Рішення № 55834322, 04.02.2016, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/38472/15-ц

Провадження №2/761/2892/2016

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

04 лютого 2016 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Маліновської В.М.

при секретарі: Кріт І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Вугілля України» про стягнення премії, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2015 року ОСОБА_1 (Позивач) звернулась до Шевченківського районного суду м.Києва з позовом до Державного підприємства «Вугілля України» (Відповідач) про стягнення премії, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні та відшкодування моральної шкоди, завданої несвоєчасною виплатою заробітної плати (а.с.1-7).

Свої позовні вимоги з урахуванням уточнень (а.с.70-71) Позивач обґрунтовує тим, що вона з 01.09.2010р. працювала у Відокремленому підрозділі «Галузевий інформаційно-розрахунковий центр» ДП «Вугілля України» на посаді головного юрисконсульта. На виконання наказу Відповідача від 01.04.2015р. №12 про ліквідацію Підрозділу та відповідно до наказу Підрозділу від 31.05.2015р. № 23/к Позивача було звільнено у зв'язку з ліквідацією Підрозділу. Позивач зазначив, що Відповідач порушує його законні права та інтереси в частині невиплати нарахованої згідно законодавства та колективного договору Підприємства суми заробітної плати, яка станом на 01.06.2015р. складає в загальному розмірі 39 841,15 грн. за період з листопада 2014 року по травень 2015 року. Так, з метою зацікавленості працівників Підрозділу у підвищені результатів роботи, Підрозділі запроваджувалася система преміювання відповідно до затвердженого на Підприємстві Положення про преміювання працівників ВП «ГІРЦ» ДП «Вугілля України» згідно якого розмір премії у відсотках за місяць за посадою, яку займав Позивач складає до 50%. Відповідні подання на премію за період з листопада 2014р. по травень 2015р. були своєчасно направлені на адресу ДП «Вугілля України» кур'єрською поштою. З листопада 2014р. по травень 2015р Позивач належним чином виконувала свої посадові обов'язки, не допускала виробничих порушень та порушень трудової дисципліни, не мала скарг на свою роботу, не була позбавлена частково або повністю премії, а відтак, оскільки Позивач не був своєчасно повідомлений про зміни у системі оплати праці та безпідставно позбавлений премії, йому повинна бути нарахована та виплачена премія за період з листопада 2014р. по травень 2015р., що складає 16 322,35 грн. Окрім того, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.06.2015р. по 04.02.2016р. складає 47 400,27 грн. Також, Позивач зазначив, що невиплатою заробітної плати такий тривалий час йому було завдано моральної шкоди, яку він оцінює в 25 000,00 грн.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву (а.с.73-74), в якому він зазначив, що преміювання працівників здійснюється на підставі наказу Генерального директора Підприємства за фактично відпрацьований час у звітному періоді, проте Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження преміювання позивача згідно відповідних наказів генерального директора підприємства, а відтак, позовні вимоги про стягнення з ДП «Вугілля України» на користь Позивача суми премії є такими, що не підлягають задоволенню. З приводу стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, Відповідач зазначив, що Позивачем невірно визначено розмір середньоденної заробітної плати, так з огляду на надані Позивачем довідки нарахований дохід за березень 2015р. складає 3 435,02 грн., проте в розрахунку середньоденної заробітної плати розмір нарахованого доходу за березень 2015р. вказано в розмірі 4 033,82 грн., внаслідок чого розмір середньоденної заробітної плати є завищеним, а ніж фактичний. Враховуючи викладене, Відповідач зауважив, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.06.2015р. по 14.12.2015р. має становити 35 504,50грн., а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Щодо вимог моральної шкоди в розмірі 25 000,00грн. Відповідач заперечив в повному обсязі, так як зазначені вимоги є недоведеними та безпідставними.

Позивач в судове засідання не з'явився, до позовної заяви додав клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі (а.с.61).

Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суд не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, що містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що на підставі Наказу № 149 від 14.05.201р. Міністерства вугільної промисловості (а.с.24) Державне підприємство «Галузевий інформаційно-розрахунковий центр» було реорганізовано у Відокремлений підрозділ «Галузевий інформаційно-розрахунковий центр» Державного підприємства «Вугілля України», який був створений наказом ДП «Вугілля України» від 02.08.2010р. № 40 (а.с.23), Позивач на підставі Наказу № 27/к від 01.09.2010р. (а.с.21-22) була переведена на посаду головного юрисконсульта ВП «ГІРЦ» ДП «Вугілля України», що підтверджується також копією трудової книжки ОСОБА_1 (а.с.13-20).

Наказом ДП «Вугілля України» від 01.04.2015р. №12 на виконання Указу Президента України від 14.1.2014р. № 875 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 листопада 2014 року «Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях», наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 25.11.2014р. № 841 «Про заходи стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях», зважаючи на суспільно-політичну та соціально-економічну ситуацію в Донецькій області, у зв'язку з відсутністю можливості евакуації працівників Відокремленого підрозділу «Галузевий інформаційно-розрахунковий центр» Державного підприємства «Вугілля України», у зв'язку з неможливістю вивезення майна та документації, а також рішення керівника ВП «ГІРЦ» про звільнення усіх працівників ВП «ГІРЦ» з 01.06.2015р., - Відокремлений підрозділ «Галузевий інформаційно-розрахунковий центр» ДП «Вугілля України» наказано ліквідувати до 01.06.2015р. (а.с.25).

Наказом ВП «ГІРЦ» від 31.05.2015р. № 23 К Позивача звільнено з займаної посади головного юрисконсульта згідно п.1 ст. 40 КЗпП України з 31.05.2015р. (а.с.26).

Відповідно до п.п.2.1. Положення про відокремлений підрозділ «Галузевий інформаційно-розрахунковий центр» Державного підприємства «Вугілля України», затвердженого наказом ДП «Вугілля України» від 21.09.2010р. № 49 (а.с.28-32), Підрозділ створений з метою сприяння здійснення Підприємством встановлених завдань з виробничо-господарської, комерційної та інших видів діяльності, передбачених Статутом Підприємства, сприяння розвитку економіки і інвестиційної діяльності, одержання прибутку (доходу) Підприємством, задоволення соціально-економічних потреб працівників Підприємства та Підрозділу.

Підрозділ керується у своїй діяльності чинним законодавством України, цим Положенням, Статутом Підприємства, внутрішніми нормативними документами Підприємства, колективним договором Підприємства з врахуванням особливостей, викладених у документах, складених Підрозділом та затверджених керівником Підприємства (п.3.5.).

Разом з тим, п.п.7.6.1.-7.6.3. Положення про ВП «ГІРЦ» визначено, що Підрозділ встановлює умови і розміри преміювання працівників Підрозділу в межах, встановлених Колективним договором та документами, складеними Підрозділом в доповнення до Колективного договору; встановлює показники в розміри доплат і надбавок працівникам Підрозділу в межах, встановлених Колективним договором та плановим фондом оплати праці; позбавляє окремих працівників Підрозділу премії в повному обсязі або знижує її розмір в порядку, передбаченому Колективним договором.

Згідно п.п.2.1., 2.3. Положення про преміювання працівників ВП «ГІРЦ» ДП «Вугілля України» (а.с.54-57) преміювання працівників відокремленого підрозділу здійснюється щомісяця за умови належного виконання трудових обов'язків (відсутність порушень трудової та виконавчої дисципліни). Преміювання працівників відокремленого підрозділу відбувається на підставі відповідного подання директора відокремленого підрозділу. Преміювання працівників здійснюється на підставі наказу Генерального директора Підприємства за фактично відпрацьований час у звітному періоді.

Розділом 4 Положення про преміювання визначено, що розмір премії головного юрисконсульта може складати до 50 відсотків за місяць.

Так, Позивач зазначив, що відповідні подання на премію за період з листопада 2014р. по травень 2015р. були своєчасно направлені на адресу ДП «Вугілля України» кур'єрською поштою, на підтвердження чого надав копії квитанцій про відправлення відповідних подань (а.с.29-42). Разом з тим, з вказаних квитанцій кур'єрської служби не вбачається, що у вказані дати ВП «ГІРЦ» було направлено на адресу ДП «Вугілля України» саме подання директора відокремленого підрозділу про преміювання працівників, зокрема і Позивача. Окрім того, ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст.58-59 ЦПК України на підтвердження суми визначеної для неї премії за відповідний місяць, як і не надано доказів видання Генеральним директором ДП «Вугілля України» наказів про преміювання працівників відокремленого підрозділу за період з листопада 2014р. по травень 2015р., а відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з ДП «Вугілля України» на користь Позивача щомісячної премії у розмірі 16 322,35 грн. не підлягають задоволенню.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з Позивачем при звільненні за період з 01.06.2015р. по 04.02.2016р. в сумі 47 400,27 грн., суд виходить з наступного

Як зазначив Позивач, що не заперечувалось Відповідачем, при звільненні станом на 01.06.2015. ДП «Вугілля України» безпідставно не виплатило йому нараховану заробітну плату за період з листопада 2014 року по травень 2015 року в загальному розмірі 39 841,15 грн. (утримання 8 071,24 грн., до виплати 31 769,91 грн.), що також підтверджується Довідкою ВП «ГІРЦ» ДП «Вугілля України» № 134/15 від 09.06.2015р. (а.с.43). У цій же довідці зазначено суми нарахованого доходу за кожен місяць з листопада 2014р. по травень 2015р. включно.

У довідці від 09.06.2015р. за №127/15 зазначено розрахунок середньо денної заробітної плати Позивача відповідно до постанови КМУ №100 від 08.02.1995р. «Про затвердження порядку обчислення середньоденної заробітної плати» з урахуванням сум, нарахованих за березень, квітень 2015р. та кількості фактично відпрацьованих днів (7 397,89грн. =4 033,82грн.+3 363,74грн., / 27 днів (15+12днів) =273,99грн.). (а.с.45).

Згідно зі ст. 94 Кодексу Законів про працю України (КЗпП України) та ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Статтею 21 Закону України «Про оплату праці» визначено: працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно рішення Конституційного Суду від 15.10.2013р. № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу Законів про працю України, статей 1,12 Закону України «Про оплату праці». Конституційний Суд України дійшов до висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, або за визначенням, використаним у частині другій ст.233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Відповідно до Довідки ВП «ГІРЦ» ДП «Вугілля України» № 127-1/15 від 09.06.2015р. посадовий оклад Позивача за травень 2015р. становить 5 175,00 грн. (а.с.44).

Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012р. № 4-рп/2012 «У справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 2371 цього кодексу», в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Згідно з ст. 25 Закону України «Про оплату праці» забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством.

Забороняються відрахування із заробітної плати, метою яких є пряма чи непряма сплата працівником роботодавцю чи будь-якому посередникові за одержання або збереження роботи.

Згідно ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

З матеріалів справи вбачається, що Позивач був звільнений з роботи згідно Наказу № 23 К від 31.05.2015р.(а.с.26 - копія наказу, а.с. 20 - копія трудової), разом з тим, в ньому відсутні відомості про виплату позивачу при звільненні заборгованості по заробітній платі за період з листопада 2014р. по травень 2015р. Доказів зворотного Відповідачем не надано та матеріали справи не містять.

Отже, з дослідженим судом доказів встановлено, що при звільненні позивача з роботи у травні 2015 року відповідачем не здійснено виплату належної позивачеві заробітної плати за листопад 2014р.-травень 2015р.

Згідно з ч.ч.1-2 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно Постанови Верховного Суду України в справі № 6-76цс14 від 02.07.2014р. встановлено, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Порушення процедури про банкрутство роботодавця, наявність тривалого періоду здійснення виконавчих дій органами державної виконавчої служби, незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті компенсації за невикористану відпустку порівняно із сумою середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити зазначені кошти.

З урахуванням встановлених судом обставин справи, на підставі наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку по виплаті заробітної плати за 01.06.2015р. по 04.02.2016р. при звільненні є обгрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Так, згідно Довідки ВП «ГІРЦ» № 127/15 від 09.06.2015р. вбачається, що середньоденна заробітна плата Позивача за період з 01.03.2015р. по 30.04.2015р., обчислена згідно Постанови № 100 Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» у сумі складає 273,99 грн., виходячи з суми нарахованого доходу у березні 2015р. - 4 033,82 грн., квітні 2015р. - 3 363,74 грн. та кількості відпрацьованих днів згідно Табелів обліку робочого часу у березні 2015р. - 15, у квітні 2015р. - 12, а всього 27 робочих днів (а.с.45).

Відповідач зазначив, що Позивачем невірно визначено розмір середньоденної заробітної плати, так з огляду на Довідки № 134/15 від 09.06.2015р. т № 127/15 від 09.06.2015р. нарахований дохід за березень 2015р. складає 3 435,02 грн., проте в розрахунку середньоденної заробітної плати розмір нарахованого доходу за березень 2015р. вказано в розмірі 4 033,82 грн., внаслідок чого розмір середньоденної заробітної плати є завищеним, а ніж фактичний.

Разом з тим, з копії особових рахунків Позивача вбачається, що сума нарахованого доходу за березень 2015р. складає саме 4 034,02 грн. (а.с.46), а відтак при обчисленні середньоденного заробітку суд виходить саме з цієї суми нарахованого доходу за відповідний місяць, і таким чином суму середнього заробітку за період з 01.06.2015р. по 04.02.2016р. суд визначає в розмірі 47 400,27 грн. (кількість робочих днів за вказаний період прострочки - 173 день (червень - 20 днів, липень - 23, серпень - 20, вересень - 22, жовтень - 21, листопад - 21, грудень - 23, січень - 19, лютий - 4) * 273,99 грн. = 47 400,27 грн.).

Щодо стягнення моральної шкоди за затримку виплати заробітної плати, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підстав виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом вказаного положення закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об'єкту яких, завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі (постанова Верховного Суду України № 6-54цс11).

Так, відповідно до ст.23 ЦК України моральна шкода, зокрема, полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами 3,4 вказаної вище ст.23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Оскільки судом встановлено, що відповідачем при звільненні позивача останньому не виплачена у повному розмірі заробітна плата за період з листопада 2014р. - травень 2015р., а заробітна плата фактично є засобом для існування Позивачки, і застосовуючи принцип співмірності, суд вважає, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню у сумі 1 000,00 грн., оскільки несвоєчасна виплата та вцілому невиплата працівникові заробітної плати вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

На підставі зазначених норм законодавства, суд приходить до висновку, що, оскільки Відповідачем були порушені права Позивача та затримано виплату заробітної плати за листопад 2014р - травень 2015р., позовні вимоги, заявлені ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення на її користь з ДП «Вугілля України» середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 01.06.2015р. по 04.02.2016р. у сумі 47 400,27 грн. та моральної шкоди у розмірі 1 000,00 грн., а всього 48 400,27 грн. В частині стягнення премії, яка на думку Позивача підлягала виплаті на її користь, суд не вбачає підстав для задоволення такої вимоги. Інших вимог Позивачем не заявлялось.

В порядку, визначеному ст.88 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 551,20 грн., виходячи із суми позовних вимог, які задоволено судом.

Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 23 1167 ЦК України, ст.ст. 47, 94, 95, 115, 116, 117, 233, 237-1 Кодексу Законів про працю України, ст.ст. 1,21,24,25,33,34 Закону України «Про оплату праці» з урахуванням Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», та керуючись ст.ст. 11, 60, 208, 209, 212-215, 218, 222, 223, 294, 296 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Вугілля України» про стягнення премії, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні та відшкодування моральної шкоди, - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Вугілля України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01.06.2015р. по 04.02.2016р. у розмірі 47 400,27 грн. (всього 173 роб.день*273,99 грн.-середньоденна заробітна плата), моральну шкоду - 1 000,00грн., а всього 48 400,27 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Вугілля України» на користь держави судовий збір в розмірі 551,20 грн.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасували, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: