив вимоги п.п. 2.3 «б» та 12.1 Правил дорожнього руху, не впорався з керуванням та вчинив дорожньо транспортну пригоду (далі ДТП). Вироком Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 серпня 2014 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України - зазначеної ДТП, та призначено покараная у виді позбавлення волі строком на 4 роки з іспитовим строком 2 роки. Унаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди автомобіль позивача отримав значні технічні ушкодження. Відповідно до висновків експертизи (Звіту № 738 про оцінку автомобіля від 25 липня 2014 року) величина матеріальних збитків, завданих автомобілю становить, 90011,70 (девяносто тисяч одинадцять гривень) 70 копійок, витрати на проведення вказаної експертизи складають 1000 гривень, які позивач і просив стягнути з відповідача. Також вказував, що внаслідок ДТП він зазнав також і моральної шкоди, оскільки втратив можливість працювати, так як працював приватним перевізником, в результаті ДТП його автомобіль до теперішнього часу невідремонтовано й тому він без роботи. У звязку з наведеним постраждала і його сімя. Моральну шкоду він оцінив у 5000 грн.

У процесі розгляду справи позивач уточнив свої вимоги та просив стягнути лише майнову шкоду, яку збільшив на підставі актуалізації звіту (а.с. 220 223 том 1) до 114886,20 грн. та + 1000 грн. за проведення експертизи.

У жовтні 2014 року ОСОБА_6 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, посилаючись на те, що дійсно 09 травня 2014 року сталося ДТП під час якої він, перебуваючи у стані алкогольного спяніння, не маючи прав на керування автотранспортним засобом, за наказом ОСОБА_3 керував автомобілем НОМЕР_1, який належить ОСОБА_3 Унаслідок ДТП він та пасажири автомобіля зазнали значних тілесних ушкоджень, автомобіль також було пошкоджено. Позивач вказував, що за кермо автомобіля він сів за наказом самого ОСОБА_7 та мав намір відвезти пасажирів по домівках, проте потрапив у ДТП. Вважав, що ОСОБА_3, який також був у стані алкогольного спяніння, є винним у ДТП, оскільки така сталася за його грубої необережності. Позивач вказувавав, що він є фактично потерпілим у ДТП, а тому ОСОБА_3 має відшкодувати йому матеріальну шкоду: а саме затрати на лікування, відшкодувати 15000 грн., які ОСОБА_4 сплатив потерпілій ОСОБА_5, а також моральну шкоду, що з доповненими позовними вимогами разом складає 97170 грн. 73 коп.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_8 позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити у повному обсязі. Зустрічні позовні вимоги не визнали та просили їх відхилити.

Відповідач ОСОБА_6 та його представник ОСОБА_9 первісні позовні вимоги не визнали, просили їх відхилити та задовольнити зустрічний позов.

Третя особа ОСОБА_5 в судове засідання не зявилася, про час і місце слухання справи повідомлялася в установленому законом порядку.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до статей 10, 60 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 61 ЦПК України визначено, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Судом встановлено, і це не заперечується сторонами, що 09 травня 2014 року о 20-00 годині ОСОБА_4, керуючи автомобілем НОМЕР_1, власником якого є ОСОБА_3, рухаючись по вул. Фурмана, 8 у селі Гоголів, Броварського району Київської області у напрямку хутора Зоря, порушив Правила дорожнього руху, не впорався з керуванням автомобілем та вчинив ДТП. У результаті ДТП водій автомобіля ОСОБА_4, який знаходився у стані алкогольного спяніння та керував автомобілем без достатніх правових підстав, не маючи посвідчення водія, та пасажири ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_5 отримали тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості.

27 серпня 2014 року ОСОБА_4 у судовому засіданні під час розгляду кримінальної справи за його звинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, свою вину визнав.

Вироком Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 серпня 2014 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено покарання у вигляді і позбавлення волі строком на 4 роки з іспитовим строком 2 роки.

Унаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди автомобіль позивача ОСОБА_3 отримав механічні пошкодження. Відповідно до Звіту № 738 та актуалізації вказаного звіту про оцінку автомобіля НОМЕР_2 вартість матеріального збитку, завданого автомобілю становить 114886,20 грн. Також 1000 грн. ОСОБА_3 було сплачено за проведення дослідження, тому загальна сума шкоди складає 115886, 20 грн.

Стаття 1166 ЦК України визначає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до вимог ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Отже зважаючи на все вищевикладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 майнової шкоди, завданої пошкодженням його автомобіля, проте вважає за необхідне зменшити її розмір виходячи з наступного.

Положення ст. 1193 ЦК України визначають, що якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з розясненнями, даними у п.7 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 « Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01 березня 2013 року якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено (але не може бути повністю відмовлено у відшкодуванні шкоди). Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо). Положення статті 1193 ЦК про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність. Саме по собі перебування у нетверезому стані не є прикладом грубої необережності, якщо при цьому не було порушено Правила дорожнього руху.

Як зясовано було у судовому засіданні ОСОБА_3 є власником автомобіля НОМЕР_2, тобто джерела підвищеної небезпеки, та 09 травня 2014 року, вийшовши зі свого автомобіля, залишив в автомобілі ключ у замку запалення внаслідок чого ОСОБА_4 отримав можливість протиправно скористатися вказаним автомобілем та потрапив у ДТП.

Тому суд приходить до висновку, що у діях позивача ОСОБА_3 має місце груба необережність, яка сприяла пошкодженню автомобіля та ступінь вини у пошкодженні автомобіля суд визначає у розмірі 27 %.

Ураховуючи зазначене, суд вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування на 27%.

У ст. 1187 ЦК України зазначено, що якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 на відшкодування шкоди, заподіяної в наслідок ДТП ОСОБА_5 сплатив 15000 грн. 27% від даної суми складають 4050 грн., на які суд вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 шкоди. Отже виходячи з усього вищенаведеного суд приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 80420 грн.

Показання свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_11, ОСОБА_15, ОСОБА_10, ОСОБА_16, допитаних у судовому засіданні щодо обставини чи давав ОСОБА_3 вказівку ОСОБА_4 сідати за кермо свого автомобіля перед ДТП чи ні, суд оцінює критично, оскільки вказані свідчення є протирічивими.

Щодо позовних вимог ОСОБА_4, то суд приходить до висновку про відмову в їх задоволенні у звязку з їх недоведеністю. На їх підтвердження позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 посилається на копії фіскальних чеків, копії товарних чеків, які є не поіменованими, тому у суду відсутня можливість встановити їх належність певній особі. Рішення ж суду не може грунтуватися на припущеннях.

Не доведено у судовому засіданні й факту заподіяння ОСОБА_3 ОСОБА_4 моральної шкоди та не надано жодних доказів на підтвердження такої.

Зважаючи на все вищевикладене у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 підлягають частковому задоволенню, а позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 відхиленню у звязку з їх недоведеністю.

Керуючись ст.ст. 212-215 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду в сумі 80420 (вісімдесят тисяч чотириста двадцять) грн. 20 коп. та 347 (триста сорок сім) грн. судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_5 про відшкодування шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Пухна О.М.