Ухвала суду № 55835463, 01.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2016 року м. Київ К/800/54161/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 10.01.2014 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014 року

у справі № 803/2766/13-а

за позовом Приватного акціонерного товариства «Луцькавтодор»

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Приватне акціонерне товариство «Луцькавтодор» звернулось до суду з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 10.01.2014 року у справі № 803/2766/13-а, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області від 07.11.2013 року № 0009232201 та № 0009242201.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної документальної перевірки Приватного акціонерного товариства «Луцькавтодор» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2012 року, відповідачем складено акт від 30.10.2013 року № 1173/22.1/13349767, яким встановлено порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст. 192, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 251 381, 00 грн.; п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 249 652, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 07.11.2013 року № 0009232201, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 312 065, 00 грн., № 0009242201, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 377 071, 50 грн.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу щодо непідтвердження факту реального здійснення господарських операцій Приватного акціонерного товариства «Луцькавтодор» з Товариством з обмеженою відповідальністю «Техно-Торг», Товариством з обмеженою відповідальністю «Луцькавтодор-транс».

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо правомірного формуванням позивачем даних податкового обліку за результатами здійснення господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Техно-Торг», Товариством з обмеженою відповідальністю «Луцькавтодор-транс».

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно із пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в перевіряємий період позивач мав господарські відносини з Товариством з обмеженою відповідальністю «Техно-Торг» згідно укладеного договору поставки та з Товариством з обмеженою відповідальністю «Луцькавтодор-транс» згідно договору про надання послуг.

На підтвердження виконання договірних зобов'язань з Товариством з обмеженою відповідальністю «Луцькавтодор-транс» позивачем надано договір, додаткову угоду, податкові накладні, рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), подорожні листи, заявки на перевезення вантажу.

На підтвердження виконання договірних зобов'язань з Товариством з обмеженою відповідальністю «Техно-Торг» позивачем надано договір, податкову накладну, видаткову накладну, платіжне доручення, витяг із книги реєстрації довіреностей, технічні документи на техніку.

Матеріалами справи підтверджується використання отриманих послуг та товарів від контрагентів для здійснення власної господарської діяльності позивача.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень. Так, судами встановлено, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, які відповідають вимогам законодавства.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області відхилити.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 10.01.2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014 року у справі № 803/2766/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук