Ухвала суду № 55831990, 09.02.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22-ц/790/615/16 Головуючий 1 інстанції -

Справа № 640/2903/14-ц Зуб Г.А.

Категорія: право на спадщину Доповідач - Швецова Л.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого : Швецової Л.А.,

суддів : Малінської С.М., Бурлака І.В.,

за участі секретаря : Єрьоменко О.В,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_2, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приват банк» , Публічне акціонерне товариство «Альфа банк» про усунення від спадкування, визнання спадкового договору недійсним, скасування заповіту та визнання права власності в порядку спадкування за законом та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4 про усунення від права на спадкування, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2014 року представник позивача за довіреністю ОСОБА_3 - ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом, в якому з подальшим уточненням просила визнати недійсним заповіт від 27.07.1998 року, складений ОСОБА_6 на ім'я відповідача, зареєстрований за №1352 Приватним нотаріусом ХМНО Коссе Л.М.; визнати недійсним спадковий договір від 04.10.2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 укладений у 8 ХДНК та реєстрований в реєстрі за №1063; визнати право власності у порядку спадкування за законом за позивачем на ? частину трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1 та ? частину трьохкімнатної квартири АДРЕСА_2 та усунути ОСОБА_4 від права на спадщину на вказане майно.

В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що 14.10.2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було укладено спадковий договір де зазначено, що ОСОБА_4 зобов'язується виконувати розпорядження ОСОБА_6 - бабусі, які передбачені у договорі та в разі її смерті ОСОБА_4 набуває право власності на майно ОСОБА_6, яке складається з квартири АДРЕСА_2. Крім цього, 27.07.1997 року ОСОБА_6 було укладено заповіт, відповідно до якого на випадок своєї смерті все майно, де б воно не було і з чого воно б не складалось і взагалі все те, що їй належало на день смерті заповідала онуку ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла. Вироком Київського районного суду м. Харкова від 19.01.2015 року, який набув чинності, ОСОБА_4 був визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ст. 115 ч. 1 КК України за умисне вбивство своєї бабусі ОСОБА_6

Позивач є рідним сином померлої ОСОБА_6, тому звернувся до суду за захистом своїх прав.

04.06.2015 року з позовною заявою до суду звернулась третя особа - ОСОБА_2, у якій просила усунути ОСОБА_3 від права на спадкування після смерті матері ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 на наступне майно: трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_2 та трьохкімнатну квартиру готельного типу АДРЕСА_1. В обгрунтування зазначених позовних вимог посилалася на те, що ОСОБА_2 є донькою померлої ОСОБА_6 Після її смерті відкрилась спадщина на вищевказане майно. Спадкоємцями першої черги є діти спадкодавця - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Але, ОСОБА_3 не має права на спадкування після смерті ОСОБА_6, оскільки остання тяжко хворіла та перебувала у безпорадному стані, потребувала постійного піклування, догляду та матеріальної допомог, а ОСОБА_3, маючи змогу їй допомогти, свідомо ухилявся від надання спадкодавцеві допомоги.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи ОСОБА_2, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приват банк» , Публічне акціонерне товариство «Альфа банк» про усунення від спадкування, визнання спадкового договору недійсним, скасування заповіту та визнання права власності в порядку спадкування за законом задоволено частково.

Усунуто ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 від права на спадкування після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2.

Стягнуто с ОСОБА_4, на користь ОСОБА_3, судові витрати в розмірі 243 гривень (двісті сорок три) 60 коп.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4 про усунення від права на спадкування - відмовлено.

Не погодившись із вказаним вище рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд змінити рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2015 року в частині відмови їй в задоволенні позовних вимог та в цій частині просили ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог про усунення ОСОБА_3 від права на спадкування після смерті ОСОБА_6

Обґрунтовуючи свої апеляційні доводи, апелянт зазначила, що ОСОБА_3 навмисно ухилявся від надання допомоги своїй матері, ОСОБА_6, яка знаходилася в безпорадному стані та потребувала постійного догляду та матеріальної допомоги. ОСОБА_2 та ОСОБА_6 неодноразово зверталися до ОСОБА_3 з проханням допомогти в догляді за матір'ю та матеріально, у зв'язку з тим, що на підтримування життя ОСОБА_6 потребувалось багато ліків, на які ОСОБА_2 вимушена була займати гроші.

ОСОБА_3 ухвалене судом першої інстанції рішення суду не оскаржив, тому, судова колегія переглядає вказане рішення лише в межах доводів апеляційної скарги, а саме в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія не вбачає підстав для їх задоволення.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи, вирішуючи цивільно-правовий спір по суті заявлених ОСОБА_2 позовних вимог, районний суд повно й всебічно дослідив обставини справи, представлені докази і надав їм належну правову оцінку в судовому рішенні.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що остання не представила належних та допустимих доказів на підтвердження наявності передбачених законом підстав для усунення відповідача ОСОБА_3 від права на спадкування після своєї матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Судова колегія погоджується з таким висновком районного суду, оскільки цей висновок відповідає матеріалам справи та ґрунтується на законі.

За приписами ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. ст. 10, 11 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. ст. 59, 60 того ж Кодексу доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши до суду належні та допустимі докази на їх підтвердження, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Обставини, які мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 51 Конституції України встановлює, що повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Ця моральна норма була спочатку зафіксована на конституційному рівні, а потім знайшла своє відображення в Сімейному кодексу України.

Безсумнівно, неможливо змусити дорослих повнолітніх дітей любити і поважати своїх батьків. Любов, доброта, порядність, чесність є етичними поняттями, а не юридичними. Тим не менш потрібно пам'ятати, що однією з основних цілей регулювання сімейних відносин відповідно до ч. 2 ст. 1 Сімейного кодексу України є утвердження почуття обов'язку перед батьками.

Нормами ст. 202 Сімейного кодексу України визначено, що повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Таким чином, непрацездатним і таким, що потребують матеріальної допомоги батькам, надається право звернутися до суду за примусовим стягненням аліментів зі своїх дітей. Обов'язок виплачувати аліменти своїм батькам в судовому порядку може бути покладено тільки на повнолітніх дітей.

При цьому можна визначити наступні підстави покладення на дітей обов'язку утримувати своїх батьків:

- діти досягли вісімнадцяти років;

- батьки є непрацездатними за віком або за станом здоров'я;

- батьки потребують матеріальної допомоги;

- відсутні обставини для звільнення дітей від обов'язку утримувати своїх батьків.

Слід зазначити, що моментом виникнення обов'язку утримувати своїх батьків є наявність усіх перерахованих умов.

Непрацездатність встановлюється медичною комісією. Непрацездатними визнаються особи, що досягли пенсійного віку (чоловіки - 60 років, жінки - 55 років) та інваліди I, II та III груп.

Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку в залежності від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність в батьків майна, що може приносити дохід тощо.

За змістом ст.ст. 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщина) від фізичної особи, яка померла (спадкодавець), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Відповідно до ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

При спадкоємстві за законом у першу чергу право на спадкування в рівних частках мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК України).

Частинами третьою, п'ятою статті 1224 ЦК України, на яку посилався позивач в обґрунтування заявлених ним вимог, дійсно передбачено, що не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Як роз'яснено в п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», при застосуванні правила частини п'ятої статті 1224 ЦК України безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Виходячи зі змісту зазначеної правової норми, при вирішенні такої справи необхідно встановити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Для постановлення рішення про усунення від спадкування у справі повинні бути надані належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спадкодавець потребував допомоги відповідача, останній мав можливість її надати, проте умисно ухилявся від обов'язку щодо її надання, оскільки сам лише факт тривалого не спілкування спадкоємця зі спадкодавцем сам по собі не може бути підставою для застосування ч. 5 ст. 1224 ЦК України.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім цього, принципове значення має питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

Таким чином, для задоволення позовних вимог про усунення від права на спадкування відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України має значення сукупність наступних обставин: умисне ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця в безпорадному стані та потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи, оскільки лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Як встановлено по справі, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є рідними братом та сестрою.

14.10.2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було укладено спадковий договір, відповідно до умов якого, ОСОБА_4 зобов'язується виконувати розпорядження ОСОБА_6 - бабусі, які передбачені у договорі та в разі її смерті ОСОБА_4 набуває право власності на майно ОСОБА_6, яке складається з квартири АДРЕСА_2. Крім цього, 27.07.1997 року ОСОБА_6 було укладено заповіт, відповідно до якого на випадок своєї смерті все майно, де б воно не було і з чого воно б не складалось і взагалі все те, що їй належало на день смерті заповідала онуку ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла. Відповідно до вироку Київського районного суду м. Харкова від 19.01.2015 року, ОСОБА_4 було засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України за умисне позбавлення життя спадкодавця.

Відповідно до відповіді на заяву 8 ХДНК від 15.09.2015 року за № 3499/02-14, у справах 8 ХДНК зберігається спадкова справа №115/2014 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6, яка мешкала за адресою: АДРЕСА_2 , в якій є наступні заяви: заява від імені сина спадкодавиці ОСОБА_3, заява від доньки ОСОБА_2, та претензії ПАТ КБ «Приватбанк» та ПАТ «Альфа-Банк». Свідоцтва про право на спадщину не видавались та вчинення нотаріальної дії зупинено до вирішення справи судом.

Відповідно до виписки з медичної амбулаторної карти №4811 на ім'я ОСОБА_6, остання спостерігалась в територіальній поліклініці з травня 2010 року. З 21.08.2010 року 03.09.2010 року знаходилась на стаціонарному лікуванні в інфарктному відділенні ХМКЛ №27 з приводу ІХС. За період 2011 року амбулаторно оглядалась кардіологом тричі. З 12.08.2011 по 27.08.2011р р. знаходилась в ХМКЛ в інфарктному відділенні з діагнозом: ІХС. За період 2012 року ОСОБА_6 чотири рази знаходилась на стаціонарному лікуванні в ХМКЛ № 27 в інфарктному відділенні. За період 2013 року ОСОБА_6 неодноразово оглядалась лікарем кардіологом. Двічі знаходилась в інфарктному відділенні. 13.01.2014 року була оглянута амбулаторно, від планової госпіталізації відмовилась, стан хворої розцінений як задовільний відносно виявленої патології.

При цьому будь-яких належних та допустимих, в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України, доказів на підтвердження того, що спадкодавець ОСОБА_6 перебувала у безпорадному стані, зумовленому похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, та отримуючи пенсію й знаходячись під піклуванням рідних і близьких, потребувала стороннього догляду та допомоги саме від сина ОСОБА_3, який б свідомо та умисно ухилився від надання такої допомоги своїй матері, матеріали цивільної справи не містять.

Не представлено таких доказів представниками ОСОБА_2 й до апеляційного суду.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, приймаючи рішення у справі по суті заявлених ОСОБА_2 позовних вимог про усунення відповідача ОСОБА_3 від права спадкування за законом після матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2,

обґрунтовано відмовив у задоволенні цих позовних вимог за їх недоведеністю та безпідставністю.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_2, наведених на її обґрунтування, які фактично зводяться до незгоди з ухваленим районним судом по справі рішенням та суб'єктивної його переоцінки, то ці доводи апелянта у даному випадку є несуттєвими, рішення суду, прийняте по суті розглянутого цивільно-правового спору не спростовують, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, з огляду на викладене та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня її проголошення.

Головуючий:

Судді: