Рішення № 55831614, 24.12.2015, Харківський районний суд Харківської області

Справа № 635/10913/14-ц

Провадження № 2/635/140/2015

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2015 рокуХарківський районний суд Харківської області у складі:

Головуючого судді - Караченцева І.В.,

за участю секретаря- Ус Ю.В.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

представника третьої особи - ОСОБА_4,

представника третьої особи-прокурора - Климовець М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в смт. Покотилівка Харківського району Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, треті особи: прокуратура Харківської області, ГУМВС України в Харківській області про відшкодування моральної шкоди заподіяної незаконними рішеннями органів досудового слідства та відшкодування судових витрат,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Харківського районного суду Харківської області із позовом до відповідача - Державної казначейської служби України, треті особи: прокуратура Харківської області, ГУМВС України в Харківській області про відшкодування моральної шкоди в сумі 500000 грн. 00 коп., заподіяної йому внаслідок незаконного притягнення його слідчим Московського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області - ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності за ст. 190 ч. 2 КК України та незаконним обранням відносно нього міри запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд на протязі 71 місяця 3 днів у період з 09.06.2008 р. по 11.06.2014 р.

Із заявленого ОСОБА_1 позову та доданих до нього документів, позов обґрунтовується тим, що 15.09.2008 р. прокурором Московського району м. Харкова ОСОБА_6 скасував постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, винесену 19.08.2008 р. ст. о/у ДІМ СВМ Московського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області - ОСОБА_7, та порушив кримінальну справу № 27080080 за ст. 190 ч. 2 КК України за фактом заволодіння в період з січня по березень 2008 р. шахрайським шляхом грошима гр-ки ОСОБА_8 в сумі 17900 грн. 00 коп. шляхом завищення вартості виконаних ремонтних робіт, особами, які виконували в ії квартирі ремонт - ОСОБА_1 і ОСОБА_9 При цьому, за заявою гр-ки ОСОБА_8 24.05.2008 р. ст. о/у ДІМ СВМ Московського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області - ОСОБА_7 вже виносилась постанова про відмову в порушенні кримінальної справи, яка також відмінялась прокурором Московського району м. Харкова - ОСОБА_6, а матеріал повертався до Московського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області для доопрацювання.

09.09.2009 р. слідчою Московського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_5 було предявлено обвинувачення ОСОБА_1 у скоєнні злочину передбаченого ст. 190 ч. 2 КК України і в цей же день обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд з постійного місця проживання.

Вироком Московського районного суду м. Харкова від 07.05.2013 р. ОСОБА_1 було визнано невинним у скоєнні злочину передбаченого ст. 190 ч. 1 КК України і виправдано.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 11.06.2013 р. вирок Московського районного суду м. Харкова від 07.05.2013 р. було скасовано, а справу направлено на додаткове розслідування прокурору Московського району м. Харкова.

Після повернення судом апеляційної інстанції кримінальної справи для проведення додаткового розслідування, цьому кримінальному провадженню, в звязку з внесенням його до Єдиного реєстру досудових розслідувань, було присвоєно новий номер № 12013220470006295 від 21.11.2013 р.

25.05.2014 р. слідчою Московського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_10 було винесено постанову про закриття кримінального провадження за ст. 190 ч. 1 КК України відносно ОСОБА_1 на підставі ст. 284 ч. 1 п. 2) КПК України у звязку з відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення. Вказана постанова до теперішнього часу органами прокуратури чи судом не скасована.

В наслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом 71 місяці 3 днів, тобто з 09.06.2008 р. по 11.06.2014 р. ОСОБА_3 цей період часу відносно нього незаконно була обрана міра запобіжного заходу - підписка про невиїзд.

Незаконне притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 призвело до порушення його нормальних життєвих звязків, погіршення стосунків із оточуючими його особами, нанесло непоправної моральної шкоди, відшкодування якої він оцінював у 500000 грн. 00 коп. (а.с. 1-68)

В подальшому, після проведення Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз «ім. засл. проф. ОСОБА_11С.» судово-психологічної експертизи № 14369 від 27.03.2015 р. та отримання висновків цієї експертизи, ОСОБА_1 подав уточнену позовну заяву від 14.05.2015 р. (а.с. 90-93) в якій змінив свої позовні вимоги в сторону збільшення і просив суд: «Зобовязати державне казначейство України списати у безспірному порядку відповідного казначейського рахунку державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 584548 грн. 00 коп. на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності. Покласти на відповідача обовязок відшкодувати ОСОБА_1 сплачені судові витрати на оплату судової експертизи в сумі 3700 грн.»

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав заявлений ним уточнений позов та просив суд його задовольнити з викладених у ньому підстав, обгрунтовуючи його тим, що 15.09.2008 р. кримінальне провадження щодо нього за ст. 190 ч. 2 КК України було порушено необгрунтовано і 25.05.2014 р. закрито на підставі ст. 284 ч. 1 п. 2) КПК України у звязку з відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення.

В продовж всього терміну проходження досудового слідства і судового розгляду справи він постійно відчував моральні страждання, повязані з тим, що його можуть осудити за те, що він не скоїв і в чому невинуватий, був вимушений закрити свою підприємницьку діяльність, намагався влаштуватися на роботу, але під час перевірки виявилося, що відповідно до бази даних осіб яких притягнуто до кримінальної відповідальності він знаходиться під слідством за скоєння корисного злочину. Під час всього терміну досудового і судового слідства він захищався від предявленого звинувачення, що також викликало нервове напруження і психологічні переживання з цього приводу. Йому неодноразово приходилося їздити до Московського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області і Московського районного суду м. Харкова для участі у судових засіданнях, хоча він мешкає в Харківському районі Харківської області і дорога займала тривалій час, в звязку з чим, він був змушений витрачати кошти на проїзд. В звязку з тривалим перебуванням під слідством він був обмежений у пересуванні країною і виїзду за її межі, не міг отримати закордонний паспорт. Проживаючи з батьками, останнім стало відомо про притягнення його до кримінальної відповідальності, в звязку з чим, їх ставлення до нього, як законослухняного громадянина змінилося, вони постійно цим його попрікали, перестали повною мірою довіряти йому. За запитом слідчого він був змушений пройти огляд у лікарів психіатра та нарколога, і, отримати відповідні довідки, для того щоб предявити їх слідчому міліції, що також викликало у нього додаткові моральні страждання, як начебто у неповноцінної людини, залежної від свавілля чиновників, викликало невпевненість в собі, пригніченість, виник страх у можливості застосування до нього більш суворої міри запобіжного заходу, а також незаконного засудження.

Незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності та незаконним застосуванням до нього міри запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд з постійного місця проживання слідчою міліції ОСОБА_10 йому заподіяно моральну шкоду розмір якої встановлений висновком судово-психологічної експертизи № 14369 від 27.03.2015 р. Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз «ім. засл. проф. ОСОБА_11С.».

Він вважає, що моральна шкода була йому заподіяна слідчою міліції ОСОБА_10 з прямим умислом, так як вона усвідомлювала незаконний характер своїх дій, а також настання для ОСОБА_1 моральних страждань, повязаних з незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності, та незаконним застосуванням до нього міри запобіжного заходу, бажала настання таких наслідків, при цьому мала можливість та повинна була відмовитись від явно незаконних дій по відношенню до нього, так як між ним і заявницею - гр-кою ОСОБА_8 виникли стосунки щодо договору по виконанню ремонтних робіт в її квартирі, які були виконані, але, вона відмовилась їх оплачувати в повному обсязі, для того щоб ухилитися від своїх обовязків по оплаті цього договору звернулась до міліції. Відносини, які виникли між ним і гр-кою ОСОБА_8, мають виключно цивільно-правовий характер і повинні були вирішуватись в порядку цивільного судочинства.

У звязку з цим, на думку позивача ОСОБА_1, відшкодуванню підлягає сума визначена судово-психологічною експертизою саме із ступенем вини спричинювача моральних страждань повязана із прямим умислом.

Але, при цьому позивач ОСОБА_1 та його представник - ОСОБА_2, погодились з зауваженнями представника ГУМВС України в Харківській області - ОСОБА_4, який вказав що міра запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд з постійного місця проживання застосовувалась менший час, ніж вказано в позові, а саме в період з 20.10.2008 р. по 11.07.2013 р., тобто 60 місяців 16 днів.

Представник відповідача Державної казначейської служби України - ОСОБА_3, представник третьої особи - ГУМВС України у Харківській області - ОСОБА_4, прокурор Климовець М.О. в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову.

Суд, перевіривши доводи сторін, дослідивши зібрані докази по справі, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок наявних у справі доказів у їх сукупності, дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 15.09.2008 р. прокурором Московського району м. Харкова - ОСОБА_6 скасовано постанову про відмову в порушенні кримінальної справи винесену 19.08.2008 р. ст. о/у ДІМ СВМ Московського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області - ОСОБА_7 та порушено кримінальну справу № 27080080 за ст. 190 ч. 2 КК України за фактом заволодіння в період з січня по березень 2008 р. шахрайським шляхом грошима гр-ки ОСОБА_8 в сумі 17900 грн. 00 коп. шляхом завищення вартості виконаних ремонтних робіт особами, які виконували в ії квартирі ремонт - ОСОБА_1 і ОСОБА_9 (а.с. 29)

09.04.2009 р. слідчою Московського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_5 було предявлено обвинувачення ОСОБА_1 у скоєнні злочину передбаченого ст. 190 ч. 2 КК України і в цей же день обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд з постійного місця проживання. (а.с. 31-37)

Вироком Московського районного суду м. Харкова від 07.05.2013 р. ОСОБА_1 було визнано невинним у скоєнні злочину передбаченого ст. 190 ч. 1 КК України і виправдано. (а.с.4-11)

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 11.06.2013 р. вирок Московського районного суду м. Харкова від 07.05.2013 р. було скасовано, а справу направлено на додаткове розслідування прокурору Московського району м. Харкова. (а.с. 12-14)

Після повернення судом апеляційної інстанції цієї справи для проведення додаткового розслідування, цьому кримінальному провадженню, в звязку з внесенням його до Єдиного реєстру досудових розслідувань, було присвоєно новий номер № 12013220470006295 від 21.11.2013 р.

25.05.2014 р. слідчою Московського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_10 було винесено постанову про закриття кримінального провадження за ст. 190 ч. 1 КК України відносно ОСОБА_1 на підставі ст. 284 ч. 1 п. 2) КПК України у звязку з відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення. Вказана постанова до теперішнього часу органами прокуратури чи судом не скасована. (а.с.16)

Таким чином, «Bona fides semper praesumitur, nisi malam fidem adesse probetur лат.» - якщо не доведено злий умисел, завжди передбачається сумлінність.

Відповідно до ст. 1 Конституції України вказано, що Україна є правова держава.

Згідно із ст. 3 Конституції України: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.»

Відповідно до ст. 12 закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 р. N 1382-IV: «ОСОБА_9 пересування обмежується щодо осіб, до яких, відповідно до процессуального законодавства застосовано запобіжні заходи.»

Згідно із ст. 149 ч. 1 п. 1) КПК України (в редакції 1961 р.): «Запобіжними заходами є підписка про невиїзд»

Відповідно до ст. 151 КПК України (в редакції 1961 р.): «Підписка про невиїзд полягає у відібранні від підозрюваного або обвинуваченого письмового зобовязання не відлучатися із зареєстрованого місця проживання чи перебування або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого. Якщо підозрюваний або обвинувачений порушить дану ним підписку про невиїзд, то вона може бути замінена більш суворим запобіжним заходом.»

Таким чином, суд констатує, що підписка про невиїзд являється мірою процесуального примусу і обмежувала у період з 20.10.2008 р. по 11.07.2013 р., тобто 60 місяців 16 днів, конституційне право громадянина України ОСОБА_1 на вільне пересування, передбачене ст. 13 Загальної декларації прав людини, ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 33 Конституції України, ст. 313 ч. 1 ЦК України.

У звязку з викладеним, у ОСОБА_1 виникло право на відшкодування шкоди, заподіяної йому внаслідок незаконного предявлення обвинувачення і процесуальних дій, що обмежують права громадян, тобто незаконного застосування відносно нього органами досудового розслідування міри запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд у період з 20.10.2008 р. по 11.07.2013 р., тобто за 60 місяців 16 днів.

Суд, ґрунтуючись на рішенні Європейського суду з прав людини «ОСОБА_6 проти України» від 07.12.2006 р. та «Федоров і Федорова проти Росії» від 13.10.2005 р. вважає, що при застосуванні відносно ОСОБА_1 міри запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд не було досягнуто рівноваги між загальними інтересами та правами позивача передбаченою ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції, а також вважає, що втручання в особисту свободу ОСОБА_1 не пропорційно законній переслідуваній меті.

Відповідно до ст. 5 ч. 1 та ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (ратифіковану законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 р.): «Кожен має право на свободу та на вільне пересування», а тому, внаслідок обмеження свободи ОСОБА_1 обраною відносно нього міри запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд з постійного місця проживання позивач зазнав моральної шкоди, яку неможливо відшкодувати лише висновком про порушення його прав, гарантованих Конвенцією, у звязку з чим судом по справі була проведена судово-психологічна експертиза.

Згідно із вимогами ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування, матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 1 п. 2) закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01.12.1994 р. N 266/94-ВР: «Підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного предявлення обвинувачення і процесуальних дій, що обмежують права громадян», а згідно із ст. 2 п. 2) цього закону: «Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку передбачених цим законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення.»

Згідно із п. 9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 р., розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд визначає незалежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до вимог ст. 16 ч. 2 п.п. 8, 9 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно із вимогами ст. 23 ч. 2 ЦК України, моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у звязку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у звязку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Згідно із ст. 1167 ч. 2 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, якщо шкода завдана фізичній особі внаслідок її незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу.

Відповідно до вимог ст. 1173 ч. 1 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.

Згідно із вимогами ст. 1176 ч. 1 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу досудового слідства, прокуратури або суду; право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу досудового слідства, прокуратури або суду виникає у разі закриття кримінальної справи органом попереднього (досудового) слідства.

Висновком судово-психологічної експертизи Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз «ім. засл. проф. ОСОБА_11С.» № 14369 від 27.03.2015 р. встановлено, що: «Ситуація, яка досліджується за позовною заявою є психотравмуючою для ОСОБА_1 За умови визнання судом факту незаконного застосування до ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд протягом 71 місяця та 3-х днів, йому спричинені моральні страждання. У звязку з тим, що ОСОБА_1 завдані моральні страждання, то можливий розмір грошової компенсації за завдані страждання може бути наступним:

-за умови, якщо судом буде встановлено, що ступінь вини спричинювача моральних страждань повязаний з простою необережністю, можливий розмір (грошовий еквівалент) компенсації моральної шкоди заподіяної позивачу, складе 146137 грн. 16 коп., при ступіні вини спричинювача моральних страждань повязаній із грубою необережністю 292274 грн. 32 коп., при ступіні вини спричинювача моральних страждань повязаній із непрямим умислом 438411 грн. 48 коп., при ступіні вини спричинювача моральних страждань повязаній із прямим умислом -584548 грн. 64 коп.» (а.с. 82-90)

При вирішенні питання про ступінь вини спричинювача моральних страждань суд допитав позивача ОСОБА_1 та слідчу Московського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області - ОСОБА_5 та вважає, що ОСОБА_1 внаслідок незаконного предявлення йому обвинувачення у шахрайстві, якого він не здійснював і незаконного застосування до нього процесуальної дії, що обмежувала його права підписки про невиїзд з постійного місця проживання, органом досудового слідства спричинені моральні страждання з грубою необережністю, так як слідча міліції ОСОБА_5 отримала із прокуратури Московського району м. Харкова вже порушену 15.09.2008 р. прокурором кримінальну справу, та, повинна була проводити досудове розслідування. (а.с.152-153)

Суд, при вирішенні питання ступеню вини спричинювача моральних страждань слідчої міліції ОСОБА_5 проаналізував кримінально-процесуальне законодавство, під час дії якого вона приймала незаконні процесуальні рішення відносно ОСОБА_1, та ступінь ії свободи при прийнятті цих рішень.

Так, відповідно до ст. 148 ч. 2 КПК України (в редакції 1960 р.) запобіжний захід застосовується лише при наявності достатніх підстав, а відповідно до ст. 148 ч. 3 КПК України (в редакції 1960 р.): «Якщо немає достатніх підстав для застосування запобіжного заходу, від підозрюваного, обвинуваченого або підсудного відбирається письмове зобовязання про явку на виклик особи, яка проводить дізнання, слідчого прокурора або суду, а також про те, що він повідомить про зміну свого місця перебування.»

Відповідно до ст. 114 ч. 1, ч. 2 КПК України (в редакції 1960 р.): «При провадженні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства і про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно.

Відповідно до ст. 131 КПК України (в редакції 1960 р.): «Коли є досить доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою, слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення цієї особи як обвинуваченого».

Також суд вважає, що відповідно до ст. 214 КПК України (в редакції 1960 р.) слідчий мав право самостійно, без одержання згоди від суду або прокурора, вирішувати питання про можливість закриття кримінальної справи з направленням копії такої постанови для відома прокурору та особі, яка притягувалася до кримінальної відповідальності.

Таким чином, суд вважає, що слідча міліції ОСОБА_5, відповідно до діючого на день прийняття нею вказаних незаконних процесуальних рішень, мала передбачену законом, можливість не предявляти незаконне обвинувачення і своїм рішенням закрити справу, а також без достатніх підстав для застосування запобіжного заходу мала можливість обмежитися відібранням у ОСОБА_1 письмового зобовязання про явку на виклик слідчого не застосовуючи при цьому запобіжний захід, тобто сприймала маловірогідним виникнення та розвиток ситуації, але могла прийняти правильне рішення та реалізувати його.

При цьому, процесуальні рішення про предявлення обвинувачення ОСОБА_1 за ст. 190 ч. 2 КК України і застосування до нього міри запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд з постійного місця проживання, вона приймала самостійно, не маючи необхідності одержання згоди на прийняття цих процесуальних рішень від суду або прокурора. При цьому, в судовому засіданні встановлено, що слідча міліції ОСОБА_5, має необхідну юридичну освіту, атестована та мала багаторічний досвід роботи за спеціальністю слідчого, який дозволяв би їй приймати обґрунтовані та законні рішення, але, отримала в своє провадження вже порушену прокурором кримінальну справу. З урахуванням цих обставин, суд вважає, що вказані незаконні дії вона вчинила саме з грубої необережності.

При вирішенні питання про розмір (грошовий еквівалент) компенсації моральної шкоди суд враховує, що відповідач ОСОБА_1 та його представник - ОСОБА_2, погодились із запререченнями представника ГУМВС України в Харківській області - ОСОБА_3 щодо розрахунку строку застосування до ОСОБА_1 міри запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд не 71 місяць 3 дні у період з 09.06.2008 р. по 11.06.2014 р., як вказано у позові, а 60 місяців 16 днів у період з 20.10.2008 р. по 11.07.2013 р., в звязку з чим суд перерахував розмір грошової компенсації за завдані моральні страждання при ступені вини спричинювача моральних страждань повязаний з грубою необережністю в сторону зменшення від розрахунку судово-психологічної експертизи з 438411 грн. 48 коп. за 71 місяць 3 дні, розраховуючи спричинену моральну шкоду лише за 60 місяців 16 днів незаконного застосування до ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд.

При цьому суд виходив із формули експерта-психолога, яка була застосована при проведенні судово-психологічної експертизи: (а.с. 83-90)

Судом при проведенні розрахунків застосовувались наступні коефіцієнти:

d Обрання інших мір обмеження свободи (підписка про невиїзд): розмір моральної шкоди, згідно відповідних коефіцієнтів, обраховувався не «за один день», а за 1 місяць. Таким чином, зазначений коефіцієнт складає: d = 7,2 x 60,53 (місяців)= 435,816

fv - 0,5 для грубої необережності (спричинював моральних страждань сприймав маловірогідним виникнення та розвиток ситуації, але міг прийняти правильне рішення та реалізувати його.

МЗП (розмір встановленої законом мінімальної заробітної плати на день прийняття рішення судом першої інстанції у грудні 2015 р.) - 1378 грн. 00 коп.

D = d x МЗП x fv x I x c x (1-fs) = 435,816 х 1378 x 0,5 х 0,75 х 1,25 x (1-0) = 281509 грн. 00 коп.

Судові витрати суд стягує відповідно до ст. 79 ч. 3 п. 4), ст. 86, ст. 88 ч. 1 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимогиОСОБА_1 - задовольнити частково.

Відшкодувати за рахунок Державного бюджету України завдану ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 281509 грн. 00 коп. (двісті вісімсот одна тисяча пятьсот девять гривень нуль копійок) зобовязавши Державну казначейську службу України виплати дані грошові кошти ОСОБА_1 з рахунку Державного бюджету України.

Стягнути з Державного бюджету України в сумі 3700 грн. 00 коп. (три тисячі сімсот гривень нуль копійок) зобовязавши Державну казначейську службу України відшкодувати сплачені судові витрати на оплату судово-психологічної експертизи № 14369 від 27.03.2015 року проведеної Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. М.С. Бокаріуса.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через Харківський районний суд Харківської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя І.В.Караченцев